Ухвала суду № 30885392, 24.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2013 року м. Київ К/800/7307/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Пологівської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 09.08.2011 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012 року

у справі № 2а-0870/3211/11

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «САНОІЛ-ТРАНС» (далі - позивач, ТОВ «САНОІЛ-ТРАНС»)

до Пологівської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області (далі - відповідач, Пологівська МДПІ)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «САНОІЛ-ТРАНС» звернулось у травні 2011 до суду з адміністративним позовом до Пологівської МДПІ, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.04.2011 року № 0000632301 про нарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 163 333,00 гривні та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 40 833,25 гривні.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 09.08.2011 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012 року, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Пологівської МДПІ № 0000632301 від 14.04.2011 року про визначення ТОВ «САНОІЛ-ТРАНС» грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість в загальному розмірі 204 166,25 гривень, в тому числі за основним платежем у розмірі 163 333,00 гривні і за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 40 833,25 гривні. Рішення судів попередніх інстанцій вмотивовані тим, що податковий орган не довів суду належними та достатніми доказами те, що усі первинні документи складені за наслідками здійснення спірних господарських операцій, не відповідають дійсності, те, що укладення договорів не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та те, що договір укладено з метою безпідставного збільшення валових витрат позивача та безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу задовольнити та скасувати рішення судів попередніх інстанцій. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справ, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини справи.

28.03.2011 року Пологівською МДПІ проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «САНОІЛ-ТРАНС» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.12.2010 року по 31.12.2001 року по взаємовідносинах з ДП «Ескорт-Агро з іноземною інвестицією», за результатами якої складено акт № 94/2301-33561148 від 28.03.2011 року.

Перевіркою встановлено порушення ч. 1, 2 ст. 215, ч. 1, 5 ст. 203, ст. 228 Цивільного кодексу України, ст. 207 Господарського кодексу України, що призвело до визнання нікчемною угоди від 25.06.2010 року за № 115 МП/10, що була укладена між ТОВ «САНОІЛ-ТРАНС» та ДП «Ескорд-Агро з іноземними інвестиціями»; порушення пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 163 333 грн. у т.ч. по періодах: грудень 2010 року 163 333 грн.

На підставі акту перевірки Пологівською МДПІ 14.04.2010 року прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000632301, яким ТОВ «САНОІЛ-ТРАНС» було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 204 166,25 гривень, у тому числі за основним платежем у розмірі 163 333 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 40 844,25 грн.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «САНОІЛ-ТРАНС» (покупець) та ДП «Ескорт-Аго з іноземною інвестицією» (постачальник) 25.06.2010 року було укладено договір № 115МП/10 про постачання олії соняшникової нерафінованої не нижче першого сорту виробництва ЗАТ «Пологівський ОЕЗ». Згідно з пунктами 2.2., 3.1., 4.2., 6.1 зазначеного Договору умови поставки кожної партії товару, строк поставки партії товару, вартість партії товару, вартість однієї тони товару, кількість товару та умови його оплати погоджуються постачальником та позивачем у додаткових угодах до цього Договору.

Крім того, на виконання умов Договору 01.12.2010 року між постачальником та позивачем була укладена додаткова угода № 2 до Договору, відповідно до якої останні домовилися про поставку партії товару в кількості 100,00 тон у строк до 31.07.2011 року.

На виконання вищевказаних договорів, позивач у грудні 2010 року здійснив передоплату за продукцію у сумі 980 000,00 грн. на адресу ДП «Ескорт-Агро з іноземною інвестицією» платіжним дорученням № 1907 від 29.12.2010 рокук. У зв'язку із зарахуванням передплати на розрахунковий рахунок ДП «Ескорт-Агро з іноземною інвестицією» виписало податкову накладну № 605 від 29.12.2010 року на суму 980 000,00 гривень.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 цього Закону передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Суди попередніх інстанцій, аналізуючи вищенаведені норми, дійшли вірного висновку про правомірність дій ДП «Ескорт-Агро з іноземною інвестицією» щодо видачі позивачу податкових накладних при отриманні від ТОВ «САНОІЛ-ТРАНС» передплати за товар.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів оплату вартості таких робіт (послуг).

Відповідно пп. 7.2.6 п. 7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Отже для отримання позивачем права на відображення податкового кредиту була переплата за товар та отримання податкової накладної.

Судами попередніх інстанцій у спростування висновків, викладених податковим органом у акті перевірки, вірно зазначено, що ненаданням до перевірки актів приймання-передачі товару, довіреностей, первинних документів передачу та зберігання на оприбуткування товарів обумовлено тим, що у грудні 2010 року (тобто у перевіряємий відповідачем період) постачальник позивача не здійснював поставки партії товару, що не суперечить умовам угоди.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли до висновку, що висновками перевірки та у судовому засіданні не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників при створенні підприємства та здійсненні господарської діяльності або через відсутність висновків зустрічних перевірок зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту та донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на валові витрати та податковий кредит.

Частиною 1 статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Зміст наведеної норми свідчить на користь висновку, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого податковий орган посилається як на підставу позовних вимог, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України. У зв'язку з чим, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що за обставин, які склалися визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Пологівської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 09.08.2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012 року у справі № 2а-0870/3211/11 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько