Рішення № 30903847, 16.04.2013, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "16" квітня 2013 р. Справа № 906/167/13-г

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Ляхевич А.А.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: Кравчук В.І., довіреність від 18.02.2013 р.,

прокурор: Нагорний Д.П., посвідчення №012689 від 05.11.2012 р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Заступника Вінницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Державного концерну "Укроборонпром" (м.Київ) в особі Державного підприємства "Вінницький авіаційний завод - "ВІАЗ" (м.Вінниця)

до Приватного сільськогосподарського підприємства ім.Цюрупи (с.Андрушки, Попільнянський район, Житомирська область)

про стягнення 9380,58 грн.

Заступник Вінницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Державного концерну "Укроборонпром" (м.Київ) в особі Державного підприємства "Вінницький авіаційний завод - "ВІАЗ" (м.Вінниця) до Приватного сільськогосподарського підприємства ім.Цюрупи (с.Андрушки, Попельнянський район, Житомирська область) про стягнення 9380,58грн., з яких 4000,00грн. основного боргу за договором №18, 966,56 грн. пені, 280,00 грн. штрафу, 190,02 грн. 3% річних та 3944,00 грн. інфляційних.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 06.02.2013р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №906/167/13-г та призначено її розгляд на 05.03.2013 р.

В засіданні суду 05.03.2013р. ПСП ім.Цюрупи подано письмовий відзив на позовну заяву (а.с.47-49), в якому відповідач зазначив, що заборгованість перед Державним підприємством "Вінницький авіаційний завод - "ВІАЗ", про стягнення якої звернувся прокурор у даній справі, погашена, про що надав відповідні докази. Також, посилаючись на положення ч.6 ст.232 ГК України, за якою нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, та ст.258 ЦК України, згідно з якою позовна давність щодо стягнення неустойки (штрафу, пені) становить один рік, відповідач вказує про сплив позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки, заявлених у справі.

05.03.2013 р. оголошено перерву в судовому засіданні відповідно до ст.77 ГПК України до 28.03.2013р., про що представники сторін були повідомлені (а.с.59). В судовому засіданні сторонами заявлено клопотання про продовження строку розгляду справи у відповідності до ч.3 ст.69 ГПК України, що вбачається з додатку до протоколу судового засідання від 05.03.2013 р. (а.с.59).

У зв'язку з перебуванням на лікарняному судді Ляхевич А.А., розгляд справи №906/167/13-г, призначений на 28 березня 2013 р., не відбувся.

За таких обставин та з врахуванням клопотання сторін, ухвалою суду від 04.04.2013р. продовжено строк розгляду спору згідно ч.3 ст.69 ГПК України до 16.04.2013 р. та призначено на вказану дату слухання справи.

В судовому засіданні 16.04.2013 р. прокурор підтвердив погашення відповідачем суми основного боргу в розмірі 4000,00 грн., в решті позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.

Позивач свого представника в судове засідання не направив. Судом враховується, що в листі №141 від 18.03.2013р. позивач просив розглядати справу без присутності представника ДП "ВіАЗ" (а.с.60). При розгляді справи в судовому засіданні 05.03.2013 р. представник позивача підтримував позовні вимоги у повному обсязі (протокол судового засідання від 05.03.2013р., а.с.58).

Враховуючи, що позивач належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи, проте, своїм правом на участь в судовому засіданні не скористався, а також, що згідно ухвал суду явка представників сторін в засідання суду не визнавалась, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника позивача, та за наявними матеріалами справи відповідно до ст.75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника відповідача та прокурора, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

03.03.2008р. між Державним підприємством "Вінницький авіаційний завод - "ВІАЗ" (виконавець) та Приватним сільськогосподарським підприємством ім.Цюрупи (замовник) укладено договір №18 (а.с.14-15), за яким замовник доручає, а виконавець бере на себе виконання послуг, пов'язаних із внесенням в Сертифікат експлуатанта вертольоту Ка-26 №UR-19452, що належить замовнику, з контролем його експлуатації згідно Правил сертифікації експлуатантів, а також з теоретичною і практичною підготовкою екіпажів замовника.

В розділі 5 договору сторонами встановлено, що вартість робіт по даному договору складає щомісячно 1002,00 грн., в т.ч.ПДВ-20%.

Згідно пункту 5.2. договору, замовник щоквартально здійснює оплату послуг до 5-го числа місяця, попереднього звітному.

Відповідно до пункту 5.3. договору, роботи закриваються щоквартально актом виконаних робіт, підписаного керівниками обох сторін та засвідченого печатками.

У відповідності до п.6.1. договору, сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань по договору у відповідності до законодавства України.

За змістом пункту 6.2. договору, у випадку невиконання пункту 5.2. договору, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки платежу.

В подальшому, сторонами підписано додаткові угоди до договору №18 від 03.03.2008 р.:

- №1, за якою вартість послуг по даному договору з 01.04.2008р. складає 1100,00грн. з ПДВ щомісячно (а.с.16);

- №2, за якою договір №18 від 03.03.2008р. припиняє свою дію з 01.09.2008р., а вертоліт КА-26 UR-19452 узгоджено вивести з сертифікату до 01.09.2008 р. (а.с.17);

- №3, за якою відновлено дію договору №18 від 03.03.2008р. з 01.04.2010р.; погоджено вертоліт КА-26 UR-19452 ввести в сертифікат з 01.04.2010 р. (а.с.18);

- №4 від 30.12.2010 р., за якою договір №18 від 03.03.2008 р. припиняє свою дію з 01.01.2011р.; вертоліт КА-26 UR-19452 узгоджено вивести з сертифікату до 01.01.2011р. (а.с.19).

Згідно ст.509 Цивільного кодексу України, в силу зобов'язання боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію, в тому числі сплатити борг, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, тобто сплати боргу.

Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини.

Підставою виникнення між сторонами правовідносин є договір №18 від 03.03.2008р.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до статті 629 цього ж кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.526, 525 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічне положення містить ст.193 Господарського кодексу України.

Статтею 901 Цивільного кодексу України визначено. що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Нормою частини першої статті 903 Цивільного кодексу України встановлено: якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

В період з 01.05.2010р. по 31.12.2012р. на виконання договору ДП "Вінницький авіаційний завод - "ВІАЗ" надало передбачені договором послуги на загальну суму 9500,00 грн., що підтверджується актами виконаних робіт №35 від 30.06.2010р. та №10 від 28.03.2011р. (а.с.20,21), що підписані обома сторонами та скріплені їх печатками, містять вид наданих послуг та їх вартість.

Водночас, Приватне сільськогосподарське підприємство ім.Цюрупи, як замовник наданих послуг, свої зобов'язання з оплати наданих послуг у строк, визначений п.5.2. договору, виконав неналежним чином, перерахувавши виконавцю лише 5500,00 грн., внаслідок чого утворилась заборгованість ПСП ім.Цюрупи перед позивачем станом на день звернення з позовом до суду в сумі 4000,00 грн.

Разом з тим, відповідачем подано до справи докази, а саме платіжне доручення №277 від 21.02.2013р. про сплату відповідачем позивачу 4000,00грн. в погашення дебіторської заборгованості (а.с.50).

За таких обставин, у справі, що розглядається, відсутній предмет спору в частині стягнення суми основного боргу за договором №18 від 03.03.2008 р.

У відповідності до п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського кодексу україни, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи викладене, провадження у даній справі в частині стягнення 4000,00грн. основного боргу підлягає припиненню відповідно до п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України, за відсутністю предмету спору.

Водночас, прострочення відповідачем оплати наданих послуг є підтвердженим матеріалами справи, зважаючи на що прокурором у позові заявлено вимогу про стягнення з відповідача за прострочення виконання грошового зобов'язання 966,56 грн. пені, 280,00 грн. штрафу, 190,02 грн. 3% річних та 3944,00 грн. інфляційних.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок заявлених до стягнення з відповідача нарахувань (позивачем подано до справи уточнені розрахунки, в т.ч. інфляційних та 3% річних - а.с.45,46), суд встановив, що нарахування на суму заборгованості за період з січня 2010 року по січень 2013 року 204,00 грн. інфляційних та за період з 06.12.2010р. по 17.01.2013 р. - 254,46 грн. 3% річних. Тому, вимоги позовної заяви про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних та 3% річних підлягають задоволенню частково, а саме, в частині стягнення 204,00 грн. інфляційних та 254,46 грн. 3% річних. В решті позову щодо заявлених до стягнення сум інфляційних та 3% річних суд відмовляє.

У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В силу ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В той же час, судом враховується, що як встановлено частиною другою статті 9 Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Таким законом є, зокрема, Господарський кодекс України, який набрав чинності одночасно з Цивільним кодексом України, та норми якого у регулюванні майнових відносин суб'єктів господарювання є спеціальними по відношенню до норм Цивільного кодексу України.

Згідно з ч.2 ст.193 Господарського кодексу України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності до ст.216, ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Нормою частини першої статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Згідно частини другої статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

З посиланням на норму абз.3 п.2 ст.231 ГК України, у позовній заяві заявлено вимогу про стягнення 280,00 грн. штрафу, що складає 7% від суми боргу (розрахунок, а.с.10).

Водночас, щодо вимог про стягнення з відповідача за порушення зобов'язання 280,00грн. штрафу та 966,56грн. нарахованої пені (уточнений розрахунок позивача - а.с.43), господарський суд приймає до уваги наступне.

Відповідно до ст.258 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Правові наслідки порушення зобов'язання визначені статтею 611 ЦК України, зокрема, сплата неустойки.

До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність строком в один рік (ч.2 ст.258 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Приписами п.5 ст.261 Цивільного кодексу України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Водночас, згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З урахуванням наведених положень чинного законодавства та встановлених обставин справи, вбачається, що прокурор звернувся з позовом до господарського суду Житомирської області 01.02.2013 р. (згідно штампу поштового відділення на конверті) вже після спливу строку позовної давності для вимог про стягнення неустойки (штрафу та пені).

Нормою ч.3 ст.267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Як зазначалося вище, відповідно до вимог ч.3 ст.267 ЦК України, відповідачем у відзиві на позовну заяву заявив про застосування строку позовної давності у даній справі.

Частиною 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що в разі, коли суд визнає поважними причини пропущення позовної давності порушене право підлягає захисту.

Проте, матеріали справи не містять клопотання позивача про поновлення пропущеного строку давності.

За таких обставин, враховуючи, що обґрунтованих причин звернення до суду з позовом поза межами строку давності для стягнення неустойки прокурором та позивачем не наведено, а відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності щодо стягнення неустойки, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 280,00 грн. штрафу та 966,56грн. пені слід відмовити, у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає позовні вимоги у справі обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства та такими, що підлягають задоволенню частково: стягненню з відповідача підлягають 190,02 грн. 3% річних та 204,00 грн. інфляційних; в частині стягнення 4000,00 грн. основного боргу провадження у справі припиняється відповідно до п.1 -1 ч.1 ст.80 ГПК України; у позові в частині стягнення 966,56грн. пені, 280,00грн. штрафу, 3740,00грн. інфляційних суд відмовляє.

Керуючись ст.49, п.1-1 ч.1 ст.80, ст.ст.82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства ім.Цюрупи (13543, Житомирська область, Попільнянський район, с.Андрушки, вул.Заводська,5, ідентифікаційний код 00385767) на користь Державного підприємства "Вінницький авіаційний завод - "ВІАЗ"" (21034, м.Вінниця, вул.Чехова, буд.7, ідентифікаційний код 01128475):

- 190,02 грн. 3% річних,

- 204,00 грн. інфляційних.

3. Припинити провадження у справі в частині стягнення 4000,00 грн. основного боргу.

4. У позові в частині стягнення 966,56 грн. пені, 280,00 грн. штрафу, 3740,00 грн. інфляційних відмовити.

5. Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства ім.Цюрупи (13543, Житомирська область, Попільнянський район, с.Андрушки, вул.Заводська,5, ідентифікаційний код 00385767) в доход Державного бюджету України:

- 914,62 грн. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 22.04.13

Суддя Ляхевич А.А.

віддрук.прим.:

1- до справи

2,3,4- сторонам (реком.)