Рішення № 30914569, 16.04.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/3495/13 16.04.13

За позовомЗаступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі 1) Міністерства оборони України, м.Київ 2) Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд», м.КиївдоДочірнього підприємства « 135 Домобудівельний комбінат» Товариства з обмеженою відповідальністю «Реноме», м. Київза участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів - Кабінету Міністрів Українипровизнання Договору оренди майна №35 від 01.03.2007 р. недійсним та витребування орендованого майна Суддя Жагорнікова Т.О.

за участю уповноважених представників:

від прокуратури: Гелета О.О. - посвідчення № 015715 від 20.03.13 р.

від позивача-1: Стахмич В.Л. - дов. 220/1052/д від 26.12.12 р.

від позивача-2: Пушкар І.О. - дов. № 1 від 08.01.13 р.

від відповідача: Дубов Г.О. - дов. № 7 від 02.02.12 р.

від третьої особи: Ковтун А.М. - дов. № 9.1-22/1557 від 28.12.12 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі -позивач-1) та Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» (далі-позивач-2) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства « 135 Домобудівельний комбінат» Товариства з обмеженою відповідальністю «Реноме» (далі-відповідач) про визнання договору оренди майна № 35 від 01.03.07 р. (далі-договір) недійсним та витребування орендованого майна.

Мотивував свої вимоги тим, що договір укладений позивачем-2 без необхідного обсягу цивільної дієздатності, тобто у порушення ч.2 ст. 203 ЦК України, зокрема без отримання згоди уповноваженого органу управління на оренду державного майна, яка є обов'язковою відповідно до п.30 ст.6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності». Крім того, зазначив, що орендар несвоєчасно та не в повному обсязі виконує свою зобов'язання щодо сплати орендної плати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.13 р. за даною позовною заявою було порушено провадження у справі № 910/3495/13; призначено справу до розгляду на 12.03.13 р.; зобов'язано сторін надати певні документи; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів - Кабінет Міністрів України.

22.02.13 р. Заступник прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про забезпечення позову, згідно з якою просив суд вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на орендоване майно у кількості 38 одиниць (перелік додано до даної заяви), посилаючись на наступне.

Згідно положень наказу Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 18.06.07 р. № 132 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 09.07.07 р. за № 784/14051) «Про затвердження Правил будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів», технічний огляд індивідуально визначеного майна повинен проводитись один раз на рік. Однак, всупереч вимогам зазначеного наказу представники Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійсьбуд» жодного разу не були допущені для проведення контрольного огляду та не мали змоги перевірити фактичний стан і наявність майна, про що були складені відповідні акти (копії яких додано до заяви про забезпечення позову).

Таким чином, у прокуратури є припущення, що майно, яке знаходиться у відповідача на момент подачі позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Розглянувши дану заяву позивача за первісним позовом, суд його відхилив, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Таким чином, вжиття заходів до забезпечення позову є правом суду.

Згідно з ч. 1 ст. 67 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за

кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.06 р., розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних

вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Керуючись наведеними нормами процесуального законодавства та враховуючи роз'яснення Верховного Суду України, при вирішенні питання про забезпечення позову суди мають здійснити оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Крім того, відповідно до ч. 2. п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 р. № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» встановлено, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Заступник прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері свою заяву про вжиття заходів до забезпечення позову не обґрунтував, доказів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, суду не надав, а також нічим не підтвердив припущення, що майно, яке знаходиться у відповідача на підставі Договору оренди, може зникнути або зменшитись.

За таких обставин суд не вбачає підстав для задоволення заяви Заступник прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері про вжиття заходів до забезпечення позову.

Учасники судового процесу в судове засідання 12.03.13 р. не з'явились, про причини неявки суду не повідомили, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення рекомендованих поштових відправлень від 11.03.13 р., згідно з якими учасники судового процесу отримали 13 та 15 березня 2013 р. ухвалу суду про порушення провадження у даній справі.

Враховуючи наведене, оскільки представники учасників судового процесу не з'явились у призначене судове засідання, вимог ухвали суду від 22.02.13 р. не виконали, що перешкоджало вирішенню спору в даному судовому засіданні, та з необхідністю витребування додаткових доказів, господарський суд ухвалою від 12.03.13 р. відклав справу № 910/3495/13 на 02.04.13 р. та повторно зобов'язав учасників судового процесу виконати вимоги ухвали суду від 22.02.13 р.

27.03.13 р. через канцелярію господарського суду від ДП « 135 домобудівельний комбінат» ТОВ «Реноме» надійшов письмовий відзив на позовну заяву та документи, які було залучено до матеріалів справи.

02.04.13 р. через службу діловодства господарського суду від ДП МОУ «Укрвійськбуд» надійшли документи на виконання ухвал суду від 22.02.13 р. та 12.03.13 р., які залучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 02.04.13 р. представниками прокуратури та позивача-2 надано додаткові документи, які залучено до матеріалів справи.

Представники прокуратури, позивачів 1 і 2, також третьої особи у судовому засіданні 02.04.13 р. підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 02.04.13 р. проти позову заперечив, пояснив суду, що вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Судом було оголошено перерву в судовому засіданні 02.04.13 р. до 16.04.13 р. для дослідження доказів у справі.

У судовому засіданні 16.04.13 р. представник позивача-1 надав суду письмове заперечення на відзив відповідача, яке залучено до матеріалів справи.

Представник позивача-2 у судовому засіданні 16.04.13 р. надав суду письмові пояснення та заперечення на відзив відповідача, які залучено до матеріалів справи.

Представники прокуратури та позивачів у судовому засіданні 16.04.13 р. повторно підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 16.04.13 р. проти позову заперечив, пояснив суду, що вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Представник третьої особи в судовому засіданні 16.04.13 р. надав усні пояснення по суті спору, просив задовольнити позовну заяву.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.03.07 р. між Державним Підприємством Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» (орендодавець) та Дочірнім підприємством «135 Домобудівельний комбінат» ТОВ «Реноме» (орендар) було укладено договір оренди майна № 35, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар бере в тимчасове володіння та користування майно згідно з додатком № 1 до даного договору. Стан (якість) майна, що орендується, на момент передачі в оренду задовільний (п.1.2 договору).

Відповідно до п. 2.1. договору оренди майна № 35 від 01.03.07 р., метою оренди є промислове використання.

Згідно з пунктами 3.1. та 3.2. договору оренди майна № 35 від 01.03.07 р., майно, що орендується, повинно бути передано орендодавцем та прийнято орендарем протягом 10-ти днів з моменту підписання даного договору; передача майна в оренду здійснюється відповідними фахівцями сторін за актом передачі.

Пунктами 4.1. - 4.3. вищевказаного договору визначено, що майно, яке орендується, вважається переданим орендареві з моменту підписання акту приймання майна, що орендується; термін оренди складає п'ять років з моменту прийняття майна, що орендується за актом приймання; термін оренди може бути скорочений лише за згодою сторін.

Розділом 5 договору оренди майна № 35 від 01.03.07 р. встановлено орендну плату та порядок розрахунків за даним договором.

У відповідності до п. 8.1. договору оренди майна № 35 від 01.03.07 р., після закінчення терміну оренди орендар зобов'язаний протягом 10 днів повернути майно, що орендується орендодавцю разом з тарою, упаковкою та технічною документацією (комплектно) за актом передачі.

Відповідальність сторін за порушення умов договору оренди майна № 35 від 01.03.07 р. передбачена у розділі 9 даного договору.

Згідно з п. 10.1. договору оренди майна № 35 від 01.03.07 р., цей договір розірванню в односторонньому порядку не підлягає, за винятком випадків, коли одна із сторін систематично порушує умови договору та свої зобов'язання.

