Ухвала суду № 30885342, 24.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2013 року м. Київ К/9991/66899/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Генічеської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 19.12.2011 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2012 р.

у справі № 2а-5178/11/2170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю українсько-грецьке сільськогосподарське підприємство «Афіни» (далі - позивач, ТОВ УГСП «Афіни»)

до Нижньосірогозької міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області (далі - відповідач, Нижньосірогозька МДПІ)

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ УГСП «Афіни» звернулось до Херсонського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Нижньосірогозької МДПІ, в якому просило суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.10.2011 р. № 0000072301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 141 125,00 грн.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 19.12.2011 р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2012р., позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Нижньосірогозької МДПІ від 05.10.2011 р. № 0000072301.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 19.12.2011 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2012 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Посилається на порушення судами норм матеріального права.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 19.09.2011 р. по 23.09.2011 р. Нижньосірогозькою МДПІ на підставі наказу від 16.09.2011 р. № 137 та згідно з п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ УГСП «Афіни» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з контрагентом ПП ОСОБА_5 та достовірності визначення показників декларації з податку на додану вартість за червень 2011 року, за результатами якої складено акт № 11/23/33582550 від 23.09.2011 р. та встановлено порушення позивачем ст.ст. 203, 215, 228, 655, 656, 662, 901,902 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинам здійсненим по ланцюгу руху товарно-матеріальних цінностей ТОВ УГСП «Афіни» з постачальником ПП ОСОБА_5 та п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ УГСП «Афіни» завищено податковий кредит з податку на додану вартість за червень 2011 року за рахунок проведення нікчемних операцій на суму 114 500,00 грн., по контрагенту ПП ОСОБА_5

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 05.10.2011 р. № 0000072301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість 114 500,00 грн. та застосовано штрафні санкції на суму 28 625,00 грн.

Як вбачається з акту перевірки № 11/23/33582550 від 23.09.2011 р., висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що позивач включив до податкового кредиту скороченої декларації з податку на додану вартість за червень 2011 року суму 120 941,00 грн. на підставі податкових накладних, виданих ПП ОСОБА_5, у якого позивач придбав дизпаливо, а саме: № 9 від 06.06.2011 р. на суму податку на додану вартість 56 808,33 грн. (придбано 40100 літрів дизпалива вартістю 340 850,00 грн.); № 22 від 09.06.2011 р. на суму податку на додану вартість 56 225,00 грн. (придбано 39000 літрів дизпалива вартістю 337 350,00 грн.); № 14 від 07.06.2011 р. на суму податку на додану вартість 3 973,73 грн. (придбано 2980,3 літрів дизпалива вартістю 23 842,41 грн.), № 54 від 21.06.2011 р. на суму податку на додану вартість 3 933,00 грн. (придбано 2914 літрів дизпалива вартістю 23 603,40 грн.).

Господарські операції придбання підтверджуються видатковими накладними, платіжними дорученнями. Товарно-транспортні накладні на отримання товару позивачем не надані, транспортування продукції від ПП ОСОБА_5 до ТОВ УГСП «Афіни» не підтверджено документально. Податковим органом встановлено, що ПП ОСОБА_5 отримав дизпаливо у ТОВ «ТД «Євростандарт» за договором № 28 від 01.06.2011 р., поставлено дизпалива 80200 літрів вартістю 633 580,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 105 596,67 грн. В свою чергу ТОВ «ТД «Євростандарт» отримало від ТОВ «Солер Ойл» дизельне паливо в кількості 40100 літрів на загальну суму 305 240,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 50 873,33 грн., та від ПП «Старкад-Пром» дизпаливо в кількості 78100 літрів на загальну суму 616 209,00 грн.

Також, при проведені перевірки податковим органом були використані: акт документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_5 № 24/17-2/НОМЕР_1, акт Гайсинської МДПІ документальної невиїзної перевірки ТОВ «ТД «Євростандарт» з питань взаємовідносин з ТОВ «Солер Ойл» та ПП ОСОБА_5 №199/2301/36822217 від 15.09.2011 р., акт Гайсинської МДПІ документальної невиїзної перевірки ТОВ «ТД «Євростандарт» з питань правильності обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість у взаємовідносинах з ПП «Старкад-Пром» за червень 2011 року № 189/2301/36822217 від 07.09.2011 р.

