Рішення № 30971106, 24.04.2013, Апеляційний суд Сумської області

Справа №592/775/13- ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Алфьоров Андрій МиколайовичНомер провадження 22-ц/788/1013/13 Суддя-доповідач - Попруга С. В. Категорія - 41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2013 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Попруги С. В.,

суддів - Ільченко О. Ю., Рибалки В. Г.,

з участю секретаря судового засідання-Пархоменко А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 березня 2013 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третя особа: Ковпаківський районний відділ у м. Суми УДМСУ у Сумській області про визнання втратившим право користування житловим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_6 про вселення, встановлення порядку користування квартирою, -

в с т а н о в и л а :

28 січня 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду з вищезгаданим позовом обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідно до договору дарування квартири від 12 жовтня 2012 року, вона є власником квартири АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира).

Вказувала, що відповідно довідки КП «Сумижитло» від 31 січня 2013 року в даній квартирі зареєстрований ОСОБА_5, який фактично не проживає в ній, не є членом сім'ї ОСОБА_3 та не несе витрат по оплаті комунальних послуг. Наявність такої реєстрації місця проживання перешкоджає їй, як власнику квартири реалізовувати своє право власності, користуватись та розпоряджатись нею.

Посилаючись на такі обставини, позивачка просила визнати ОСОБА_5 таким, що втратив право користування жилим приміщенням - спірною квартирою.

12 лютого 2013 року ОСОБА_5 звернувся до суду з вищезгаданим зустрічним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з квітня 1999 року він проживав з ОСОБА_6 без реєстрації шлюбу. 20 жовтня 2001 року відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу № 9240 на ім'я ОСОБА_6 була придбана квартира АДРЕСА_1.

12 липня 2008 року він зареєстрував шлюб з ОСОБА_6, а 22 липня 2010 року шлюб був розірваний.

Спочатку ОСОБА_6, як колишня дружина, визнала право ОСОБА_5 та його дочки на користування спірною квартирою, однак пізніше вона заявила, що квартира належить їй та без погодження ОСОБА_5 змінила дверні замки у спірній квартирі та перешкоджала йому, як бувшому члену сім'ї власника квартири, користуватись житлом.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 червня 2012 року позивача ОСОБА_5 було вселено у спірну квартиру. ОСОБА_6 маючи намір уникнути виконання вищезгаданого рішення від 12 червня 2012 року відповідно до нотаріально посвідченого договору дарування № 897 подарувала спірну квартиру своїй матері ОСОБА_3 На момент укладення договору дарування ОСОБА_3 було відомо про реєстрацію ОСОБА_5 у спірній квартирі, крім того при укладенні договору ОСОБА_6 подала нотаріусу заяву в якій стверджувала про відсутність будь-якого судового спору по цій квартирі та що треті особи не мають прав на неї. ОСОБА_5 просив ухвалити рішення, яким встановити порядок користування спірною квартирою, виділити йому в користування кімнату площею 14 кв. м. та вселити його в дану кімнату.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 березня 2013 року відмовлено в позові ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання втратившим право користування житловим приміщенням.

Частково задоволено зустрічний позов ОСОБА_5: вселено ОСОБА_5 в квартиру АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 114,70 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 березня 2013 року та ухвалити нове про відмову у задоволенні зустрічного позову та про задоволення первісного позову.

ОСОБА_3 по суті доводить, що між нею, як новим власником спірної квартири, та ОСОБА_5 виникли правовідносини з приводу порушення її права приватної власності на спірну квартиру ОСОБА_5 Саме її права підлягають захисту відповідно до законодавства, а протилежний висновок суду першої інстанції є помилковим.

У судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_4 підтримав доводи апеляційної скарги, а ОСОБА_5 заперечував проти них, вважав рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим.

Інші особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції по суті виходив з того, що рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 червня 2012 року, яке набрало законної сили, ОСОБА_5 було вселено у спірну квартиру, яка належала на праві приватної власності ОСОБА_6

На підставі нотаріально посвідченого договору дарування квартири від 01 жовтня 2012 року №897 ОСОБА_6, як дарувальник передала безоплатно спірну квартиру у власність ОСОБА_3 Витяг про державну реєстрацію прав №35735773 від 04 жовтня 2012 року підтверджує право власності ОСОБА_3 на спірну квартиру.

Відповідно ст. 319 ЦК України вселення членів сім'ї у житлове приміщення, яке належить особі на праві приватної власності є результатом реалізації права власника, а у членів сім'ї виникає сервітутне право і припинення цього права повинно відбуватися відповідно до вимог ст. ст. 405, 406 ЦК України.

