Ухвала суду № 30908856, 24.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" квітня 2013 р. м. Київ К/800/7466/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря Стоцького О.І.,

представників позивача Волосожара Г.В., Чуйкової Т.В., Гутової О.М.,

представника відповідача Руднєвої Н.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Дружківці Донецької області Державної податкової служби

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29.11.2012 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.01.2013 року

у справі № 2а-7171/10/0570

за позовом Публічного акціонерного товариства «Дружківський машинобудівний завод» (далі - позивач, ПАТ «Дружківський машинобудівний завод»)

до Державної податкової інспекції у м. Дружківка Донецької області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у м. Дружківка Донецької області ДПС)

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Відкрите акціонерне товариство «Дружківський машинобудівний завод» (змінено назву на Публічне акціонерне товариство «Дружківський машинобудівний завод») звернулось у березні 2010 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у м. Дружківка Донецької області ДПС про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 12.03.2010 року № 0000201510/0, № 0000101720/0, № 0000151520/0.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 29.11.2012 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.01.2013 року, позов задоволено: визнані недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Дружківка № 0000201510/0 від 12.03.2010 року, № 0000101720/0 від 12.03.2010 року, № 0000151520/0 від 12.03.2010 року.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняте нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено процесуальне правонаступництво відповідача у справі шляхом заміни Державної податкової інспекції у м. Дружківка його правонаступником Державною податковою інспекцією у м. Дружківка Донецької області Державної податкової служби.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Державною податковою інспекцією у м. Дружківка проведено планову виїзну перевірку Відкритого акціонерного товариства «Дружківський машинобудівний завод» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 року по 30.09.2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 року по 30.09.2009 року.

За результатами перевірки складено акт № 60/2300/00165669 від 25.02.2010 року, в якому встановлені наступні порушення:

- пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3, підпункту 5.4.8 пункту 5.4, пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в період, що перевірявся, на загальну суму 40 005 101,00 грн., в тому числі податок знижено за 3 квартали 2008 року в сумі 20 518 015,00 грн., за 2008 рік в сумі 27 616 254,00 грн., за 1 квартал 2009 року в сумі 9 910 783,00 грн., за півріччя 2008 року в сумі 10 439 653,00 грн., за 3 квартали 2009 року в сумі 12 388 847 грн.;

- підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 28 331 900,00 грн., у тому числі за липень 2008 року на суму 6 709 929,00 грн., за серпень 2008 року на суму 6 943 561,00 грн., за вересень 2008 року на суму 339 777,00 грн., за жовтень 2008 року на суму 119 246,00 грн., за листопад 2008 року на суму 4 008 536,00 грн., за грудень 2008 року на суму 772 875,00 грн., за січень 2009 року на суму 1 825 318,00 грн., за лютий 2009 року на суму 7 612 658,00 грн.;

- підпункту «г» підпункту 4.2.9, підпункту 4.2.15 пункту 4.2 статті 4, підпунктів 8.1.1, 8.1.2 пункту 8.1 статті 8, підпункту «а» підпункту 9.10.1 пункту 9.10 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», абзаців 1, 3 розділу Загальних положень і підпункту 1.1 пункту 1 розділу 2 Інструкції «Про службові відрядження в межах України та за кордоном», в результаті чого встановлено порушення вимог податкового законодавства щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету, в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1473,89 грн., у тому числі за 2008 рік на суму 1467,01 грн., в тому числі за липень 2008 року на суму 819,03 грн., за вересень 2008 року на суму 282,12 грн., за жовтень 2008 року на суму 365,86 грн., за лютий 2009 року на суму 6,88 грн.

На підставі Акту перевірки податковим органом 12.03.2010 року прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000201510/0, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств у розмірі 80 010 202,00 грн. (за основним платежем 40 005 101 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 40 005 101,00 грн.);

- № 0000151520/0, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 42 497 850,00 грн. (за основним платежем 28 331 900,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 14 165 950,00 грн.);

- № 0000101720/0, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок з доходів фізичних осіб і штрафи» у розмірі 4 421,67 грн. (за основним платежем 1473,89 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 2947,78 грн.).

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги щодо скасування податкового повідомлення-рішення № 0000201510/0 від 12.03.2010 року, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, що між ТОВ «Одеон Експлорер Групп» (Постачальник) та ТОВ «Дружківський машинобудівний завод» (Покупець) був укладений договір поставки від 14.11.2008 року № 1410, за умовами якого Постачальник зобов'язується передати в обумовлені цим договором терміни Покупцю, а Покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та оплатити за нього узгоджену суму, поставити та передати товар у власність, а Покупець прийняти та оплатити поставлений товар на умовах, передбачених договором. Товар, кількість, ціна і асортимент визначається специфікацією. Умови поставки товару - СРТ склад покупця м. Дружківка (ІНКОТЕРМС - 2000).

Крім того, між сторонами також були укладені специфікації від 19.12.2008 року № 1 та від 19.01.2009 року № 2, у яких узгоджені найменування продукції, її вартість.

Також між ТОВ «Деметрас ЛТД» (Постачальник) та ТОВ «Дружківський машинобудівний завод» (Покупець) був укладений договір поставки від 17.01.2008 року № 46, за умовами якого Постачальник зобов'язується передати товар у строк, а Покупець зобов'язаний прийняти зазначений товар та оплатити за нього відповідну суму. Якість, ціна та асортимент товару визначаються специфікаціями, які є складовими та невід'ємними частинами договору. Базисні умови поставки узгодженої партії приймаються сторонами відповідно до правил «ІНКОТЕРМС - 2000». Умови поставки товару по цьому договору - EXW склад постачальника. Постачальник зобов'язаний повідомити покупця про готовність товару до відправки.

Між сторонами було укладено додаткову угоду від 01.07.2008 року № 01/07, згідно з якою розрахунки можуть здійснюватися у вексельній формі. Сторонами також була складена специфікація від 01.07.2008 року № 6/1, згідно якої постачання здійснюється як залізничним, так і автомобільним транспортом. Також сторонами були укладені інші специфікації, у яких були конкретизовані умови постачання залізничним або автомобільним транспортом: DAF або CPT за «ІНКОТЕРМС - 2000».

Фактичне виконання вказаних договорів підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій належним чином оформленими первинними документами.

Крім того, судами попередніх інстанцій досліджено висновок судового експерта № 21/1 від 05.09.2012 року, згідно якого спірні господарські операції підтверджені належним чином оформленими первинними документами, їх відображення у бухгалтерському обліку підприємства із застосуванням відповідних рахунків бухгалтерського обліку, призначених для обліку ТМЦ.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з у рахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платник податку відносить до складу валових витрат суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати на придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Водночас у п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зазначено, що будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку, не належать до складу валових витрат.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі ст. 3 цього ж Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що за наявності належним чином оформлених первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, а також додержання встановлених законом обмежень для окремих видів витрат, платник податку вправі відносити відповідні суми до складу валових витрат.

Судами попередніх інстанцій досліджені витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 15222067 та № 15222271 від 27.11.2012 року, які містять відомості щодо ТОВ «Одеон Експлорер Групп» та ТОВ «Деметрас ЛТД» та встановлено, що на момент проведення господарських операцій у Єдиному державному реєстрі відсутні відомості, на підставі яких можливо було б ставити під сумнів цивільну правоздатність вказаних підприємств. З наведених відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не вбачається, що на момент укладення та виконання спірних договорів були наявні записи про не підтвердження відомостей про юридичні особи - ТОВ «Одеон Експлорер Групп» та ТОВ «Деметрас ЛТД». Крім того, відповідачем навіть у Акті перевірки не встановлена відсутність цих підприємств за юридичною адресою саме на час укладення та виконання спірних угод.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що рішення уповноваженими державними органами, якими б було підтверджено укладення позивачем та ТОВ «Одеон Експлорер Групп» та ТОВ «Деметрас ЛТД» зазначених угод з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства не приймались.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, виходячи із вимог ст. 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), вірно зазначили, що підстави для визнання спірних правочинів недійсними, передбачені ст. 203 ЦК України, відсутні.

За приписами ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

Частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) (у редакції, що діяла на момент укладення спірних договорів) передбачено, що умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс». Таким чином, законодавство, яке регулює питання виникнення права власності, передбачає застосування при цьому зазначених правил.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що умови спірних договорів передбачають постачання товарів залізничним транспортом на умовах DAF - кордон України та Росії п.п Гуково - Червона могила та автомобільним транспортом на умовах CPT - ВАТ «Дружковський машинобудівний завод» за Інкотермс 2000.

Відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгівельної палати (ІНКОТЕРМС) від 01.01.2000 року № 560 термін СРТ (фрахт/перевезення оплачені до ...) означає, що продавець здійснює поставку товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим; термін DAF (поставка до кордону ...) означає, що продавець виконав свої обов'язки щодо поставки, коли товар, що пройшов митне очищення для експорту, але ще не для імпорту, наданий у розпорядження покупця нерозвантаженим на прибулому транспортному засобі в названому місці та пункті на кордоні, але перед митним кордоном суміжної країни.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за умовами спірних договорів перехід права власності на товар з переданням сертифікатів (посвідчень) якості не пов'язаний. Визначені законодавством наслідки не передання покупцеві документів, що стосуються товару, за умови прийняття ним самого товару, не впливають на перехід права власності на нього.

Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що сертифікати (посвідчення) якості не належать до документів, зберігання та надання яких під час перевірок передбачене правилами податкового обліку, а тому їх ненадання на вимогу контролюючого органу не може свідчити про їх відсутність на час одержання товару. Сертифікат про походження, який зазначений у залізничних квитанціях та на наявність якого посилається відповідач, за змістом та видавцем є іншим документом, ніж сертифікат якості.

Судами попередніх інстанцій досліджені накладні про перевезення ТМЦ залізничним транспортом та встановлено, що вантажоодержувачем є ТОВ «Дружківський Машзавод», а відправниками ВАТ «Кам'янський машинобудівний завод».

Також, судами досліджений лист Східної митниці від 30.06.2010 року № 11-39/5406 та встановлено, що митне оформлення ТМЦ здійснювалося на підставі зовнішньоекономічного контракту від 01.07.2008 року № 540/340, де продавцем товару є ВАТ «Кам'янський машинобудівний завод», покупцем товару - ТОВ «Комерційне підприємство АККАД», а вантажоодержувачем - ВАТ «Дружківський Машзавод».

Суди першої та апеляційної інстанцій, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції вважать необґрунтованими доводи відповідача про відсутність постачання товару саме від ТОВ «Деметрас ЛТД», оскільки останнє не вказане у товаросупровідних документах, так як лист ТОВ «Комерційне підприємство АККАД» не містить відомостей про подальше розпорядження імпортованим товаром. Відсутність відносин з позивачем або з ТОВ «Деметрас ЛТД» не виключає реалізацію товару іншим особам, які у свою чергу (у тому числі через посередників) мали можливість реалізувати його ТОВ «Деметрас ЛТД». З метою відстеження руху товару перевірка ТОВ «Комерційне підприємство АККАД» не проводилася.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано не прийнято до уваги посилання відповідача на відомості автоматизованої системи співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань з ПДВ з огляду на те, що у ній не відображаються дані щодо руху конкретних ТМЦ.

Також, судами попередніх інстанцій обґрунтовано не прийнято до уваги посилання відповідача на відсутність реєстрації ТОВ «Деметрас ЛТД» у якості суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності, що зазначено у листі Східної митниці від 30.06.2010 року № 11-39/5406, так як виходячи з матеріалів справи ТОВ «Деметрас ЛТД» не був учасником зовнішньоекономічних відносин.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції, дійшли вірного висновку про те, що позивачем доведений факт здійснення перевезення залізничним транспортом товару, придбаного у ТОВ «Деметрас ЛТД», у той час як відповідачем не спростоване придбання цього товару саме у ТОВ «Деметрас ЛТД». За умовами угод між позивачем та ТОВ «Одеон Експлорер Групп» і ТОВ «Деметрас ЛТД» товар постачався продавцем, а тому позивач не повинен мати товарно-транспортні накладні у разі перевезення ТМЦ автомобільним транспортом.

Крім того, судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що відсутність окремих документів не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

З урахуванням висновків судової економічної експертизи судами попередніх інстанцій встановлено, що придбані у ТОВ «Деметрас ЛТД» та ТОВ «Одеон Експлорер Групп» товари були оприбутковані на складі позивача, у подальшому використані у господарській діяльності, виготовлена з них продукція реалізована. Судами досліджені надані позивачем докази транспортування продукції, виробленої з використанням спірних товарів та докази проведення розрахунків за спірну продукцію.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва документа (форму); дату та місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судами попередніх інстанцій досліджено висновок судового експерта № 21/1 від 05.09.2012 року, яким встановлено, що накладні, за яким позивач отримував товар від ТОВ «Деметрас ЛТД» та ТОВ «Одеон Експлорер Групп» містять, зокрема, підписи осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення.

Серед наведених у Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» обов'язкових реквізитів первинних документів бухгалтерського обліку відсутній такий реквізит, як прізвище, ім'я та по-батькові особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2 статті 9 цього Закону як обов'язковий визначений реквізит «особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції».

Крім того, судами попередніх інстанцій та експертом встановлена наявність на дату відображення у бухгалтерському обліку спірних первинних документів наявність в них інформації щодо посад осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, а також прізвищ осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Судами попередніх інстанцій досліджені листи-відповіді на листи, з якими позивач звертався до ТОВ «Одеон Експлорер Групп» та ТОВ «Деметрас ЛТД» з проханням зазначити перелік осіб, що мають право підпису на накладних та досліджені копії журналів реєстрації довіреностей, договорів про матеріальну відповідальність, що підтверджують отримання ТМЦ посадовими особами позивача та встановлено, що на дату проведення операцій в бухгалтерському обліку позивач мав інформацію щодо посад осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції та даних, що дають змогу ідентифікувати відповідних осіб.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції, дійшли вірного висновку про відсутність збоку позивача порушень п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Щодо встановлення податковим органом завищення позивачем валових витрат у рядках 04.2 декларації з податку на прибуток підприємства всього у розмірі 11 492 099,00 гривень, то судами попередніх інстанцій встановлено, що у ході проведення експертизи висновки акту № 60/2300/00165669 від 25.02.2010 року щодо заниження ВАТ «Дружківський машинобудівний завод» об'єкту оподаткування податком на прибуток за рахунок завищення збитків балансової вартості запасів на 11 492 099,00 гривень документально не підтвердилися.

Суди попередніх інстанцій правомірно не прийняли до уваги посилання відповідача на відсутність у матеріалах справи лімітно-заборних карток, калькуляцій, інших документів бухгалтерського обліку, які були досліджені експертом, оскільки, як вбачається з супровідних листів експерту надавалися для дослідження копії та оригінали додаткових документів, у тому числі лімітно-заборні картки, картки складського обліку, тощо.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, враховуючи доводи сторін та висновки судової економічної експертизи, які відповідачем не спростовані, дійшли правильного висновку про безпідставне збільшення позивачу грошового зобов'язання та визначення штрафної санкції.

Щодо встановлення податковим органом порушення позивачем підпункту 5.2.1 пункту 5.2, абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3, підпункту 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», то судами попередніх інстанцій встановлено, що до складу валових витрат позивачем включено витрати на відрядження працівників підприємства згідно авансових звітів на загальну суму 7 813,00 гривні.

Відповідно до підпункту 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат включаються: витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), найм інших жилих приміщень, телефонних рахунків, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкового страхування, витрат на усний та письмовий переклади, інших документально оформлених витрат, пов'язаних з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку зі здійсненням таких витрат.

Зазначені витрати можуть бути включені до складу валових витрат платника податку лише за наявності підтверджуючих документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків з готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, страхових полісів тощо. Не включається до складу витрат платника податку готівка, витрачена на цілі, визначені підпунктами 5.3.1 та 5.4.4 цієї статті, а також на цілі, не пов'язані з відшкодуванням особистих витрат фізичної особи, яка перебуває у відрядженні.

Будь-які витрати на відрядження можуть бути включені до складу валових витрат платника податку за наявності підтверджуючих документів щодо зв'язку такого відрядження з основною діяльністю такого платника податку - запрошень приймаючої сторони, діяльність якої збігається з діяльністю платника податку; укладеного договору (контракту); інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь особи, яка відряджена стороною, у переговорах, конференціях або симпозіумах, які проводяться за тематикою, що збігається з основною діяльністю платника податку.

За запитом представника податкового органу платник податку має забезпечити за власний рахунок переклад звітних та підтверджуючих документів, виданих іноземною мовою.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що під час проведення перевірки позивачем надані накази по підприємству за підписом керівника підприємства, посвідчення про відрядження з відмітками про вибуття та прибуття, з вказівкою мети, завдання, термін та умови перебування за кордоном, авансові звіти та звіти про відрядження, листи тощо, що не заперечується податковим органом.

Крім того, судами попередніх інстанцій досліджені наявні в матеріалах справи лист керівника позивача № 01/69Д від 26.06.2008 року, посвідчення про відрядження, із зазначенням мети відрядження, службове листування, акти, податкова накладна, залізничні накладні та інші документи, що підтверджують мету відрядження працівників підприємства ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та встановлено, що вказані працівники ТОВ «Дружківський машинобудівний завод» звітували про відрядження у повному обсязі.

У зв'язку з чим, суди попередніх інстанцій, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції, дійшли правильного висновку, що позивачем підтверджено зв'язок відряджень вказаних працівників з основною діяльністю підприємства.

Виходячи із п. 1.32 ст. 1, п. 5.1., п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» витрати підприємства можуть бути як прямо взаємопов'язаними з отриманням доходу, тобто мати безпосередній взаємозв'язок між понесеними витратами та отриманим доходом (наприклад придбання товару для його подальшого продажу), так і витратами, які спрямовані, але безпосередньо не спричиняють отримання доходу (наприклад оплата та охорона праці, орендна плата за приміщення у якому знаходиться виробництво, наукові дослідження та інше), без понесення яких підприємством у подальшому отримання доходу стане утрудненим, або взагалі неможливим.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що пірні відрядження були пов'язані з вирішенням питань виробничого характеру (пошук комплектуючих, огляд виробництва, переговори, тощо), що висновки податкового органу про дане порушення необґрунтовані, а тому необґрунтовано збільшені податкові зобов'язання підприємства та нараховані штрафні санкції.

Щодо скасування податкового повідомлення-рішення № 0000151520/0 від 12.03.2010 року, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які задовольняючи позовні вимоги в цій частині, виходили з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, що відповідачем за результатами перевірки встановлене порушення позивачем підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ по операціях, здійснених з ТОВ «Одеон Експлорер Груп» у сумі 10 210 851,00 гривня, ТОВ «Деметрас ЛТД» у сумі 19 493 247,00 гривень, пов'язаних з виконанням нікчемних правочинів. Підстави для таких висновків наведені при обґрунтуванні висновків Акту перевірки щодо порушення п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». В результаті даного порушення з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування згідно з розрахунком відповідача занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 28 228 996,00 гривень.

Фактичні обставини, які встановлені судами попередніх інстанцій при розгляді справи у цій частині є аналогічними тим, що наведені при вирішенні питання правомірності висновків відповідача щодо порушення п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що у ході проведення судової економічної експертизи завищення ВАТ «Дружківський машинобудівний завод» податкового кредиту у сумі 29 807 032,00 гривні за період з 01.07.2008 року по 30.09.2009 року по операціях проведених з ТОВ «Одеон Експлорер Групп» та ТОВ «Деметрас ЛТД» документально не підтверджено.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5. ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку і оплати товарів (робіт,послуг), дата виписки відповідного рахунка (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За приписами п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 наведеного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що згідно норм діючого на час виникнення спірних правовідносин податкового законодавства України можливість віднесення платником до податкового кредиту сум податків залежить лише від їх сплати в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва, та наявності належним чином оформленої податкової накладної.

Судами першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням висновку експерта, встановлено, що у позивача наявні податкові накладні, що підтверджують його право на формування податкового кредиту за проведеними господарськими операціями. Даний факт також був встановлений податковим органом в ході проведення перевірки і не спростовувався в ході розгляду справи та не оспорювалась сторонами наявність у контрагентів позивача на момент проведення спірних операцій статусу платника ПДВ.

Судами попередніх інстанцій встановлені обставини придбання позивачем у ТОВ «Одеон Експлорер Групп» та ТОВ «Деметрас ЛТД» товарів, у тому числі їх транспортування (частково), оприбуткування, використання у виробництві, перевезення вироблених з їх використанням товарів. Також, судами вірно зазначно, що часткова відсутність у позивача окремих документів, які не передбачені правилами податкового обліку, не може свідчити про безтоварність усіх спірних операцій.

З урахуванням цього, суди попередніх інстанцій, з якими погоджується суд касаційної інстанції, дійшли висновку про відсутність наведених вище порушень підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в акті перевірки зазначено, що позивачем в декларації з ПДВ за липень 2008 року, в податковому та бухгалтерському обліку розрахунків з бюджетом по ПДВ не проведено коригування податкового кредиту з ПДВ у бік його зменшення на суму 102 934,00 гривні від вартості деталей незавершеного виробництва, які не призначаються для використання в господарській діяльності, чим порушено приписи підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що якщо платник податку придбаває (виготовлює) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання і господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням, не включається до складу податкового кредиту.

Аналізуючи дану норму суди попередніх інстанцій зазначили, що для перевірки її дотримання необхідно встановити склад податкового кредиту та призначення матеріальних та нематеріальних активів, у зв'язку з придбанням яких відповідні суми податку включені до нього.

Судами встановлено, що акт перевірки не містить вказівки на податкові періоди, у яких відбулося включення до податкового кредиту спірних сум ПДВ. З нього вбачається, що завищення податкового кредиту позивача внаслідок порушення п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону мало місце у липні 2008 року, коли деталі незавершеного виробництва були визнані підприємством непридатними для використання у виробничій діяльності.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що утвореною позивачем комісією була визначена непридатність деталей незавершеного виробництва для подальшого використання у виробництві по ВАТ «Дружківський машинобудівний завод», що підтверджується дослідженим судами актом № 1 від 03.07.2008 року. Непридатними для виробництва визнані деталі по 566 позиціям масою 163 503,69 кг. на загальну суму 933 371,67,00 гривень.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Рона» (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 5760/07 від 21.05.2007 року) укладений договір № 01/1007/08 від 10.07.2008 року щодо визначення ринкової вартості залишків продукції незавершеного виробництва станом на 01.07.2008 року, що знаходяться на балансі позивача.

Судами досліджено висновок ТОВ «Рона» та встановлено, що вартість залишків продукції незавершеного виробництва складає 311 036,71 грн., сума витрат 622 334,96 грн. від знецінення запасів у липні 2008 року списана на рахунок 9460 та віднесена на фінансові результати від основної діяльності.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що у ході проведення судової економічної експертизи завищення ВАТ «Дружківський машинобудівний завод» податкового кредиту по операції списання деталей незавершеного виробництва непридатних для подальшого використання у виробництві і донарахування податку на додану вартість документально не підтверджено. При цьому експертом встановлене, що відповідно до наказів по підприємству при виготовленні деталей за певними замовленнями (які у подальшому були списані згідно з актом № 1 від 03.07.2008 року) були використані придбані до 01.07.1997 року матеріали. У цей день набрав чинності Закону України «Про податок на додану вартість», у зв'язку з чим до цієї дати податковий кредит не формувався.

З цього приводу, суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що п.п 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (єдиний, на порушення якого вказує відповідач у цій частині спору) безпосередньо не встановлює обов'язок з коригування раніш включених до податкового кредиту сум, не визначає підстав та податковий період, у якому слід здійснювати таке коригування. У вказаному підпункті міститься заборона включення до складу кредиту певних сум ПДВ, а не обов'язок з їх виключення (як наприклад у п. 4.5 ст. 4 того ж Закону).

Також, підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачена заборона включення до податкового кредиту сум податку, сплаченого у зв'язку з придбанням (виготовленням) матеріальних та нематеріальних активів (послуг), які не призначаються для їх використання і господарській діяльності такого платника.

Визначення поняття «господарська діяльність» на той час містилося у п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Згідно з ним це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Судами попередніх інстанцій досліджено висновок судової економічної експертизи № 21/1 від 05.09.2012 року та встановлено, що виготовлена з загальної кількості лома від списаних непридатних для виробництва деталей, продукція використана в господарський діяльності підприємства. Тобто порушення, відображене відповідачем у акті перевірки, в частині завищення податкового кредиту на суму 102 934,00 гривні по операції списання деталей незавершеного виробництва непридатних для подальшого використання у виробництві документально не підтверджено.

Щодо скасування податкового повідомлення-рішення № 0000101720/0 від 12.03.2010 року, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які задовольняючи позовні вимоги в цій частині, виходили з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, що відповідачем за результатами перевірки встановлене порушення позивачем підпункту «г» підпункту 4.2.9, підпункту 4.2.15 пункту 4.2 статті 4, підпунктів 8.1.1, 8.1.2 пункту 8.1 статті 8, підпункту «а» підпункту 9.10.1 пункту 9.10 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», абзаців 1, 3 розділу Загальних положень і підпункту 1.1 пункту 1 розділу 2 Інструкції «Про службові відрядження в межах України та за кордоном» і не включення сум доходів, отриманих робітниками позивача від працедавця як додаткове благо у вигляді суми грошового відшкодування витрат на відрядження, до складу місячного оподаткованого доходу.

Фактичні обставини, які встановлені судами попередніх інстанцій при розгляді справи у цій частині є аналогічними тим, що наведені при вирішенні питання зв'язку спірних відряджень з господарською діяльністю позивача, а тому суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000101720/0 від 12.12.2010 року.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Дружківці Донецької області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29.11.2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.01.2013 року у справі № 2а-7171/10/0570 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько