Ухвала суду № 30884839, 17.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" квітня 2013 р. м. Київ К-48303/09

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Федорова М.О., Шипуліної Т.М.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Сакської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.02.2009

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2009

у справі № 2а-1779/08/8 (2-а-1779/08/8/0170)

за позовом Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Саки»

до Сакської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Кримське республіканське підприємство «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Саки» (надалі - позивач, Кримське республіканське підприємство «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Саки») звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим із адміністративним позовом до Сакської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим (надалі - відповідач, Сакська ОДПІ Автономної Республіки Крим), у якому просило суд скасувати податкове повідомлення-рішення Сакської об'єднаної державної податкової інспекції в АР Крим від 06.08.2008 № 0001501502/0.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.02.2009, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2009 позов задоволено в повному обсязі: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Сакської ОДПІ в АР Крим від 06.08.2008 № 0001501502/0.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до Вищого адміністративного суду України не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено невиїзну документальну перевірку з питань своєчасності сплати узгоджених сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість за серпень 2007 року Кримським республіканським підприємством «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Саки», за результатами якої 04.08.2008 складено акт № 1226/15-02/03347678 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів підпункту 5.3.1 пункту 5 3 статті 5 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» (надалі - Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами»).

На підставі акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.08.2008 № 0001501502/0, яким застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції за затримку граничного строку сплати узгоджених сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 50% на суму 60 398,75 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення від 06.08.2008 № 0001501502/0 позивачем оскаржено до суду.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що суми податкових зобов'язань або податкового боргу, з урахуванням приписів підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документу із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків, а тому, з огляду на своєчасність реєстрації банківською установою платіжного документу, поданого позивачем, дійшов висновку про протиправність оскаржуваного рішення.

Суд апеляційної інстанції погодився із такими висновками суду першої інстанції, посилаючись на те, що під час вирішення справи останнім не було допущено порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судами, причиною застосування до позивача штрафних санкцій стало порушення граничних строків сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість, за що передбачена відповідальність згідно приписів підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відповідно до підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі, коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф, зокрема, при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 25.03.2004 за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 3.5 зазначеної Інструкції Реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Згідно статті 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», банк виконує доручення клієнта у точній відповідності з інформацією, що міститься в розрахунковому документі.

З наведеного вище суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.

Відповідно до Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» та Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 18.07.2005 № 276, контроль за справлянням податкових зобов'язань, що здійснюється органами державної податкової служби України, не передбачає прав податкового органу змінювати призначення платежу, визначеного платником податку у платіжних документах та направляти ці суми на погашення податкового боргу попередніх податкових періодів при веденні оперативного обліку платежів до бюджету.

Серед визначених Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» заходів, які може вживати контролюючий орган з метою погашення платниками податків податкового боргу також не визначено такого заходу як зміна призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Отже, недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не є підставою для зміни податковим органом призначення платежу, визначеного платником податків.

Відтак, суди попередніх інстанцій правильно вказали, що самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок погашення податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Кримським республіканським підприємством «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Саки» до установи банку подано два платіжних доручення на сплату податку на додану вартість із наступним визначенням призначення платежу зі сплати поточних зобов'язань: від 18.09.2007 № 1349 на суму 80 000,00 грн. - «ПДВ за серпень 2007 року»; від 20.09.2007 № 1358 на суму 59 839,00 грн. - «ПДВ за серпень 2007 року».

Оскільки суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документу із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків, то штрафні санкції, передбачені підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» на суму 60 398,75 грн. до позивача застосовано протиправно.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про обґрунтованість адміністративного позову та необхідність скасування податкового повідомлення-рішення від 06.08.2008 № 0001501502/0.

Оскільки суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судового рішення не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, то зазначена обставина відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Сакської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.02.2009 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2009 у справі № 2а-1779/08/8 (2-а-1779/08/8/0170) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Федоров М.О. (підпис) Шипуліна Т.М.