Постанова № 30900942, 22.04.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" квітня 2013 р. Справа № 918/107/13-г

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Грязнов В.В. ,

суддя Савченко Г.І.

при секретарі судового засідання Яремі Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Рівнезалізобетон" на рішення господарського суду Рівненської області від 15.03.2013 р. у справі №918/107/13-г

за позовом відкритого акціонерного товариства "Рівнезалізобетон"

до акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку в особі філії "Відділення Промінвестбанку в м. Рівне", товариства з обмеженою відповідальністю "Світ виробів з металу"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Сохацький Ігор Семенович

про визнання правочину недійсним

за участю представників сторін:

позивача - Приймака О.М.;

відповідача 1 - Миронюка Є.В.;

відповідача 2 - не з'явився;

третьої особи - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство "Рівнезалізобетон" звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом до акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку в особі філії "Відділення Промінвестбанку в м. Рівне" та товариства з обмеженою відповідальністю "Світ виробів з металу " про визнання договору від 26.04.2007 р. про внесення змін до договору іпотеки із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя від 07.02.2007 року № 145/07 недійсним.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 15.03.2013 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

У своєму рішенні суд першої інстанції на підставі аналізу положень ч. 1 ст. 546,572,573,575 ЦК України, ст.1 Закону України "Про іпотеку", аналізу правових позицій Верховного Суду України, викладених в постановах від 16.10.2012 року (справи №№ 4/270-13/68, 5004/2440/11), врахувавши правову природу іпотеки, дійшов висновку про те, що на відносини майнової поруки норми ст. 559 ЦК України, щодо припинення поруки не поширюються, оскільки іпотека за правовою природою є заставою, та регулюється нормами параграфа 6 глави 49 ЦК України та спеціальним законом. При цьому, подане позивачем додаткове обґрунтування позову суд до уваги не прийняв та його не розглядав, дійшовши висновку, що відповідна заява позивача, яка подана після початку розгляду справи по суті є клопотанням про зміну підстав позову.

Позивач з прийнятим рішенням господарського суду не погодився та подав апеляційну скаргу в якій з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права просить його скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задоволити повністю. Апелянт зокрема вказує на безпідставне залишення без розгляду додаткового обґрунтування позовних вимог, ненадання судом оцінки невідповідності спірного договору вимогам ст. 203, ст. 215 ЦК України. Вказує, що позивач не просив суд визнати поруку припиненою, а предметом позову була недійсність договору.

Відповідачі своїм правом надати відзив на апеляційну скаргу не скористались.

Відповідач-2 та третя особа участь повноважних представників на розгляді апеляційної скарги не забезпечили, про поважність причин неявки суд не повідомили, хоча про день та час судового засідання були повідомлені належним чином.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як слідує із змісту ст. 84 ГПК України, рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Судом першої інстанції при винесенні вказаного рішення указаних вимог дотримано не було.

За змістом ч. 3 ст. 4-3 ГПК України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Обов'язок суду забезпечити всебічний, повний і об'єктивний розгляд справи, за наслідками якого надати оцінку наявним у справі доказам визначено і в частині 1 статті 43 ГПК України.

Під предметом позову розуміється певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено, що предметом даного позову є вимога про визнання недійсним договору про внесення змін до договору іпотеки, а підставою визнання недійсним договору в позовній заяві зазначено припинення іпотеки через зміну зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності (ч. 1 ст. 559 ЦК України).

Правовідносини з недійсності правочинів регулюються положеннями параграфів 1 та 2 глави 16 розділу ІV ЦК України, зокрема ст. 203, ст. 215 ЦК України, які не містять зазначеної в позовній заяві підстави недійсності правочину.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 14.03.2013 року позивачем було подано додаткове обґрунтування до позовної заяви. Вказаним обґрунтуванням позивач доповнив позовну заяву додатковою підставою визнання правочину недійсним (перевищення директором товариства повноважень) та не відмовився від вказаних ним в позовній заяві підстав.

Відповідно до абз. 7 п. 3.12 постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.

Наведене не було враховане судом першої інстанції, внаслідок чого суд дійшов помилкового висновку про зміну підстав позову після початку розгляду справи по суті та в порушення вимог ч. 3 ст. 4-3 ГПК України не забезпечив позивачу необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання договору про внесення змін до договору іпотеки недійсним, суд першої інстанції на підставі до п. 2 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про іпотеку" дав оцінку дійсності зазначеного договору лише в частині дотримання вимог закону щодо його форми та викладення в спірному договорі істотних умов договору іпотеки. Посилаючись в рішенні на положення ч. 2 ст.203 ЦК України, щодо обов'язкової наявності необхідного обсягу цивільної дієздатності у особи, яка вчиняє правочин, суд фактично не досліджував таку підставу позову і не надавав оцінки доказам, наданим позивачем у її обґрунтування.

