Постанова № 30911375, 18.04.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 квітня 2013 року 10:43 № 826/802/13-а

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. за участю секретаря судового засідання Хилі І.В. та представників сторін:

від позивача: Кампо С.В.,

від відповідача: Гайдай В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «Балтик Майстер»до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової службипровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25 вересня 2012 року № 0004943500, № 0004953500,-ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Балтик Майстер» (далі - позивач, ТОВ «Балтик Майстер») з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25 вересня 2012 року № 0004943500, № 0004953500.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 січня 2013 року відкрито провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про неправомірне формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за період з грудня 2009 року по березень 2010 року у розмірі 49 446,00 грн., а також про заниження податку на прибуток у розмірі 61 808,00 грн. за І квартал 2010 року за наслідками господарських операцій з ПП «Спецпромтехніка».

Позивач стверджував, що податковий кредит було сформовано ним на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від ПП «Спецпромтехніка», а витрати, понесені позивачем в рамках укладених договорів, підтверджуються відповідними первинними документами та були використані позивачем у подальшій господарській діяльності, що підтверджує реальність господарських операцій з вказаним контрагентом.

Окрім цього, позивач звертав увагу суду на порушення відповідачем п. 86.7 ст. 86 Податкового кодексу України, що полягало у ненаданні відповіді на заперечення на акт перевірки, а також на проведенні перевірки за відсутності підстав, передбачених пп. 78.1.1. п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, оскільки позивачем було в повному обсязі надано відповідь на інформаційний запит податкового органу.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що під час перевірки було встановлено, що позивачем в порушення пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» було безпідставно віднесено до складу валових витрати у розмірі 247 232,00 грн. та сформовано податковий кредит з ПДВ у розмірі 49 446,37,00 грн. за наслідками операцій з ПП «Спецпромтехніка», оскільки постановою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05.08.2011 року було встановлено, що діяльність ПП «Спецпромтехніка» є незаконною, фінансово-господарською діяльністю підприємство не займалось.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 18 квітня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд

ВСТАНОВИВ:

У період з 16.08.2012 р. по 30.08.2012 р. ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Балтик Майстер» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ПП «Спецпромтехніка» за період з 01.10.2009 року по 30.06.2012 року.

За результатами проведеної перевірки було складено акт № 10/16-30/32044426 06.09.2012 року (далі по тексту - Акт перевірки, Акт) - том 1, а.с. 11-33.

25 вересня 2012 року на підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС було прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0004943500, яким позивачу, у зв'язку із порушенням пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» було нараховано суму податкового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 61 808,00 грн., в тому числі основного платежу у розмірі 49 446,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 12 362,00 грн. (том 1, а.с. 41);

- № 0004953500, яким позивачу за порушення пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» було нараховано суму податкового зобов'язання за платежем «податок на прибуток підприємств» у розмірі 77 260,00 грн., в тому числі основного платежу у розмірі 61 808,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 15 452,00 грн. (том 1, а.с. 42).

За результатами оскарження прийнятого рішення в адміністративному порядку оскаржувані рішення були залишені без змін, а скарги - без задоволення (том 1, а.с. 45-71).

Під час перевірки було встановлено, що податковий кредит ТОВ «Балтик Майстер» з податку на додану вартість та валові витрати з податку на прибуток за період з січня 2009 року по березень 2010 року було сформовано на підставі первинних документів, виданих ПП «Спецпромтехніка», директора якого гр. ОСОБА_4 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України постановою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05.08.2011 року. Вказаним судовим рішенням було встановлено факт незаконного створення та діяльності ПП «Спецпромтехніка».

Враховуючи викладене, відповідач зробив висновок про порушення ТОВ «Балтик Майстер»:

- підпункту 7.4.5. пункту. 7.4., підпункту 7.7.1. пункту 7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, за період з грудня 2009 року по березень 2010 року на загальну суму 49 446,00 грн.;

- підпункту 5.3.9. пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого неправомірно занижено суму податку на прибуток у розмірі 61 808,00 грн. за період з І квартал -І півріччя 2010 року.

Окружний адміністративний суд міста Києва погоджується з висновком податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства, вважає доводи податкового органу доведеними, а податкові повідомлення-рішення - правомірними, виходячи з наступного.

Як встановлено перевіркою та підтверджується матеріалами справи, ПП «Спецпромтехніка» було виписано на адресу позивача рахунки -фактури, оформлено акти приймання-передачі робіт, видаткові та податкові накладні на загальну суму 296 678,19 грн., в т.ч. ПДВ - 49 446,37 грн.

Видаткові накладні, приймання-передачі робіт та податкові накладні від імені ПП «Спецпромтехніка» підписані, як зазначено у них, директором ОСОБА_4

У вказаних видаткових накладних та рахунках-фактурах як товар значаться двері морозильні, холодильні та ППУ.

Згідно наданої до перевірки оборотно-сальдової відомості ТОВ «Бальтик Майстер» за період з 01.10.2009 по 30.06.2012 операції з ПП «Спецпромтехніка» відображені по рахунку 631 «Контрагенти» на загальну суму 296 678,19 грн.

Суми податку на додану вартість за виданими ПП «Спецпромтехніка» податковими накладними включено позивачем до податкового кредиту у загальному розмірі 49 446,37 грн., а саме: за грудень 2009 року - 25 000,00 грн., за січень 2010 року - 8 333,33 грн., за лютий 2010 року - 8 333,33 грн., за березень 2010 року - 7 779,71 грн.

Враховуючи надання до перевірки вищевказаних первинних документів, позивач вважає, що ним були дотримані всі умови, передбачені Законами України «Про податок на додану вартість» та «Про оподаткування прибутку підприємств», необхідні для формування податкового кредиту і валових витрат, в зв'язку з чим ТОВ «Балтик Майстер» має право на відображення у податковому обліку господарських операцій, здійснених з ПП «Спецпромтехніка».

Проте, надаючи правову оцінку обставинам справи, суд не може погодитись з доводами позивача та критично ставиться до наданих позивачем первинних документів бухгалтерського обліку, підтверджуючих здійснення господарських операцій з ПП «Спецпромтехніка», з огляду на нижченаведене.

Статтею 67 Конституції України передбачено обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

На момент виникнення спірних правовідносин спеціальним законом, який визначав правила оподаткування підприємствами свого прибутку та, зокрема, включення витрат до валових, був Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР; правила формування податкового кредиту визначались Законом України «Про податок на додану вартість» N 168/97-ВР від 03.04.1997 (зі змінами та доповненнями).

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на час виникнення спірних правовідносин, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Так, відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

У свою чергу, згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

В силу ж п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для визначення податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, зокрема, у випадку не здійснення самих операцій.

Аналогічні висновки з питань визначення правомірності формування валових витрат, можна зробити також з положень п. 5.1., 5.2.1., 5.3.9. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до яких правові наслідки у вигляді виникнення у платника податків права на формування валових витрат виникають лише у разі реального вчинення операцій.

Так, пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 цього ж Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Також обов'язковою передумовою для формування валових витрат з наведених норм, за виключенням обмежень, установлених пунктами 5.3.-5.7. ст.5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», є фактичне подальше використання таких витрат у власній господарській діяльності позивача та документальне підтвердження належності таких витрат складу валових витрат.

Відповідно до п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Виходячи із системного аналізу норм Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

При цьому, підтвердженням фактичного здійснення господарської операції є, окрім іншого, фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців стосовно ПП «Спецпромтехніка» засновником та директором підприємства в одній особі значиться ОСОБА_4 (том ІІ, а.с. 73-74).

Вказана особа підписала від імені ПП «Спецпромтехніка» акти приймання-передачі, видаткові накладні та податкові накладні, що стали підставою для формування позивачем спірних сум податкового кредиту та валових витрат.

В той же час, директор ПП «Спецпромтехніка» ОСОБА_4, на порушення діючого законодавства фінансово-господарської діяльності від імені підприємства не здійснював, створив підприємство з метою зайняття незаконною діяльністю, поставок товарів не здійснював та нікому не доручав вчиняти будь-які дії від його імені, що підтверджується постановою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05.08.2011 року.

Так, постановою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05.08.2011 року по кримінальній справі № 1-301/11, що набрала законної сили, гр. ОСОБА_4, обвинуваченого за ч.2 ст. 205, ч.3 ст.28, ч.2 ст.205, ч.3 ст.28, ч.1 ст.364, ч.3 ст.28, ч.1 ст.366 УК України, звільнено від кримінальної відповідальності на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію» від 08.07.2011р.

Постановою суду встановлено (том ІІ, а.с. 123-129), що ОСОБА_4 продовжуючи свою злочинну діяльність на початку осені 2005 р. прийняв рішення створити суб'єкт підприємницької діяльності шляхом реєстрації юридичної особи з метою використання реквізитів та поточних банківських рахунків даного СПД для здійснення та прикриття незаконної діяльності.