На виконання умов договору оренди майна № 35 від 01.03.07 р.(зі змінами внесеними додатковими угодами до договору) орендодавець передав орендарю майно у кількості 38 одиниць, а саме:

№ п/п Марка крануКількість шт.Інвентарний номерБалансова вартість, грн.1КК СМЖ-615-1894 189,222КК СМЖ-6А17-532 060,773КК-0,5 тн17-821 900,114ККСМ-12,5/25112-44735 174,175ККСМ-12,5/2516-202а45 405,876ККТ-517-7417 187,857КМ-1016-1723 603,848КМ-1011-4923 455,689КМ-1012-10915 587,7710КМ-1012-1237 697,3211КМ-1012-12923 012,8212КМ-1015-13719 531,2413КМ-1015-19222 154,7214КМ-1015-23427 597,1215КМ-1016-54а29 622,3716КМ-1012-18821 802,8117КМ-1011-141а26 880,3918КМ-1012007-АТП-1131 351,1519КМ-1012007-АТП-1229 622,3720КМ-10/16,5 м16-17а23 603,8421КМ-15 тн11-3932 240,3122КМ-16 т/16,5 м16-16831 131,0623КМ-16/3,211-3228 297,8024КМ-16/3,211-4127 996,8925КМ-16/3,211-14234 159,8226КМ-16/3,216-7737 478,7727КМ-16/3,2 22,5 м112-36326 304,6728КМ-2011-3826 793,6529КМ-3001 30 т11-1033 176,9330КМ-515-13822 102,0031КП 30016-222 000,0032Повітрозбірник48-205 164,1533Повітрозбірник48-6221 949,5834ЗІЛ ММЗ 4505148-80С2 394,8735Підйомник Р 184148-88С76 154,4436КМ-1012-21025 000,0037КМ-1015-19122 668,4638КМ-16/3,211-10823 000,00

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на момент укладення договору оренди майна № 35 від 01.03.07 р. у ДП МОУ «Укрвійськбуд», був відсутній необхідний обсяг цивільної дієздатності для вчинення правочину, таким чином вважає що договір укладений з порушенням ч.2 ст. 203 ЦК України, що є підставою відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України для визнання договору недійсним. Вказує, що позивач-2 уклав договір без отримання згоди уповноваженного органу управління на оренду державного майна, яка є обов'язковою відповідно до п.30 ст.6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності». Крім того, зазначив, що орендар несвоєчасно та не в повному обсязі виконує своє зобов'язання щодо сплати орендної плати.

Заперечуючи проти позову відповідач зазначив у відзиві, що відповідно до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, яка діяла на момент укладення правочину), який є спеціальним для вказаних правовідносин, згода уповноваженого органу на укладання договору оренди щодо окремого індивідуально визначеного майна не потрібна. Також вказує про відсутність заборгованості з його боку щодо орендних платежів, та зазначає, що невиконання обов'язку щодо сплати орендної плати не є підставою для визнання договору недійсним, а з позовом про розірвання договору позивачі не звертались.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: законність змісту правочину, наявність в особи, яка його вчиняє, необхідного обсягу цивільної дієздатності, вільне волевиявлення учасника правочину, відповідність форми вчинення правочину вимогам закону, певна спрямованість правочину.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Постанова Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (далі-Пленум №9) у ч. 2 визначає, згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.1 абз.2 Пленуму №9 при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета та підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Зокрема, у абз. 3 ч. 2 Пленуму №9 встановлено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Виходячи із змісту укладеного між сторонами договору, він за своєю правовою природою є договором оренди державного майна, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України, Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та Закону України «Про управління об'єктами державної власності».

Разом з тим, Закон України «Про оренду державного та комунального майна» є спеціальним законом, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин у порівнянні із Законом України «Про управління об'єктами державної власності».

На момент укладення правочину діяв Закон України «Про оренду державного та комунального майна» у редакції від 29.11.05 р.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (редакція від 29.11.05 р.), даним законом регулюються, зокрема, організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій.

Статтею 5 абз.3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що орендодавцями державного майна виступають підприємства - щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна, загальна площа яких не перевищує 200 кв.м. на одне підприємство, а з дозволу органів, зазначених в абзацах 2 і 3 даної статті (органи із управління майном), - також щодо структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна, що перевищує площу 200 кв.м.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (редакція від 29.11.05 р.), фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України (матеріали), відповідному орендодавцеві, зазначеному в статті 5 цього закону.

Згідно з ч. 4 статті 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (редакція від 29.11.05 р.), орендодавець протягом п'яти днів після закінчення терміну погодження умов договору оренди з органом, уповноваженим управляти відповідним майном, і органом Антимонопольного комітету України, а у випадках, коли заява про оренду майна не потребує узгодження (щодо оренди окремого індивідуально визначеного майна, крім нерухомого), протягом п'ятнадцяти днів після дати її реєстрації дає згоду або відмовляє в укладенні договору оренди майна і повідомляє про це заявника.

У відповідності до п. 30 ст. 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», уповноважені органи управління, згідно з покладеними на них завданнями, надають орендодавцям об'єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна.

Згідно зі статтею 136 Господарського кодексу України, право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим кодексом та іншими законами.

Відповідно до статуту Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд», дане підприємство засноване на майні Збройних сил України, що є загальнодержавною власністю. Засновником підприємства є Міністерство оборони України, яке, в свою чергу, є органом управління майном.

Згідно з п. 4.1. статуту Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд», майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

У п. 4.2. статуту Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» визначено, що майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству України та статуту.

Відповідно до п. 4.5. статуту Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд», підприємство має право здавати в оренду згідно з чинним законодавством (крім цілісних майнових комплексів його структурних підрозділів, філіалів, цехів) підприємствам, організаціям та установам, а також громадянам устаткування, транспортні засоби, інвентар та інші матеріальні цінності, які йому належать, а також списувати їх з балансу.

Відповідно до п. 6.1. статуту Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд», функції по управлінню майном, що є загальнодержавною власністю, здійснює орган управління майном.

Судом встановлено, та не заперечувалось сторонами, що майно, яке є предметом договору оренди (індивідуально визначене майно - крани) було закріплено за Державним підприємством Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» на праві повного господарського відання.

Таким чином, відповідно до чинного на час укладання спірного договору (договір оренда майна № 35 від 01.03.07 р.) законодавства, прямо зазначається, що отримання державним підприємством згоди органу управління на передачу в оренду індивідуально визначеного рухомого майна, яке належить йому на праві повного господарського відання, не потрібно. Право позивача-2 на здачу в оренду майна, закріпленого за ним на праві повного господарського відання, також узгоджується з положеннями Статуту Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд».

Варто зазначити також, що у випадку, якщо позивач вважає, що обов'язки за договором не виконані належним чином (несвоєчасна сплата орендних платежів), визнання договору недійсним не є належним способом захисту порушеного права, в такому випадку відповідно до приписів статей 651, 653 ЦК України, він може звернутись до суду із вимогами про зміну або розірвання Договору.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на наведене, суд вважає, що позов заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» до Дочірнього підприємства « 135 Домобудівельний комбінат» Товариства з обмеженою відповідальністю «Реноме» про визнання договору оренди майна № 35 від 01.03.07 р. недійсним підлягає залишенню без задоволення.

У зв'язку з тим, що вимога про витребування від Дочірнього підприємства « 135 Домобудівельний комбінат» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Реноме» орендованого майна на загальну суму 909454,83 грн. є похідною від вимоги про визнання правочину недійсним, позов в цієї частині також не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України в резолютивній частині рішення вказується про розподіл господарських витрат між сторонами, про повернення судового збору з бюджету.

При відмові у задоволенні позову витрати по сплаті судового збору відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Згідно із п. 11 ст. 5 Закону України про судовий збір» від сплати судового збору звільняються: органи прокуратури - при здійсненні своїх повноважень.

Пунктом 4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» визначено, що приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.

Відповідно до пункту 2.2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» визначено,судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна (в тому числі в зв'язку з вимогами, заснованими на приписах частини п'ятої статті 216, статті 1212 Цивільного кодексу України тощо) визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Таким чином, сума судового збору, яка підлягає солідарному стягненню з позивача-1 та позивача-2 становить 1 147,00 грн. (за вимогу про визнання недійсним договору) та 18 189,10 грн. (за вимогу про витребування майна (2% від 909 454,83 грн. номінальної вартості майна)), що разом становить 19 336,10 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,-

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Стягнути солідарно з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т. Повітрофлотський, 6; ідентифікаційний код 0034022) та Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» (04086, м.Київ, вул. Петропавлівська, буд. 54-А, ідентифікаційний код 24308300) в дохід Державного бюджету України 19 336 (дев'ятнадцять тисяч триста тридцять шість) грн. 10 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписано 22.04.2013 р.

Суддя Жагорнікова Т.О.