Рішення № 30913470, 22.06.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.11 Справа№ 5015/2482/11

За позовом: фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 (надалі -Підприємець), м. Львів,до відповідача:публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" в особі філії "Західне головне регіональне управління" публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (надалі -Банк), м. Львів,про: виселення із орендованих приміщень та стягнення неустойки,за зустрічним позовом про:визнання спірних нежитлових приміщень повернутими 01.04.2010 року та стягнення коштів за невідокремлені поліпшення.Суддя Т. РимЗа участю представників:позивача: ОСОБА_2 -довіреність від 11.03.2011 р.,відповідача:Жарський І.Р. -довіреність №2703-О від 18.06.2010 р., Деркач О.Р. -довіреність №2555-О від 07.06.2010 р.На розгляд господарського суду Львівської області подано позов Підприємця до Банку про виселення з частини орендованих нежитлових приміщень загальною площею 99,5 м2, позначених літерами 5 та 6, розташованих на першому поверсі будинку, що знаходиться за адресою: місто Львів, проспект Шевченка, будинок 7.

Позовні вимоги обґрунтовані нормами статей 762-764, 785 Цивільного кодексу України та порушенням відповідачем зобов'язань з повернення орендованих приміщень після закінчення строку дії договору оренди.

У свою чергу Банк звернувся до господарського суду Львівської області із зустрічним позовом до Підприємця про визнання спірних нежитлових приміщень повернутими 01.04.2010 року та стягнення коштів за невідокремлені поліпшення в розмірі 68 415,57 грн. Вимоги зустрічного позову обґрунтовані нормами частини 3 статті 778 та частиною 2 статті 795 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Львівської області від 04.10.2010 р. у справі №1/21 первісний позов задоволено частково: виселено Банк з частини нежитлових приміщень загальною площею 99,5 м2, позначених літерами 5 та 6 на поверховому плані приміщень, розташованих на першому поверсі будинку, що знаходиться за адресою: місто Львів, проспект Шевченка, 7; стягнуто з Банку 513 714,85 грн. неустойки за користування приміщеннями та судові витрати; в задоволенні зустрічного позову про стягнення з Підприємця коштів за невідокремлені поліпшення в розмірі 68 415,57 грн. відмовлено; припинено провадження у справі в частині зустрічних позовних вимог про визнання нежитлових приміщень загальною площею 99,5 м2 за адресою: місто Львів, проспект Шевченка, 7, переданими Банком Підприємцю 01.04.2010 року шляхом повернення банку одного екземпляру акту прийому-передачі цих приміщень.

Вирішуючи спір в частині вимог первісного позову місцевий господарський суд виходив з обґрунтованості застосування норм частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України. В задоволенні зустрічного позову про стягнення коштів за невідокремлені поліпшення відмовлено у зв'язку з пропуском Банком позовної давності. В решті вимог зустрічного позову провадження припинено з посиланням на норми пункту 11 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.11.2011 року рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же мотивів.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.02.2011 року касаційну скаргу Банку задоволено частково, рішення господарських судів попередніх інстанцій скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Львівської області в іншому складі суду.

В ході нового розгляду справи позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог з огляду на збільшення строку користування відповідачем приміщенням після закінчення строку дії договору оренди. Просить стягнути з відповідача 798 361,82 грн. неустойки та виселити його із займаних приміщень.

Банком подано відзив на заяву про збільшення позовних вимог, яким повністю заперечує проти первісного позову. Зазначає, що постановою Вищого господарського суду України від 07.02.2011 року дано вказівки, за якими відсутність державної реєстрації договору призводить до висновку, що такий договір не є вчиненим. З огляду на це просить відмовити в задоволенні позову.

Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтовано тим, що Підприємець ухиляється від прийняття орендованих приміщень, хоч акти приймання-передачі були скеровані йому 01.04.2010 року, фактично приміщення були звільнені в той час. Крім того, Банк поніс витрати на проведення поточного ремонту в сумі 109 465,11 грн. Оскільки частина цих коштів була погашена, просить стягнути з Підприємця 68 415,57 грн.

Підприємець повністю заперечив проти доводів зустрічного позову. Просить припинити провадження у справі з огляду на обрання невірного способу захисту цивільних прав Банком, оскільки встановлення фактів не належить до компетенції судів. Що стосується вимоги про стягнення 68 415,57 грн., то просить відмовити в задоволенні цієї вимоги, оскільки жодної згоди на проведення ремонтних робіт Банку не надавалося, кошторис на проведення таких робіт не погоджувався, ремонтні роботи здійснювалися в період перебування його в договірних відносинах з ТОВ "Елегант", а тому свої вимоги може пред'являти до цього підприємства.

Що стосується вказівок Вищого господарського суду України, викладених в постанові від 07.02.2011 року в частині необхідності державної реєстрації договору, Підприємець вважає, що рішенням господарського суду Львівської області було визнано дійсним договір оренди, а тому подальше його нотаріальне посвідчення не вимагається.

Вислухавши представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд установив таке.

Між Підприємцем та Банком укладено договір оренди нежитлового приміщення від 01.12.2004 року (надалі -Договір оренди). За умовами цього договору Підприємець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування частину нежитлових приміщень загальною площею 99,5 м2, позначені літерами 5 та 6 на поверховому плані приміщення, розташовані на першому поверсі будинку, що знаходиться за адресою: місто Львів, проспект Шевченка, будинок 7 для організації відділення комерційного банку. Розділом 6 Договору оренди визначено, що він вступає в силу з моменту підписання сторонами і діє до 31.12.2009 року.

Об'єкт оренди передано за актом приймання-передачі від 01.12.2004 року.

Рішенням господарського суду Львівської області від 25.05.2005 року у справі №1/395-28/171 задоволено позов Банку та визнано дійсним Договір оренди. Зазначене рішення набрало законної сили. Рішення господарського суду мотивовано нормами частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що якщо сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

Обома сторонами підтверджується, що державна реєстрація зазначеного договору не проводилася.

При винесенні рішення суд виходив з такого.

Статтею 11112 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Як убачається з постанови Вищого господарського суду України, ним було звернуто увагу на необхідність дослідження Договору оренди на відповідність його статті 794 Цивільного кодексу України в частині проведення державної реєстрації договору.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Цивільним законодавством установлено певні правила, дотримання яких є обов'язковими для вчинення правочину. Зокрема, статтею 203 Цивільного кодексу України закріплено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Серед цих вимог містяться вимоги стосовно форми вчинення правочину. За загальним правилом порушення вимог щодо форми правочину тягне за собою визнання його недійсним.

Статтею 220 Цивільного кодексу визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Проте, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Як убачається з матеріалів справи, Договір оренди не був посвідчений нотаріально, проте 25.05.2005 року господарським судом Львівської області у справі №1/395-28/171 прийнято рішення про визнання дійсним Договору оренди. Таким чином, рішення господарського суду у справі №1/395-28/171 замінило нотаріальне посвідчення Договору оренди.

Разом з тим, цивільне законодавство передбачає низку випадків, коли необхідною умовою вчинення правочину, крім досягнення згоди стосовно його форми, є державна реєстрація такого правочину. Зокрема, відповідно до частини 1 статті 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Державна реєстрація правочину має на меті провести облік цивільних прав, які виникають з такого правочину, для здійснення додаткового контролю над об'єктами, які мають значну цінність. Такими об'єктами, як правило, є нерухомі речі. Як убачається з аналізу статті 210 Цивільного кодексу України, саме з державною реєстрацію пов'язується виникнення цивільних прав та обов'язків за правочином, у якому сторони досягли всіх істотних умов.

Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Відповідно до вимог статей 793, 794 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж на три роки, підлягає державній реєстрації.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснювати свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Правила визначення моменту укладення договору оренди нерухомого майна строком більше трьох років передбачені нормою частини 3 статті 640 Цивільного кодексу України: договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Таким чином, законом встановлено, що державна реєстрація договорів оренди нерухомого майна, укладених на строк більше трьох років, є передумовою виникнення взаємних цивільних прав та обов'язків сторін такого договору. Оскільки Договір оренди не був зареєстрований, між Банком і Товариством не виникло взаємних цивільних прав та обов'язків на підставі такого договору.

Аналогічну позицію зайняв і Верховний суд України у справі №2-17/604-2009. Верховний суд України розглядав зазначену справу з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 220, 640, 657 Цивільного кодексу України. У постанові від 18.04.2011 року зазначено, що правила статті 220 Цивільного кодексу України не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 Цивільного кодексу України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обов'язки.

Відповідно до статті 11128 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Враховуючи наведені обставини, оскільки сторонами у справі не було проведено державної реєстрації Договору оренди нерухомого майна, який укладений на строк більше трьох років, а позовні вимоги як за первісним, так і за зустрічним позовом ґрунтуються на Договорі оренди, який не є вчиненим, то в задоволенні обох позовів необхідно відмовити.

Судові витрати залишаються за позивачами на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 202, 203, 210, 220, 631, 640, 759, 794, Цивільного кодексу України, статтями 82, 83, 84, 85, 11112, 11128 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. В задоволенні первісного позову відмовити повністю.

2. В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Повний текст рішення складено та підписано 24.06.2011 року.

Суддя Рим Т.Я.