Ухвала суду № 30901050, 16.04.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2013 р.Справа № 2а-1670/6882/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області (№ 69) на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26.12.2012р. по справі № 2а-1670/6882/12 за позовом Кременчуцької виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області (№ 69) до Кременчуцької об'єднанної державної фінансової інспекції про визнання дій неправомірними та часткове скасування вимоги,

ВСТАНОВИЛА:

31 жовтня 2012 року позивач Кременчуцька виправна колонія управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області (№ 69) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної фінансової інспекції про визнання дій неправомірними та скасування пунктів 5, 6 вимоги про усунення порушень, виявлених ревізією фінансово - господарської діяльності.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 26.12.2012р. у задоволенні адміністративного позову Кременчуцької виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області (№ 69) до Кременчуцької об'єднаної державної фінансової інспекції, Державної фінансової інспекції в Полтавській області про визнання дій неправомірними та часткове скасування вимоги було відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26.12.2012р. та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Сторони в судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи, надали заяви про розгляд справи в письмовому провадженні.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що Кременчуцька виправна колонія управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області (№ 69), ідентифікаційний код 08564274, є юридичною особою з організаційно-правовою формою за КОПФГ: 425 Державна організація (установа, заклад) та здійснює діяльність у сфері юстиції та правосуддя.

Кременчуцькою об'єднаною державною фінансовою інспекцією проведено планову виїзну ревізію фінансово-господарської діяльності Кременчуцької виправної колонії № 69 управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області за період з 01.01.2010 р. по 31.07.2012 р., за результатами якої складено акт № 01-21/119 від 13.07.2012 року.

30.07.2012 року на підставі пункту 7 статті 10 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" Кременчуцькою об'єднаною державною фінансовою інспекцією винесено письмову вимогу № 01-14/2268 "Про усунення порушень, виявлених ревізією фінансово-господарської діяльності".

Пунктами 5, 6 письмової вимоги від 30.07.2012 року № 01-14/2268 відповідач пред'явив позивачу наступні вимоги:

- при формуванні та використанні власних надходжень установи дотримуватися вимог ст. 13 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 № 2556-ІУ. Провести відновлення касових видатків загального фонду, шляхом перерахування коштів у сумі 142464 грн. спеціального фонду до загального фонду кошторису (пункт 5);

- забезпечити зменшення бюджетних коштів по КПКВ 3606020 "Виконання покарань установами і організаціями пенітенціарної служби України" КЕКВ 1133 "Продукти харчування" на суму 11805,85 грн., використаних не за цільовим призначенням (пункт 6).

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволені позову, виходив з того, що пункти 5, 6 оскаржуваної вимоги від 30.07.2012 року № 01-14/2268 ґрунтуються на вимогах законодавства України.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Згідно пункту 7 статті 10 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах надається право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів. Ці положення кореспондуються з приписами Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року N 550.

Відповідно до пункту 46 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 550 від 20 квітня 2006 року, якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом служби у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Згідно ч. 2 ст. 15 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що ревізуються.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту ревізії № 01-21/119 від 13.07.2012 року, проведеною ревізією встановлено, що у 2012 році при отриманні коштів (відшкодування засудженими особами вартості харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих їм послуг) на спеціальний реєстраційний рахунок виправної колонії, відновлення касових видатків не здійснювалося, кошти спрямовувалися на потреби установи згідно затвердженого кошторису по спеціальному фонду (на виплату заробітної плати працівникам майстерні, оплату комунальних послуг та утримання кімнат побачень, майстерні та підсобного господарства та ін.).

Так, протягом січня-травня 2012 року на спеціальний рахунок виправної колонії зараховано кошти в сумі 142464 грн., отримані в якості відшкодування вартості харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг, утримані із заробітної плати та пенсії засуджених, без відновлення касових видатків, що призвело до покриття за рахунок коштів загального фонду видатків, які мають здійснюватись за рахунок спеціального фонду (без відновлення видатків загального фонду), що є порушенням вимог п. 3.2 Інструкції з обліку коштів, розрахунків та інших активів бюджетних установ, затвердженої наказом ДКУ від 26.12.2003 р. № 242 в частині зарахування коштів, які фактично надійшли на ім'я установи (у тому числі кошти, що вносяться на відновлення касових видатків поточного року), вимог ст. 13 Бюджетного кодексу України.

Згідно пункту 4.3 Інструкції з оплати праці засуджених до обмеження та позбавлення волі, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 04.10.2004 р. № 191, засуджені до позбавлення волі з нарахованого їм заробітку, пенсій та іншого доходу відшкодовують вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг, крім вартості спецодягу і спецхарчування.

Відповідно до положень статті 13 Бюджетного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.

Складовими частинами загального фонду бюджету є:

1) всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду бюджету;

2) всі видатки бюджету, що здійснюються за рахунок надходжень загального фонду бюджету;

3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету без визначення цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за рахунок надходжень загального фонду бюджету);

4) фінансування загального фонду бюджету.

Складовими частинами спеціального фонду бюджету є:

1) доходи бюджету (включаючи власні надходження бюджетних установ), які мають цільове спрямування;

2) видатки бюджету, що здійснюються за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету (у тому числі власних надходжень бюджетних установ);

3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету з визначенням цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету);

4) фінансування спеціального фонду бюджету.

Власні надходження бюджетних установ отримуються додатково до коштів загального фонду бюджету і включаються до спеціального фонду бюджету.

Власні надходження бюджетних установ поділяються на такі групи: перша група - надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законодавством; друга група - інші джерела власних надходжень бюджетних установ.

У складі першої групи виділяються такі підгрупи: підгрупа 1 - плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю; підгрупа 2 - надходження бюджетних установ від додаткової (господарської) діяльності; підгрупа 3 - плата за оренду майна бюджетних установ; підгрупа 4 - надходження бюджетних установ від реалізації в установленому порядку майна (крім нерухомого майна).

У складі другої групи виділяються такі підгрупи: підгрупа 1 - благодійні внески, гранти та дарунки; підгрупа 2 - кошти, що отримують бюджетні установи від підприємств, організацій, фізичних осіб та від інших бюджетних установ для виконання цільових заходів; підгрупа 3 - кошти, що отримують вищі та професійно-технічні навчальні заклади від розміщення на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом надано відповідне право.

При цьому, згідно пункту 15 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) власні надходження бюджетних установ - це кошти, отримані в установленому порядку бюджетними установами як плата за надання послуг, виконання робіт, гранти, дарунки та благодійні внески, а також кошти від реалізації в установленому порядку продукції чи майна та іншої діяльності.

Оскільки відшкодування засудженими вартості вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг не віднесено законодавством України до власних надходжень бюджетних установ, вказані доходи є складовими загального фонду з огляду на частину 2 ст. 13 Бюджетного кодексу України.

Суд першої інстанції правомірно відхилив доводи позивача з посиланням на положення постанови Кабінету Міністрів України № 659 від 17.05.2002 року, оскільки постанова Кабінету Міністрів України від 17.05.2002 р. № 659 "Про затвердження переліку груп власних надходжень бюджетних установ, вимог щодо їх утворення та напрямів використання" втратила чинність 18.03.2011 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2011 року N 208, тоді як спірні правовідносини виникли та тривали протягом січня-травня 2012 року.

Відповідно до пункту 3.2 Інструкції з обліку коштів, розрахунків та інших активів бюджетних установ, затвердженої наказом Державного казначейства України від 26.12.2003 р. № 242 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23.01.2004 р. за N 106/8705, на рахунки зараховується сума коштів, яка фактично надійшла на ім'я установи (у тому числі кошти, що вносяться на відновлення касових видатків поточного року).

Суми коштів, які надходять на відновлення касових видатків загального фонду, проведених у минулих бюджетних періодах, перераховуються до доходів відповідного бюджету.

Листом Державної казначейської служби України від 14.10.2011 р. № 16-04/918-2970 "Щодо перерахування до бюджету коштів, отриманих за не передбачені чинним законодавством платні послуги" роз'яснено, що у разі надходження на рахунок бюджетної установи коштів, які не передбачені переліком платних послуг, кошти мають бути перераховані до доходів того бюджету, з якого здійснюється утримання установи, за кодом класифікації доходів бюджету 24060300 "Інші надходження".

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції вірно визначив, що вимога контролюючого органу провести відновлення касових видатків загального фонду, шляхом перерахування коштів у сумі 142464 грн. спеціального фонду до загального фонду кошторису, ґрунтується на вимогах законодавства України, оскільки отримані кошти (відшкодування засудженими особами вартості харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг) зараховувалися позивачем до спеціального фонду та спрямовувалися на потреби установи згідно затвердженого кошторису по спеціальному фонду, що призвело до покриття за рахунок коштів загального фонду видатків, які мають здійснюватися за рахунок коштів спеціального фонду.

Також як вбачається з матеріалів справи, а саме акту ревізії № 01-21/119 від 13.07.2012 року, проведеною ревізією було встановлено, що протягом січня-травня 2012 року позивачем здійснено оплату з каси установи, за рахунок коштів спеціального фонду по КПКВ 3606020 "Виконання покарань установами і організаціями пенітенціарної служби України" КЕКВ 1133 "Продукти харчування" видатків на оплату проїзду звільнених засуджених до місця проживання, в яких відсутні кошти на особистих рахунках на загальну суму 11805,85 грн., за відсутності кошторисних призначень по КЕКВ 1343 "Інші поточні трансферти населенню", що є порушенням вимог п. 5, 20 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог щодо використання кошторисів доходів і видатків бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 р. № 228, п. 8 ст. 7, п. 1 ст. 23, п. 1,3,4,5 ст. 48 Бюджетного кодексу України, та відповідно до п. 1 ст. 119 Бюджетного кодексу України є нецільовим використанням коштів.

Пунктом 8 ст. 7 Бюджетного кодексу України закріплено принцип цільового використання бюджетних коштів, відповідно до якого бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями.

Відповідно до положень ст. 48 Бюджетного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік органами Державної казначейської служби України; щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації - після їх погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації - центральним органом виконавчої влади, визначеним Кабінетом Міністрів України.

Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання за спеціальним фондом бюджету виключно в межах відповідних фактичних надходжень спеціального фонду бюджету (з дотриманням вимог частини другої статті 57 цього Кодексу).

Зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються.

Згідно з ч. 1 ст. 113 Бюджетного кодексу України до повноважень органів державного фінансового контролю з контролю за дотриманням бюджетного законодавства належить здійснення контролю за: 1) цільовим та ефективним використанням коштів державного бюджету та місцевих бюджетів (включаючи проведення державного фінансового аудита); 2) цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії; 3) достовірністю визначення потреби в бюджетних коштах при складанні планових бюджетних показників; 4) відповідністю взятих бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів відповідним бюджетним асигнуванням, паспорту бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі); 5) веденням бухгалтерського обліку, а також складанням фінансової і бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету; 6) станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудита у розпорядників бюджетних коштів.

Пунктом 24 ч. 1 ст. 116 Бюджетного кодексу України встановлено, що порушенням бюджетного законодавства визнається порушення учасником бюджетного процесу встановлених цим Кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету та звітування про його виконання, у тому числі, нецільове використання бюджетних коштів.

Відповідно до статті 119 Бюджетного кодексу України нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають: бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет); напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів; бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що протягом січня-травня 2012 року з каси установи, за рахунок коштів спеціального фонду було проведено видатки на оплату проїзду звільнених засуджених до місця проживання, в яких відсутні кошти на особистих рахунках на загальну суму 12905,85 грн.

Зазначені видатки здійснено на виконання вимог Положення про порядок надання одноразової грошової допомоги особам, звільненим з місць відбування покарань, затвердженого наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань 30.05.2007 р. № 134 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.06.2007 р. за № 672/13939, та на виконання вимог Порядку та умов надання одноразової грошової допомоги особам, звільненим з місць відбування покарань, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12.03.2012 р. № 394/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.03.2012 р. за № 394/20707.

Разом з тим, по кошторису установи по загальному фонду на 2012 рік по КЕКВ 1343 "Інші поточні трансферти населенню" (по КПКВ 3606020) кошти на вказані цілі позивачем не планувались та не затверджувались. По кошторису установи по спеціальному фонду на 2012 рік по КЕКВ 1343 "Інші поточні трансферти населенню" (по КПКВ 3606020) на вказані цілі затверджено кошторисних призначень в загальній сумі 1100 грн.

Позивачем здійснено видачу матеріальної допомоги засудженим при звільненні у січні, лютому, березні, квітні, травні 2012 року, що підтверджується реєстром видачі.

Відповідні зміни до кошторису станом на час проведення ревізії позивачем внесені не були. Із акту ревізії вбачається, що у звіті про надходження і використання коштів, отриманих як плата за послуги, що надаються бюджетними установами (форма № 4-1) за І квартал 2012 року касові та фактичні видатки по КЕКВ 1343 "Інші поточні трансферти населенню" відображено в сумі 1100 грн.

Позивачем ані до суду першої інстанції ані до суду апеляційної інстанції не було надано доказів, що позивачем взагалі вносилися відповідні зміни до кошторису у встановленому порядку протягом січня-травня 2012 року.

На підставі вищезазначеного судом першої інстанції було вірно визначено, що протягом січня-травня 2012 року позивачем використано на оплату проїзду звільнених засуджених до місця проживання, в яких відсутні кошти на особистих рахунках кошти в сумі 11805,85 грн. (12905,85-1100) за відсутності кошторисних призначень по КЕКВ 1343 "Інші поточні трансферти населенню" за рахунок коштів спеціального фонду по КПКВ 3606020 "Виконання покарань установами і організаціями пенітенціарної служби України" КЕКВ 1133 "Продукти харчування", що у розумінні ст. 119 Бюджетного кодексу України є нецільовим використанням бюджетних коштів.

Статтею 117 Бюджетного кодексу України передбачені заходи впливу, які можуть застосовуватися за порушення бюджетного законодавства до учасників бюджетного процесу.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 117 Бюджетного кодексу України попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства з вимогою щодо усунення порушення бюджетного законодавства - застосовується в усіх випадках виявлення порушень бюджетного законодавства. Виявлені порушення бюджетного законодавства мають бути усунені в строк до 30 календарних днів.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 117 Бюджетного кодексу України встановлено, що зменшення бюджетних асигнувань - застосовується за порушення бюджетного законодавства, визначені пунктом 24 (стосовно розпорядників бюджетних коштів), пунктом 29 та пунктом 38 частини першої статті 116 цього Кодексу.

Зменшення бюджетних асигнувань передбачає позбавлення повноважень на взяття бюджетного зобов'язання на відповідну суму на строк до завершення поточного бюджетного періоду шляхом внесення змін до розпису бюджету (кошторису) та у разі необхідності з подальшим внесенням змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм зменшення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів у разі вчинення ними порушень бюджетного законодавства, визначених пунктами 24, 29 і 38 статті 116 Бюджетного кодексу України (далі - порушення бюджетного законодавства), зокрема, нецільового використання бюджетних коштів - на суму такого використання, встановлений Порядком зменшення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2011 р. № 255.

Відповідно до пункту 6 цього Порядку виконання рішення про зменшення бюджетних асигнувань передбачає позбавлення повноважень на взяття бюджетного зобов'язання на відповідну суму на строк до завершення поточного бюджетного періоду шляхом внесення змін до розпису бюджету (кошторису) в частині фактичного зменшення обсягу бюджетних асигнувань на суму вчиненого порушення бюджетного законодавства.

Пунктом 8 Порядку передбачено, що рішення про зменшення бюджетних асигнувань приймається за кодами економічної класифікації видатків бюджету та класифікації кредитування бюджету та відповідною бюджетною програмою (кодами тимчасової класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів), за якими встановлено порушення бюджетного законодавства, крім бюджетних асигнувань за захищеними видатками відповідного бюджету.

У разі встановлення фактів вчинення порушень бюджетного законодавства за захищеними видатками бюджету, а також, якщо на момент прийняття рішення про зменшення бюджетних асигнувань обсяг невикористаних бюджетних асигнувань за відповідними кодами економічної класифікації видатків бюджету та класифікації кредитування бюджету та бюджетною програмою (кодами тимчасової класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів) недостатній для зменшення бюджетних асигнувань, рішення про зменшення бюджетних асигнувань приймається за іншими кодами економічної класифікації видатків бюджету та класифікації кредитування бюджету за такою чи іншою бюджетною програмою (кодами тимчасової класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів).

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області (№ 69) залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26.12.2012р. по справі № 2а-1670/6882/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Чалий І.С.Судді Зеленський В.В. Пянова Я.В.