Рішення № 30906429, 23.04.2013, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

від "23" квітня 2013 р. Справа № 906/424/13

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Соловей Л.А. ,

за участю представників сторін:

від позивача: Сердюк С.В., довіреність від 05.04.2013р.;

від відповідача: Піскова В.В., довіреність № 16/1 від 04.04.2013р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-комерційна компанія "Будшляхмаш" (м.Київ)

до Державного підприємства "Житомирторф" (м.Житомир)

про стягнення 455000,00 грн. згідно заяви про збільшення позовних вимог (а.с.37)

з перервою в судовому засіданні з 08.04.2013р. до 23.04.2013р., відповідно до ст. 77 ГПК України.

Позивачем пред'явлено позов про стягнення з відповідача 445000,00грн. заборгованості за договором про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що згідно договору від 03.09.2012р. він здійснив поставку автомобілів відповідачу, за які останній в повному обсязі не розрахувався.

Позивач на адресу господарського суду надіслав заяву про збільшення позовних вимог (а.с.37), в якій зазначає, що сума основного боргу, яку просить стягнути позивач на свою користь становить 455000,00грн.

Враховуючи передбачене ст.22 ГПК України право позивача на збільшення розміру позовних вимог, вказана заява не суперечить вимогам чинного законодавства України та не порушує чиїх-небудь прав та охоронюваних законом інтересів, приймається господарським судом та ухвалюється вважати заявленим до розгляду спір про стягнення з відповідача 455000,00грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, зазначених у позовні заяві з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, в якому зокрема зазначає, що закупівля товарів по договору здійснювалась за державні кошти, розподіл бюджетних коштів здійснюється головним управлінням державної казначейської служби України в Житомирській області. За вказаних обставин, підприємство відповідача самостійно виконати зобов'язання по договору поставки №3 від 03.09.2012р. не має змоги (а.с.42).

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 03 вересня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислово-комерційна компанія Будшляхмаш" (учасник, позивач) та Державним підприємством "Житомирторф" (замовник, відповідач) укладено Договір №3 про закупівлю товарів (робіт та послуг) за державні кошти (а.с.7-10), за умовами якого учасник зобов'язався у 2012 році поставити замовнику товари - автомобілі спеціальні та спеціалізовані Код ДК 34.10.5, які зазначені у специфікації №1, яка є невід'ємною частиною договору, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити такі товари (п.1.1 договору).

В специфікації №1 до договору сторони визначили найменування товару - автомобіль самоскид спеціальний МДКЗ-20-11 на базі КАМАЗ-6520, в кількості 6 одиниць, загальною вартістю 10110000,00грн. (а.с.11).

Відповідно до п.4.1 договору, розрахунки проводяться шляхом: попередньої оплати, яка здійснюється на підставі рахунку-фактури та дозволу №04/31-7244 від 01.08.2012р. Міністерства енергетики та вугільної промисловості України в термін до 17.09.2012р. в розмірі 50% вартості товару, тобто 5055000,00грн. в т.ч. ПДВ 842500,00грн. Учасник протягом 45 робочих днів з дня надходження коштів як попередньої оплати підтверджує їх використання згідно з актом приймання-передачі товарів.

Пунктом 6.1 договору встановлено, що замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари.

На виконання умов договору №3 від 03.09.2012р. позивач поставив, а відповідач прийняв на підставі довіреностей №№714939 серія ЯПМ від 14.09.2012р. на ім'я Крука Л.А., 714941 серія ЯПМ від 02.10.2012 на ім'я Горпинича М.П., 487300 серія ААД від 02.10.2012р. на ім'я Крука Л.А. товар (автомобілі самоскид спеціальний МДКЗ-20-11 на базі Камаз-6520 у кількості 6 штук) на загальну суму 10110000,00грн., що підтверджується видатковими накладними №РН-000350 від 17.09.2012р., №РН-000383 та №РН-000384 від 03.10.2012р. та актами приймання-передачі товару від 17.09.2012р. та 02.10.2012р. (а.с.12-14;16-21).

Однак, відповідач в порушення умов договору розрахунків за отриманий товар провів частково.

Позивач направляв на адресу відповідача претензії від 06.11.2012р. за №65-01/03, від 18.12.2012р. за №129-01/04 про погашення заборгованості (а.с.23, 25).

У відповіді на претензію від 05.12.2012р. за №16/1-285 та від 16.01.2013р. за №16/1-17 відповідач визнав наявність заборгованості, проте розрахунок за отриманий товар в повному обсязі не провів.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, за останнім утворилась заборгованість за отриманий товар в сумі 455000,00рн.

За вказаних обставин, позивач звернувся до господарського суду Житомирської області з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 455000,00грн. на підставі договору №3 про закупівлю товарів (робіт та послуг) за державні кошти від 03.09.2012р.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд визнає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню , враховуючи наступне:

Згідно положень статей 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема з договору.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Між позивачем та відповідачем виникло майново-господарське зобов'язання, в силу якого відповідач повинен оплатити товар, а позивач має право вимагати від відповідача виконання його обов'язку.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, за своєю правовою природою є відносинами поставки товару.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).

Приписами ч.ч.1,2 ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання, в тому числі підприємці, повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до Закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вже зазначалось, пунктом 6.1 договору визначено, що замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари.

Відповідач своє зобов'язання належним чином не виконав (в матеріалах справи відсутні докази, що свідчать про протилежне), розрахунків з позивачем за отриманий товар не провів. Наявність заборгованості в сумі 455000,00грн. (станом на 05.04.2013р.) не заперечується відповідачем, що вбачається із акту звірки розрахунків, підписаного представниками та скріпленого печатками обох сторін (а.с.44).

Враховуючи, що відповідач в порушення умов договору №3 від 03.09.2012р. не провів розрахунки з позивачем, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 455000,00грн. заборгованості за отриманий товар обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву (а.с.42) суд не приймає до уваги, оскільки відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

Приписами ст.ст.525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи та підлягають задоволенню на суму 455000,00грн. заборгованості за поставлений товар.

Судовий збір покладається на відповідача, оскільки він спонукав позивача звернутись з позовом до суду.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства "Житомирторф" (10014, м.Житомир, вул.В.Бердичівська, 25, код 02968154)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-комерційна компанія "Будшляхмаш" (01024, м.Київ, вул.Академіка Богомольця, 6, код 30968944)

- 455000,00грн. боргу;

- 9100,00грн. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення.

Суддя Соловей Л.А.