Постанова № 30911544, 22.04.2013, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.2013 року Справа № 904/936/13-г

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Тищик І.В. (доповідач)

суддів - Верхогляд Т.А., Білецька Л.М.

при секретарі - Мацекос І.В.

за участю представників

позивача Ставицька О.О.

відповідача Носова В.І.

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Промислова Інвестиційна Компанія „Енерго-Інвест", м. Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2013 року у справі № 904/936/13-г

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „СОКАР Україна", м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю „Промислова Інвестиційна Компанія „Енерго-Інвест", м. Дніпропетровськ

про стягнення заборгованості за договором №511-2012 поставки нафтопродуктів,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2013 року позивач звернувся до господарського суду з позовом до відповідача про стягнення з останнього 389 231,46 грн., що становлять додаткові витрати, пов'язані з транспортуванням товару відповідно до договору поставки нафтопродуктів № 511-2012 від 12.10.2012р.

26.02.13р. позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, якою позивачем були заявлені вимоги - про стягнення з відповідача 24 735 853,87 грн., у тому числі - 23 256 529,09 грн. основного боргу, 241 550, 46 грн. 3% річних, 1 207 752, 29 грн. пені та 30 022,03 грн. інфляційних втрат

- про стягнення 400 567, 16 грн. , у тому числі - 389 231,46 грн. витрати, пов'язані з транспортуванням товару, 1 759, 54 грн. 3% річних, 8 797,70 грн. пені та 778,46 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2013 року у справі № 904/936/13-г (суддя Первушин Ю.Ю.) позовні вимоги задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягнуто 18 256 529,09 грн. основного боргу, 389 231,46 грн. додаткових витрат, пов'язаних із транспортуванням вантажу. Провадження у справі в частині стягнення заборгованості в розмірі 5 000 000,0 грн. припинено на підставі п.11 ст. 80 ГПК України.

Вмотивовуючи рішення, суд послався на те, що відповідачем не виконані зобов'язання з оплати вартості отриманого товару; факт наявності заборгованості підтверджується матеріалами справи. Щодо стягнення штрафних санкцій та компенсаційних виплат, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення пені, інфляційних втрат, трьох відсотків річних не входили до предмету та підстав первісного позову, отже ці вимоги не можуть бути розглянуті судом в даному судовому процесі.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення господарського суду в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. При цьому скаржник посилається на не доведеність факту виникнення у відповідача зобов'язань щодо оплати поставленого на підставі договору товару, відсутність правових підстав для стягнення витрат, пов'язаних з транспортуванням товару, оскільки дані витрати включені до вартості товару, заява про збільшення позовних вимог фактично є заявою про одночасну зміну предмета та підстави позову, що є підставою для відмови в її задоволенні.

Позивачем відзив на апеляційну скаргу наданий не був. Представник позивача в судовому засіданні пояснив, що вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, такими, що не підлягають задоволенню та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного:

Як убачається з матеріалів справи, 12.10.2012р. між ТОВ „Торговий дім „СОКАР Україна" (Постачальник) та ТОВ „ПІК „Енерго-Івест" (Покупець) був укладений договір поставки нафтопродуктів № 511-2012, відповідно до якого позивач зобов'язався поставити відповідачу нафтопродукти, а відповідач зобов'язався прийняти товар і оплатити його на умовах цього договору.

Сторонами узгоджені всі істотні умови договору, обумовлені умови, строки поставки продукції та порядок її оплати. Відповідно до умов договору товар поставляється партіями, обсяги, асортимент, строки поставки та умови транспортування яких визначаються відповідною додатковою угодою (п.1.2 договору) покупець здійснює 100% передплату за товар шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, якщо інше не передбачено Додатковою угодою (п.п.6.1 договору); оплата здійснюється на підставі виставленого рахунку або на умовах, передбачених в Додатковій угоді до договору (п.6.2 договору), витрати постачальника, пов'язані з транспортуванням товару, не включені у вартість товару, відшкодовує покупець протягом одного банківського дня з моменту виставлення рахунку.

До договору поставки сторонами були укладені додаткові угоди № 1 від 15.10.12 року, № 2 від 29.10.12р., № 3 від 01.11.12р., № 4 від 15.11.12р., № 5 від 16.11.12р., № 6 від 19.11.12р. до Договору, в яких визначено вид, кількість, ціна товару, умови оплати та поставки товару.

