Постанова № 30907857, 23.04.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2013 року Справа № 5023/5246/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,за участю представників:позивача-Шкуропат Г.В.,відповідача-Пархоменко А.О.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТДВ "Міжнародна страхова компанія"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 27.02.2013у справі№5023/5246/12 за позовомПАТ "Страхова група "ТАС"доТДВ "Міжнародна страхова компанія"про стягнення 11039,38 грн. страхового відшкодування в порядку регресуВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 15.01.2013 (суддя Шарко Л.В.) в позові відмовлено повністю з мотивів безпідставності виплати позивачем страхового відшкодування на користь страхувальника за договором добровільного страхування №А0241595 від 17.11.2011.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27.02.2013 (судді: Слободін М.М., Гончар Т. В., Гребенюк Н. В.) рішення скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову повністю у зв'язку з обґрунтованістю позовних вимог.

ТДВ "Міжнародна страхова компанія" у поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати, рішення залишити без змін, посилаючись на порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, а саме ст.ст.526,627,629,993 ЦК України, ст.126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст.27 Закону України "Про страхування", ст.12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та п.2.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою КМ України №1306 від 10.10.2001. Зокрема, скаржник вказує на те, що позивач мав відмовити у виплаті страхового відшкодування з підстав ненадання страхувальником документів (довіреності на право керування транспортним засобом), передбачених умовами договору добровільного страхування №А0241595 від 17.11.2011 (далі - договір страхування). Відтак, оскільки виплата страхового відшкодування була здійснена з порушенням умов договору страхування, то до позивача не перейшло право вимоги від Шустової В.Ю., тому він (позивач) не має відповідних правових підстав вимагати компенсації сплаченої суми з відповідача. Крім того, на думку заявника, сума страхового відшкодування, заявлена до виплати у порядку регресу, має бути зменшена на суму франшизи за полісом №АА/1484988 від 30.04.2011(510 грн.) і повинна становити 10529,38 грн.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова - зміні шляхом відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 510 грн. страхового відшкодування в порядку регресу з наступних підстав.

Скасовуючи первісне рішення про відмову у задоволенні позову та приймаючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

06.03.2012р. у м.Харків на вул.Дарвіна біля будинку №3/5 сталася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП) за участю двох транспортних засобів: "Daewoo Lanos", д.н. АХ5331ВІ, під керуванням Петрова С.І. та "Nissan Tilda", д.н. АХ8803ВО, що належить Шустовій В.Ю., під керуванням Шустова В.В.

Внаслідок ДТП автомобілі отримали технічні ушкодження. Відповідно до постанови Київського районного суду м.Харкова від 18.06.2012 винним у скоєнні вищевказаної ДТП було визнано Петрова С.І.

Згідно з висновком спеціаліста-автотоварознавця ФОП Шаповалова В.І. №269 від 03.04.2012 вартість відновлювального ремонту автомобіля "NissanTilda", д.н. АХ 8803 ВО, з урахуванням коефіцієнту зносу становить 11429,63 грн.

17.11.2011р. між позивачем та Шустовою В.Ю. було укладено договір добровільного страхування №А0241595, за яким позивач застрахував майнові інтереси стахувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу легкового автомобіля "Nissan Tilda", д.н. АХ 8803 ВО.

Страховим випадком, згідно з умовами вказаного договору страхування, визначається подія, у разі якої внаслідок ДТП завдано шкоду автомобілю страхувальника.

Відповідно до страхового акту №10804Р/42/2012 від 04.05.2012 згідно з платіжним дорученням №31968 від 07.05.2012 позивачем на користь Шустової В.Ю. було сплачено 11039,38 грн. страхового відшкодування.

30.04.2011р. відповідно до умов полісу №АА/1484989 відповідач здійснив страхування цивільно-правової відповідальності Петрова С.І. під час керування ним забезпеченим транспортним засобом "Daewoo Lanos", д.н. АХ5331ВІ.

13.08.2012р. позивач звернувся до відповідача з заявою про виплату страхового відшкодування, надав певний пакет документів.