З цією метою ОСОБА_4 звернувся до свого знайомого ОСОБА_3 с проханням про допомогу у здійсненні державної реєстрації юридичної особи, постановки підприємства на облік в державних органах, на що останній, не будучи обізнаним про злочинні наміри ОСОБА_4, погодився.

Згідно з домовленістю ОСОБА_4 став засновником створюваного підприємства, організаційно-правова форма та назва якого - приватне підприємство «Спецпромтехніка», а ОСОБА_3 виступав директором підприємства і після проведення процедури державної реєстрації підприємства повинен був здійснювати всі необхідні дії з метою постановки підприємства на облік в державних органах та отримання підприємством печатки. С цією метою ОСОБА_3 підготовив документи та передав їх для підписання ОСОБА_4 Після цього ОСОБА_4 підписав рішення про реєстрацію ПП «Спецпромтехніка» та призначення директором підприємства ОСОБА_3, підписав та здійснив нотаріальне посвідчення Статуту ПП «Спецпромтехніка», після чого ОСОБА_3 надав дані та інші необхідні документи до виконавчого комітету Новомосковської міської ради.

17.10.2005 р. на підставі наданих до виконавчого комітету Новомосковської міської ради документів проведена державна реєстрація юридичної особи ПП «Спецпромтехніка» та присвоєно код ЕДРПОУ 33704722.

Вподальшому ОСОБА_3, будучи посадовою особою - директором ПП «Спецпромтехніка», здійснив необхідні дії с метою постановки підприємства на облік в органах ДПІ, інших державних органах, після чого передав всі документи ОСОБА_4

27.10.2005г. ОСОБА_4 підготовив та підписав Наказ №1 про призначення себе директором ПП «Спецпромтехніка», після чого подав документи до виконавчого комітету Новомосковської міської ради для внесення змін.

Як вказано у постанові суду, в період з 17.10.2005 р. по 1.03.2011 р. ОСОБА_4, маючи під особистим контролем суб'єкт підприємницької діяльності ПП «Спецпромтехніка», в розпорядженні статутні, реєстраційні документи, печатку, поточні банківські рахунки СПД, використав підприємство для здійснення незаконної діяльності по переведенню грошових коштів з безготівкової в готівкову форму.

Таким чином, ОСОБА_4, діючи повторно, вчинив фіктивне підприємництво, а саме створення суб'єкта підприємницької діяльності ПП «Спецпромтехніка» з метою використання підприємства для прикриття незаконної діяльності.

Згідно відмітки на постанові Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05.08.2011 року по кримінальній справі № 1-301/11 вказана постанова набрала законної сили 15.08.2011.

Отже, як видно з наявних матеріалів справи та було встановлено також перевіркою, що ПП «Спецпромтехніка» зареєстроване з метою здійснення незаконної діяльності по переведенню грошових коштів з безготівкової в готівкову форму.

Звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_4 відбулось на підставі Закону України «Про амністію» від 08.07.2011 року, тобто з нереабілітуючих підстав.

Як зазначено у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави від застосування щодо особи, котра вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України (далі - КК), у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України (далі - КПК). …Умовою звільнення особи від кримінальної відповідальності є вчинення нею певного умисного злочину, незалежно від того, закінчено його чи ні, вчинений він одноособово чи у співучасті.

Таким чином, звільнення від кримінальної відповідальності не свідчить про виправдання особи, оскільки кримінальна справа припиняється з нереабілітуючих для неї підстав, тобто судом визнається факт вчинення особою певного злочину, однак не застосовуються встановлені законом заходи відповідальності, обмеження певних прав і свобод особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України фіктивне підприємництво - це створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

За ч. 2 ст. 205 КК України кваліфікуються ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або заподіяли велику матеріальну шкоду державі, банкові, кредитним установам, іншим юридичним особам або громадянам.

Таким чином, закриття провадження у справі відбулось з нереабілітуючої підстави, а обставини встановлені у вказаній постанові суду в силу ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають доведенню в рамках даної справи.

За таких обставин суд вважає встановленим факт причетності ОСОБА_4 до вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), який полягав, у створенням суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), в тому числі ПП «Спецпромтехніка», без мети здійснення господарської (підприємницької) діяльності, а виключно з метою прикриття незаконної діяльності.

Ніякої реальної фінансово-господарської діяльності ПП «Спецпромтехніка» не здійснювало, тобто по суті було фіктивним, а отже і не могло поставляти товари за угодами, укладеними з ТОВ «Балтик Майстер», та виконувати роботи (надавати послуги) на користь останнього.

Наведені обставини та досліджені судом документальні докази у їх сукупності, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з придбання товарів, виконання робіт (послуг) фактично не мали товарного (реального) характеру, придбання таких товарів, робіт (послуг), оформлено лише документально без мети на реальне настання правових наслідків, що обумовлені господарськими договорами.

Зазначені операції не містять у своїй суті розумних економічних або інших причин (ділової мети) придбання та продажу товарів, робіт (послуг). Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності. Наслідком діяльності ПП «Спецпромтехніка» в даному випадку є виключно чи переважно формування податкового кредиту та валових витрат за рахунок сумнівних фінансових операцій.

Враховуючи встановлений судом факт не придбання позивачем товарів та послуг у ПП «Спецпромтехніка», сама по собі наявність у позивача актів виконаних робіт та видаткових і податкових накладних не є безумовною підставою для віднесення зазначених у них сум до складу валових витрат та податкового кредиту, так як такі акти та накладні видані та підписані особою, що не займалась і не мала наміру займатися підприємницькою діяльністю від імені юридичної особи.

За таких обставин, державна реєстрація ПП «Спецпромтехніка» в ЄДРПОУ на момент оформлення вказаних документів сам по собі не може бути доказом придбання товарів, робіт (послуг) у вказаного підприємства, а тому доводи позивача з цього приводу не заслуговують на увагу.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Зібраними у справі та дослідженими судом доказами у їх сукупності підтверджується, що товари, роботи (послуги) позивачу ПП «Спецпромтехніка» фактично не надавались та позивачем не придбавались.

Створення ПП «Спецпромтехніка» для фіктивного підприємництва свідчить про відсутність у них будь-яких можливостей на виконання господарських зобов'язань за укладеними з ТОВ «Балтик Майстер» угодами та відсутність будь-яких фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань та досягнення економічного результату. Як встановлено у судовому засіданні, позивач та ПП «Спецпромтехніка» ставили за мету не виконання договорів, а складання документів, які б дали правові підстави отримати податкову вигоду шляхом зменшення податкових зобов'язань.

Оскільки наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків, при цьому господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту, тому з огляду на фіктивність діяльності ПП «Спецпромтехніка», непідтвердження товарності господарських операцій з поставки товарів та надання послуг за правочинами, укладеними позивачем з цим контрагентом, та використання товарів у господарській діяльності позивача, витрати на придбання цих товарів не можуть вважатися такими в контексті положень підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

За таких обставин, висновок Відповідача про порушення Позивачем - підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є обґрунтованим та правомірним.

Стосовно посилань представника позивача на процедурні порушення щодо порядку проведення перевірки та розгляду заперечень на акт перевірки суд зазначає, що відповідні дії не є предметом оскарження у даній справі. Також суд вважає за необхідне відзначити, що за умови доведеності факту дійсності порушення суб'єктом господарювання вимог закону, наявність виключно формальних недоліків при проведенні перевірки та оформленні матеріальних висновків перевірки, що не потягли за собою прийняття неправомірного по суті податкового повідомлення-рішення, не можуть бути виключною підставою для визнання недійсним такого податкового повідомлення-рішення.

Вказана правова позиція неодноразово висловлювалась Вищим адміністративним судом України при розгляді спорів за участю податкових органів (зокрема, в ухвалі ВАСУ від 05.02.2008 р. по справі № 2/63, у постанові ВАСУ від 08.07.2010 р. по справі № К-18621/07).

Як зазначено, зокрема, у постанові ВАСУ від 08.07.2010 р. по справі № К-18621/07, окремі порушення встановленої процедури прийняття податкового повідомлення-рішення не нівелюють факту порушення платником податків податкового законодавства та не є підставою для звільнення його від відповідальності за це порушення.

Відтак доводи позивача на порушення порядку проведення перевірки та розгляду заперечень на акт перевірки, враховуючи доведеність під час судового розгляду фактів порушення позивачем норм податкового законодавства, не можуть бути самостійною підставою для висновку про неправомірність спірних податкових повідомлень-рішень.

Як зазначено в ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що відповідачем надано достатні аргументи та доводи, які свідчать, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті в межах повноважень податкового органу та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано та правомірно. В той же час, позивач не довів обставин в обґрунтування своїх вимог, в зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи те, що судом встановлено правомірність винесення податковим органом податкових повідомлень-рішень від 25 вересня 2012 року № 0004943500, № 0004953500, суд приходить до висновку про достатність підстав у податкового органу для прийняття спірних повідомлень-рішень, якими визначено позивачу податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток за розглядуваними господарськими операціями, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання вказаних рішень протиправними та їх скасування.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Патратій О.В.

Повний текст постанови складено та підписано: 22 квітня 2013 року.