Рішення № 30887751, 22.04.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" квітня 2013 р.Справа № 922/1290/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Попович І.М.

при секретарі судового засідання Цірук О.М.

розглянувши справу

за позовом Дочірнього підприємства "АвтоМАЗ-Україна", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вторметхарків", м. Харків про стягнення 10685,13грн. за участю :

Представник позивача - не з'явився.

Представник відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство "АвтоМАЗ-Україна" звернулось до господарського суду Харківської області, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вторметхарків" суму основного боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції в сумі 10218,61 грн., 3%річних в сумі 466,52 грн., витрати по сплаті судового збору, посилаючись на те, що позивач на підставі виставлених рахунків - фактур №ОР2-01318 від 13.10.2011 року, №ОР2-01399 від 02.11.2011 року поставив відповідачеві товар по видатковим накладним №ОР2-001045 від 13.10.2011 року на суму 2500,00 грн., №ОР2-001192 від 16.11.2011 року на суму 7708,40 грн., про те відповідач свої зобов*язання щодо оплати поставленого товару не здійснив, в зв*язку з чим, вищевказані обставини стали причиною звернення позивача до суду з відповідним позовом за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою господарського суду від 29.03.2013 року порушено провадження у справі №922/1290/13, розгляд справи призначено на 10.04.2013 року.

Ухвалою господарського суду від 10.04.2013 року задоволено клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи на іншу дату, розгляд справи відкладено до 22.04.2013 року.

Представник позивача в судове засідання 22.04.2013 року не з'явився, через канцелярію господарського суду за вх.№15163 з супровідним листом надав документи для долучення до матеріалів справи, зокрема, надав розкриті розрахунки позовних вимог по кожній заявленій позовній вимозі окремо та зазначив, що сума позовних вимог становить 10 685,13 грн., яка складається з:

- суми основного боргу у розмірі 10208,40 грн.,

- інфляційних витрат у розмірі 10,21 грн.,

- 3% річних в сумі 466,52 грн.

Крім того, позивач звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи без участі представника позивача за наявними у справі матеріалами та поданими ним доказами.

Представник відповідача в судове засідання 22.04.2013 року не з'явився, документів витребуваних судом не надав, про причину неявки на час розгляду справи суд не повідомив, ухвала суду від 29.03.2013р., яка була направлена за адресою відповідача, що зазначена в позовній заяві та у витягу з ЄДРПОУ, повернулась до господарського суду з приміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до підпункту 3.9.1 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 75 ГПК України.

З*ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасником судового процесу докази, суд встановив наступне.

Як встановлено матеріалами справи позивач на підставі виставлених рахунків - фактур №ОР2-01318 від 13.10.2011 року, №ОР2-01399 від 02.11.2011 року поставив відповідачеві товар по видатковим накладним №ОР2-001045 від 13.10.2011 року на суму 2500,00 грн., №ОР2-001192 від 16.11.2011 року на суму 7708,40 грн., відповідач товар прийняв через своїх представників, що діяли за довіреністю №163 від 04.11.2011 року, №143 від 04.10.2011 року, проте свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару не здійснив.

Надаючи правову кваліфікацію вищевикладеним обставинам, господарський суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно з вимогами ч.1 ст.181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Господарським судом встановлено, що фактично укладений між сторонами правочин на підставі видаткових накладних №ОР2-001045 від 13.10.2011 року, №ОР2-001192 від 16.11.2011 року за своєю правовою природою є договором поставки та відповідає положенням ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не передбачено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

За договором купівлі-продажу (ст. 655 ЦК України) одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з вимогами ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Виходячи з наведеного, строк виконання зобов'язання з оплати придбаного товару є умовою, що забезпечує порядок виконання зобов'язання купівлі-продажу.

Підставою виникнення у покупця грошового зобов'язання за загальним правилом є передача продавцем майна.

Таким чином, видаткова накладна є документом, що фіксує здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин та є підставою виникнення обов'язку у відповідача щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону, інших правових актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Разом з цим, відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з п. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Станом на момент розгляду справи відповідач 10208,40 грн. заборгованості за отриманий товар не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу чи підтверджували б оплату заборгованості, в зв'язку з чим, визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару на загальну суму 10208,40 грн.

З огляду на викладене, враховуючи виконання належним чином зобов'язань позивачем щодо поставки товару та не проведення при цьому всіх належних розрахунків відповідачем за отриманий товар, позовні вимоги про стягнення суми основного боргу в розмірі 10208,40 грн. визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційних витрат в сумі 10,21 грн. та 3% річних в сумі 466,52 грн.

Господарський суд констатує, що належним виконанням зобов'язання є виконання прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарський суд вважає за необхідне зазначити, що оскільки наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді нарахування позивачем на суму боргу інфляційних та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, то такі кошти нараховуються незалежно від вини боржника та входять до складу грошового зобов'язання.

Враховуючи викладені обставини, господарським судом перевірено розрахунок нарахованих інфляційних витрат в сумі 10,21 грн. та 3%річних в сумі 466,52 грн. за допомогою ІПС "Законодавство" та встановлено, що розрахунок інфляційних витрат на суму 10,21 грн. здійснено позивачем правомірно, відповідно до вимог діючого цивільного законодавства.

Стосовно нарахування 3% річних в сумі 466,52 грн., господарським судом встановлено невідповідність формули розрахунку нормам діючого законодавства, у зв'язку із чим, судом здійснено власний розрахунок за допомогою ІПС "Законодавство", який залучено судом до матеріалів справи та відповідно до якого сума 3% річних становить 382,61 грн.

На підставі викладеного, враховуючи, що відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості або обґрунтованих заперечень проти позову, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних витрат в сумі 10,21 грн. підлягають задоволенню.

Позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково на суму 382,61 грн., в ішій частині позовних вимог щодо стягнення 3%річних в сумі 83,91 грн. господарський суд відмовляє, як невірно розрахованих.

Вимогами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволених позовних вимог .

Керуючись ст.ст.11, 509, 655, 692, 712 ЦК України, 173,174, 181, 265 ГК України, 33, 43, 44, 49, 78, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вторметхарків" (61124, Харківська область, м. Харків, Комінтернівський район, провулок Вишневий, буд.3, код 35859052) на користь Дочірнього підприємства "Автомаз-Україна" (02660, м. Київ, Дарницький район, вул.Колекторна, буд. 42-А, код 32376626) - 10208,40 грн. суму основного боргу, інфляційних витрат в сумі 10,21 грн., 3% річних в сумі 382,61грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 212,02 грн.

В іншій частині позовних вимог на суму 83,91 грн. відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 23.04.2013 р.

Суддя Попович І.М.