Постанова № 30923966, 17.04.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 квітня 2013 року 14:52 № 826/3130/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Катющенка В.П., суддів Саніна Б.В., Шейко Т.І., за участю секретаря судового засідання Ткачук О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом громадянина Сирії ОСОБА_1доДержавної міграційної служби Українипровизнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні діїза участю:

позивача - ОСОБА_1;

від позивача - ОСОБА_5;

від відповідача - Салімський О.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Громадянин Сирії ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної міграційної служби України, в якому просить суд: визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 06 лютого 2013 року №77-13 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні відповідно до вимог чинного законодавства.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2013 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві та наполягали на її задоволенні судом.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов. При цьому звертав увагу суду на те, що позивач приїхав в Україну легально з метою навчання та ухилення від служби в армії.

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 17 квітня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до міграційного органу із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Як підставу звернення за захистом вказав, що покинув країну походження, щоб навчатись та не служити в армії. Зазначив, що в разі повернення до Сирії його змусять служити в армії.

Разом з тим, відповідачем прийнято рішення № 77-13 від 06 лютого 2012 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту», як особі стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пп. 1, 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, відсутні. Про зазначене рішення позивачу повідомлено 05 березня 2013 року листом №40 від 18 лютого 2013 року.

Не погоджуючись з даним рішенням відповідача та вважаючи його таким, що прийняте без повного з'ясування обставин, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є громадянином Сирії, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року в м. Суейда Сирії, за національністю - араб, за віросповіданням-мусульманин. Останній раз на територію України прибув 11.10.2011 року легально літаком через аеропорт Бориспіль для навчання на підготовчих курсах в Національному авіаційному університеті.

19.09.2012 року позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві із заявою-анкетою про визнання його біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту. В заяві як причину виїзду з країни постійного проживання позивач зазначив, що залишив свою країну для того щоб навчатись і не служити в армії. В Україну приїхав як студент Національного авіаційного університету. Разом з тим, його студентська прописка закінчується 01.09.2012 року та можливості продовжувати навчання він не має. Проте повернутись до Сирії не може, оскільки він не служив в армії і його буде призвано на військову службу.

В ході розгляду зазначеної заяви Управлінням у справах біженців Головного управління ДМС України в м. Києві з позивачем було проведено співбесіду. Згідно протоколу зазначеної співбесіди від 01.10.2012 року позивач повідомив, що покинув навчання та поїхав з країни постійного проживання, оскільки його могли забрати в армію, а він не хотів служити. Також зазначив, що в Україні дешево навчатись. Крім того, повідомив, що в Україні проживає його брат, який вже приблизно двадцять п'ять років має тимчасову посвідку.

Наказом № 582 від 09.10.2012 року Головне управління ДМС України в м. Києві прийняло рішення про оформлення документів ОСОБА_1 для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Під час додаткової співбесіди 14.11.2012 року позивач повідомив, що не хоче служити в армії, солдатам не платять гроші, а він не хоче всі зароблені гроші витратити під час служби. Заявив, що він знаходиться в Україні та тут залишиться.

Головним управлянням ДМС України в м. Києві 30.11.2012 року за результатами розгляду справи було прийнято висновок щодо відмови у визнанні особою біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Згідно зазначеного висновку відповідно до абз. 4 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту» міграційним органом рекомендовано прийняти рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У висновку зазначено, що не існує обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, та стосовно якої встановлено загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Рішенням відповідача № 77-13 від 06.02.2013 року зазначений висновок підтримано та відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового чи тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону відсутні.

Так, спеціальним законом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні є Закон України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового чи тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року N3671-VI (далі - Закон України N3671-VI).

Пунктом 1 частини 1 статті 1 цього Закону визначено, що біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (пункт 13 частини 1 статті 1 Закону).

Згідно абзацу четвертого частини першої статті 6 Закон України N3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Статтею 9 Закону N3671-VI визначено порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Так, зокрема, розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється органами міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено керівником органу міграційної служби за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців (частина 1 статті 9 Закону).

Працівником органу міграційної служби проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником. Співбесіда із заявником проводиться за правилами, встановленими частинами другою і третьою статті 8 цього Закону (частина 2 статті 9 Закону).

Орган міграційної служби спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону (частина 6 статті 9 Закону).

Відповідно до частини 8 статті 9 Закону N3671-VI у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів орган міграційної служби має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України.

Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (частина 11 статті 9 Закону).

Згідно частини 12 статті 9 Закону N3671-VI особова справа заявника разом з письмовим висновком органу міграційної служби, який розглядав заяву, надсилається до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції для прийняття остаточного рішення за заявою.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону N3671-VI рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у тому числі стосовно перебуваючих з ним на території України неповнолітніх дітей (членів сім'ї заявника або таких, які знаходяться під його опікою чи піклуванням), внесених до анкети заявника, на визнання яких біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, є письмова згода заявника, висловлена в анкеті чи заяві, приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань міграції протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби, який розглядав заяву. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції, але не більш як до трьох місяців.

Згідно частини 2 статті 10 Закону N3671-VI спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції може вимагати подання додаткової інформації від органу міграційної служби, який здійснював розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Законом України «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу»від 18.03.2004 р. № 1629-IV визначено, що метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis соттunautairе з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом (ЄС) до держав, які мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що в свою чергу є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.

Відповідно до Директиви Європейського Союзу від 29.04.2004 року «Про мінімальні стандарти кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи осіб, що потребують іншої форми міжнародного захисту, та суть захисту, що надається», яка використовується у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:

- заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву;

- усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів;

- твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою;

- заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутні поважної причини для подання такої заяви;

- встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

У відповідності до п.п. 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця або особою, яка потребує додаткового захисту. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.

Як вбачається з особової справи позивача, копія якої міститься в матеріалах справи (заяви, анкети, протоколів співбесід), останній запевняв міграційну службу, що не може повернутися до країни постійного проживання, оскільки не служив в армії та в разі повернення урядом буде призвано його на службу.

Згідно статті 167 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації об'єднаних націй у справах біженців (відповідно до Конвенції 1951 року і Протоколу 1967 року, що стосується статусу біженця) - дезертирство, завжди і у всіх країнах, обов'язкова чи не обов'язкова служба - розглядається як кримінальний злочин. Покарання відрізняється в залежності від країни, і зазвичай їх застосування не розглядається як форма переслідування.

Побоювання переслідувань або покарання за дезертирство або ухиляння від призову самі по собі - не являються за визначенням обґрунтованими побоюваннями бути жертвою переслідувань.

Так, відповідно до статті 46 Конституції Сирійської Республіки обов'язкова військова служба повинна бути священним обов'язком і регулюється законом.

Відтак, суд приходить до висновку, що позивач своїм небажанням повернутись до батьківщини, намагається ухилитись від призову до армії, що жодним чином не може розглядатися як переслідування за власними переконаннями в розумінні Закону України N3671-VI та Директиви Європейського Союзу від 29.04.2004 року.

Крім того, суд звертає увагу на те, що ні в заяві-анкеті, ні в протоколах співбесіди, ні в судовому засіданні позивач не зазначав про будь-які обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Єдиною причиною, на яку позивач посилається як неможливість повернутись до країни постійного місця проживання, є його небажання служити в армії.

Відповідно до частини 5 статті 10 Закону N3671-VI за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем при прийнятті рішення враховано інформацію по країні походження позивача, й, зокрема, оголошену в Сирії амністію стосовно громадян, які ухиляються від військової служби.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи наведене та виходячи із встановлених судом під час розгляду справи обставин, суд приходить до висновку про правомірність рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 06.02.2013 року № 77-13, з огляду на що позовні вимоги громадянина Сирії ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову громадянина Сирії ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Головуючий суддя В.П. Катющенко

Судді: Б.В. Санін

Т.І. Шейко