На виконання зобов'язань за договором у період з 15.10.по 20.11.12р. позивачем було здійснено поставку нафтопродуктів відповідачу на загальну суму 66 056 259 грн., що посвідчується двосторонніми актами приймання-передачі. Оплата отриманого товару відповідачем була здійснена частково у розмірі 42 800 000,0 грн., що підтверджується довідкою ЦВ ПАТ „Марфін Банк" від 18.02.13р. Сума заборгованості склала 23 256 529,09 грн.

Факт поставки товару та наявність заборгованості відповідач не заперечує, однак, вважає зобов'язання з оплати товару такими, що не настали, оскільки сторонами не визначений строк у який належить здійснити оплату отриманого товару та від якого належить обліковувати прострочення платежу.

Порядок поставки товару покупцем визначений п. 5.6, 5.7 договору, відповідно до яких при поставці товару на умовах СРТ (що має місце в даному випадку) при відвантаженні залізничним транспортом датою поставки є дата станції відправлення, зазначена в залізничній накладній, акті приймання-передачі товару.

Таким чином, відповідно до умов договору датою поставки можуть вважатися як дата відправлення, зазначена в залізничній накладній, так і дата, вказана у акті приймання-передачі товару.

Товар згідно актів приймання-передачі був отриманий відповідачем 15.04.12р. на суму 11 286 327,78 грн., 30.10.12р. - 10 990 325,49 грн., 31.11.12р. - 650 252, 09 грн., 01.11.12р. - 5 564 121,0 грн., 15.11.12р. - 8 482 772,96 грн., 18.11.12р. - 13 981 953,10 грн., 19.11.12р. - 11 690 385,64 грн., 20.11.12р. - 3 410 391,03 грн.

Оплату нафтопродуктів відповідачу належало здійснити протягом 2-х календарних днів з моменту відвантаження товару відповідно до умов п. 2 додаткових угод до договору.

Визначити момент відвантаження товару на адресу відповідача (для обчислення строку оплати товару) не вважається за можливе, оскільки поставка нафтопродуктів, як убачається з залізничних накладних, здійснювалася транзитом від відправника - ТОВ „ТЕК Західтранссервіс" до одержувача - ВАТ „Полтавський ГЗК", в якій позивач та відповідач виконували функції посередників.

Відтак, як правомірно дійшов висновку господарський суд, умови договору щодо строків оплати товару однозначно та остаточно визначені не були. За вказаних обставин порядок оплати слід визначати за законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договорами або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Матеріалами справи посвідчується, що позивач вимагає оплати товару у більш пізній строк ніж це передбачено додатковими угодами, а саме, не з моменту відвантаження товару, а з моменту його отримання покупцем.

Вказані вимоги узгоджуються з приписами ст. 692 ЦК України та не суперечать умовам п.п. 5.6, 5.7 договору, оскільки отримання товару є подією, що відбувається пізніше ніж момент відвантаження.

Колегія суддів поділяє висновок місцевого суду, що право вимоги щодо оплати товару виникає у позивача з моменту підписання сторонами актів прийому-передачі товару, копії яких прилучені до матеріалів справи.

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Зазначена норма кореспондується з положеннями ст. 265 Господарського кодексу України.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідачем зобов'язання за договором щодо оплати вартості отриманого товару виконані не були. Оплата отриманих нафтопродуктів проведена відповідачем частково в розмірі 42 800 000,0 грн. до звернення позивача з позовом та в сумі 5 000 000,0 грн. - після звернення з позовом; заборгованість становить 18 256 529,09 грн.

За вказаних обставин позовні вимоги в частині основного боргу правомірно задоволені місцевим судом у повному обсязі.

В силу ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

З урахуванням приписів ст.ст. 546, 549, 612, 625 ЦК України, ст.ст.230-232 ГК України, а також встановленого судом факту наявності заборгованості за договором купівлі-продажу в сумі 23 256 529,09 грн. (на момент звернення до суду) місцевий господарський суд правомірно стягнув з відповідача окрім суми заборгованості передбачену п. 8.4 договору пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ України за кожен день прострочення платежу в сумі 1 207 752,29 грн., а також відсотки річних за період 18.10.12р. по 06.12.12р. у розмірі 241 550,46 грн. та втрати від інфляційних процесів за листопад -грудень 2012 року у сумі 30 022,03 грн.

Окрім того, відповідно до п. 6.5 умов договору з урахуванням протоколу розбіжностей, покупець був зобов'язаний відшкодувати постачальнику на протязі одного банківського дня з моменту отримання покупцем рахунку витрати, пов'язані з транспортуванням товару та інше, не враховані у вартість товару.

Відповідно до умов договору та додаткових угод до нього позивач зобов'язаний поставити нафтопродукти на умовах поставки правил "Інкотермс 2010" за умовами поставки: СРТ ст. Золотнишино ПЗД, станція відвантаження: Іловайськ Донецької ЗД..

31.12.2012 року позивачем на адресу відповідача був направлений рахунок на відшкодування додаткових витрат, пов'язаних із транспортуванням вантажу і які не були включені до ціни товару в сумі 389 231 грн. 46 коп., акт надання послуг та податкову накладну на суму 389 231 грн. 46 коп. Зазначені витрати в сумі 389 231 грн. 46 коп. складають собою компенсацію за маневрові послуги, надані залізною дорогою на ст. Іловайськ та підтверджуються актом здачі-приймання робіт № KV-0001462 від 10.12.12 року, складеним позивачем та підприємством з іноземними інвестиціями "Лукойл-Україна". Факт здійснення позивачем оплати вартості маневрових послуг в сумі 389 231 грн. 46 коп. підприємству з іноземними інвестиціями "Лукойл-Україна" підтверджується листом останнього за №1124 від 04.03.2013 року.

Вказаний рахунок та додані до нього документи були повернуті позивачу відповідачем без оплати. Доказів повернення суми додаткових витрат відповідач до суду не надав.

Зважаючи на те, що сторони вільні обирати умови взаємовідносин при укладанні договорів, а визначивши певні умови, (в даному випадку умови повернення додаткових витрат, пов'язаних з транспортуванням товару), сторони правочину повинні їх виконувати, і одностороння відмова від правочину не допускається, господарським судом підставно задоволені позовні вимоги в частині стягнення 389 231,46 грн.

Вимоги скаржника щодо стягнення з позивача штрафних санкцій та компенсаційних виплат у вигляді відсотків річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму додаткових витрат постачальника, пов'язаних з транспортуванням товару, викладені в заяві про збільшення позовних вимог, є фактично вимогами, які одночасно змінюють предмет та підставу позову, а тому задоволенню не підлягають.

Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі не приймаються колегією суддів в силу наступного:

Посилання скаржника про те, що в акті приймання-передачі товару повинна бути відмітка станції відвантаження є хибним тлумаченням умов договору. Зазначені посилання не ґрунтуються на умовах договору та не відповідають правилам перевезення вантажів залізничним транспортом. Чинним законодавством взагалі не передбачена можливість проставлення залізницею будь-яких відміток на документах, які не являються безпосередньо документами перевізника.

Посилання скаржника на лист Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012р. „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", яким передбачено „якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару, що фіксується на підставі підписаної покупцем видаткової накладної", є, на думку колегії суддів, некоректним, оскільки спірні правовідносини не випливають з договору купівлі-продажу, передача товару при залізничних перевезеннях не оформляється видатковими накладними, транзитні залізничні перевезення не фіксують в залізничних накладних наявність посередників.

Визначення моменту відвантаження, як наливу залізничних чи автомобільних цистерн, як визначили це господарський суд та скаржник, колегія суддів вважає помилковим, оскільки „відвантаження" (як процес загрузки товару) та „момент відвантаження" (як передача товару до перевезення) не є тотожними поняттями, не співпадають у часі і не можуть бути використані у спірних правовідносинах для визначення строку оплати товару.

Вимоги скаржника щодо проведення порівняльного аналізу дат, зазначених в додаткових угодах, актах приймання-передачі та залізничних накладних є необґрунтованими, оскільки визначальними в даному випадку є лише дати отримання відповідачем спірного товару, вказані у двосторонніх актах приймання-передачі.

Твердження скаржника про включення витрат, пов'язаних з транспортуванням товару, до вартості товару не підтверджені належними доказами всупереч приписам ст. 33, 34 ГПК України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Висновки скаржника з даного приводу, що ґрунтуються на аналізі Правил „Інкотермс", є виключно суб'єктивною думкою відповідача.

З доводами скаржника про те, що заява позивача про збільшення позовних вимог є фактично заявою про зміну предмета та підстави позову, колегія суддів погоджується частково.

Так, первісний позов ТОВ „ТД „СОКАР Україна" складали вимоги про відшкодування додаткових витрат постачальника, пов'язаних з транспортуванням товару, які не були включені до ціни товару.

Заявою про збільшення позовних вимог позивачем заявлені вимоги:

- по-перше, про стягнення основного боргу, пені за прострочення оплати товару, 3% річних та інфляційних втрат, обчислених від суми основного боргу;

- по-друге, про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму додаткових витрат постачальника, пов'язаних з транспортуванням товару.

Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач має право до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог та до початку розгляду господарським судом справи по суті змінити предмет або підставу позову.

Згідно п. 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. одночасна зміна і предмета і підстав позову не допускається. У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, суд відмовляє в задоволенні такої заяви.

Разом з тим, ст. 58 ГПК України дозволяє об'єднувати вимоги, пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.

Об'єднання позовів дає можливість ефективніше використовувати процесуальні засоби для відновлення порушеного права. Позивач має право на об'єднання позовів не лише при подачі позовної заяви. Позивач не позбавлений такого права, коли він змінює на підставі ст. 22 предмет позову, тобто змінює одну вимогу на декілька вимог.

Вимоги про стягнення основного боргу (зі штрафними санкціями та компенсаційними виплатами) та вимоги про стягнення додаткових витрат є самостійними вимогами, які пов'язані між собою підставами виникнення, оскільки випливають з одного договору №511/2012 від 12.10.12р. і стосуються виконання безпосередньо договірних зобов'язань сторін. При цьому виникнення додаткових витрат постачальника, пов'язаних з транспортуванням товару, є похідним від поставки товару.

В заяві про збільшення позовних вимог фактично йдеться про об'єднання двох різних вимог: щодо основного боргу та щодо додаткових витрат і таке об'єднання відповідає приписам ч. 1 ст. 58 ГПК України.

За вказаних обставин вимоги первісного позову щодо стягнення додаткових витрат та вимоги щодо стягнення основного боргу (зі штрафними санкціями та компенсаційними виплатами), вказані в заяві про збільшення позовних вимог, підлягають об'єднанню на підставі ч. 1 ст. 58 ГПК України та сумісному розгляду.

Вимоги щодо нарахування штрафних санкцій та компенсаційних виплат на суму додаткових витрат (тобто, нарахування на суму первісного позову) не можуть бути задоволені, оскільки змінюють предмет і підстави первісного позову.

З огляду на вказані обставини рішення місцевого господарського суду належить змінити.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Промислова Інвестиційна Компанія „Енерго-Інвест" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2013 року у справі № 904/936/13-г змінити, виклавши абзац 3 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

„Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "ЕНЕРГО-ІНВЕСТ" (49005, м. Дніпропетровськ, вул. Обручева, 17, код ЄДРПОУ 33612250) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "СОКАР УКРАЇНА" (04080, м. Київ, вул. Юрківська, 28, оф. 3, код ЄДРПОУ 37037544, р/р 26002421031 в ПАТ "МАРФІН БАНК", м. Іллічівськ, МФО 328168) 18 256 529,09 грн. (вісімнадцять мільйонів двісті п'ятдесят шість тисяч п'ятсот двадцять дев'ять гривень 09 коп.) основного боргу, 1 207 752,29 грн. ( один мільйон двісті сім тисяч сімсот п'ятдесят дві гривні 29 коп) пені, 241 550,46 грн. (двісті сорок одна тисяча п'ятсот п'ятдесят гривень 46 коп) 3% річних, 30 022,03 грн. (тридцять тисяч двадцять дві гривні 03 коп) інфляційних втрат та 389 231 грн. 46 коп. (триста вісімдесят дев'ять тисяч двісті тридцять одна гривня 46 коп.) додаткових витрат, пов'язаних із транспортування вантажу.

В решті позову відмовити."

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий І.В. Тищик

Судді: Т.А.Верхогляд

Л.М.Білецька