Постанова № 30943709, 29.04.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" квітня 2013 р. Справа№ 910/378/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Федорчука Р.В.

суддів: Лобаня О.І.

Майданевича А.Г.

секретар судового засідання Марвано А.Т.,

за участю представників сторін:

від позивача: представник за довіреністю Кузьміна К.П.;

від відповідача: представник за довіреністю Макусь Н.П.;

розглянувши матеріали апеляційної скарги комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс»

на рішення господарського суду міста Києва від 19.02.2013 року

у справі №910/378/13 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс»

про стягнення 83 368,32 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.02.2013 року у справі №910/378/13 позов задоволено повністю. Вирішено стягнути з КП з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» на користь ПАТ «Київенерго» 77 769,85 грн. основного боргу, 2 173,77 грн. збитків від інфляції та 3 424,70 грн. 3% річних.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 19.02.2013 року у справі №910/378/13 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2013 року апеляційну скаргу КП з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» прийнято до провадження та призначено її до розгляду в судовому засіданні 24.04.2013 року за участю уповноважених представників сторін.

Представник позивача у судовому засіданні року надав пояснення, якими заперечив проти доводів викладених в скарзі та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Представник відповідача у судовому засіданні року надав пояснення, якими підтримав доводи викладені в скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити.

У відповідності до ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні 29.04.2013 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає скасуванню з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.11.2002 року між АЕК «Київенерго» (правонаступником якого є ПАТ «Київенерго») (далі - постачальник) та КП з експлуатації та ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» (далі - споживач) було укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №7560516 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 2.2.1. та п. 2.3.1. договору постачальник зобов'язується безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем (додатки 3, 4) для потреб опалення - в період опалювального сезону, для гарячого водопостачання - протягом року, в кількості та в обсягах згідно додатку 1 до договору, яку споживач зобов'язаний оплачувати своєчасно та в повному обсязі.

Згідно з п. 3 звернення-доручення до договору облік споживання теплової енергії протягом розрахункового періоду (місяця) здійснюється по приладах обліку.

Пунктом 9 додатку №2 до договору передбачено, що споживач щомісячно з 12 по 15 число отримує в МВРТ №2 за адресою: вул. Драгоманова, буд. №40-в оформлену постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактичного сплаченої теплової енергії в поточному місяця; табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

Відповідно до п. 10 вказаного додатку споживач щомісячно:

- забезпечує не пізніше 10 числа місяця, за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА;

- до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав взяті на себе обов'язки щодо постачання теплової енергії у вигляді гарячої води відповідачу відповідно до умов договору, що підтверджується відомостями обліку споживання теплової енергії (а.с. 37-63), обліковими картками (а.с. 64-72) та довідкою про розрахунок суми основного боргу.

Проте, як правильно встановлено судом першої інстанції, КП з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» не виконувало свої зобов'язання за договором щодо своєчасної та повної сплати вартості спожитої теплової енергії за період з 01.10.2010 року по 01.12.2012 року, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість на загальну суму 77 769,85 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України та ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Однак, матеріали справи не містять будь-яких доказів погашення вказаної вище заборгованості відповідачем перед позивачем відповідно до умов договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №7560516 від 01.11.2002 року.

З огляду на вказане, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги щодо стягнення з КП з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» на користь ПАТ «Київенерго» заборгованості за використану теплову енергію на загальну суму 77 769,85 грн.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 2 173,77 грн. інфляційних збитків та 3 424,70 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи факт прострочення відповідачем виконання зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати використаної теплової енергії та умови договору, колегія суддів дійшла висновку про правомірність стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивача 2 173,77 грн. інфляційних нарахувань та 3 424,70 грн. 3% річних. При цьому, судом апеляційної інстанції перевірено розрахунки інфляційних нарахувань та 3% річних, здійснені місцевим господарським судом, та встановлено їх арифметичну правильність.

Доводи скаржника про те, що він не є споживачем теплової енергії та про те, що він не порушував умови договору, а заборгованість мешканців по договору, які розраховуються через КП «ГІОЦ» КМДА не є заборгованістю КП експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс», який не користується коштами мешканців будинку, не накопичує їх і не отримує на свій рахунок і не використовує теплову енергію на власні потреби відхиляють колегією суддів, з огляду на наступне.

Як вже зазначалося, за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №7560516 від 01.11.2002 року сторонами виступають ПАТ «Київенерго» та КП експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс».

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Згідно з ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Пунктом 10 додатку №2 до договору сторонами передбачено, що споживач щомісячно забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА; до 25 числа поточного місяця сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком.

Отже, із умов договору №7560516 від 01.11.2002 року слідує, що обов'язок оплати за використану теплову енергію покладений саме на відповідача (КП експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс»).

Також, згідно з п. 3.2. договору встановлено, що сторони не несуть відповідальності за відносини будь-якої сторони за цим договором з іншою стороною.

Тобто, договір про надання послуг №637 від 04.05.2011 року (а.с. 99), укладений між КП експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» та КП «ГІОЦ», не звільняє відповідача від обов'язку своєчасної сплати за поставлену теплову енергію позивачем за договором №7560516 від 01.11.2002 року.

Аналогічної правової позиції щодо наявності у відповідача перед позивачем обов'язку по сплаті поставленої теплової енергії за вказаним типом договорів притримується Вищим господарським судом України у своїх постановах від 13.07.2011 року у справі №53/267, від 18.07.2011 року у справі №52/36, від 01.03.2012 року у справі №9/107, від 13.11.2012 року у справі №5011-72/5960-2012.

Доводи апеляційної скарги про відсутність доказів, які відображають належне виконання позивачем своїх зобов'язань передбачених п. 2.2.1. договору, колегією суддів відхиляються, виходячи з наступного.

Відповідач стверджує, що ним на адресу позивача надсилалися звернення від 13.10.2010 року №110/922-2185, від 01.11.2010 року №110/922-2334, від 04.11.2010 року №110/22-874, від 05.11.2010 року №110/913-2384, від 29.11.2010 року №110/22-966, від 29.11.2010 року №110/22-967, від 09.02.2012 року №110/22-146, від 19.11.2012 року №110/22-1195, від 17.12.2012 року №110/022-1934 щодо невідповідності температур теплоносія.

З огляду на зазначене, колегія суддів звертає увагу на те, що п. 9 додатку №2 до договору визначено, що споживач отримує, серед іншого, акт звірки, який оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

Відповідно до п.п. 2.5.1., 2.5.2. договору сторонами передбачено право споживача вимагати від постачальника надання достовірної інформації про тарифи на теплову енергію та відшкодування, умови оплати та методику розрахунків, нарахування, режими теплопостачання тощо, а також право перевіряти достовірність нарахувань та проведення розрахунків за теплову енергію, згідно з умовами договору.

Отже, у разі виявлення розбіжностей показників температур від нормальних показників, споживач мав право звернутися до постачальника і в позасудовому порядку, шляхом проведення бухгалтерських розрахунків встановити суму розбіжності.

В іншому випадку відповідач мав право звертатися до суду у встановленому чинним законодавством порядку для вирішення питань, що стосуються предмета договору (п. 2.5.3. договору).

Проте, матеріали справи не містять відповідних рішень, якими встановлено порушення позивачем умов договору, або застосування інших тарифів, ніж застосовував позивач, а відтак не підтверджують доводів відповідача.

Щодо доводів скаржника про невірно застосовані тарифи при розрахунку основної суми заборгованості, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 2.1. договору визначено, що при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені ним, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, чинним законодавством України, Правилами користування тепловою енергією, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії.

Згідно з ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.

Відповідно до п.п. 2 п. «а» ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження із встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, які встановлюються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України), транспортні та інші послуги.

Згідно із абз. 5 п. 2 ч. 1 та п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» Національна комісія встановлює тарифи на комунальні послуги суб'єктам природних монополій та суб'єктам господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією, а також визначає суб'єктів природних монополій, діяльність яких регулюється відповідно до цього Закону, та складає і веде галузеві реєстри таких суб'єктів господарювання.

ПАТ «Київенерго» є суб'єктом природних монополій у сфері теплопостачання та його включено до відповідного галузевого реєстру.

Отже, як слідує із зазначеного, з 22.07.2010 року з повноважень органів місцевого самоврядування виключено право встановлювати тарифи на теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення для суб'єктів природних монополій, яким є позивач у даній справі.

Відповідно до ч. 6 ст. 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідно до ч. 3 ст. 20 вказаного закону тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.

Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України (далі - НКРЕ) від 14.12.2010 року №1729 «Про затвердження тарифів на теплову енергію АЕК «Київенерго» було затверджено АЕК «Київенерго» тарифи на теплову енергію, яка набрала чинності з 01.01.2011 року.

У відповідності до ст. 13 Указу Президента України від 21.04.1998 №335/98 «Про Національну комісію регулювання електроенергетики України» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) - ця комісія в межах своїх повноважень на основі та на виконання законодавства приймає рішення у вигляді постанов і розпоряджень, які є обов'язковими для виконання підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності, які здійснюють діяльність на оптовому ринку електроенергії, ринках газу, нафти та нафтопродуктів.

Відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно з ст. 6 Закону України «Про ціни та ціноутворення» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) (далі - закон) в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Частиною 1 статті 8 закону встановлено, що державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.

Відповідно до ст. 9 закону державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами України.

Зміна рівня державних фіксованих та регульованих цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг здійснюється в порядку і в строки, що визначаються тими органами, які відповідно до закону затверджують або регулюють ціни (тарифи) (ст. 10 закону).

Отже, враховуючи зазначені приписи законодавства, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що позивач, здійснивши нарахування боргу відповідачу в спірний період за поставлену йому теплову енергію, керувався тарифом, встановленим постановою НКРЕ від 14.12.2010 року №1729, який був обов'язковим до застосування на той період.

Разом з тим, доводи скаржника про зменшення розміру боргу на підставі підписаних актів звіряння нарахувань за тарифами на теплову енергію за січень 2011 року (а.с. 98-99), колегією суддів відхиляються, оскільки нарахування позивачем суми боргу за спірний період було здійснено за тарифом на теплову енергію згідно з постановою НКРЕ від 14.12.2010 року №1729, яка набула чинності з 01.01.2011 року.

Отже, враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення господарського суду міста Києва від 19.02.2013 року у справі №910/378/13 відповідає обставинам справи, є законним та обгрунтованим, а тому не підлягає скасуванню. У зв'язку з цим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» на рішення господарського суду міста Києва від 19.02.2013 року у справі №910/378/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 19.02.2013 року у справі №910/378/13 залишити без змін.

3. Справу №910/378/13 повернути до господарського суду міста Києва.

4. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Федорчук Р.В.

Судді Лобань О.І.

Майданевич А.Г.