Постанова № 30966320, 24.04.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2013 року 810/1517/13-а

Суддя Київського окружного адміністративного суду Волков А.С.

при секретарі судового засідання Гульцо О.І.,

за участю:

представника позивача - Мельника М.М.,

представника відповідача - Норця В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Радіатор 2006"

до Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Радіатор 2006" з позовом до Миронівської міжрайонної Державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій посадових осіб податкового органу, що виявились у викладенні в акті перевірки від 16.11.2012 № 211/22-011/35065599 висновків про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами.

Позивач також просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:

від 29.11.2012 № 0006062200, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на прибуток" на загальну суму 337975,30 грн., з яких: 270380,24 грн. - за основним платежем; 67595,06 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом);

від 29.11.2012 № 0006072200, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість" на загальну суму 293891,56 грн., з яких: 235113,25 грн. - за основним платежем; 58778,31 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом).

В основу визначення податкових зобов'язань згідно із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями податковим органом покладено твердження про неправомірне віднесення позивачем до складу валових витрат коштів, сплачених Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтехліс" в оплату за поставлений товар (електродвигун асинхронний; арматуру крильчатки; патрон електричний; фільтр жировий тощо), а також неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок сум податку, сплачених вказаному контрагенту у складі ціни придбаного товару. На думку посадових осіб податкового органу, господарські операції мали безтоварний характер, фактично ніякі товари контрагент позивачу не поставляв, а договір укладено між сторонами з метою мінімізації податкових зобов'язань.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що правильно визначив податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість, а висновки податкового органу є безпідставними, оскільки укладений договір мав реальний характер - товар поставлений контрагентом у повному обсязі й оплачений, ці факти підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності. Таким чином, позивач просив суд податкові повідомлення-рішення визнати протиправними і скасувати.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Відповідач позову не визнав, в обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що податкові повідомлення-рішення є правомірними. У судовому засіданні представник податкового органу заперечення проти позову підтримав, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, з таких підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Радіатор 2006" є юридичною особою, що зареєстрована 08.09.2006 Виконавчим комітетом Ржищівської міської ради Київської області, як платник податків перебуває на обліку у Вінницькій об'єднаній державній податковій інспекції Вінницької області Державної податкової служби (на момент виникнення спірних правовідносин перебував на обліку в Миронівській міжрайонній державній податковій інспекції Київської області). Позивач також зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Видами діяльності позивача за КВЕД є: виробництво іншої продукції; виробництво електричних побутових приладів; оптова торгівля іншими товарами господарського призначення; неспеціалізована оптова торгівля; інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах.

У листопаді 2012 року посадовими особами Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтехліс" за серпень 2011 року (акт перевірки від 16.11.2012 № 211/22-011/35065599).

За результатами перевірки посадові особи податкового органу дійшли висновку про порушення позивачем вимог статей 138, 185, 198 Податкового кодексу України, а також частини першої статті 203, статей 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України, що виявилось у вчиненні правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків; завищенні податкового кредиту з податку на додану вартість за серпень 2011 року на суму 235113,25 грн.; завищені валові витрат в ІІІ кварталі 2011 року на суму 1175566,25 грн. та, відповідно, занижені податку на прибуток за ІІІ квартал 2011 року на суму 270380,24 грн.

Висновки податкового органу пов'язуються з оцінкою господарських операцій позивача, що здійснювались ним на підставі договору від 01.06.2011 № 57, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтехліс" з приводу поставки товарів (електродвигуна асинхронного; арматури крильчатки; патрону електричного; фільтру жирового тощо).

Миронівська міжрайонна державна податкова інспекція Київської області Державної податкової служби вважає, що позивач незаконно відніс до складу валових витрат кошти, сплачені контрагенту за вказаними господарськими операціями, та сформував податковий кредит з податку на додану вартість за рахунок сум податку, сплачених у складі ціни придбаного товару, оскільки за інформацією іншого податкового органу - Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова Державної податкової служби зазначив, що зазначена в акті від 15.11.2011 № 1154/23-212/35245557 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Інтехліс" щодо документального підтвердження господарський відносин з контрагентами за серпень - вересень 2011 року", вказане підприємство відсутнє за адресою місцезнаходження та не має адміністративно-господарських можливостей для виконання зобов'язань за укладеною угодою.

Таким чином, посадові особи Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби виключно на підставі суб'єктивного висновку посадової особи іншого податкового органу, що не оформлена рішенням суб'єкта владних повноважень, без з'ясування фактичних обставин, пов'язаних із здійсненням господарських операцій, дійшли висновку про те господарські операції мали безтоварний характер, а господарські договори укладено з метою незаконного отримання податкової вигоди та мінімізації податкових зобов'язань.

За результатами перевірки Миронівською міжрайонною державною податковою інспекцією Київської області Державної податкової служби прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 29.11.2012 № 0006062200, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на прибуток" на загальну суму 337975,30 грн., з яких: 270380,24 грн. - за основним платежем; 67595,06 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом);

від 29.11.2012 № 0006072200, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість" на загальну суму 293891,56 грн., з яких: 235113,25 грн. - за основним платежем; 58778,31 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом).