Згідно із ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Двостороннім правочином є погоджена дія двох сторін.

Статтею 203 ЦК України, встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, так ч. 2 цієї статті передбачають, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Підстави недійсності правочину встановлені статтями 203 та 215 ЦК України.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст.215 ЦК України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Апеляційним судом встановлено, що 06.02.2007 року між закритим акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" (банк) та товариством з обмеженою відповідальністю "Світ виробів з металу" (позичальник) укладений кредитний договір про відкриття кредитної лінії №134/07, за умовами якого, банк зобов'язується надати позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 1300000 грн., на умовах, встановлених цим договором, далі кредит або кредитна лінія, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, встановлені цим договором (кредитний договір).

Відповідно до приписів статті 92 ЦК України правоздатність юридичної особи реалізується через її органи, які формують і виражають її волю зовні. Органи юридичної особи не тільки здійснюють управління, а й виступають у майновому обороті від її імені. Тобто дії органів визнаються діями самої юридичної особи.

Підставами виникнення повноваження на здійснення правочиноздатності у відносинах за участю юридичної особи, зокрема, є акт уповноваженого органу юридичної особи, яким певній особі доручається (дозволяється) діяти в якості її представника.

Відповідно до статті 47 Закону України "Про господарські товариства" в редакції, що була чинною на день укладення спірного договору, виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом. Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і ради акціонерного товариства (спостережної ради).

Відповідно до п. 11.3.7.5. статуту ВАТ "Рівнезалізобетон" в редакції зареєстрованій 03.03.2003 року, що була чинною на момент укладення спірного правочину, попереднє погодження угод, договорів, контрактів, ціна яких перевищує 10000 грн., віднесене до компетенції Спостережної ради товариства.

За змістом п. 11.3.7.6., п. 11.3.7.7 статуту до компетенції Спостережної ради товариства належить також надання згоди директору на укладення договорів застави та попереднє погодження укладення від імені товариства угод, договорів, контрактів, внаслідок виконання котрих здійснюється пряме або опосередковане відчуження майна. Аналогічні положення містяться і в статуті затвердженому рішенням загальних зборів товариства від 14.03.2007 року.

Згідно з рішенням Спостережної ради ВАТ "Рівнезалізобетон", оформленим протоколом від 31.01.2007 року, директора товариства Дмитрука І.В. було уповноважено укласти і підписати з банком договір іпотеки визначеного нерухомого майна загальною вартістю 1000000 грн. для забезпечення кредитних зобов'язань ТОВ "Світ виробів з металу" перед банком.

Отже, Спостережною радою було надано згоду на укладення договору іпотеки щодо трьох об'єктів нерухомого майна, з обмеженням обсягу відповідальності за невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором майном товариства на суму, що дорівнює 1000000 грн..

07.02.2007 року в забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "Світ виробів з металу" за вказаним кредитним договором ВАТ "Рівнезалізобетон" (іпотекодавець) та Акціонерний комерційний промислово-інвестиційним банк (іпотекодержатель) уклали договір іпотеки із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя №145/07, який був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Сохацьким І.С. 07.02.2007року ( договір іпотеки ).

Відповідно до п.1.1 договору іпотеки, ним забезпечуються вимоги іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору про відкриття кредитної лінії №134/07 від 06.02.2007 року, укладеного між іпотекодержателем та позичальником ТОВ "Світ виробів з металу", за умовами якого останній зобов'язаний в порядку, передбаченому кредитним договором до 06.02.2009 року повернути іпотекодержателю кредит в сумі 1300000 грн., відсотки за користування ним у розмірі 16% річних, комісійну винагороду за надання кредиту у розмірі 0,15% від ліміту кредитної лінії та комісійну винагороду за управління кредитом у формі кредитної лінії у розмірі 1,0% від ліміту кредитної лінії, у тому числі відсотки за неправомірне користування кредитом у розмірі 25,0% річних, сплатити неустойку (пеню, штрафи), а також відшкодувати іпотекодержателю всі збитки, понесені ним внаслідок невиконання позичальником умов кредитного договору у розмірі і випадках, передбачених кредитним договором.

Згідно п.1.2., п. 1.4. договору іпотеки, предметом іпотеки є нежитлові будівлі іпотекодавця, загальною площею 3885,9 кв.м., розташовані на земельній ділянці площею 133000,00 кв.м., що знаходиться за адресою:35331, Рівненська область, Рівненський район, с.Городок, вул. Штейнгеля барона, буд.№3 і складається з будівлі арматурного цеху, будівлі складу готової продукції та будівлі майстерні, оціночною вартістю предмета іпотеки в сумі 1400000 грн..

Судом першої інстанції вірно встановлено, що 26.04.2007 року між позивачем та ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" в особі відділення Промінвестбанку у місті Рівному було укладено договір про внесення змін до договору іпотеки із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя №145/07 (далі договір про внесення змін до договору іпотеки), за умовами пункту 1 якого сторони погодили пункт 1.1. договору іпотеки викласти у наступній редакції : "Договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 134/07 від 6 лютого 2007 року (а також окремих договорів про внесення змін до нього), укладеного між іпотекодержателем та позичальником (ТОВ "Світ виробів з металу"), за умовами якого останній зобов'язаний в порядку, передбаченому кредитним договором повернути іпотекодержателю (банк) до 6 лютого 2009 року кредит в розмірі 1550000 грн., відсотки за користування кредитом в розмірі 16% річних, комісійну винагороду за надання кредиту у розмірі 0,15% від ліміту кредитної лінії та комісійну винагороду за управління кредитом у формі кредитної лінії у розмірі 1,0% від ліміту кредитної лінії, у тому числі відсотки за неправомірне користування кредитом у розмірі 25% річних, сплатити неустойку (пеню, штрафи), а також відшкодувати іпотекодержателю всі збитки, понесені ним внаслідок невиконання позичальником умов кредитного договору у розмірі і у випадках, передбачених кредитним договором."

При цьому, апеляційним господарським судом встановлено, що укладаючи від імені ВАТ "Рівнезалізобетон" договір про внесення змін до договору іпотеки, його директор Дмитрук І.В. не отримував попереднього погодження Спостережної ради на укладення такого договору, й такий договір не був затверджений вказаним органом товариства, як це передбачено п.п. 11.3.7.5, 11.3.7.6, 11.3.7.7. його статуту.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що внаслідок укладення додаткових договорів до кредитного договору було збільшено обсяг зобов'язань боржника з повернення суми кредиту з 1300000 грн. до 1550000 грн., а наявне в матеріалах справи рішення Спостережної ради від 31.01.2007 року стосувалось лише згоди щодо забезпечення кредитних зобов'язань, які витікають із кредитного договору, а не збільшеного внаслідок внесення змін до кредитного договору обсягу зобов'язань. Крім того, загальна сума вартості майна в межах якої іпотекодавець дав згоду забезпечити виконання зобов'язання позичальником становила 1000000 грн..

Отже, спірним договором було збільшено обсяг відповідальності іпотекодавця при зверненні стягнення на предмет іпотеки до 1550000 грн., тобто на суму, що становить 250000 грн., що відповідно до зазначених вище положень статуту вимагало отримання окремого погодження Спостережної ради позивача.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ні попереднього погодження укладення спірного договору, ні його затвердження, ні згоди на укладення такого договору, як договору застави Спостережною радою директору не надавалось.

Частинами 1, 3 ст. 237 ЦК України встановлено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Правові наслідки вчинення правочинів представником встановлені ст. 239 ЦК України: правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє. В той час як правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину (ст. 241 ЦК України).

Діяльність представника має здійснюватись у межах повноважень. Перевищення повноважень - це довільне збільшення представником обсягу права на здійснення правочинів, який встановлено вказівками особи, яку представляють, або нормами права. При перевищенні повноважень представник зі своєї ініціативи розширює межі наданого йому повноваження, не погодивши такий відступ з особою, яку представляють.

Виходячи з положень ст. 241 ЦК України, можливі два варіанта поведінки особи, яку представляють, при представництві з перевищенням повноважень: схвалення правочину та відмова від його схвалення.

Частиною 3 ст. 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до ч.1 ст. 97 ЦК України, управління товариством здійснюють його органи.

Отже, орган юридичної особи - це інституційно-функціональний її представник. Інституційність представництва органу юридичної особи проявляється в затвердженні на законодавчому рівні механізму набуття останньою цивільних прав та обов'язків безпосередньо через свої органи, установлення не тільки можливості, а й необхідності формування відповідних органів останньої, їх складу, порядку створення тощо. Функціональність органу юридичної особи проявляється у здійсненні ним в інтересах останньої своїх повноважень у межах визначених законом (статутом) компетенції.

З вищевикладеного вбачається, що правоздатність юридичної особи реалізується через її органи, які формують і виражають її волю зовні. Органи юридичної особи не тільки здійснюють управління, а й виступають у майновому обороті від її імені. Тобто дії органів визнаються діями самої юридичної особи. Правочиноздатність юридичної особи, яка може бути визначена як її здатність бути стороною правочину. Правочиноздатність юридичної особи здійснюється від її імені на підставі відповідного повноваження або органом юридичної особи, або учасником юридичної особи, або за допомогою інституту представництва. Здійснення правочиноздатності юридичної особи через її органи не є представництвом, а має вважатися діями безпосередньо самої юридичної особи.

Стандартне формулювання в договорі "в особі директора, який діє на підставі статуту" означає обов'язок іншої сторони ознайомитись з статутом контрагента і вона вважається такою що за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження, які можуть бути передбачені в статутних документах.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами могла знати про такі обставини.

При цьому, третя особа визнається такою, що знала про такі обмеження, якщо вони встановлені безпосередньо законом або якщо відомості про такі обмеження внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, у встановленому законом порядку.

Приписами ч. 2 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" встановлено, що інформація про такі обмеження має носити відкритий характер, що забезпечується шляхом відображення даних про обмеження представництва від імені юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, викладення цих даних у виписках з Єдиного державного реєстру (ч. 4 ст. 21 цього Закону).

Наведене в сукупності із встановленими судом апеляційної інстанції обставинами вказує на обізнаність банку із змістом статуту позивача та змістом рішення його Спостережної ради, й така обставина банком не заперечувалась.

Доказів схвалення іпотекодавцем спірного правочину, вчиненого директором з перевищенням наданих йому статутом повноважень матеріали справи не містять.

Суд першої інстанції на підставі аналізу положень ч. 1 ст. 546,572,573,575 ЦК України, ст.1 Закону України "Про іпотеку", аналізу правових позицій Верховного Суду України, викладених в постановах від 16.10.2012 року (справи №№ 4/270-13/68, 5004/2440/11), врахувавши правову природу іпотеки, дійшов вірного висновку про те, що на відносини майнової поруки норми ст. 559 ЦК України, щодо припинення поруки не поширюються, оскільки іпотека за правовою природою є заставою, та регулюється нормами параграфа 6 глави 49 ЦК України та спеціальним законом. Однак, за встановлених судом апеляційної інстанції обставин, такий висновок місцевого суду не дає можливості залишити оскаржене рішення без змін.

Аналізуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України дійшла висновку про необхідність задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору про внесення змін до договору іпотеки з підстав недодержання в момент вчинення правочину вимог, які встановлені в ч. 2 ст. 203 ЦК України.

Враховуючи відсутність клопотання відповідачів про застосування строків позовної давності, що згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України є обов'язковою умовою її застосування, апеляційний суд не вбачає необхідності в розгляді клопотання позивача про поновлення відповідного строку.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, є підставою для скасування прийнятого у справі рішення та винесення нового рішення про задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. 99, ст.101, п.2. ст.103, п. 1 , п. 4 ст. 104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задоволити.

Рішення господарського суду Рівненської області від 15.03.2013 року у справі №918/107/13-г скасувати та прийняти нове рішення.

Позов задоволити.

Визнати договір про внесення змін до договору іпотеки із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя № 145/07 від 26.04.2007 року - недійсним.

Стягнути солідарно з акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку в особі філії "Відділення Промінвестбанку в м. Рівне" (вул. С.Петлюри, 14А, м. Рівне, код 00039002) та товариства з обмеженою відповідальністю "Світ виробів з металу" (вул. Ст.Бандери, 59, м. Рівне, код 33683226) на користь відкритого акціонерного товариства "Рівнезалізобетон" (вул. Бахарєва, 23, м. Рівне, код 01267509) 1147 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 573,50 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Повернути відкритому акціонерному товариству "Рівнезалізобетон" (вул. Бахарєва, 23, м. Рівне, код 01267509) 71 грн. зайво сплаченого судового збору згідно платіжного доручення № 32 від 10.01.2013 року та 26,50 грн. зайво сплаченого судового збору згідно платіжного доручення № 55 від 22.03.2013 року.

Доручити господарському суду Рівненської області видати судові накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Справу№918/107/13-г повернути до господарського суду Рівненської області.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Савченко Г.І.

Віддрук. 6 прим.:

1 - до справи,

2-4 - сторонам,

5 - третій особі,

6 - в наряд.