Факт переходу права власності на спірну квартиру до ОСОБА_3 відповідно до вищезгаданого договору дарування, з огляду на положення ст.ст. 405-406 ЦК України, ст. 9 ЖК України не є підставою для задоволення її позову, оскільки житлові права ОСОБА_5 на користування цією квартирою мають вищий пріоритет, ніж право власності відповідача на спірну квартиру, тому порушене право ОСОБА_5 підлягає захисту.

Вирішуючи спори суд першої інстанції послався, крім згаданих законів, і на положення ст.ст. 64, 116, 156-157 ЖК України, ст.ст. 319, 386, 391 ЦК України.

Проте, з такими висновками суду погодитись неможливо з наступних підстав.

Так, згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України, зокрема передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

При виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Суд першої інстанції названих положень закону не дотримався.

Так, як убачається з матеріалів справи ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проживали однією сім'єю у вищезгаданій квартирі. ОСОБА_5 зареєстрований у спірній квартирі як член сім'ї ОСОБА_6, а після розірвання шлюбу як бувший член сім'ї ОСОБА_6, що підтверджується копією рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 червня 2012 року, довідками ЖЕО (а.с. 11, 25-28,43).

Договір оренди щодо спірної квартири ОСОБА_6 та ОСОБА_5 не укладали.

01 жовтня 2012 року відповідно нотаріально посвідченого договору дарування ОСОБА_6, як дарувальник передала безоплатно спірну квартиру у власність ОСОБА_3 (а.с. 4).

З матеріалів справи вбачається, а протилежного ОСОБА_5 не доведено, що він ніколи не був членом сім'ї ОСОБА_3, з якою він ніколи спільно не проживав у спірній квартирі, не мав спільного бюджету, взаємних прав та обов'язків, відповідно до норм сімейного, цивільного, житлового законодавства, які регулюють статус члена сім'ї власника квартири. Між цими особами не укладалися будь-які договори щодо спірної квартири.

На час виникнення спірних правовідносин діяли норми Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ЦК України, ЖК України.

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК України).

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Аналіз змісту вказаних правових норм свідчить про те, що право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.

Із зазначеного слід дійти висновку, що виникнення права членів сім'ї власника квартири на користування цією квартирою та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника квартири права власності на цю квартиру, а відтак - припинення права власності особи на квартиру припиняє право членів її сім'ї на користування цією квартирою.

Передбачаючи право власника житлового будинку (квартири) на відчуження цих об'єктів, закон не передбачив при цьому перехід прав і обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом (житлового сервітуту) членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку (квартири), (на відміну від договору найму (оренди) житла - ст. ст. 810, 814 ЦК України) .

Частина ж 4 ст. 156 ЖК України передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку (квартири), при умові збереження права власності на будинок (квартиру) цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.

Зазначені висновки не суперечать нормам ст. 47 Конституції України, ст. 9 ЖК України, ст. 311 ЦК України, враховуючи, що право на житло (користування ним, усунення перешкод у користуванні ним) підлягає захисту лише у випадку порушення прав особи.

Застосування судом норми ст. 64 ЖК України до правовідносин сторін є помилковим, оскільки правове положення членів сім'ї власника квартири визначене ст. 156 ЖК України, й на них не поширена дія ст. 64 ЖК України, тому члени сім'ї власника квартири не можуть користуватися тими ж правами, які надаються членам сім'ї наймача.

Ураховуючи викладене колегія суддів вважає, що первісний позов ОСОБА_3 підлягає задоволенню, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 слід відмовити.

Статтею 16 ЦК України, передбачені способи захисту цивільних прав, перелік яких не є вичерпним.

Статтею 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зокрема передбачено, що зняття з місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили про позбавлення особи права користування житловим приміщенням.

Саме у такий спосіб, який по суті усуває для позивачки ОСОБА_3 перешкоди у користуванні спірною квартирою з боку ОСОБА_5, на думку колегії суддів, підлягає захисту порушене право.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з підстав неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення та неправильного застосування норм матеріального права (п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України) з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_3 та про відмову в зустрічному позові ОСОБА_5

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 309 ст.ст. 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити.

Скасувати рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 березня 2013 року.

Позов ОСОБА_3 задовольнити.

Визнати ОСОБА_5 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, квартирою АДРЕСА_1.

Відмовити в зустрічному позові ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про вселення, встановлення порядку користування квартирою АДРЕСА_1.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -