Ухвала суду № 30888117, 16.04.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 824/194/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Спіжавка Г.Г.

Суддя-доповідач: Совгира Д. І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2013 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Совгири Д. І.

суддів: Курка О. П. Матохнюка Д.Б.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівцях на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2013 року у справі за адміністративним позовом малого приватного підприємства "Електросервіс" до Державної податкової інспекції у м. Чернівцях про скасування повністю податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Мале приватне підприємство "Електросервіс" звернулось до Чернівецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернівці про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ в м. Чернівцях від 21.12.2012 року № 00002980232.

Чернівецький окружний адміністративний суд постановою від 20 лютого 2013 року позов задовольнив. Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Сторони до суду не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, тому відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАСУ справу розглянуто у порядку письмового провадження.

Вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що останню необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до направлення від 29.11.2012р. №002523 виданого ДПІ м. Чернівцях інспекторами податкової служби, згідно із п.п. 20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.78.1.1. п.78.1. ст.78 ПК України та відповідно до наказу ДПІ м.Чернівцях від 29.11.2012р. №1508 проведена документальна позапланова перевірка МПП «Електросервіс» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ПДВ при здійсненні господарських відносин із ТОВ «Компанія Вайліс» за липень, серпень, жовтень 2010 року та ТОВ «Маркон груп ко» за березень 2011р. була проведена перевірка дотримання податкового законодавства, за результатами якої було складено Акт перевірки №1584/22-2/31561261 від 12,12.2012р.

На підставі зазначеного Акту перевірки заступником начальника державної податкової інспекції у м. Чернівцях було прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.12.2012р. №00002980232 про збільшення суми грошового зобов'язання та застосування штрафних (фінансових) санкцій, донарахованих сум податків, відповідно до якого МПП було донараховано податки та штрафні санкції на загальну суму 33799грн.75коп. (за основним платежем (ПДВ) -28642грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 5157грн.75коп.).

Зазначене податкове повідомлення-рішення (рішення) №00002980232 від 21 грудня 2012р. на суму 33799,75грн. отримано позивачем «21» грудня 2012 р.

Згідно висновку ДПІ у м.Чернівцях МПП «Електросервіс» порушило вимоги п.44.1 ст.44, п.198.1 п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу.

29 грудня 2012 року МПП «Електросервіс» подало первинну скаргу на податкове повідомлення рішення ДПІ у м.Чернівцях від 21 грудня 2012р. №0002980232.

18 січня 2013 року МПП «Електросервіс» отримало рішення про результати розгляду первинної скарги від 14.01.2013р. №18/10/10-208, яким оскаржуване податкове повідомлення -рішення ДПІ м.Чернівцях залишено без змін, а первинну скаргу без задоволення.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів правомірності висновків актів перевірок та прийняття на їх підставі податкових повідомлень-рішень, натомість позивач надав необхідний і достатній обсяг доказів на підтвердження правомірності своїх дій та незаконності та необґрунтованості висновків актів перевірок і прийнятих на їх підставі податкових повідомлень-рішень. Колегія суддів погоджується з вищезазначеним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Колегією суддів досліджено первинні документи, які свідчать про реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а саме: по господарських взаємовідносинах з ТОВ «Компанія Вайліс»: видаткова накладна № 150702 від 15.07.2010 р., податкова накладна № 150701 від 15.07.2010 р., платіжне доручення № 31 від 15.07.2010 р. на суму 56000 грн., видаткова накладна № 160802 від 16.08.2010 р., податкова накладна № 160802 від 16.08.2010 р., платіжне доручення № 45 від 16.08.2010 р. на суму 27867,07 грн., видаткова накладна № 201003 від 20.10.2010 р., податкова накладна № 20100 від 20.10.2010 р., платіжне доручення № 62 від 20.10.2010 р. на суму 39,890 грн.; по господарських взаємовідносинах з ТОВ «Маркон груп ко»: видаткова накладна № 220304 від 22.03.2011 р., податкова накладна № 42 від 22.03.2011 р., платіжне доручення № 17 від 22.03.2011 р. на суму 48.087,24 грн.

Позивачем також надано докази використання придбаних товарів в свої господарській діяльності.

Так, відповідно до договору підряду 1/06 від 01.07.2010 р. між МПП "Електросервіс" та Заставнівською центральною районною лікарнею та акту № 1 приймання виконаних підрядних робіт, підтверджується, що отримані по видатковій накладній №160802 від 16.08.2010р. від представників ТОВ «Компанія Вайліс» товари використані при проведенні ремонту системи автоматики дизель-електростанції ЕДС - 100-Т/400 та зміна комутації споживачів резервного електроживлення в Заставнівській центральній районній лікарні.

Відповідно до договору підряду 1/10 від 14.10.2010 р. між МПП "Електросервіс" та ВАТ «Енерго-постачальна компанія «Чернівціобленерго» та акт № 1 за листопад 2010р. приймання виконаних підрядних робіт, підтверджується, що отримані по видатковій накладній №201003 від 20.10.2010 р. від представників ТОВ «Компанія Вайліс» товари використані при монтажі АВР ТП - 70 - ТП - 122 в м. Чернівці.

Згідно договору підряду 1/03 від 04.03.2011 р. між МПП "Електросервіс" Герцаївською центральною районною лікарнею та акт № 1 за березень 2011 р. приймання виконаних підрядних робіт, підтверджується, що отримані по видатковій накладній - видаткова накладна № 220304 від 22.03.2011 р. від представників ТОВ «Маркон груп ко» товари використані при проведенні монтажу системи автоматизованого безперебійного електроживлення окремих відділень в Герцаївській центральній районній лікарні.

Реалізація отриманих товарів разом з наданими послугами відображена в податкових зобов'язаннях МПП "Електросервіс" відповідно:

- за липень 2010 року в сумі 10000,00 грн.

- за серпень 2010 року в сумі 6723,11 грн.

- за жовтень 2010 року в сумі 11043,28 грн.

- за березень 2011 року в сумі 14152,00 грн.

Порушень в обчисленні ПДВ не виявлено. Податок сплачено в строк.

Відповідно до п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду відповідно до пункту 198.3 ст. 198 ПК України складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

А згідно з пунктом п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Наявність у позивача податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, виданих продавцями товару є достатньою підставою для віднесення сум ПДВ до податкового кредиту.

Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий примірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Частиною 1 ст. 9 зазначеного Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Відповідачем не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентів правочинів.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом -є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Позивачем до суду було надано: податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, які підтверджують факт поставки товарів та послуг, банківські виписки, які підтверджують факт повної оплати позивачем поставленого товару.

Таким чином, лише вирок суду у кримінальні справі, який набув законної сили, може бути в адміністративній справі доказом вчинення особою діяння, спрямованого на ухилення від сплати податків.

Разом з тим суд звертає увагу не те, що у постанові від 11.12.2007 року по справі №21-1376/06 Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

В подальшому така позиція підтримана Верховним Судом України у постанові від 29.10.2010 року у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції, а також в листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року №1112/11/13-10.

Згідно зі п. 1 ч. 1 ст. 198 , ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівцях, - залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Головуючий суддя Совгира Д. І.

Судді Курко О. П.

Матохнюк Д.Б.