Постанова № 30930675, 17.04.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 квітня 2013 року № 826/1664/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., суддів Келеберди В.І., Данилишина В.М., при секретарі Хрімлі К.О., за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1

від позивача: ОСОБА_2 (дов. від 18.06.2012р.)

від відповідача1, 2: Туз О. А. (дов. від 29.12.2012р. №14/1-16/28624)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської регіональної митниці, Державної митної служби України про визнання незаконним наказу №179-к від 10.01.2013р., поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 17.04.2013 року в 11год. 46хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.2 ст. 167 КАС України.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також - позивач) до Київської регіональної митниці, (надалі також - відповідач1), Державної митної служби України (надалі також - відповідач2), в якому просив: - визнати незаконним наказ №179-к від 10.01.2013р.; - зобов'язати Державну митну службу України видати наказ про поновлення на посаді начальника служби внутрішньої безпеки Київської регіональної митниці ОСОБА_1, з якої його незаконно звільнено; - стягнути з Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за. час вимушеного прогулу, з дати звільнення до дати поновлення на роботі; - здійснити перерахунок отриманих коштів за невикористану відпустку з урахування середньомісячного заробітку за останні місяці роботи.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що спірний наказ прийнято з численними порушеннями норм чинного трудового законодавства України, що порушує його законні права та інтереси, відтак наказ підлягає скасуванню, а позивач підлягає поновленню, як незаконно звільнений.

Відповідачі проти задоволення позову заперечували з мотивів його необґрунтованості та безпідставності.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов задоволенню не підлягає з огляду про наступне.

Вирішуючи адміністративну справу по суті, суд виходить з того, що визначення обґрунтованості спірного наказу, а отже і вмотивованості позовної заяви, полягає у визначенні відповідності прийнятого рішення наданим відповідачам повноваженням, при цьому, із обов'язковою перевіркою дотримання суб'єктами владних повноважень процедури звільнення позивача з публічної служби.

Відповідно до ст.ст. 12,13 Митного кодексу України, митна служба України - це єдина загальнодержавна система, яка складається з митних органів та спеціалізованих митних установ і організацій. Митними органами є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи, регіональні митниці, митниці.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи утворюється, реорганізовується та ліквідовується Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи спрямовує, координує та контролює діяльність митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій щодо виконання законодавства України з питань митної справи, в межах своїх повноважень видає накази, організує та контролює їх виконання.

Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 р. № 940 є Державна митна служба України, яка, відповідно до Положення про неї, у межах своїх повноважень, на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання, а Голова Державної митної служби України, відповідно, затверджує положення про її структурні підрозділи, а також, структуру, чисельність та штатні розписи регіональних митниць, митниць, спеціалізованих митних установ та організацій.

В ході судового розгляду справи встановлено наступне.

Відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012р. № 2а-1987/12/2670, наказом Державної митної служби України від 19.12.2012р. № 2934-к «По особовому складу митних органів» скасовано наказ Державної митної служби України від 28.07.2008 № 1351-к «За номенклатурою посад Голови Служби».

З 01.08.2008 ОСОБА_1 було поновлено на посаді начальника служби внутрішньої безпеки Київської регіональної митниці.

24.12.2012 ОСОБА_1 було ознайомлено із зазначеним наказом під особистий підпис.

На підставі затверджених т.в.о. Голови Державної митної служби України Дороховським О.М. структури та штатного розпису Київської регіональної митниці на 2012 рік (зі змінами), введених в дію наказом Київської регіональної митниці від 21.09.2012 № 950 «Про введення в дію структури та штатного розпису Київської регіональної митниці на 2012 рік», ОСОБА_1, відповідно до вимог статті 49-2 Кодексу законів про працю України, попереджено про можливе вивільнення, у зв'язку з відсутністю посади начальника служби внутрішньої безпеки Київської регіональної митниці у штатному розписі митниці, та про можливу зміну істотних умов і оплати праці згідно зі статтями 32, 103 Кодексу законів про працю України.

Водночас, ОСОБА_1 було запропоновано посаду головного інспектора відділу кадрової роботи Київської регіональної митниці. ОСОБА_1 відмовився від ознайомлення з попередженням про можливе вивільнення та запропонованою посадою, про що 24.12.2012 р. складено відповідний акт.

Щодо доводів позивача про протиправність невиплати заробітної плати за час вимушеного прогулу, та про порушення відповідачем1 права на відпустку без збереження заробітної плати, суд зазначає наступне.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02 жовтня 2012 року № К/9991/59739/12 зупинено виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2012 року, в частині зобов'язання Державної митної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 01 серпня 2008 року по день поновлення на роботі, до закінчення касаційного провадження в адміністративній справі. За таких обставин, суд прийшов до висновку про те, що виплата середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць не здійснена правомірно.

