Рішення № 30951388, 22.04.2013, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 141/4/13-ц Провадження № 22-ц/772/927/2013Головуючий в суді першої інстанції:Круглик В.В.Категорія: 53 Доповідач: Матківська М. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2013 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: Матківської М.В.

Суддів: Шемети Т.М., Сопруна В.В.

При секретарі: Сніжко О.А.

За участю: позивача ОСОБА_2 і представника відповідача Бацюри В.М.

розглянувши у відкритому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою Міністерства охорони здоров'я України

на рішення Оратівського районного суду Вінницької області від 12 лютого 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Оратівської санітарно-епідеміологічної станції і Міністерства охорони здоров'я про стягнення заборгованості по вихідній допомозі і середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, -

В с т а н о в и л а :

11 січня 2013 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до Оратівської санітарно-епідеміологічної станції і Міністерства охорони здоров'я про стягнення 4 915,68 гр. заборгованості по виплаті вихідної допомоги та 50 000 гр. моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що наказом головного лікаря Оратівської районної санітарно-епідеміологічної станції № 96-о.с. від 25.12.2012 року її було звільнено із займаної посади лікаря-епідеміолога у зв'язку з ліквідацією районної санітарно-епідеміологічної станції, згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України. При звільненні до виплати їй належала сума 3 589,32 гр., із якої 27 грудня 2012 року їй було виплачено 1 000 гр., а решту - 2 589,32 гр. не виплачено через відсутність фінансування від Вінницької ОблСЕС. Тому просила стягнути з відповідача заборгованість по вихідній допомозі в сумі 2 589,32 гр., передбачений статтею 117 КЗпП України середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі - 2 326,36 гр. і моральну шкоду в сумі 50 000 гр., за те, що вона працювала в незадовільних умовах праці, внаслідок чого вона визнана інвалідом 3 групи; стан її здоров'я потребує постійного і коштовного лікування; після звільнення їй не надали роботу.

21 січня 2013 року позивач на виконання ухвали суду про залишення позову без руху, надала письмову заяву про залишення її позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди без розгляду.

Рішенням Оратівського районного суду Вінницької області від 12 лютого 2013 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з Оратівської районної санітарно-епідеміологічної станції та Міністерства охорони здоров'я України на користь ОСОБА_2 заборгованість по виплаті вихідної допомоги в розмірі 2 589,32 гр. та середній заробіток за весь затримки виплати по день фактичного розрахунку.

В апеляційній скарзі Міністерство охорони здоров'я України просить змінити рішення суду, а саме: в частині позовних вимог ОСОБА_2 до Міністерства охорони здоров'я України - відмовити повністю, а в решті - залишити без змін.

Зазначило, що рішення суду вважає незаконним та необґрунтованим, таким, що прийняте з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Позивач і відповідач - Оратівська районна санітарно-епідеміологічна станція рішення суду не оскаржили.

Представник відповідача - Міністерства охорони здоров'я України у судове засідання не з'явився, в апеляційній скарзі просив розглянути справу у відсутності представника відповідача.

Позивач апеляційну скаргу не визнала, просить її відхилити, а рішення суду залишити без змін. При цьому пояснила, що свої вимоги про відшкодування моральної шкоди вона не підтримує, оскільки у суді першої інстанції просила позов в цій частині залишити без розгляду.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив апеляційну скаргу, просить її відхилити і залишити без зміни рішення суду.

Колегія суддів, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи і судом допущено порушення норм матеріального і процесуального права, що згідно правил статті 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду і ухвалення нового, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно вимог ч. 1 ст. 215 ЦПК України рішення суду складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частини. У мотивувальній частині має бути зазначено: встановлені судом обставини і визначені відповідно до них правовідносини; мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти; чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким (пункт 3). У резолютивній частині має бути зазначено: висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновок суду по суті позовних вимог; розподіл судових витрат (пункт 4).

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року № 14 роз'яснено, що резолютивна частина повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають із встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у статтях 215-217 ЦПК України. Зокрема у ній має бути зазначено: розмір грошових сум, присуджених стороні та розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 88 ЦПК України.

Рішення суду таким вимогам процесуального закону не відповідає.

По справі встановлено, що ОСОБА_2 працювала на посаді лікаря-епідеміолога Оратівської районної санітарно-епідеміологічної станції.

Наказом № 96-о.с. від 25.12.2012 року вона звільнена із займаної посади з 25 грудня 2012 року у зв'язку з ліквідацією районної санітарно-епідеміологічної станції на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, з виплатою їй вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку, відпустка використана (а. с. 3).

Даний наказ виданий на підставі наказу МОЗ України № 176-о від 21.09.2012 року та наказу Вінницької обласної санітарно-епідеміологічної станції № 205-мер. від 3.10.2012 року.

На виконання наказу ОСОБА_2 нарахована: заробітна плата за 17 робочих днів у грудні 2012 року - розміром 1 773,46 гр., надбавка за вислугу років - 532,04 гр. та вихідна допомога - 3 421 гр., разом 5 717,50 гр.; вирахувано прибутковий податок і єдиний соціальний внесок - 928,18 гр. та 13.12.2012 року виплачено аванс в сумі 1 200 гр.

