Рішення № 30962652, 25.04.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/1347/13 25.04.2013 25.04.2013 25.04.2013

Провадження №22-ц/784/1368/13 Головуючий першої інстанції Щербина С.В.

Категорія 52 Суддя-доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Козаченка В.І.,

суддів: Мурлигіної О.Я., Царюк Л.М.,

при секретарі судового засідання Богуславській О.М.,

за участю: позивачки ОСОБА_2, її представників ОСОБА_3 і ОСОБА_4, та представників відповідача Алпацької І.А. та Шарого М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Житлово-комунального підприємства Миколаївської міської ради ,,Південь" (далі - ЖКП ,,Південь") на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 лютого 2013 року за позовом ОСОБА_2 до ЖКП ,,Південь" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А :

12 липня 2012 року ОСОБА_2, звернулася до суду з уточненим в наступному позовом до ЖКП ,,Південь" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного згулу та відшкодування моральної шкоди.

Зазначала, що з 1 квітня 2009 року працювала у відповідача економістом першої категорії планово-економічного ділу. Наказом від 2 липня 2012 року була звільнена з указаної посади на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку зі скороченням штату.

Вважаючи своє звільнення незаконним, як проведеним із суттєвими порушеннями трудового законодавства, позивачка остаточно просила суд поновити її на роботі, стягнути з відповідача 18767 гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 15792 на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 лютого 2013 року позов задоволено частково. Позивачку поновлено на попередньому місці роботи та стягнуто з відповідача на її користь 20344 грн. 49 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Також з відповідача стягнуто в доход держави 229 грн. 40 коп. судового збору. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник відповідача, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні усіх позовних вимог.

Вислухавши суддю - доповідача, пояснення сторін, дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, законодавство про працю України гарантує правовий захист працівників від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Зокрема:

- згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, реорганізації підприємства, чи скорочення чисельності або штату працівників.

- відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України ,,Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15 вересня 1999 року (з наступними змінами) та ст. 494 КЗпП України, у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

- крім того, Пленум Верховного Суду України в своїй Постанові від 6 листопада 1992 року ,,Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснив, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП суди зобов'язані з'ясувати, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці та про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

- в усіх випадках звільнення за п. 1 ч. 1 ст.40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III-А КЗпП.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка з 1 квітня 2009 року працювала у відповідача економістом першої категорії планово-економічного відділу. Підставою для її звільнення став наказ директора ЖКП ,,Південь" від 3 квітня 2012 року, якими зі штатного розпису підприємства виключено 12 штатних одиниць, в тому числі, посаду економіста. Про наступне звільнення позивачка була повідомлена 5 квітня 2012 року.

Крім того, ЖКП ,,Південь" про вивільнення працівників письмово повідомило Заводський державний районний центр занятості м. Миколаєва, а 14 травня 2012 року направило подання голові профспілки про надання згоди на звільнення позивачки.

Наказом від 2 липня 2012 року позивачка була звільнений із займаної посади у зв'язку зі скороченням штату, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, незважаючи на те, що рішенням профспілки працівників ЖКП ,,Південь" від 28 травня 2012 року згода на звільнення ОСОБА_2 не була надана.

Між тим, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім випадків, передбачених статтями 43, 43-1 КЗпП України, допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу.

Правильно встановивши, що звільнення ОСОБА_2 проведено з порушенням порядку та умов, визначених законодавством про працю України, зокрема, без попередньої згоди профспілки, суд першої інстанції обґрунтовано поновив позивачку на попередньому місці роботи та вказав на необхідність виплати їй заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Посилання представника відповідача на те, що профспілка, відмовляючи у згоді на звільнення позивачки, не обґрунтувала таку відмову, безпідставні.

Згідно ч. 7 ст. 43 КЗпП України рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

З протоколу засідання комітету профспілки працівників ЖКП ,,Південь" від 28 травня 2012 року вбачається, що відмова у дачі згоди на звільнення шести працівників цього підприємства, в тому числі, ОСОБА_2, була обґрунтована. Профком обґрунтовано зазначив, що адміністрація підприємства не вказала конкретно, які зміни в організації виробництва і праці потягли скорочення штату. Фактично має місце формальне скорочення штату без будь-яких змін в організації виробництва і праці. При цьому працівники втрачають ряд соціально-трудових гарантій при виконанні більшого об'єму роботи. Тобто зроблено намагання покращити фінансовий стан підприємства лише за рахунок скорочення штату працівників через збільшення навантаження на залишених працівників без зміни їхньої заробітної плати.

Отже вимоги указаної норми права профспілкою були повністю виконані, а тому відповідач не мав права на звільнення позивачки з указаних підстав.

Разом з тим, при обрахуванні втраченого позивачкою заробітку місцевий суд не повністю виконав положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1995 року (з наступними змінами).

Так, визначаючи до стягнення з відповідача 20344 грн. 49 коп. заробітної плати, місцевий суд не звернув уваги та не врахував, що при звільненні позивачка отримала 2723 грн. 55 коп. вихідної допомоги, а за час перебування на обліку в Заводському державному районний центрі занятості (з липня по грудень 2012 року) вона отримала 13288 грн. 88 коп. державної допомоги. Отже, указані грошові кошти підлягали відрахуванню із указаної суми.

За таких обставин, відповідно до пунктів 1, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, оскаржене рішення в частині стягнення заробітної плати підлягає зміні шляхом зменшення стягнення з 20344 грн. 49 коп. до 4322 грн. 06 коп.

Інші доводи апеляційної скарги указані висновки місцевого суду не спростовують, а тому не можуть бути підставою для повного скасування судового рішення, яким позивачка правильно поновлена на роботі.

В частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягненні моральної шкоди рішення місцевого суду не оскаржувалось, відтак, відповідно до положень ст. 303 ЦПК України, судом апеляційної інстанції не перевіряється.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 309, 313 - 316 ЦПК України колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Житлово-комунального підприємства Миколаївської міської ради ,,Південь" задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 лютого 2013 року в частині стягнення з Житлово-комунального підприємства Миколаївської міської ради ,,Південь" на користь ОСОБА_2 заробітної плати за час вимушеного прогулу змінити, зменшивши розмір такого стягнення з 20344 грн. 49 коп. до 4322 грн. 06 коп.

В решті вказане рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: