Ухвала суду № 30966600, 18.04.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №2270/7684/12

Головуючий у 1-й інстанції: Касап В.М.

Суддя-доповідач: Гонтарук В. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2013 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Гонтарука В. М.

суддів: Боровицького О. А. Сушка О.О.

при секретарі: Ковальчук О.В.

за участю позивача: ОСОБА_2

представника позивача: Сіту ОСОБА_3

представника відповідача: Брикайла В.І.

перекладача: ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 січня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління державної міграційної служби в Хмельницькій області про визнання відмови протиправною, -

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 січня 2013 року відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Управління державної міграційної служби в Хмельницькій області про визнання відмови протиправною.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вищевказану постанову та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Мотивами апеляційної скарги особа, яка її подала, зазначає порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне з"ясування обставин, що мають значення для справи.

Позивач та його представник в судовому засіданні 18 квітня 2013 року апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі. Просили вимоги, що в ній викладені, задовольнити.

Представник відповідача з вимогами апеляційної скарги не погодився, оскільки вважає, що постанова суду, прийнята за наслідками розгляду справи в суді першої інстанції, є законною та обгрунтованою.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

Відповідно до фактичних обставин справи, позивачем 15 листопада 2012 року подано до управління ДМС України заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

На підставі наказу управління ДМС України №48 від 05 грудня 2012 року позивачу направлено повідомлення №16 від 06 грудня 2012 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Вважаючи дану відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даними позовними вимогами.

Суд першої інстанції при ухваленні постанови про відмову у задоволенні позову виходив з того, що позивачем не доведено протиправності оскаржуваної відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судовому рішенні, колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду дійшла висновку про безпідставність апеляційної скарги та законність рішення суду першої інстанції, з огляду на таке.

Правовий статус біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, в Україні, порядок надання, втрати та позбавлення цього статусу біженця, встановлення державних гарантій захисту біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, визначено Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі по тексту - Закон).

Так, відповідно до п.1 ст.1 Закону біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни свої громадянської приналежності та не може користуватись захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з пунктом 13 статті 1 цього ж Закону, особа, яка потребує додаткового захисту -це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Підстави для прийняття рішення про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначені частиною шостою статті 5 Закону. Даний перелік підстав є вичерпним.

Разом із тим, ст.6 вказаного Закону визначає умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

За змістом Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця:

- знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

- наявність цілком обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

- неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження;

- побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

З аналізу даних норм, а також за змістом постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року №1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні", зі змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 червня 2011 року №3 та від 16 березня 2012 року №3, вбачається, що біженець має довести той факт, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок переслідування цієї особи за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Згідно з ч. 7 ст. 7 Закону до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Законом України від 21 жовтня 1999 року ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво щодо процедур та критеріїв встановлення статусу біженців, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік).

Відповідно до пунктів 45, 66 даного Керівництва особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Як слушно зауважено судом першої інстанції, ситуація, яка склалась у країні походження позивача, не відноситься до конвенційних ознак, тобто не є такою, що надає безумовних підстав для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, виходячи з положень діючого у даній сфері законодавства та норм міжнародного права.

Окрім того колегія суддів наголошує, що матеріали справи не містять жодних доказів в обґрунтування фактів переслідування або загрози переслідування позивача по справі. Апелянт, згідно з матеріалами справи, до рядів політичних партій не входить, погрози, пов'язані з расою, національністю та релігійною належністю на її адресу не висловлювались, чого сам позивач під час розгляду її документів відповідачем не оспорював.

Відтак, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відсутність обгрунтованих побоювань з боку позивача стати жертвою переслідувань, що в свою чергу свідчить про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду -без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 січня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління державної міграційної служби в Хмельницькій області про визнання відмови протиправною - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 24 квітня 2013 року .

Головуючий Гонтарук В. М.

Судді Боровицький О. А.

Сушко О.О.