Постанова № 30936886, 16.04.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2013 р.Справа № 1570/2845/2012Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Гусев О. Г. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Коваля М.П.,

суддів - Потапчука В.О.,

- Семенюка Г.В.,

при секретарі - Журкіній І.І.,

за участі: представник позивача - ОСОБА_2,

представник відповідача - Савецька Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2012 року по справі за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення,-

В С Т А Н О В И Л А :

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області Державної податкової служби, у якому просила суд скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000531701 від 17.04.2012 року прийняте на підставі акту перевірки № 389/1701/НОМЕР_2 від 05.04.2012 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2012 року адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 задоволений в повному обсязі. Скасовано податкове повідомлення-рішення видане ДПІ у м. Іллічівську Одеської області ДПС від 17.04.2012 року за № 0000531701.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду першої інстанції відповідач - Державна податкова інспекція у м. Іллічівську Одеської області Державної податкової служби подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову, наголошуючи, зокрема, на правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0000531701 від 17.04.2012 року.

В судовому засіданні представник відповідача - Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області Державної податкової служби підтримав вимоги апеляційної скарги, з підстав викладених в поданій апеляційній скарзі.

Представник позивача - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 в судовому засіданні просив залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на підставі службового посвідчення серії НОМЕР_3, виданого 16.10.2007 року ДПА в Одеській області, головним державним податковим інспектором відділу податкового контролю фізичних осіб управління оподаткування фізичних осіб Грачовою Вікторією Вікторівною, згідно із п.п.20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п.75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України та на підставі наказу ДПІ у м. Іллічівську Одеської області № 72 від 04.04.2012 року було проведено невиїзну документальну перевірку ФОП ОСОБА_4 з питань правових відносин з ТОВ «Сатєра» за період 01.08.2010 року по 30.09.2010 року.

05.04.2012 року ДПІ у м. Іллічівську Одеської області ДПС за наслідками проведеної перевірки було складено акт № 389/1701/НОМЕР_2, за висновками якого було встановлено порушення позивачем вимог: ч. 5 ст. 203, ч.1, ч. 2 ст. 215, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФОП ОСОБА_4 під час придбанні товарів, послуг; п.п.7.4.1 п.п.7.4.4. п. 7.4, 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в частині безпідставного формування податкового кредиту за рахунок постачальника ТОВ «Сатєра» за період 01.08.2010 року по 30.09.2010 року у розмірі - 3896 грн.

Відповідач на підставі на акту № 389/1701/НОМЕР_2 від 05.04.2012 року прийняв та надіслав позивачу податкове повідомлення-рішення № 0000531701 від 17.04.2012 року, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем у розмірі - 3896 грн. 00 коп. та за штрафними санкціями - 974 грн.00 коп.

Не погодившись з висновками акту перевірки та прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що висновки перевіряючих стосовно визнання господарських операцій позивача безтоварними, а угод нікчемними - є недоведеними та безпідставними, оскільки вони не мають належної доказової бази і зроблені лише на припущеннях, які випливають з матеріалів актів перевірок інших податкових інспекцій, з чим не погоджується колегія суддів, зважаючи на фактичні обставини справи та вимоги діючого податкового законодавства.

Так, пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року (чинний на момент виникнення спірних правовідносин), встановлено, що податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (роботи, послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплата товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У відповідності до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 зазначеного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Зі змісту вказаних приписів вбачається, що право на податковий кредит виникає при наявності одночасно двох обов'язкових умов: за умови придбання товарів (послуг) чи основних фондів з метою їх подальшого використання власній господарській діяльності та при наявності податкової накладної, оформленої відповідно до вимог Закону. При цьому, право на податковий кредит залежить від того, чи відбувся факт придбання товару або оплати за нього. Таким чином, правомірність формування податкового кредиту визначається фактом придбання товарів (робіт, послуг), а податкова накладна є лише одним із документів, які можуть засвідчити цей факт.

Згідно п.п.7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Підпунктами 7.2.3, 7.2.4 пункту 7.2. статті 7 цього ж Закону встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Суд першої інстанції у цій справі дійшов висновку, що наявність у платника податку позивача у справі виданої йому контрагентом - постачальником податкової накладної, сплата постачальнику вартості товару з ПДВ є достатніми підставами для формування податкового кредиту.

Дійсно, зазначений перелік доказів, на які посилається позивач, є обов'язковим, але не вичерпним, оскільки предметом доказування у цій справі є обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту. Так, приймаючи податкове повідомлення-рішення, про скасування якого заявлено позов, ДПІ виходила з безтоварності операцій, оскільки позивач не надав докази фактичного отримання товару (послуг), його транспортування. При цьому, податковий орган звернув увагу на те, що ним було отримано від Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси акт «Про неможливість проведення документальної перевірки ТОВ «Сатєра» (код ЄДРПОУ 34873689) з питань правомірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість за період березень - листопад 2010 року» від 07.04.2011 року №579/23-5, яким встановлено відсутність у ТОВ «Сатєра» основних фондів, складських приміщень, трудових резервів, а також відсутність даного суб'єкта господарювання за місцезнаходженням.

За таких обставин суду першої інстанції слід було більш всебічно дослідити реальність здійснених господарських операцій між позивачем та ТОВ «Сатєра».

Так, як вбачається з матеріалів справи, позивач вказує, що реальність господарських операцій з ТОВ «Сатєра» та використання придбаних у нього товарів у господарській діяльності ФОП ОСОБА_4 підтверджується рахунками - фактурами № 4022 від 20.08.210 року та № С-СчФ - 000067 від 29.09.2010 року, а також видатковими накладними № 4022 від 20.08.2010 року та № 5166 від 29.09.2010 року.

Водночас, колегія суддів наголошує, що до суду не надано жодного договору укладеного між позивачем та ТОВ «Сатєра», а також із наданих накладних підписаних постачальником позивача - ТОВ «Сатєра» не вбачається, на підставі яких господарських договорів виконувалась поставка товарів, відтак, встановити зв'язок поставки товарів відповідно до цих накладних не вбачається можливим.

Також, колегія суддів враховує, що для встановлення товарності господарських операцій суд також повинен з'ясувати чи дійсно поставлялись товари позивачу, що мало б підтверджуватися, зокрема, актами приймання-передачі товару, товарно-транспортними накладними, проте, позивачем не надано жодних доказів, які б свідчили про передачу товару позивачу та вивезення ним товарів зі складу постачальника, у зв'язку з чим, колегія суддів вважає недоведеним факт придбання товару, тоді як саме це є підставою для формування податкового кредиту відповідно до вимог пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Крім того, під час проведення перевірки та розгляду справи в суді позивачем не надано доказів руху активів у процесі здійснення господарських операцій.

Водночас, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, а також враховуватись повнота складання всіх підтверджуючих господарські операції документів.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що поставка товару від ТОВ «Сатєра» не підтверджується первинними документами, складання яких передбачено нормативно-правовими актами, а також зазначені господарські операції не було належним чином відображено у бухгалтерському обліку позивача, а тому колегія суддів вважає, що відповідач правомірно виключив зі складу податкового кредиту суми ПДВ сплачених у ціні вартості зазначених товарів та збільшив суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

Також, колегія суддів відхиляє доводи позивача щодо того, що надані позивачем податкові та видаткові накладні, платіжні доручення є безперечними доказами обґрунтованого віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ сплачених у ціні вартості отриманого товару, оскільки вказані документи, за відсутності інших доказів, які б підтверджували фактичне отримання придбаного товару, на підставі яких сформований податковий кредит, за умови недодержання встановленої чинним, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавством форми для обліку, самі по собі не можуть беззаперечно підтверджувати право платника на його формування, та не можуть бути взяті колегією суддів до уваги, оскільки б це призвело до формального вирішення справи.

Щодо посилання позивача на відсутність повноважень податкового орану про визнання угод нікчемними, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми, відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому, з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Враховуючи те, що позивачем не надано належно оформлених первинних документів, що підтверджують виконання господарських операцій за договором укладеним з ТОВ «Сатєра», колегія суддів вважає, що відповідачем правомірно зроблено висновок про заниження позивачем суми податку на додану вартість у розмірі 3896 грн.

З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Іллічівську Одеської області № 0000531701 від 17.04.2012 року є таким, що відповідає нормам чинного законодавства, тому не підлягає скасуванню.

Частиною другою ст. 71 КАС України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, з урахуванням наведеного та оцінюючи наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги ФОП ОСОБА_4 є неправомірними, необґрунтованими, отже не підлягають задоволенню.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при розгляді справи порушено норми матеріального права, не повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, що в свою чергу призвело до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судове рішення відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з прийняттям по справі нової постанови про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, судова колегія -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2012 року - задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2012 року по справі за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення залишити без задоволення.

Постанова апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з моменту набрання законної сили.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний колегією суддів 19 квітня 2013 року.

Головуючий суддя: /М.П. Коваль/

Суддя: /В.О. Потапчук/

Суддя: /Г.В. Семенюк/