Рішення № 30894118, 25.04.2013, Деснянський районний суд міста Києва

2/754/812/13

Справа № 2603/15892/12

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

25.04.2013 м. Київ

Деснянський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді Петріщевої І.В., при секретарі судового засідання - Лондкевич Т.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про повернення позики,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернувся до Деснянського районного суду м. Київ з зазначеною позовною заявою до ОСОБА_3, в якій просить стягнути з відповідача грошові кошти, надані у позику, заборгованість з урахуванням пені, трьох відсотків річних, всього 22626,24 гривень.

В обґрунтування позовних вимог, представник позивач зазначив, що в 01 жовтня 2009 року ОСОБА_1 передав грошові кошти в якості позики ОСОБА_3 в розмірі 3000,00 грн. та 900 доларів США з зобов'язанням погашення заборгованості до 01 грудня 2009 року, на підтвердження укладення договору позики та надання грошових коштів складена розписка.

На виконання вимог ухвали Деснянського районного суду міста Києва від 03 грудня 2012 року про залишення позовної заяви без руху, позовною заявою в редакції 24.12.2012 року, позивач просив стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 12585,43 грн., що складається з 10193,70 грн. - суми позики, 1447,49 грн. - суми інфляційних витрат, 944,24 грн. - три відсотка річних та судові витрати в розмірі 214,60 грн., зменшивши розмір позовних вимог.

Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином. Представник позивача звернувся до суду із заявою про слухання справи без участі позивача та його представника, проти заочного розгляду справи не заперечував (а.с. 30).

Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином, про що свідчить зворотне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 29). З клопотанням про відкладення розгляду справи або слухання справи за її відсутності до суду не зверталася.

Суд, на підставі ст. 224 ЦПК України, ухвалив провести заочний розгляд справи з ухваленням заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши та проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд на основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що договір позики письмово не укладався, правовідносини, які виникли між сторонами ґрунтуються не на підставі договору позики, оскільки договір позики відсутній, вимоги до форми договору позики не додержані.

Зі змісту розписки вбачається, що грошові кошти отримані відповідачем в борг не за договором позики (а.с. 31).

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

З наданих по справі доказів, у правовідношеннях, які виникли між позивачем та відповідачем не вбачається ознак договору позики, не доведено факт укладення між ними договору позики.

За нормою ч. 1 ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України, правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму громадян.

З положень закону вбачається, що проста письмова форма обов'язкова для договору позики у випадках, коли позикодавець - юридична особа, а також у всіх випадках, якщо сума договору позики перевищує встановлений законом розмір, що не було додержано сторонами.

Договір позики є реальним, отже вважається укладеним з моменту передання грошей.

З наведеного випливає, що письмова форма договору позики, внаслідок його реального характеру, є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 207 ЦК України передбачені вимоги до письмової форми правочину. Відповідно до норм цієї статті, правичин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Також, правичин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Всупереч вимогам законодавства, позивачем не надано доказів існування між ним та відповідачем договірних відносин на підставі договору позики, що вказує на те, що між сторонами договір позики не укладався.

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Розписка не є письмовою формою договору позики та не замінює її. Розписка засвідчує факт отримання грошей або речей і є борговим документом. Борговий документ має посвідчувати факт отримання боржником грошей або речей, їх кількість та рід та волевиявлення боржника у певний строк повернути речі. Обов'язковими реквізитами для боргових документів є власноручний підпис боржника (позичальника), а також дата, місце видачі, вказівка про свідків, тощо.

Якщо договір позики мав бути укладений у письмовій формі та її не було дотримано, факт укладання договору повинен доводитись письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, які не були надані позивачем, також не було заявлено клопотань про забезпечення доказів по справі.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, викладених в позові, укладення між сторонами, в розумінні положень ст.ст. 1046-1047 ЦК України, саме договору позики, що спірна сума грошових коштів отримана за цим договором, окрім наданої представником позивача розписки, на яку посилається позивач як на підставу своїх вимог.

Таким чином, суд приходить до висновку про недостатність доказів, а саме розписки, як єдиного доказу, яким позивач обґрунтовує позовні вимоги про повернення позики.

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи не підтверджені певними засобами доказування, а тому в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити в повному обсязі, за їх безпідставністю, оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження укладення між сторонами саме договору позики, того, що сума грошових коштів отримана відповідачем як позика, вимоги до форми договору позики не дотримані, підстави для стягнення інфляційних витрат та трьох процентів річних від простроченої суми відсутні.

На підставі ст.ст. 15, 16, 207-208, 218, 526, 625, 1046-1049 ЦК України та керуючись ст.ст. 4, 10, 11, 57, 60, 61, 88, 209, 212-215, 218, 224-226, 292, 294 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 в особі ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про повернення позики відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя Петріщева І.В.