При звільненні позивачу 27 грудня 2012 року виплачено 1 000 гр., не виплачена сума розміром - 2 589,32 гр., що підтверджується розрахунком (а. с. 2) і довідкою № 2 від 12.02.2013 року, виданою Оратівською районною СЕС та підписаною головою ліквідаційної комісії Оратівської районної СЕС Бацюрою В.М. (а. с. 37).

Позивач у своєму позові просить стягнути на її користь саме таку суму заборгованості - 2 589,32 гр. (а. с. 1).

Отже спір про розмір належних до виплати звільненому позивачу всіх сум, відсутній.

Відповідно до ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі спору про розмір, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У порушення зазначених норм трудового законодавства відповідач - Оратівська районна СЕС не провів кінцевий розрахунок і не виплатив позивачу належну їй заробітну плату за грудень 2012 року в сумі 3 589,32 гр.

Нарахована до виплати позивачу сума сторонами не оспорюється, проте, відповідачем виплачено працівнику 27 грудня 2012 року лише її частку - 1000 гр. Повного розрахунку не було проведено через відсутність фінансування від Вінницької обласної СЕС (а. с. 37).

Станом на 28 грудня 2012 року позивачу не виплачено заробітну плату за грудень 2012 року в сумі 2 589,32 гр., що сторонами визнається.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно роз'яснення Пленуму Верховного Суду України у п. 20 постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13 установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Заборгованість по заробітній платі в сумі 2 589,32 гр. не виплачена позивачу по сьогоднішній день.

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13 роз'яснено, що при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (з наступними змінами і доповненнями).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, середньомісячна заробітна плата визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно із п. 5 Порядку нарахування виплат у випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Позивач звільнена з роботи 25 грудня 2012 року.

Заробітна плата за два календарні місяці 2012 року, що передували звільненню складала: жовтень - 3 381,73 гр. (23 робочих дні), листопад - 3 441,83 гр. (22 робочих дні). Середньоденна заробітна плата: 6 823,56 : 45 робочих днів = 151,63 гр.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні нараховується за період: з 28 грудня 2012 року по 22 квітня 2012 року ( 79 робочих днів): 151,63 х 79 = 11 978,77 гр.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції, як таке, що постановлено з порушенням норм процесуального і матеріального права, підлягає скасуванню на підставі ст. 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення на її користь середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в сумі 11 978,77 гр.

В іншій частині рішення - про солідарне стягнення всіх належних позивачу сум при звільненні та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні також підлягає скасуванню на підставі ст. 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про стягнення цих сум виходячи із того, що виплата всіх сум, що належать працівнику при звільненні та виплата за затримку розрахунку при звільненні пов'язана із трудовими правовідносинами, які існують між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем - Оратівською районною санітарно-епідеміологічною станцією.

Такі правовідносини випливають із трудового договору, укладеного між цими сторонами.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудові відносини позивача із співвідповідачем - МОЗ України не виникали, не існували, а відповідно і не припинялися.

Позивачем згідно вимог статей 10, 11, 60 та 57-66 ЦПК України не доведено порушення її трудових прав у сфері даних спірних трудових відносин саме Міністерством охорони здоров'я України.

При цьому, як зазначено вище, обов'язок по виплаті заробітної плати, по проведенню розрахунку із працівником при звільненні у визначені строки та відповідальність за затримку такого розрахунку, трудовим законодавством покладено саме на власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу, із яким працівником укладено трудовий договір.

За таких обставин заявлені ОСОБА_2 позовні вимоги до Міністерства охорони здоров'я України не ґрунтуються на вимогах закону, тому не підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України рішення суду підлягає до скасування з ухваленням нового рішення, якщо висновки суду не відповідають обставинам справи і судом допущено порушення норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є незаконним і таким, що підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2

Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового чи зміни рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст. 21, 47, 116, 117 КЗпП України, ст. 212, 303, 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Міністерства охорони здоров'я України задовольнити частково.

Рішення Оратівського районного суду Вінницької області від 12 лютого 2013 року скасувати.

Позов ОСОБА_2 до Оратівської районної санітарно-епідеміологічної станції, Міністерства охорони здоров'я України про стягнення заборгованості по вихідній допомозі і середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, задовольнити частково.

Стягнути з Оратівської районної санітарно-епідеміологічної станції АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 заборгованість по виплаті вихідної допомоги в розмірі 2 589,32 гр. та 11 978,77 гр. середнього заробітку за час затримки розрахунку з 28 грудня 2012 року по 22 квітня 2013 року, а всього 14 568,09 гр.

Стягнути з Оратівської районної санітарно-епідеміологічної станції на користь держави 229,40 гр. судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

На рішення може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/ М.В. Матківська

Судді: /підписи/ Т.М. Шемета

В.В. Сопрун

З оригіналом згідно:

Суддя: М.В. Матківська