Ухвала суду № 3096891, 20.03.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

К-16939/06 ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2008 року м. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Рибченка А.О.,

розглянула в попередньому розгляді касаційну скаргу ДПІ у Соломянському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 18.11.2005 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2006 року по справі № 46/516 за позовом ТОВ «Торговий дім «Кіндратівські вогнетриви» до ДПІ у Соломянському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Господарського суду м. Києва від 18.11.2005 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2006 року, позовні вимоги ТОВ «Торговий дім «Кіндратівські вогнетриви» до ДПІ у Соломянському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення задоволені.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 27.03.2006 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.09.2006 року касаційна скарга прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

В касаційній скарзі ДПІ у Соломянському районі м. Києва просить скасувати судові рішення та постановити нове про відмову в задоволені позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення без змін з огляду на наступне.

На підставі досліджених в судовому засіданні з дотриманням норм процесуального права доказів, судом було встановлено, що підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення № 0000032309/0 від 15.02.2005 року, яким позивачу відповідно до п.п.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено суму податкового зобовязання по податку на додану вартість в сумі 1382,00 грн. та застосовані штрафні санкції на підставі п.п.17.1.3 п.17.1, ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» в розмірі 691,01 грн. (всього донараховано 2073,01 грн.) стали результати позапланової перевірки ТОВ «Торгововий дім «Кіндратівські вогнетриви» з питань проведення взаєморозрахунків з ВАТ «Дніпровський металургійний завод ім.Г.І.Петровського» за період: лютий, березень 2004р., які були відображенні в акті №71/7/23-31719962 від 15.02.2005 року.

Також судами встановлено, що позивач придбав товар у ВАТ «Кіндратівський вогнетривкий завод» згідно договору купівлі-продажу вогнетривких виробів № 27-122002-1 від 27.12.2002 р. На виконання умов договору та на підставі рахунків фактур та податкових накладних, ВАТ «Кіндратівський вогнетривкий завод» відвантажило на адресу позивача товар на загальну суму 405167,03 грн., в т.ч. податок на додану вартість 67527,84 грн., а саме: у лютому 2004 р. на суму 133623,28 грн. (в т.ч. ПДВ 22270,55 грн.); у березні 2004 р. на суму 271543,75 грн. (в т.ч. ПДВ 45251,2 грн.)

Суми податку на додану вартість по податковим накладним за лютий та березень 2004 р. у повному обсязі та у відповідному періоді включені до податкового кредиту книги обліку придбання товарів (робіт, послуг) за лютий та березень 2004 р.

Між позивачем та ВАТ «Дніпровський металургійний завод ім.Петровського» було укладено договір купівлі-продажу вогнетривких виробів № 30-12-2003-2 від 30.12.2003 р. згідно якого продавець продає, а покупець покупає вогнетривкі вироби. Сума договору, у цінах станом на 06.01.2004 р. орієнтовно складає 2239973,42 грн. Термін дії договору з моменту підписання до 31.12.2004 р. На виконання умов договору та на підставі видаткових та податкових накладних, позивач відвантажив на адресу ВАТ «Дніпровський металургійний завод ім.Петровського» товар, на загальну суму 396875,00 грн. (в т.ч. ПДВ 66145,84 грн.), а саме: у лютому 2004 року на суму 131182,04 грн. (в т.ч. ПДВ 21863,68 грн.); у березні 2004 р. на суму 265692,96 грн. (в т.ч. ПДВ 44282,16 грн.). Суми податку на додану вартість по податковим накладним за лютий та березень 2004 р. у повному обсязі та у відповідному періоді включені до податкових зобовязань книги обліку продажу товарів (робіт, послуг) за лютий та березень 2004 р.

Товар, який позивач придбав у ВАТ «Кіндратівський вогнетривкий завод» на загальну суму 405167,03 грн. (в т.ч. ПДВ 67527,84 грн.), було реалізовано ВАТ «Дніпровський металургійний завод ім.Петровського» на загальну суму 396875,00 грн. (в т.ч. ПДВ 66145,84 грн.), при цьому номенклатурні та кількісні показники поставленого товару повністю співпадають, а отже позивач у період за лютий-березень 2004 р. реалізував товар за ціною нижчою від ціни його придбання.

Задовольняючи позовні вимоги та визнаючи недійсним податкове повідомлення-рішення, суди виходили з наступного.

Стаття 62 Господарського кодексу України передбачає, що господарюючий субєкт, який за своїми ознаками є підприємством самостійно здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства.

Згідно із визначенням, наведеним Господарським кодексом України, ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують субєкти господарювання.

Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Субєкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Відповідно до ст.190 ГК України, вільні ціни визначаються субєктами господарювання на всі види продукції (робіт, послуг) самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах також за рішенням субєкта господарювання. Виняток складають види продукції (робіт, послуг) щодо яких встановлено державні ціни.

Щодо товарів широкого вжитку і продукції виробничо-технічного призначення, які залежались (не мають збуту більше трьох місяців) і не користуються попитом у споживачів, а також таких товарів та продукції, які частково втратили свою первісну якість, та надлишкових товарно-матеріальних цінностей (матеріалів, комплектуючих виробів, інших матеріальних цінностей, що більше трьох місяців не можуть бути використані на виробництво продукції, оскільки таку продукцію виробляти недоцільно за відсутності попиту на неї як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках), то для таких товарів і продукції відповідно до пункту 1 Положення про порядок уцінки і реалізації продукції, що залежалась, з групи товарів широкого вжитку, продукції виробничо-технічного призначення та надлишкових матеріальних цінностей», затвердженого Наказом Міністерства економіки України і Міністерства фінансів України від 15.12.1999 р. №149/300 проводиться уцінка.

Згідно з пунктом 25 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999р. № 246, запаси відображаються за чистою вартістю реалізації, якщо на дату їх балансу їх ціна знизилась або вони зіпсовані, застаріли, або іншим чином втратили первісно очікувану економічну вигоду.

Під чистою вартістю реалізації, відповідно до п. 4 зазначеного Положення, розуміється очікувана ціна реалізації запасів на умовах звичайної діяльність за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва і збут. Різниця між первісною вартістю запасів та їхньою чистою вартістю є сумою уцінки матеріальних активів.

Чинне законодавство України гарантує субєктам господарювання вільне здійснення господарської діяльності на власний ризик та надає можливість самостійно визначати вартість продукції що передбачається до продажу.

При цьому, законодавчо закріплена заборона втручання державних органів в господарську діяльність підприємств, крім випадків, передбачених законодавчими актами.

Недосягнення мети як то отримання прибутку не може вважатися порушенням вимог чинного законодавства за умови, що судами була перевірена економічна доцільність зазначених дій та встановлено, що 26.12.2003 року позивач взяв участь у тендері, який проводився Приватбанком на умовах поставки вогнетривкої продукції на ВАТ «Дніпровський металургійний завод ім. Г.І. Петровського».

Керуючись економічною ситуацією на момент реалізації, потребою на дану продукцію на ринку, а також тим, що ВАТ «Дніпровський металургійний завод ім.Г.І. Петровського» є одним із основних споживачів вогнетривкої продукції і займає 7% валового доходу ТОВ «Торговий Дім «Кіндратівські вогнетриви», позивачем прийнято рішення виставити ціни на деяку продукцію нижче ціни придбання.

Враховуючи, що на продукцію, яка була обєктом вищезазначених договорів укладених позивачем, державні ціни та тарифи не встановлені, а також те, що законодавством, чинним на момент спірних правовідносин, не передбачено заборону продажі товарів за ціною нижчою від закупівельної без обовязкової уцінки товарів, які не ставлять в залежність від уцінки товарів порядок оподаткування господарських операцій та економічної доцільності здійсненої позивачем зазначеної господарської операції, суди прийшли до обґрунтованого висновку щодо відсутності в діях ТОВ «Торговий дім «Кіндратівські вогнетриви» порушень вимог законодавства про ціни і ціноутворення.

Згідно із п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», база оподаткування операцій з поставки товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обовязкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в звязку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

Відповідно до п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з визначенням, наведеним в п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлює заборону включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Датою виникнення у платника податку права на податковий кредит, згідно з п. п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних, дебетових карток, або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судами встановлено, що позивачем податковий кредит сформовано з урахуванням положень п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та вимог п.п.7.4.5 ст.7 зазначеного Закону, який містить заборону включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З огляду на зазначене, суд першої інстанції, з висновком якого погодилась колегія апеляційного суду, прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнанню недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000032309/0 від 15.02.2005 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання по податку на додану вартість в сумі 1382,00 грн. та застосовані штрафні санкції в розмірі 691,01 грн. (всього 2073,01 грн.).

Відповідно до ч.1 ст.224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 220-1, 224, 231 та ч.5 ст.254 КАС України, колегія

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу ДПІ у Соломянському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Господарського суду м. Києва від 18.11.2005 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2006 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня їх відкриття.

Головуючий:/підпис/________Шипуліна Т.М.Судді:/підписи/________Бившева Л.І.________Костенко М.І.________Маринчак Н.Є.________Рибченко А.О.З оригіналом згідно.

Відповідальний секретар: