Ухвала суду № 30932915, 24.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" квітня 2013 р. м. Київ К/9991/42150/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - Макаревича О.С., Павліченко К.В.,

відповідача-1 - Тарасюка О.І.,

відповідача-2 - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби (далі -ДПІ)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012

у справі № 2а-19185/11/2670

за позовом ДПІ

до товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство безпеки "КУБ" (далі - ТОВ «Агентство безпеки «КУБ», відповідач-1)

та товариства з обмеженою відповідальністю "Леміш Груп" (далі - ТОВ «Леміш Груп», відповідач-2)

про стягнення коштів за нікчемними правочинами.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2012 року ДПІ звернулася до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просила стягнути з ТОВ «Леміш Груп» на користь ТОВ «Агентство безпеки «КУБ» 1 014 999,60 грн. та стягнути з відповідача-1 цієї ж суми коштів в доход держави.

В обґрунтування позовних вимог ДПІ послалася на нікчемність укладених відповідачами договорів про надання послуг від 01.06.2010 № 06/06/2010-к та від 01.07.2010 № 01/07/2010-к як таких, що укладені з порушенням публічного порядку.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 04.04.2012 позов задоволено повністю. У прийнятті цієї постанови суд зазначив, що спірні договори не були спрямовані на настання відповідних ним правових наслідків, а були укладені з метою створення документообігу для безпідставного отримання його учасниками податкових переваг.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено з посиланням на недоведеність податковим органом наявності у будь-кого з відповідачів суб'єктивного наміру порушити інтереси держави під час укладання спірних договорів.

Посилаючись на невідповідність висновку апеляційного суду положенням статей 203, 626, 629, 1166 Цивільного кодексу України, статей 207, 207 Господарського кодексу України та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову Київського апеляційного адміністративного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції зі спору.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні учасників провадження, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що ДПІ було проведено невиїзну позапланову документальну перевірку ТОВ «Агентство безпеки «КУБ» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Леміш Груп», оформлену актом від 11.11.2011 № 444/23-304/32620689.

В ході цієї перевірки ДПІ було виявлено, що відповідачами у справі було укладено договори про надання послуг від 01.06.2010 № 06/06/2010-к та від 01.07.2010 № 01/07/2010-к, умовами яких передбачалося надання ТОВ «Леміш Груп» (виконавець) відповідачу-1 (замовник) комплексу послуг з контролю за здійсненням працівниками охорони замовника охоронних заходів, дотримання ними пропускного режиму тощо. Крім того, в рамках господарських правовідносин між відповідачами ТОВ «Леміш Груп» було поставлено в адресу відповідача-1 меблі та техніку, канцелярські товари.

У рамках здійснення податкового контролю ДПІ було виявлено, що: ТОВ «Леміш Груп» не задекларувало в повному обсязі та не сплатило податкові зобов'язання, які виникли у нього за вказаними операціями; назване товариство зареєстровано на підставних осіб, які заперечують свою причетність до його фінансово-господарської діяльності та не підписували будь-яких первинних документів (у тому числі спірні договори) від імені цього товариства; ТОВ «Леміш Груп» не має основних фондів, транспортних засобів, трудового персоналу, необхідних для надання спірних послуг. Наведені обставини були покладені в основу висновку ДПІ про те, що виконання цих договорів не було опосередковане дійсним рухом активів їх учасників, що, в свою чергу, свідчить про завідоме укладення спірних правочинів виключно з метою зниження податкового тягаря, що не відповідає основам правопорядку.

Відповідно до частини першої статті 207 ГК господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною першою статті 208 названого Кодексу передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведені законодавчі положення у розрізі функцій податкової інспекції, що полягають у здійсненні контролю за правильнітю нарахування, повнотою і своєчасністю сплати податків і зборів застосовуються до правочинів, вчинених виключно з метою ухилення від оподаткування.

При цьому для правильної кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок, необхідно визначити існуючий зв'язок між власне укладенням і виконанням такого правочину та застосованим його учасниками механізмом ухилення від оподаткування.

Адже якщо укладення та виконання договору є частиною такого механізму - зокрема, у випадку, коли метою укладення правочину є податкова економія - то до учасників такого правочину слід застосовувати штрафні санкції в порядку статті 208 Господарського кодексу України. У разі ж якщо ухилення від оподаткування спричинено подальшими діями з отриманими на виконання правочину активами або відображенням результатів такого правочину у податковому обліку платника, то такі дії становлять самостійний склад податкового правопорушення як підставу для притягнення платника до відповідальності сааме за порушення норм податкового законодавства. Іншими словами, правочин є таким, що порушує публічний порядок у сфері оподаткування, у разі, якщо власне вчинення та виконання правочину є необхідною умовою для побудови схеми ухилення від оподаткування.

Наведене, у свою чергу, дає підстави для висновку про те, що умовою застосування наслідків недійсності господарського зобов'язання в порядку статті 208 Господарського кодексу України за позовом податкового органу є доведеність останнім наявності протиправного умислу у всіх учасників правочину. Адже про відсутність господарської мети під час укладення та виконання правочину не може бути відомо лише одній особі, оскільки у разі добросовісності хоча б одного з учасників правочину для нього буде досягнута ділова мета, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок.

Приймаючи рішення про задоволення данного позову, суд першої інстанцій підтримав правову позицію податкового органу по справі, зазначивши, що наведені ДПІ доводи щодо порушення ТОВ «Леміш Груп» вимог податкового та іншого законодавства, а також умови провадження ним господарської діяльності свідчать про неможливість фактичного надання ним послуг в рамках виконання спірних договорів.

У той же час апеляційний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанцій по справі та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, об'єктивно зазначив, що викладені в акті перевірки обставини не можуть слугувати підтвердженням безтоварності спірних операцій та нікчемності оспорюваних договорів. Адже порушення порядку реєстрації юридичної особи не є беззаперечним свідченням фіктивності усіх правочинів, укладених такою особою. З урахуванням специфіки спірних послуг ДПІ не зазначено, які саме основні засоби мали бути використані виконавцем для їх надання; відсутність штату працівників у ТОВ «Леміш Груп» також не спростовує факту поставки послуг, позаяк укладення трудового договору не є єдиним способом залучення інших осіб до виконання робіт (надання послуг). За таких обставин власне порушення ТОВ «Леміш Груп» правил оподаткування було об'єктивно розцінено судом апеляційної інстанції як недостатню підставу для застосування до відповідачів адміністративно-господарських санкцій в порядку статті 208 Господарського кодексу України.

До того ж, суд апеляційної інстанції послався на те, що реальність виконання спірних операцій була перевірена адміністративним судом під час розгляду справи № 2а-1624/12/2670 за позовом ТОВ «Агентство безпеки «КУБ» до ДПІ про скасування податкових повідомлень-рішень.

А відтак апеляційний суд обгрунтовано зазначив про відсутність підстав вважати спірні правочини такими, що спрямовані на ухилення від оподаткування та мають фіктивний характер, та правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог ДПІ. Отже, підстави для скасування оскаржуваної постанови апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 у справі № 2а-19185/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько