Ухвала суду № 30908476, 24.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" квітня 2013 р. м. Київ К-56983/09

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Степашка О.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія

«Будводоканал»

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.11.2009

у справі № 2а-2141/09/0570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія

«Будводоканал»

до Державної податкової інспекції у Іллічівськом районі м. Маріуполя

Донецької області

про визнання протиправними рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 30.04.2009 задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Будводоканал» (надалі - позивач, ТОВ «ВК «Будводоканал») до Державної податкової інспекції у Іллічівськом районі м. Маріуполя Донецької області (надалі - відповідач, ДПІ у Іллічівськом районі м. Маріуполя) про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення від 19.01.2009 № 0000042301/0 в частині визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 12 675,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 6 338,00 грн.; про визнання протиправним рішення від 19.01.2009 № 0000032303/0 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 95 114,05 грн.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.11.2009 частково скасовано постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30.04.2009: у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення від 19.01.2009 № 0000042301/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 15 068,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 7 535,00 грн., відмовлено. В іншій частині постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30.04.2009 залишено без змін.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.11.2009 та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких наводить доводи в підтримку оскаржуваного рішення.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками ДПІ у Іллічівськом районі м. Маріуполя була проведена виїзна планова перевірка ТОВ «ВК «Будводоканал» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 по 30.06.2008, за результатами якої було складено акт від 09.01.2009 № 1/23-1/30660782.

Перевіркою виявлено порушення позивачем вимог п. 4.2, 4.9 ст. 4 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість») в частині заниження об'єкта оподаткування податком на додану вартість від операції продажу автомобіля «Тоуота Саmrу» фізичній особі ОСОБА_4 згідно біржового контракту від 08.08.2007. В результаті порушення занижено податок на додану вартість на суму 12 675 грн. та застосовано штрафні санкції. Крім того, відповідачем виявлено порушення п. 1 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (надалі - Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг») в частині непроведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій, невидачу відповідного розрахункового документа при реалізації фізичним особам за готівкові кошти автотранспортних засобів.

На підставі акта перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.01.2009 № 0000042301/0 про визначення ТОВ «ВК «Будводоканал» податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 15 068,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 7 535,00 грн., а також рішення від 19.01.2009 № 0000032303/0 про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 95 114,05 грн.

Переглянувши судове рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Закон Українивід 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» (надалі - Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні») поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (частина 1 ст. 2 Закону).

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Одним із принципів організації бухгалтерського обліку, закріпленим ч. 5 ст. 8 вказаного Закону, є самостійне визначення облікової політики підприємства

Вимоги щодо складання первинних та зведених облікових документів передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».

Наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 № 291 затверджена Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій. Інструкція встановлює призначення і порядок ведення рахунків бухгалтерського обліку для узагальнення методом подвійного запису інформації про наявність і рух активів, капіталу, зобов'язань та факти фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій та інших юридичних осіб (крім банків і бюджетних установ) незалежно від форм власності, організаційно-правових форм і видів діяльності (п. 1 Інструкції).

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби визначені в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженому наказом Міністерства фінансів України 27.04.2000 № 92 (із змінами і доповненнями).

Аналітичний облік основних засобів ведеться щодо кожного об'єкта окремо.

Підприємство може застосовувати норми і методи нарахування амортизації основних засобів, передбачені податковим законодавством (п. 26 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби»).

Згідно п. 34 Положення фінансовий результат від вибуття об'єктів основних засобів визначається вирахуванням з доходу від вибуття основних засобів їх залишкової вартості, непрямих податків і витрат, пов'язаних з вибуттям основних засобів.

Регістри аналітичного обліку основних засобів, що вибули, додаються до документів, якими оформлені факти вибуття основних засобів.

Підпункт 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, встановлює, що амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення.

В грудні 2003 року підприємством придбано автомобіль «Тоуота Саmrу», первісна вартість якого складала 181 821,00 грн. В періоді, що перевірявся, автомобіль продано за 12 341,81 грн. Накази про облікову політику на підприємстві відсутні. Окремі рішення про застосування спеціальних норм амортизаційних відрахувань платником не приймались, що підтверджується податковою звітністю, яка щоквартально подається до ДПІ у Іллічівськом районі м. Маріуполя.

Позивачем щодо обліку автомобіля «Тоуота Саmrу», що використовувався у виробничій діяльності підприємства, за весь період використання амортизаційні відрахування нараховувались відповідно до норм стандартів бухгалтерського обліку відповідно до наказів по підприємству та складають 108 159,00 грн.

Залишкова вартість автомобіля на момент продажу склала 73 662,00 грн. (181 821,00 грн. - 108 159,00 грн.).

Таким чином, відповідно до даних бухгалтерського обліку позивача нарахована на автомобіль амортизація за період з першого кварталу 2004 року по другий квартал 2007 року в межах 6,25 % дорівнює 108 159,00 грн., що призвело до зменшення балансової вартості основного засобу з ціни придбання (181 821,00 грн.) до 73 663,00 грн.

Суд апеляційної інстанції наголосив на тому, що податковим органом при здійсненні донарахування податку на додану вартість та штрафної (фінансової) санкції було взято за основу остаточну вартість саме за даними бухгалтерського обліку позивача, не здійснюючи при цьому розрахунків амортизаційних нарахувань та не визначаючи самостійно остаточну вартість автомобіля.

У відповідності до п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Згідно п. 4.9 ст. 4 зазначеного Закону якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для основних фондів групи 1 - за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості.

Спростовуючи висновок суду першої інстанції, колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду вказала, що позивач не надав жодного доказу в обґрунтування ціни продажу, яка дорівнює 12 341,81 грн. та є меншою, ніж балансова вартість конкретного основного засобу - автомобіля.

При застосуванні ціни меншої, ніж балансова вартість, мало місце зменшення бази оподаткування та, як наслідок, незаконне зменшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із позицією суду апеляційної інстанції про необхідність скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення від 19.01.2009 № 0000042301/0.

Щодо рішення від 19.01.2009 № 0000032303/0 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 95 114,05 грн. слід зазначити наступне.

В акті перевірки податковий орган також вказує на порушення позивачем п. 1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» в частині непроведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій, невидачу відповідного розрахункового документу при реалізації фізичним особам за готівкові кошти автотранспортних засобів.

Так, судами попередніх інстанцій було встановлено, що згідно прибуткового касового ордера від 08.08.2007 № 11 до каси підприємства прийнято від ОСОБА_4 готівкові кошти у сумі 12 341,81 грн. за реалізацію автомобіля; згідно прибуткового касового ордера від 08.01.2008 № 1 до каси підприємства прийнято від ОСОБА_5 готівкові кошти у сумі 6 681,00 грн. за реалізацію автомобіля.

Стаття 1 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» визначає, що реєстратори розрахункових операцій застосовуються фізичними особами-суб'єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами) (далі - суб'єкти підприємницької діяльності), які здійснюють операції з розрахунків у готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та суб'єктами підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти.

Згідно довідки Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України позивач займається наступними видами діяльності: монтаж машин та устаткування для металургії, будівництво будівель, монтаж та встановлення збірних конструкцій, водопровідні, каналізаційні та протипожежні роботи, інші види оптової торгівлі, діяльність у сфері інжинірингу.

Автотранспортний засіб, що був проданий позивачем, належить до основних фондів (засобів).

Основні фонди не є продуктом праці, продукцією власного виробництва, що виробляється та/або реалізується суб'єктами підприємницької діяльності через оптову та роздрібну торгівлю. Отже, зазначений транспортний засіб не є товаром, призначеним для торгівлі.

Позивач є суб'єктом господарювання, що не відноситься до підприємства сфери торгівлі, громадського харчування. Продаж автомобілів не є послугою, яка надається підприємством. Тому суди попередніх інстанцій правильно дійшли висновку про задоволення позову в цій частині, виходячи з того, що при реалізації автотранспортних засобів фізичним особам через касу підприємства з оформленням прибуткових та видаткових касових ордерів законом не вимагається застосування при проведенні розрахунків застосування реєстратора розрахункових операцій.

З урахуванням викладеного, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Будводоканал» залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.11.2009 у справі № 2а-2141/09/0570 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Степашко О.І. Шипуліна Т.М.