При цьому, виплата матеріальної допомоги (на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань) у 2009-2012 роках здійснювалась на підставі Положень про надання матеріальної допомоги посадовим особам і працівникам митної служби (далі-Положення), затверджених наказами Держмитслужби України від 25.03.2008 № 266 та від 01.10.2012р. № 509.

Відповідно до Положення матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та допомога на оздоровлення надаються один раз на рік (для кожного виду допомоги). Матеріальна допомога на оздоровлення виплачується при наданні щорічної відпустки - один раз на рік. У разі перенесення щорічної відпустки на наступний рік допомога на оздоровлення не виплачується.

Якщо матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не була отримана посадовою особою при виході в щорічну відпустку, вона може бути виплачена протягом поточного року на підставі заяви посадової особи. У разі неотримання зазначеної допомоги протягом поточного року, вона не компенсується і не переноситься на наступний рік. З огляду на те, що бюджетні роки 2009-2011 закриті, виплата матеріальної допомоги не була здійснена. У зв'язку із завершенням бюджетного 2012р. року фонд оплати праці повністю використано й закрито розрахунки по заробітній платі 24.12.2012р.

За таких обставин, для надання щорічної відпустки, з 24.12.2012р., виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань відповідач не мав фінансової можливості.

Як вбачається із матеріалів справи, наказами Державної митної служби України від 19.12.2012р. № 2934-к та Київської регіональної митниці від 24.12.2012р. № 1532-к, ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника служби внутрішньої безпеки.

Наказом Держмитслужби України від 10.01.2013 № 179-к звільнено ОСОБА_1, начальника служби внутрішньої безпеки Київської регіональної митниці, із займаної посади 10.01.2013р. за прогул без поважних причин, відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України.

Підставою для видання спірного наказу стало подання Київської регіональної митниці, надіслане на адресу відповідачу2 листом від 08.01.2013р. № 14/2-15/243, акт про відмову у наданні пояснень від 08.02.2013р. та акт від 24.12.2012р. (про відсутність на роботі).

24.12.2012 р. позивач приступив до виконання своїх службових обов'язків.

Так, зі змісту акту від 24.12.2012р. про відсутність на роботі, починаючи з 11 год. 30 хв. до 18 год. 00 хв. 24.12.2012р. позивач був відсутній на території адміністративного будинку Київської регіональної митниці за адресою м. Київ, бул. І. Лепсе, 8-а та в інших підрозділах митниці.

Відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Таким чином, факт відсутності позивача на роботі підтверджений належним доказом - актом від 24.12.2012р.

Згідно із частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до роз'яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України в пункті 24 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9, передбаченим вказаною нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без повалених причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Враховуючи, що обов'язковою умовою застосування пункту 4 статті 40 КЗпП України є відсутність працівника на роботі без поважних причин, з метою встановлення поважності причин відсутності на роботі, 08.01.2013р. відповідачем1, після виходу ОСОБА_1 з лікарняного (на якому він, відповідно до наданого листка непрацездатності серії АВІ № 166415, перебував з 25.12.2012р.), в порядку чинного законодавства запропоновано надати письмові пояснення з приводу відсутності 24.12.2012р. на роботі, однак від такої пропозиції позивач відмовився, що підтверджується актом від 08.01.2013р.

При цьому, суд критично ставиться до твердження позивача про те, що акт про відмову у наданні пояснень не є доказом відсутності робітника на робочому місці, позаяк відсутність позивача на роботі підтверджується актом від 24.12.2012р., водночас, актом від 08.01.2013р. підтверджується відмова повідомити причини такої відсутності.

Враховуючи те, що відповідачами належними та допустимими доказами підтверджено факт відсутності 24.12.2012р. позивача на роботі без поважних причин, колегія суддів прийшла до висновку про те, що відповідачем2 правомірно видано наказ від 10.01.2013р. № 179-к «Про звільнення ОСОБА_1.».

Водночас, позивачем не надано жодного документального доказу а підтвердження свого перебування на роботі 24.12.2012р. з 11 год. 30 хв. до 18 год. 00 хв. 24.12.2012р. чи доказів які свідчили про поважність відсутності на роботі, що на переконання суду свідчить про необґрунтованість тверджень позивача про протиправність його звільнення.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд прийшов до висновку про те, що відповідачами доведено правомірність оскаржуваного наказу та спростовано позовні вимоги, а тому, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з аналізу положень чинного законодавства та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1, є таким, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статями 9, 69, 70, 71, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Київської регіональної митниці, Державної митної служби України про визнання незаконним наказу №179-к від 10.01.2013р., поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головний суддя І.А. Качур

Судді В.І. Келеберда

В.М. Данилишин