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до вищестоящих податкових органів у порядку адміністративного оскарження, однак за результатами розгляду скарг, оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги - без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями та рішеннями вищестоящих органів, позивач оскаржив їх до суду.

З метою всебічного і повного з'ясування обставин справи суд витребував від позивача первинні фінансово-господарські документи, що підтверджують факти поставки товарів, оплату їх вартості та сплати сум податку на додану вартість у складі ціни товарів. Крім того, суд зобов'язав позивача надати витяг та довідку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що містять дані про контрагента позивача.

На підставі зібраних по справі доказів судом встановлено наступне.

У червні 2011 року між позивачем (покупець) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтехліс" (постачальник) укладено договір від 01.06.2011 № 57 на поставку товарів (електродвигуна асинхронного; арматури крильчатки; патрону електричного; фільтру жирового тощо). На виконання вказаного договору постачальник здійснив три поставки товару на загальну суму 141079,50 грн., у т.ч. ПДВ - 235113,25 грн.

Факт поставки товару підтверджується дослідженими у судовому засіданні копіями таких документів: видаткових накладних (від 01.08.2011 № 78, від 02.08.2011 № 200, від 03.08.2011 № 249) на загальну суму 141079,50 грн., у т.ч. ПДВ - 235113,25 грн., складених уповноваженими представниками постачальника та позивача; прибуткових накладних (від 01.08.2011 № 739, від 02.08.2011 № 764, від 03.08.2011 № 740) на загальну суму 141079,50 грн., у т.ч. ПДВ - 235113,25 грн.; копією договору оренди складського приміщення, а також оборотно-сальдовими відомостями, що підтверджують оприбуткування вказаних товарів на складі позивача.

З приводу відсутності у позивача товарно-транспортних накладних представник позивача пояснив, що складські приміщення Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтехліс" знаходяться на одній території разом із складськими приміщеннями позивача. На підтвердження даних обставин надав суду копії договорів оренди складських приміщень. Дані обставини відображені в акті перевірки від 16.11.2012 № 211/22-011/35065599 та не заперечуються податковим органом.

В оплату за поставлений товар позивач перерахував на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтехліс" кошти в загальній сумі 39849,67 грн., у т.ч. ПДВ - 6641,61 грн., факт перерахування коштів підтверджується дослідженою у судовому засіданні копією банківської виписки від 29.08.2011. В погашення решти заборгованості позивач передав Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтехліс" чотири простих векселі на загальну суму 2229904,83 грн. (простий вексель серії АА 2174940 від 01.09.2011 на суму 1000000,00 грн.; простий вексель серії АА 2174941 від 01.09.2011 на суму 500000,00 грн.; простий вексель серії АА 2174942 від 01.09.2011 на суму 500000,00 грн. та простий вексель серії АА 2174943 від 01.09.2011 на суму 229904,83), факт передачі векселів підтверджується дослідженою у судовому засіданні копією акта прийому-передачі векселів від 01.09.2011 № 1. У подальшому видані позивачем векселі на загальну суму 2229904,83 грн. були сплачені позивачем пред'явнику векселів - Приватному підприємству "Модиф" та погашені (акти прийому-передачі погашених векселів від 14.08.2012, від 15.08.2012 та від 17.08.2012).

Кошти, сплачені Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтехліс", позивач відніс до складу валових витрат, та відобразив у податкових деклараціях з податку на прибуток підприємств.

На підтвердження розрахунків між сторонами за вказаними господарськими операціями позивач отримав від Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтехліс" три податкових накладних (від 01.08.2011 № 78, від 02.08.2011 № 200 та від 03.08.2011 № 249) на загальну суму 141079,50 грн., у т.ч. ПДВ - 235113,25 грн. Вказану суму податку на додану вартість позивач включив до складу податкового кредиту за серпень 2011 року, відобразив у податкових деклараціях з податку на додану вартість та реєстрі отриманих податкових накладних за вказаний податковий (звітний) період.

З приводу юридичної особи контрагента позивача судом на підставі витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтехліс" зареєстроване 03.07.2007 Виконавчим комітетом Харківської міської ради, стан юридичної особи - зареєстровано. Одними з видів діяльності даного підприємства є: неспеціалізована оптова торгівля; оптова торгівля іншими товарами господарського призначення.

Під час судового розгляду представник позивача також представив суду копії первинних документів, що підтверджують факт подальшого використання придбаного у Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтехліс" товару у господарській діяльності позивача та його подальшу реалізацію (накладні на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів на виробництво; специфікації; випуск продукції; видаткові накладні тощо).

Крім того, позивач представив суду копії документів, що підтверджуються наявність у нього адміністративно-господарських можливостей для виконання зобов'язань за вказаним договором (наявність нерухомого майна для розміщення виробничих потужностей, офісних та складських приміщень, інших основних фондів, залишків товарних запасів).

Даючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що в основу податкових повідомлень-рішень, що оскаржуються в даній справі, податковим органом покладено одні й ті ж обставини, а саме: включення до складу валових витрат та формування податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок сум, сплачених контрагенту за господарськими операціями, які не мають реального характеру. Оскільки, на думку податкового органу, господарські операції мали фіктивний характер, формування валових витрат і податкового кредиту за цими господарськими операціями вчинено позивачем незаконно.

Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності тверджень податкового органу про безтоварність господарських операцій, що покладені в основу прийнятих податкових повідомлень-рішень, які оспорюються в даній справі.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

В силу статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як встановлено судом, факт поставки товару та оплати його вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку позивача та податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.

Наявність певної інформації, одержаної від інших підрозділів податкової служби чи з інформаційних систем держаної податкової служби, що не оформлена рішеннями суб'єкта владних повноважень і не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності ніякі товари (роботи, послуги) не отримувались платником податків від його від контрагента.

Суд зазначає, що податкові повідомлення-рішення, на підставі яких визначаються податкові зобов'язання платника податків, приймаються податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури. Висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися неперевірених припущеннях чи суб'єктивних думках посадових осіб інших податкових органів, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

З дослідженого у судовому засіданні акту виїзної перевірки позивача убачається, що посадові особи податкового органу в дійсності факт поставки товару не перевіряли, безпосереднього аналізу фінансово-господарських документів не робили, а відобразили в акті лише суб'єктивні думки посадової особи іншого податкового органу щодо контрагента позивача.

Таким чином, висновок податкового органу про безтоварність господарських операцій, що виникли між позивачем та його контрагентом, є бездоказовим, а тому безпідставним.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток суд зазначає наступне.

Платники податку на прибуток підприємств, об'єкта, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначаються розділом ІІІ Податкового кодексу України.

В силу статті 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України передбачено, що прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті:інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Однак, як встановлено під час судового розгляду, кошти сплачені позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтехліс" в оплату за поставлений товар, є пов'язаними з основною діяльністю позивача, а витрати підтверджуються документально.

Фактів порушення позивачем обмежень, установлених статтею 139 Податкового кодексу України, податковим органом суду не наведено і не доведено.

За недоведеності відповідачем того факту, що товар контрагентом не поставлявся, висновки податкового органу про неправомірне формування позивачем валових витрат, а також про заниження податку на прибуток підприємств є безпідставними.

Тому, податкове повідомлення-рішення від 29.11.2012 № 0006062200, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на прибуток", підлягає скасуванню як безпідставне.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: (1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); (2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; (3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; (4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; (5) наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Суд на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановив, що факт поставки товару (електродвигун асинхронний; арматура крильчатки; патрон електричний; фільтр жировий тощо) та оплати його вартості підтверджується документально. Твердження податкового органу про безтоварність господарської операції у судовому засіданні не були доказані, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарської операції.

Тому, податкове повідомлення-рішення від 29.11.2012 № 0006072200, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість", підлягає скасуванню як безпідставне.

Окремо суд наголошує, що обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення податкового законодавства є персоніфікованими. Це означає, що на особу не може покладатися відповідальність за правопорушення, вчинені іншими особами. Визначення податкових зобов'язань платнику податків не може ставитись у пряму залежність від виконання податкових обов'язків його контрагентами та платниками податків за ланцюгом постачання.

З приводу позовних вимог про визнання протиправними дій посадових осіб податкового органу, що виявились у викладенні в акті перевірки від 16.11.2012 № 211/22-011/35065599 висновків про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з частиною другою статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

При цьому, під рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, у розумінні частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, вважається таке владне рішення (дія), які спрямовані на врегулювання тих чи інших суспільних відносин у публічно-правовій сфері, мають обов'язковий характер і породжують певні правові наслідки.

Акти ревізій, документальних перевірок, дії службових осіб, вчинені у процесі чи за результатами перевірок тощо, не підлягають розгляду в судах у порядку адміністративного судочинства, оскільки вони не мають обов'язкового характеру.

Як вже зазначалось, в даній справі позивач пред'явив вимогу про визнання протиправними дій податкового органу, що виявились у викладенні в акті перевірки висновків про нікчемність правочинів, укладених позивачем з його контрагентами.

З урахуванням наведеного вище, вказана вимога не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

За наведених обставин позов підлягає задоволенню частково.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав. Таким чином, судові витрати по сплаті судового збору підлягають присудженню з державного бюджету на користь позивача.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби:

від 29.11.2012 № 0006062200, згідно з яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Радіатор 2006" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на прибуток" на загальну суму 337975,30 грн., з яких: 270380,24 грн. - за основним платежем; 67595,06 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом);

від 29.11.2012 № 0006072200, згідно з яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Радіатор 2006" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість" на загальну суму 293891,56 грн., з яких: 235113,25 грн. - за основним платежем; 58778,31 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом).

У частині позовних вимог про визнання протиправними дій посадових осіб Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби, що виявились у викладенні в акті перевірки від 16.11.2012 № 211/22-011/35065599 висновків про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, - провадження у справі закрити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Радіатор 2006" судові витрати у сумі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) гривень.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Волков А.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - "29" квітня 2013 р.