На підставі інформації, отриманої від Гайсинської МДПІ, на обліку в якій знаходиться ПП «Старкад-Пром», Нижньосірогозькою МДПІ зроблено висновок, що правочини укладені по ланцюгу постачання: ПП «Старкад-Пром» - ТОВ «ТД «Євростандарт» - ПП ОСОБА_5 - ТОВ УГСП «Афіни» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже, вважаються нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Згідно пп. «а» п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Таким чином, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними податковими накладними та первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Позивач при проведені господарських операцій зі своїм постачальником оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось відповідачем. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена.

Крім того, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно ст. 209 Податкового кодексу України резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування. Згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей. Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

ТОВ УГСП «Афіни», яке є суб'єктом спеціального режиму оподаткування, по скороченій декларації з податку на додану вартість збільшило суму податку на додану вартість, яка залишилася у розпорядженні підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей. Це свідчить про те, що ТОВ УГСП «Афіни» не здійснило порушень, пов'язаних із розрахунком з бюджетом.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що подана ТОВ УГСП «Афіни» декларація (її форма та порядок заповнення) не передбачає розрахунки з бюджетом, внаслідок чого податкове зобов'язання, які виникають за цією декларацією не можуть визначатись як податкові (або грошові) зобов'язання до бюджету.

Підпунктом 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що грошове зобов'язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Таким чином, що обов'язок підприємства щодо сплати податку на додану вартість має спеціальний режим, і оскільки податок за скороченою декларацією не підлягає перерахуванню до бюджету, відповідно, ці кошти не підпадають під поняття грошового або податкового зобов'язання позивача.

За таке порушення, як заниження податкового кредиту по скороченій декларації з податку на додану вартість в 2011 році не передбачалось відповідальності у вигляді донарахування заниженої суми як податкового або грошового зобов'язання (тобто до бюджету) та застосування штрафної санкцій в сумі 25 %.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в податковому повідомленні-рішенні не була зазначена норма Податкового кодексу України, за якою податковий орган збільшив грошове зобов'язання та застосував штрафну санкцію. Згідно зі ст. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, на яку як підставу прийняття податкового повідомлення-рішення посилається Нижньосірогозька МДПІ, встановлена відповідальність у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити кошти до відповідного бюджету, а не на спеціальний рахунок позивача.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, щодо заперечення проти твердження відповідача, що укладені між позивачем та постачальником правочини є недійсними (нікчемними) відповідно до приписів ст.228 Цивільного кодексу України, як такі, що порушують публічний порядок, виходячи з наступного.

Відповідно до абз.1 ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В процесі розгляду даної справи, зазначені факти судами встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених ч.ч.1-3, ч.5, ч.6 ст.203 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Правовідносини між позивачем та контрагентами-постачальниками не були безтоварними, а укладались з метою реального настання позитивних наслідків для обох сторін, за ними реально було отримано матеріальні цінності та перераховано грошові кошти.

Висновки Нижньосірогозької МДПІ про порушення ТОВ УГСП «Афіни» вимог Податкового кодексу України ґрунтуються виключно на судженні про неможливість контрагента позивача здійснювати господарську діяльність у спірних правочинах, а обґрунтованість та правомірність згаданого судження не знайшла свого підтвердження при розгляді даної справи судами попередніх інстанцій, таким чином висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень закону мають характер припущень, а відтак, не можуть бути покладені в основу податкового повідомлення - рішення.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які правомірно визначили необґрунтованість висновків відповідача про порушення позивачем Податкового кодексу України в частині неправомірності формування сум податкового кредиту та скасували податкове повідомлення-рішення від 05.10.2011 р. № 0000072301.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Генічеської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 19.12.2011 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2012 р. у справі № 2а-5178/11/2170 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І. О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) М. І. КостенкоПомічник судді підпис (підпис) І. В. Приходько З оригіналом згідно З оригіналом згідно