Рішення № 30965524, 24.04.2013, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 1522/28374/12

Провадження номер 2/522/1521/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2013 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Шенцевої О.П.,

при секретарі Соболевій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «ПОРТО-ФРАНКО» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «ПОРТО-ФРАНКО», третя особа: ОСОБА_2 про визнання кредитного договору удаваним правочином, суд -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ АБ «ПОРТО-ФРАНКО» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просить стягнути з відповідачів на його користь суму заборгованості у розмірі 36 362 доларів США 52 центи, у гривнях за офіційним курсом української гривні до долару США на день здійснення платежу позивачу та суму судових витрат у розмірі 1 820 гривень 00 копійок.

При цьому позивач посилається на те, що 25 вересня 2007 року між ПАТ АК «ПОРТО-ФРАНКО» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №2448/2-07, за умовами якого Відповідач ОСОБА_1 отримав кредит на поточні потреби в сумі 30000,00 доларів США, терміном по 24 вересня 2014 року включно, зі сплатою 13,5% річних.

Відповідач зобовязався у встановлені кредитним договором строки повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами. Однак, Відповідач не виконує належним чином свої зобовязання та не дотримується терміну повернення наданого йому кредиту.

25 вересня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «ПОРТО-ФРАНКО» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки №25-09-07/5, згідно якого ОСОБА_2 зобовязався відповідати в повному обсязі по зобовязаннях ОСОБА_1 перед Позивачем.

В подальшому позивачем була надана суду заява про зміну найменування банку, згідно якої правонаступником усіх прав та обовязків Акціонерного комерційного банку «ПОРТО-ФРАНКО» є Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «ПОРТО-ФРАНКО.

08 грудня 2010 року було ухвалено заочне рішення, яким позовні вимоги були задоволені.

Не погодившись зі вказаним рішенням суду, 26.09.2012 ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про скасування вказаного рішення суду.

За наслідками розгляду заяви ОСОБА_1, ухвалою суду 29.11.2012 року, заочне рішення було скасоване, та справи призначена на новий розгляд.

При новому розгляді справи ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «ПОРТО-ФРАНКО», третя особа: ОСОБА_2 про визнання кредитного договору удаваним правочином.

Позивач за зустрічним позовом посилається на те, що спірним договором були порушені його права, оскільки через коливання курсу долару США до національної валюти України, він вимушений сплачивати значну більшу суми, чим отримав від банку.

Представник позивача зявився у судове засідання, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, пояснив, що відповідачі зобовязання передбачені кредитним договором, договором поруки та чинним законодавством України не виконують. В звязку з наведеним просив суд позов задовольнити.

Представник ОСОБА_1 у судовому засіданні первісні позовні вимоги не визнав, просив у їх задоволенні відмовити, вимоги по зустрічній позовній заяві підтримав, просив їх задовольнити.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно зясувавши обставини справи, суд вважає, що первісний позов підлягає задоволенню у повному обсязі, а зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судом встановлено, що 25 вересня 2007 року між АКБ «ПОРТО-ФРАНКО» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №2448/2-07, за умовами якого Відповідач ОСОБА_1 отримав кредит на поточні потреби в сумі 30000,00 доларів США, терміном по 24 вересня 2014 року включно, зі сплатою 13,5% річних. Відповідач зобовязався у встановлені кредитним договором строки повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.

Однак, відповідач не виконує належним чином свої зобовязання та не дотримується терміну повернення наданого йому кредиту, позивач був змушений направити на адресу реєстрації ОСОБА_1 вимогу про дострокове погашення кредиту, але ОСОБА_1 погашення заборгованості не здійснив. У звязку із невиконанням ОСОБА_1 зобовязань за кредитним договором, позивач направив на адресу реєстрації ОСОБА_2 вимогу про дострокове погашення кредиту, але ОСОБА_2 погашення заборгованості ОСОБА_1 не здійснив.

Висновок суду підтверджується поясненнями представника позивача та матеріалами справи.

Згідно зі ст.526 ЦК України, зобовязання має виконуватись належним чином та у встановлений строк згідно із законом, договором.

Згідно зі ст.611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст..625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч.1 ст.1056 1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно п.4.3. кредитного договору, за неповернення кредиту або відсотків (повністю або частково) у встановлений Кредитним договором строк, позичальник повинен сплатити банку неустойку у вигляді пені у розмірі 1/365 подвійної облікової ставки, від простроченої суми за кожен день прострочки платежу.

За розрахунком позивача заборгованість відповідачів перед позивачем складає 32 040 доларів США 54 центи, у тому числі: за кредитом: 29 053,91 доларів США; за відсотками: 2406,33 доларів США; за штрафними санкціями: 580,30 доларів США. Крім того, згідно ст.88 ЦПК України, Відповідач має сплатити на користь позивача судові витрати у сумі 1820 гривень 00 копійок.

У звязку з тим, що кредит надавався відповідачу в іноземній валюті, стягненню підлягає сума у гривнях за офіційним курсом української гривні до долару США на день здійснення платежів Позивачу.

Згідно зі ст. 533 ЦК України зобов'язання має бути виконане у гривнях, якщо ж у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Щодо посилань зустрічної позовної заяви на неправомірність надання відповідачем кредиту у доларах США, то суд зазначає, що статтею 99 Конституції встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому ОСОБА_3 держави не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, проте водночас обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

ОСОБА_3 законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет № 15-93).

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 2 Закону України № 2121-ІІІ «Про банки та банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалентом. У статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету № 15-93 операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

З огляду на це уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог підпункту «в» п. 4 ст. 5 Декрету № 15-93, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні у законодавстві не визначено меж термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (затверджено постановою правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. № 483; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 р. за № 1429/10028), використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл здійснювати операції з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо зазначених операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету № 15-93 є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку. Як вбачається з матеріалів справи у позивача зазначена ліцензія є, тому здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України. Що стосується посилань позивача на Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на Україні як засобу платежу, необхідно зазначити наступне.

Погашення кредиту є валютною операцією, в процесі якої позичальник вносить грошові кошти в касу банку або перераховує на рахунок останнього. Отже саме погашення кредиту, а не його отримання потребує від Позичальника отримання індивідуальної ліцензії, окрім випадків коли ініціатором або одержувачем за валютною операцією є уповноважений банк. Якщо розглянути вказану валютну операцію внесення іноземної валюти для погашення кредиту, то необхідно зазначити, що саме ПАТ «Порто-Франко» за даною операцією є ініціатором та отримувачем, оскільки відповідно до Договору кредиту укладеного між ПАТ «Порто-Франко» та ОСОБА_1, саме ПАТ «Порто-Франко» виступив ініціатором та зобовязав ОСОБА_1 погашати кредит та відсотки відповідно Договору кредиту, що робить ПАТ «Порто-Франко» ініціатором внесення Позичальником грошових коштів в іноземній валюті. Отримувачем за даною валютною операцією є також ПАТ «Порто-Франко», оскільки Позичальник передає грошові кошти в іноземній валюті, а ПАТ «Порто-Франко» їх приймає.

Після всебічного, повного дослідження й оцінки наявних матеріалів та обставин справи суд дійшов висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог, вважає їх обґрунтованими і доведеними позивачем та такими, що знайшли своє підтвердження у судовому засіданні.

Керуючись ст.ст.10, 11, 60, 88, 169, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 525-527, 530, 533, 549, 554, 611, 612, 624, 625, 1046-1050, 1054, 1055 ЦК України суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «ПОРТО-ФРАНКО» задовольнити.

Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, паспорт серія КК 996412, виданий Малиновським РВ ОМУ УМВС України в Одеській області 27 березня 2003 року, що проживає за адресою: 65012, АДРЕСА_1 та ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, паспорт серія КК 682800, виданий Київським РВ УМВС України в Одеській області 08 серпня 2001 року, що проживає за адресою: 65088, АДРЕСА_2 на користь Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «ПОРТО-ФРАНКО», МФО 328180, ідентифікаційний код 13881479, рахунок №29092954, суму заборгованості у розмірі 32 040 (Тридцять дві тисячі сорок) доларів США 54 центи за офіційним курсом української гривні до долару США на день здійснення платежу.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «ПОРТО-ФРАНКО», МФО 328180, ідентифікаційний код 13881479, рахунок №29092954 суму судових витрат у розмірі 910 гривень з кожного.

У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Приморського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з дати постановлення рішення.

Суддя 24.04.2013