12.09.2012р. відповідач направив на адресу позивача запит №1211, в якому для подальшого розгляду питання щодо виплати страхового відшкодування позивачу пропонувалось надати довідку про сплату страхувальником страхових платежів, платіжне доручення про сплату страхового відшкодування з відміткою банку про його здійснення, копію правил страхування, на підставі яких було укладено договір страхування, додаткові угоди до договору страхування, або будь-які документи, на підставі яких Шустов В.В. керував застрахованим транспортним засобом "NissanTilda", д.н. АХ 8803 ВО в день ДТП.

27.09.2012р. на адресу відповідача надійшли витребувані документи, окрім додаткової угоди (угод) до договору добровільного страхування №А0241595 від 17.11.11, або інших документів, на підставі яких Шустов В.В. керував застрахованим транспортним засобом.

29.10.2012р. відповідач листом №1458 знов запропонував надати йому вищевказані документи. Зазначені вимоги виконані не були.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач сплатив страхове відшкодування з порушенням умов договору добровільного страхування №А0241595 від 17.11.2011, так як Шустова В.Ю. (страхувальник) всупереч вимогам п.12.2.7 зазначеного договору страхування не надала довіреності або іншого документа на підставі якого Шустов В.В. в день ДТП керував застрахованим транспортним засобом, внаслідок чого відхилив доводи позивача про необов'язковість надання довіреності. При цьому, місцевий господарський суд у своєму рішенні зазначив, що відповідні положення договору страхування варто було б привести у відповідність до змін законодавства, на які посилається позивач, а той факт, що сторони за вказаним договором не адаптували його умови у зв'язку зі зміною законодавства, не позбавляє сторони цього договору від виконання зазначених в ньому обов'язків.

Однак, апеляційний суд з такими висновками місцевого господарського суду не погодився з посиланням на те, що, по-перше, позиція відповідача не ґрунтується на законі, оскільки жодна норма законодавства України не пов'язує припинення зобов'язання з відшкодування спричиненої шкоди з ненаданням такого документу, як довіреність.

По друге, позиція відповідача по своїй суті представляє собою перевірку порядку виконання зобов'язання за договором, укладеним між позивачем та застрахованою особою, стороною за яким відповідач не є.

З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення господарського суду Харківської області від 15.01.2013 з підстав невірного застосування норм матеріального права та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, та прийняв нове рішення про задоволення позовних вимог.

Колегія погоджується з висновками суду апеляційної інстанції в частині стягнення 10529,38 грн. страхового відшкодування в порядку регресу, з огляду на таке.

Згідно зі ст.993 ЦК України та ст.27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до ч.1 ст.1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно ч.1 ст.16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст.527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Відтак, виходячи з системного аналізу ст.ст.16,527 ЦК України, колегія погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що відповідач, який не є стороною договору добровільного страхування №А0241595 від 17.11.2011, не вправі давати оцінку правовідносинам за участю позивача і його страхувальника на предмет належного виконання зобов'язань за вказаним договором.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.991 ЦК України та ст.26 Закону України "Про страхування" страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі: 1) навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов'язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації; 2) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку; 3) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку; 4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала; 5) несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків; 6) наявності інших підстав, встановлених законом. Договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.

Відповідно до п.2.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМ України №1306 від 10.10.2001 (в редакції від 14.10.2011р., чинній на момент вчинення ДТП), водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил - технічний талон); в) у разі встановлення на транспортних засобах проблискових маячків і (або) спеціальних звукових сигнальних пристроїв - дозвіл, виданий Державтоінспекцією МВС, у разі розміщення реклами, - погодження, що видається підрозділами Державтоінспекції МВС; г) на маршрутних транспортних засобах - схему маршруту та розклад руху; на великовагових і великогабаритних транспортних засобах та транспортних засобах, що здійснюють дорожнє перевезення небезпечних вантажів, - документацію відповідно до вимог спеціальних правил; ґ) поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).

Згідно з п.2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМ України №1306 від 10.10.2001, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Зважаючи на те, що законодавство, чинне на момент вчинення ДТП, не вимагало наявності у водія довіреності на право керування транспортним засобом, а тому відсутність такої довіреності у водія на момент скоєння ДТП чи ненадання її страхувальником не є достатньою правовою підставою для відмови позивача у виплаті страхового відшкодування в розумінні ч.2 ст.26 Закону України "Про страхування".

Крім того, з матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та скаржником не доведено неправомірне заволодіння автомобілем "NissanTilda", д.н. АХ 8803 ВО.

За таких обставин, колегія погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що Шустов В.В., не маючи довіреності на момент вчинення ДТП, керував застрахованим автомобілем на законних підставах, визначених п.2.2 Правил дорожнього руху (в редакції від 14.10.2011р.), у зв'язку з чим, позивач цілком правомірно здійснив виплату страхового відшкодування на користь свого страхувальника, після чого до позивача від Шустової В.Ю. перейшло право регресної вимоги до відповідача.

Більш того, як вбачається зі змісту ч.1 ст.12 та ст.991 ЦК України, відмова позивача у виплаті страхового відшкодування своєму страхувальнику є його правом, а не обов'язком, чим спростовуються твердження скаржника про зворотне, покладені в основу доводів касаційної скарги.

Як встановлено судами, позивач цим правом не скористався, а якби він ним скористався, то це було б проявом зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК України) з огляду на нормативне звільнення водіїв з 14.10.2011р. від обов'язку підтвердження довіреністю права на керування транспортним засобом.

Разом з тим, касаційна інстанція погоджується з твердженням заявника на помилкове незастосування апеляційним судом до спірних правовідносин ст.12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" шляхом невирахування із суми стягнутого в порядку регресу страхового відшкодування суми франшизи (510 грн.) за полісом №АА/1484988 від 30.04.2011, з огляду на наступне.

Підпунктом 12.1 ст.12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" встановлено, що розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до вимог ст.9 Закону України "Про страхування" франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АА/1484988 від 30.04.2011 визначено розмір франшизи в сумі 510 грн.

Таким чином, наявне задоволення апеляційним господарським судом позову в повному в обсязі, зокрема, в частині стягнення з відповідача 510 грн. страхового відшкодування, є неправомірним, оскільки відповідальність страховика винної у спричиненні ДТП особи встановлена положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" та обмежується укладеним договором страхування - полісом ОСЦПВ власників наземних транспортних засобів №АА/1484988, яким передбачено франшизу в розмірі 510 грн.

Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні перегляду судових рішень у подібних справах зі спорів про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу за вирахуванням франшизи (постанови ВГСУ від 24.07.2012 у справі №22/524, від 24.07.2012 у справі №45/229 та від 25.07.2012 у справі №5011-69/2664-2012).

Отже, у даній правовій ситуації істотні фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, достеменно встановлено судами попередніх інстанцій, однак, апеляційний суд припустився неправильного застосування норми матеріального права (ст.12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів"), внаслідок чого в частині стягнення 510 грн. дійшов помилкового висновку, який суперечить чинному законодавству.

Вказана правова позиція касаційної інстанції узгоджується з абзацом 4 п.11 постанови Пленуму ВГСУ від 24.10.2011 №11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" (в редакції від 16.01.2013р.), згідно якого роз'яснено, що у разі, коли за результатами перевірки судом касаційної інстанції буде встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, з'ясовані судом першої або апеляційної інстанції з достатньою повнотою, однак, допущено помилки у застосуванні норм матеріального права, у зв'язку з чим, висновки суду першої і апеляційної інстанції не відповідають цим обставинам, суд касаційної інстанції приймає нове рішення (п.2 ст.1119 ГПК України).

Зважаючи на вищенаведене, колегія вбачає достатні правові підстави для часткового задоволення скарги шляхом відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 510 грн. страхового відшкодування в порядку регресу.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.49,1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТДВ "Міжнародна страхова компанія" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.02.2013 у справі №5023/5246/12 змінити, скасувавши її в частині задоволення позовних вимог про стягнення 510 грн. страхового відшкодування в порядку регресу.

Відмовити у задоволенні цієї частини позовних вимог.

В решті (в частині стягнення 10529,38 грн. страхового відшкодування в порядку регресу) постанову залишити без змін.

Витрати ТДВ "Міжнародна страхова компанія" по сплаті судового збору за подання касаційної скарги, покласти на позивача пропорційно до задоволених вимог заявника касаційної скарги.

Накази, в тому числі поворотні в разі надання відповідачем доказів виконання частково скасованої постанови у даній справі, доручити видати господарському суду Харківської області.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун