Рішення № 30887131, 12.04.2013, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Провадження №2/263/510/2013

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2013 року місто Маріуполь

Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Ковтуненко В.О.,

при секретарі Русаковій Н.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Грандфінресурс» про захист прав споживачів, визнання недійсним договорів і додатків та стягнення матеріальної та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, посилаючись на Закон України «Про захист прав споживачів» та Цивільний кодекс України, про визнання недійсними договору №209067 від 29 березня 2012 року та додатку до нього №1 та №2 від 29 березня 2012 року, а також про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 29 березня 2012 року між ним та ПП «Грандфінресурс» був укладений договір №209067, додаток №1 та додаток №2 про надання послуг з метою отримання грошової позики у сумі 200000 гривень. Перед укладанням договору за вимогою адміністратора він сплатив ПП «Грандфінресурс» 7000 гривень, а за період з 29.03.2012 року по 18.07.2012 року оплатив ще 7913,46 гривень, тобто всього 14913,46 гривень, але позику не надали та вимагали далі здійснювати платежі. Згодом він дізнався, що предметом договору є надання послуг по програмі «Альянс Україна» з метою придбання товару в групі. Оскільки позика йому не була надана, він звернувся до відповідача з вимогою про розірвання договору та повернення внесених грошових коштів, але його вимогу не прийняли. При складанні договору, відповідачем відносно нього був застосований обман, в зв'язку з тим, що йому не роз'яснили призначення платежів та порядок отримання позики. Просить визнати недійсним договір №209067 від 29.03.2012 року та додатки №1 та №2 та стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 14913,46 гривень, моральну шкоду у сумі 3000 гривень, витрати на правову допомогу у сумі 800 гривень.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача надав суду письмові заперечення проти позову та просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

29 березня 2012 року між ПП «Грандфінресурс» та ОСОБА_1 укладено договір №209067, за умовами якого адміністратор, за згодою учасника, зобов'язується вчинити від імені та за рахунок учасника певні юридичні дії, спрямовані на придбання товару, зазначеному у додатку №1 до даного договору, на умовах діяльності програми «Альянс Україна».

У додатку №1 до договору №209067 від 29 березня 2012 року зазначені відомості про учасника, а також визначені наступні відомості: кількість платежів, назва товару, вартість товару, одноразовий комісійний внесок, адміністративний платіж, адміністративні витрати, чистий внесок, загальний платіж. Зазначено, що підписання даного додатку є свідченням того, що сторони визначили та погодили розміри усіх платежів, передбачених договором та його додатками.

У додатку №2 до договору №209067 від 29 березня 2012 року зазначені умови програми «Альянс Україна».

Відповідно до квитанцій ОСОБА_1 здійснив на користь ПП «Грандфінресурс» наступні виплати: 29.03.2012р. суми 7000 гривень - одноразовий комісійний внесок та 70 гривень - комісія за платіж; 19.04.2012р. суми 1111,11 гривень - адміністративні виплати та 840 гривень - чистий внесок; 16.05.2012р. суми 1111,11 гривень - адміністративні виплати та 840 гривень - чистий внесок; 20.06.2012р. суми 1111,11 гривень - адміністративні виплати та 840 гривень - чистий внесок; 18.07.2012р. суми 1111,11 гривень - адміністративні виплати та 840 гривень - чистий внесок. Таким чином, ОСОБА_1 оплатив відповідачу 19874 гривні 44 копійки.

У письмових запереченнях представник відповідача характеризував укладений між сторонами договір як цивільно-правовий договір про надання послуг (адміністрування придбання у групах). Зазначив, що договір спрямований на настання правових наслідків, посилався на його підписання сторонами, принцип свободи договору, закріплений у ст.3, ст.6 ЦК України. Але в той же час приписи ст.627 ЦК України передбачають, що сторони є вільними в укладенні договору за умови урахування вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Отже, необхідність відповідності будь яких цивільно-правових договорів укладених між фізичною особою та суб'єктом господарювання також і законодавству про захист прав споживачів є вимогою закону. Таким чином, та обставина, що між сторонами були погоджені умови договору з точки зору цивільно-правових норм не спростовує їх відповідність Закону України «Про захист прав споживачів», який містить норми прямої дії для визнання правочинів недійсними, що закріплено у п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Відповідно до ст. 18, ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими умовами договору є, зокрема, умови договору про встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця. Виконавець послуг не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Забороняються, як такі, що вводять в оману: утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 23 травня 2012 року по справі N 6-35цс12 та в постанові від 16.01.2013 року по справі №6-161цс12, яка відповідно до вимог ч.1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Отже, Закон України «Про захист прав споживачів» установив недійсність правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

Таким чином, суд прийшов до висновку про те, що діяльність Приватного підприємства «Грандфінресурс» вводить споживача в оману, оскільки програми «Альянс Україна» формується виключно на коштах учасників програми, без залучення коштів Приватного підприємства «Грандфінресурс», що підтверджується і поясненнями представника відповідача. Оплата товару здійснюється за кошти, внесені учасниками програми, в подальшому учасник, який отримав товар, сплачує внески, які фактично компенсують кошти іншим учасникам програми, тобто один учасник програми за свої власні кошти, без інвестування коштів відповідача оплачує товар іншому учаснику програми. При цьому, позивач сплачував відповідачу не за одержання товару чи послуги, а фактично за можливість одержання права на отримання позики, яке надавалось не за рахунок відповідача, а за рахунок залучення інших споживачів і їх коштів до такої ж схеми, право отримати товар позивачем залежить від розміру фонду і внесення коштів іншими учасниками програми.

Умовами діяльності програми «Альянс України», а саме, статтею 4 додатку № 2 до договору №209067 передбачений порядок проведення заходу по розподілу грошового фонду. За змістом статті 4 додатку № 2 вбачається, що рішення про передачу позивачу товару залежить лише від волі відповідача, який сам, на власний розсуд приймає таке рішення. Процедура прийняття рішення про передачу товару є непрозорою, а інформація щодо результатів проведених конкурсів та осіб, які отримали право на товар є конфіденційною і не може бути перевірена позивачем.

У підпункті «в» пункту 4.12 додатку № 2 до договору зазначено, що комітет визначає учасників, що вказали максимальну сплачену кількість загальних платежів, з урахуванням дотримання усіх вимог договору та додатків до нього, після чого, якщо фонд реєстру є достатнім для надання дозволу одному або декільком учасникам, приймається рішення про видачу таким учасникам дозволу, що фіксується у протоколі заходу про розподіл грошового фонду. Одночасно п. 2.1.2 договору №209067 передбачено обов'язок позивача щомісяця до 15 числа сплачувати загальний платіж, який включає чистий внесок, за рахунок якого адміністратор здійснює оплату вартості товару чи надає відповідну суму у позику, та адміністративні витрати, що є оплатою за послуги адміністратора з організації діяльності програми.

Таким чином, на позивача згідно з договором покладено обов'язок суворо дотримуватись умов договору, а виконання умов договору з боку відповідача залежить від власної волі відповідача, до того ж для відповідача не існує будь яких негативних наслідків невиконання позивачем обов'язку по договору. Такий істотний дисбаланс договірних прав завдає шкоди позивачу, оскільки останній не вважаючи на сумлінне ставлення до своїх зобов'язань за договором, все ж таки позбавлений права отримати інформацію про фінансовий стан інших учасників групи, для того щоб вплинути на результати розгляду його заяви, зробивши найбільший внесок.

Відповідно до ч.5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Таким чином, даний правочин не спрямований на реальне настання наслідків, а надання послуги відповідачем носить характер вірогідності та випадковості.

У спірному договорі умова про надання грошей у позику залежить від певних обставин, однією з яких є сплата позивачем найбільшої суми, тобто, позивач для отримання грошей у позику повинен сплатити грошову суму, яка значно перевищує суми грошей сплачених іншими учасниками, при тому, що позивач не може знати, яку саме суму необхідно сплатити, оскільки позбавлений права отримувати інформацію про фінансовий стан учасників групи. Таким чином, обставина, за якою відповідач надасть позивачу гроші у позику може взагалі не настати, навіть, якщо позивач сплатить суму, яку він має намір отримати у позику.

Така умова договору є несправедливою та вказує на те, що цей правочин не направлений на реальне настання правових наслідків обумовлених ним.

Отже, умови договору №209067 та додатки до нього містять несправедливі умови, та не відповідають вимогам ч.2 ст.18, п.3 ч.2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Разом з цим не можна погодитись з позовними вимогами в частині задоволення вимоги про визнання спірного договору недійсним, виходячи з наступного.

Як роз'яснено у п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до ч.6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Частиною 2 статті 215 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, оспорюваний договір є нікчемним внаслідок того, що його недійсність передбачена законом.

Оскільки за змістом ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а кожна із сторін такого правочину зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, то з відповідача на користь позивача слід стягнути 14874,44 гривень, сплачених за спірним договором відповідає вимогам закону.

Згідно з вимогами п.5 ч.1 ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках передбачених законодавством.

Оскільки діями відповідача, небезпечна для життя та здоров'я споживача шкода не заподіяна, суд вважає, що підстави для стягнення моральної шкоди відсутні.

Відповідно до ст.88 ч.1 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, які, згідно зі ст.79 ч.ч.1, 3 п.2 цього Кодексу, зокрема, складаються з витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких належать і витрати на правову допомогу.

Позивачем документально підтверджені витрати на правову допомогу в сумі 800 гривень, які підлягають стягненню з відповідача.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом. Споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 229,40 гривень.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним кодексом України, Законом України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 8, 11, 60, 88, 212, 215 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Грандфінресурс» про захист прав споживачів, визнання недійсним договорів і додатків та стягнення матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства «Грандфінресурс» (ідентифікаційний код 31469012) на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у сумі 19874 гривні 44 копійки та витрати на правову допомогу у сумі 800 гривень, а всього 20674 гривні 44 копійки.

В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з Приватного підприємства «Грандфінресурс» (ідентифікаційний код 31469012) у дохід держави судовий збір у сумі 229,40 гривень.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення

Суддя В.О. Ковтуненко