Ухвала суду № 30931551, 24.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" квітня 2013 р. м. Київ К/9991/12227/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Полтаві (далі - ДПІ)

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10.03.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2011

у справі № 2-а-48476/09/1670

за позовом акціонерного товариства "Барвінок" (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 0001932301/0, від 13.07.2004 № 0001932301/1 та від 07.10.2004 № 0001932301/2.

Справа розглядалася судами неодноразово.

За наслідками її останнього розгляду постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.03.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2011, позов задоволено повністю з тих мотивів, що за наявності документального підтвердження фактичного виконання операцій з поставки товарів позивачеві, допущені контрагентами порушення вимог законодавства не можуть негативно впливати на порядок відображення спірних операцій у податковому обліку Товариства.

Посилаючись на невідповідність висновків судів дійсним обставинам справи та положенням підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено комплексну документальну перевірку дотримання Товариством вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2001 по 01.10.2003. За наслідками цієї перевірки контролюючим органом складено акт від 09.07.2004 № 1682/23-1/21191470 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.07.2004 № 0001932301/0, згідно з яким Товариству визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ за лютий, березень 2002 року у розмірі 12149 грн. та застосовано до позивача 6074,50 грн. штрафних санкцій.

Підставою для прийняття зазначеного акта індивідуальної дії став висновок податкового органу про незаконне включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ, пред'явлених у складі вартості поставлених товарів в рамках господарських правовідносин з приватним підприємством "Форум", приватним підприємством "Інтерлінк", приватним підприємством "УкрАзовДон". При цьому ДПІ послалася на те, що зазначені контрагенти були зареєстровані на підставних осіб (у зв'язку з чим їх державну реєстрацію та реєстрацію платниками ПДВ було скасовано в судовому порядку), не задекларували та не сплатили до бюджету ПДВ за наслідками здійснення спірних операцій.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону (у тій самій редакції) не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними).

Як з'ясували суди, фактичне виконання господарських операцій з поставки названими контрагентами товарів в адресу позивача підтверджується наявними у справі первинними документами (як-от - договорами, дорученнями на отримання товарно-матеріальних цінностей, товарно-транспортними накладними, актами взаємозаліку тощо); реальний характер цих операцій податковим органом не заперечується.

На час здійснення спірних господарських операцій (за наслідками виконання яких позивачем було сформовано податковий кредит в оспорюваній сумі) спірні контрагенти були зареєстровані в установленому порядку, мали статус платника ПДВ та виступали правоздатними учасниками господарського обороту.

Порушення ж вимог законодавства під час реєстрації постачальника, а також несплата ним необхідної суми податкових зобов'язань до бюджету стосується не позивача безпосередньо, а цього контрагента, тобто третьої особи, а відтак такі доводи самі по собі за відсутності інших обставин, які б свідчили саме про недобросовісність позивача як платника податків, не можуть бути підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди Товариства.

Слід зазначити, що недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено.

Порушення Товариством порядку визначення суми бюджетного відшкодування, встановленого підпунктом 7.7.1, 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ДПІ виявлено не було.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком попередніх судових інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог.

Порушення норм матеріального чи процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваних рішень, судом касаційної інстанції не встановлені.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Полтаві залишити без задоволення.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10.03.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2011 у справі № 2-а-48476/09/1670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько