Рішення № 30962653, 25.04.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/663/13 25.04.2013 25.04.2013 25.04.2013

Провадження №22-ц/784/882/13 Головуючий першої інстанції Селіщева Л.І.

Категорія 46 Суддя-доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Козаченка В.І.,

суддів: Мурлигіної О.Я., Царюк Л.М.,

при секретарі судового засідання Богуславській О.М.,

за участю: позивача ОСОБА_2, відповідачки ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4,

розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 5 грудня 2012 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя,

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з пізніше уточненим позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя, шляхом визнання за ним права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та стягнення на його користь з відповідачки 50 % доходу від заняття нею підприємницькою діяльністю станом на кінець 2008 року.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що перебував у шлюбі з відповідачкою з 1999 по 2008 роки і за чей час вони придбали указану трикімнатну квартиру, право власності на яку було зареєстровано за відповідачкою. Однак відповідачка не бажає добровільно поділити вказане майно, тому позивач просив задовольнити його уточнений позов.

В лютому 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2, в якому просила виділити у її власність житловий будинок АДРЕСА_2, а відповідачу - квартиру АДРЕСА_1. Крім цього, позивачка просила визнати за нею ще й право власності на 1/2 частину земельної ділянки по АДРЕСА_3, яку відповідач отримав під час шлюбу в порядку приватизації.

Ухвалою місцевого суду від 25 жовтня 2011 року вказані позови об'єднанні в одне провадження.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 5 грудня 2012 року первісний і зустрічний позови задоволено частково. За позивачем визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1, а за відповідачкою - право власності на 1/3 частину житлового будинку по АДРЕСА_2.

Додатковим рішенням того ж суду від 6 березня 2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення 50% доходів від підприємницької діяльності - відмовлено. Також відмовлено і в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки по АДРЕСА_3. Також стягнуто з позивача в доход держави 553 грн. 70 коп. судового збору.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення про повне задоволення його позовних вимог та відмову в задоволенні зустрічного позову.

Вислухавши суддю - доповідача, пояснення сторін, дослідивши надані сторонами докази, та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Така Правова позиція Верховного Суду України, зроблена у справі № 6-148цс12, згідно зі ст. 3607 ЦПК є обов'язковою для всіх судів.

Згідно з ч. 1 ст. 69 та ч. 1 ст. 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частинами 3, 4 ст. 71 СК України встановлено, що неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. А присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

Пленум Верховного Суду України в п. 25 Постанови від 21 грудня 2007 року ,,Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (далі - Постанова ВСУ від 21 грудня 2007 року) роз'яснив, що при вирішенні питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності".

З матеріалів справи вбачається, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 1999 року по 11 грудня 2008 року та мають сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає з матір'ю.

Під час шлюбу, за нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу, сторони придбали наступне майно:

- 19 березня 2007 року - квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку було зареєстровано за ОСОБА_3;

- 22 березня 2004 року - житловий будинок АДРЕСА_2, право власності на який було зареєстровано за: ОСОБА_3, ОСОБА_2 та їхнім неповнолітнім сином - ОСОБА_2, по 1/3 частині за кожним.

Таким чином позивачем доведено, що спірна квартира була придбана сторонами під час шлюбу, а тому він має право на половину цієї квартири.

Питання про стягнення з однієї із сторін на користь іншої грошової компенсації в розмірі половини вартості цієї нерухомості сторонами не ставились і відповідна грошова сума на депозит суду не вносилась.

За такого, коли спірна квартира є неподільною, а тому не може бути реально поділена між сторонами відповідно до їх часток, місцевому суду необхідно було визнати ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишити спірну квартиру в їх спільній частковій власності.

Окрім того, задовольняючи вимоги відповідачка про визнання за нею права власності на 1/3 частину спірного будинку, місцевий суд не звернув уваги на те, що поліпшення цієї нерухомості, на які вона посилалась, є самочинним будівництвом. Отже, при вирішенні питання про збільшення вартості будинку, враховувати самочинні побудови можна лише після введення їх в експлуатацію в установленому порядку.

До того ж, при вирішенні цих позовних вимог, місцевий суд не звернув уваги на те, що спірний будинок належить не тільки сторонам, а й їхньому малолітньому сину ОСОБА_6, інтереси якого не були представлені та не враховані судом першої інстанції при вирішенні спору.

Водночас, ст. 657 ЦК України (в редакції, чинній на час купівлі будинку) визначено, що договір купівлі-продажу житлового будинку укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Дослідженими в суді доказами підтверджено, що зазначений договір купівлі-продажу спірного будинку був укладений та зареєстрований з додержанням названих норм матеріального права. Отже малолітній син сторін є його співвласником і вирішення питання про поділ цього майна без його участі було неможливим.

Тому посилання сторін на те, що будинок придбано лише за їх кошти не можуть бути прийняті до уваги, оскільки дійсність зазначеного правочину не оспорювалась. В зв'язку з чим, зазначені вимоги відповідачки взагалі не підлягали задоволенню.

Щодо вимог позивача про його права на частку доходів відповідачки від підприємницької діяльності, то зі справи видно, що ОСОБА_3 зареєстрована як фізична особа-підприємець і була платником фіксованого податку в період з 1 січня 2007 року по 31 грудня 2008 року, задекларувавши за цей час 113250 грн. чистого доходу.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 22, 23, 29 Постанови ВСУ від 21 грудня 2007 року, поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. При цьому необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства. Відповідно до положень статей 57, 61 СК, ст. 52 ЦК майно приватного підприємства чи фізичної особи - підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності.

Таким чином, позивач мав право доводити та вимагати від позивачки ? частку доходів від її підприємницької діяльності за період до грудня 2008 року. Однак, оскарженим судовим рішенням такі позовні вимоги обґрунтовано залишені без задоволення, як не доведені, оскільки в указаний період відповідачка витрачала кошти, отримані від підприємницької діяльності, на потреби сім'ї, що позивачем не спростовано.

В частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання права власності на ? частину земельної ділянки по АДРЕСА_3 рішення місцевого суду не оскаржується, відтак, відповідно до положень ст. 303 ЦПК України, судом апеляційної інстанції не перевіряється.

За таких обставин, відповідно до пунктів 1, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, оскаржені рішення (основне і додаткове) в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем права на частку доходів відповідачки від підприємницької діяльності та визнання права власності на половину спірної земельної ділянки необхідно залишити без змін, а в іншій частині рішення підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення часткове задоволення первісних позовних вимог та відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог.

Наслідком ухвалення по справі нового судового рішення, відповідно до ст. 88 ЦПК України, є присудження до стягнення з відповідачки на користь позивача понесених ним судових витрат, але пропорційно розміру задоволених позовних вимог у загальному розмірі 453 грн. (333 грн. повернення судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи).

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 309, 313 - 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 5 грудня 2012 року та додаткове рішенням того ж суду від 6 березня 2013 року в частині вирішення позовних вимог про поділ квартири, житлового будинку та розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення первісних позовних вимог та відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог.

Визнати за ОСОБА_2 і ОСОБА_3 за кожним право власності на ? частку квартири АДРЕСА_1.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на житловий будинок АДРЕСА_2 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 453 грн. судових витрат.

В іншій частині вказані рішення місцевого суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: