Рішення № 30881817, 23.04.2013, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.04.2013Справа № 901/855/13-гЗа позовом Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування», м. Київ,

до відповідача Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз», м. Сімферополь,

про стягнення 6 621 833,82 грн.

Суддя О.І. Башилашвілі

Представники:

Від позивача - Шляхетський А.Л., представник, довіреність №2-14д від 27.12.2012.

Від відповідача - Глушаков М.О., представник, довіреність №11/105 від 01.03.2013.

СУТЬ СПОРУ: Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» з вимогами про стягнення з останнього боргу у розмірі 6 492 050,28 грн., штрафних санкцій у розмірі 83 129,46 грн., інфляційних втрат у сумі 13 324,53 грн. та 3% річних у розмірі 33 329, 55 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням з боку відповідача умов договору поставки №280 від 30.03.2012, укладеного між ДК «Укргазвидобування», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування» та Публічним акціонерним товариством «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз», в частині оплати поставленого товару.

Відповідач, згідно наданого відзиву на позов, позовні вимоги в частині нарахування санкцій за прострочення виконання грошового зобов'язання не визнає, просить суд у задоволенні позовних вимог ПАТ «Укргазвидобування» відмовити у повному обсязі, при цьому відображаючи лише правову позицію щодо стягнення штрафних санкцій та не зазначаючи відносно вимог про стягнення боргу.

04.04.2013 від Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, згідно з якою, позивач, збільшивши період нарахування штрафних санкцій та 3% річних, просить суд стягнути з відповідача боргу у розмірі 6 492 050,28 грн., штрафних санкцій у розмірі 146 329,92 грн. за період з 11.12.2012 по 09.04.2013, інфляційних втрат у сумі 13 324,53 грн. за період з грудня 2012 року по січень 2013 року та 3% річних у розмірі 58 668,86 грн. за період з 11.12.2012 по 09.04.2012.

Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.04.2013 суд прийняв заяву позивача про збільшення позовних вимог до розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні 23.04.2013 підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог та наполягав на їх задоволенні у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував в частині стягнення штрафних санкцій, підтримуючи свою правову позицію, викладену у раніше поданому відзиві на позов, посилаючись на те, що сторонами така відповідальність за відповідне порушення умовами договору не передбачена. Також відповідачем заявлено клопотання про приєднання до матеріалів справи копій статутних документів.

Надане клопотання разом з доданими документами оглянуті судом у судовому засіданні та долучені в матеріали справи.

Розгляд справи відкладався відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України в межах строку, встановленого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

30.03.2012 між Дочірньою компанією «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування», (далі постачальник) та Публічним акціонерним товариством «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» (далі покупець) укладено договір поставки № 280/УГВ/6044/11-12 (далі договір, а.с. 16-17).

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.

Предметом даного договору є те, що постачальник зобов'язується передати (поставити) у визначений строк у власність покупця товар згідно специфікації №1 (додаток №1), яка є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язався прийняти цей товар і оплатити його на умовах, визначених даним договором (п. 1.1 договору).

Цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2012 (п. 11.1 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору та специфікації №1 (а.с. 18), сума договору складає 6524916,00грн., у тому числі ПДВ - 1087486,00 грн.; дана ціна на товар є звичайною.

Розділом 2 договору сторони обумовили кількість строки і умови поставки товару, зокрема згідно пункту 2.2 договору, поставка товару здійснюється до 30 календарних днів з моменту отримання постачальником письмового замовлення від покупця. Поставка товару може здійснюватись партіями у відповідності із замовленням і потребою покупця.

Як свідчать матеріали справи, позивач, у виконання умов договору поставив відповідачу товар на загальну суму 6492050,28грн., що підтверджується підписаними обома сторонами та скріпленими печатками підприємств актами прийому-передачі, копії яких долучені до матеріалів справи, а саме акт прийому-передачі №4/43/1 від 12.08.2012 на суму 170215,20грн., акт прийому-передачі №5/105 від 16.08.2012 на суму 3323451,78грн., акт прийому-передачі №6/152 від 24.08.2012 на суму 2998383,30грн. (а.с. 19-21).

Порядок розрахунків між сторонами визначено пунктом 4.2 договору, так, оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника з відстрочкою платежу впродовж 120 днів з моменту поставки товару і підписання акту прийому-передачі.

Однак відповідач порушив умови укладеного договору щодо своєчасності та повноти оплати поставленого товару, в результаті чого за ним виникла заборгованість в розмірі 6492050,28грн.

Акт звірки взаємних розрахунків, проведений сторонами станом на 31.12.2012 та акт звірки взаємних розрахунків, проведений сторонами станом на 31.03.2013, згідно з якими заборгованість відповідача перед позивачем становить 6492050,28грн. підписані та скріплені печатками обох підприємств (а.с. 22, 57).

Оскільки відповідач заборгованість в розмірі 6492050,28грн у добровільному порядку не погашає, відповідач звернувся з даним позовом до суду з вимогами про стягнення з відповідача на його користь 6492050,28грн боргу та нарахованих санкцій в примусовому порядку.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, перевіряючи правомірність та правове обґрунтування заявлених вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Предметом спору у даній справі є виконання відповідачем обов'язку щодо оплати заборгованості за отриманий товар, а також застосування до нього відповідальності, встановленої договором, а також чинним законодавством за порушення відповідного зобов'язання.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, відповідно до п. 4.2 договору оплата товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача з відстрочкою платежу протягом 120 днів з моменту поставки товару та підписання акту прийому-передачі.

Отже, товар, поставлений згідно акту прийому-передачі №4/43/1 від 12.08.2012 на суму 170215,20грн. повинен був бути оплачений відповідачем не пізніше 10.12.2012, товар, поставлений згідно акту прийому-передачі №5/105 від 16.08.2012 на суму 3323451,78грн повинен був бути оплачений відповідачем не пізніше 17.12.2012, товар, поставлений згідно акту прийому-передачі №6/152 від 24.08.2012 на суму 2998383,30грн повинен був бути оплачений відповідачем не пізніше 24.12.2012.

Проте, як зазначалось вище, відповідач у встановлені строки оплату товару не здійснив, заборгованість за товар, переданий відповідно до вищевказаних актів прийому-передачі, на момент розгляду справи складає 6492050,28грн.

Під час розгляду справи по суті, до прийняття рішення у ній, відповідач не надав доказів оплати відповідної заборгованості, тобто не спростував тверджень позивача про наявність заборгованості за поставлений товар у вказаному розмірі.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, відповідач, не виконавши зобов'язання з оплати переданого товару, визначені умовами договору, допустив порушення зобов'язання.

З урахуванням чого, вимоги позивача в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 6492050,28грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також подаючи позов до суду, позивач просить стягнути з відповідача 83129,46грн. штрафних санкцій за період з 11.12.2012 по 20.02.2013, посилаючись на статтю 231 Господарського кодексу України.

Заявою про збільшення позовних вимог, позивач збільшивши період нарахування, просить суд стягнути з відповідача штрафних санкцій у розмірі 146 329,92 грн. за період з 11.12.2012 по 09.04.2013.

Дослідивши обставини справи, оцінивши надані докази у їх сукупності суд не знаходить законних підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій у розмірі 146 329,92 грн з наступних підстав.

Частиною 6 статті 231 ГК України, на яку посилається позивач як на підставу стягнення штрафних санкцій з відповідача, встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Зі змісту норми цієї статті вбачається, що вона не встановлює певну відповідальність за певне порушення і не визначає конкретного розміру штрафних санкцій, така норма є загальною.

Частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

В свою чергу, відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених ст. 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

У відповідності до статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми є нікчемним.

Таким чином, угода про забезпечення виконання неустойкою вчиняється, також, у письмовій формі.

Дослідивши договір поставки від 30.03.2012 № 280/УГВ/6044/11-12, судом встановлено, що його умовами не передбачена відповідальність покупця за прострочку виконання грошового зобов'язання, у тому числі і у вигляді нарахування штрафних санкцій у розмірі облікової ставки НБУ за весь час користування коштами.

З огляду на вищевикладене, суд робить висновок про відсутність письмової угоди між сторонами про забезпечення виконання зобов'язання неустойкою, у вигляді штрафних санкцій у розмірі облікової ставки НБУ за весь час користування коштами.

Тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 146 329,92 грн. штрафних санкцій, задоволенню не підлягають.

Крім того, позивач, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить суд стягнути з відповідача інфляційних втрат у сумі 13 324,53 грн. за період з грудня 2012 року по січень 2013 року та 3% річних у розмірі 58 668,86 грн. за період з 11.12.2012 по 09.04.2012.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за поставлений товар, то у нього в силу наведених приписів закону виникає обов'язок сплатити суму 3% річних за період з 11.12.2012 по 09.04.2012 у розмірі 58 668,86 грн.

Що стосується заявлених до стягнення 13324,53грн. інфляційних втрат, розрахованих позивачем за грудень 2012 року та січень 2013 року, то суд не може погодитись з таким розрахунком, враховуючи наступне.

Так, перевіривши розрахунки інфляційних втрат, суд встановив, що позивач здійснив свій розрахунок, відповідно до якого інфляційне збільшення розраховується не за весь період існування заборгованості відповідача, який заявлений для 3% річних, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, з 11.12.2012 по 09.04.2013, а лише за грудень 2012 року та за січень 2013 року, у зв'язку з тим, що лютому 2013 року в країні була дефляція, отже сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення повинна бути зменшена.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007, № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін»).

Нарахування індексу інфляції у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України відбувається за весь час прострочення без обмежень певним вибірковим періодом. Цією нормою передбачено підрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення. І якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю, і може мати при цьому економічну назву "дефляція", то це не змінює її правову природу. Є цілком неприпустимим при розрахунку пропуск жодного місяця, бо при цьому руйнувався би весь ланцюг розрахунків. Державні органи статистики щорічно встановлюють загальний індекс інфляції в цілому за минулий рік з обов'язковим урахуванням інфляції за всі без виключення місяці, в яких індекс інфляції був як більше, так і менше одиниці.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 лютого 2012 року по справі №5021/1596/2011.

15.07.2005 Інформаційним листом №3.2-2005 Верховний Суд України виклав правову позицію про природу трьох процентів річних та індексу інфляції, що передбачені статтями 214 ЦК УРСР та 625 Цивільного України, згідно з якими боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів; грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних; оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій.

Таким чином, діючим законодавством передбачено компенсацію за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, що пов'язані з інфляційними процесами в державі, які не можна вважати штрафними санкціями для боржника. А тому суд вважає правильним застосування індексу інфляції за весь період, який заявлений позивачем, як період прострочення, як це передбачено статтею 625 Цивільного кодексу України.

Оскільки чинним законодавством, а саме статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено одночасне нарахування відсотків річних та інфляційне відшкодування за весь час прострочення, суд вважає правомірним застосування періоду з грудня 2012 року по березень 2013 року, при розрахунку інфляційного відшкодування.

Судом здійснений розрахунок інфляційних відшкодувань з урахуванням періоду з грудня 2012 року по березень 2013 року, з урахуванням рекомендацій Верховного Суду України (Лист Верховного Суду України від 03.04.97 N62-97р "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ") за формулою: (сума заборгованості х індекс інфляції : 100) - сума заборгованості, та визначив, що сума інфляційних втрат за даний період становить 6662,27грн. і саме вона підлягає задоволенню. В частині стягнення 6662,26грн. інфляційних втрат суд в задоволенні позову відмовляє, у зв'язку з необґрунтованістю, оскільки неправомірно є скороченим період нарахування з метою штучного завищення розміру інфляційних втрат, що призвело до збільшення розміру відшкодування, що порушує права відповідача, безпідставно збільшує розмір основного боргу, та не відповідає правовій природі інфляційного відшкодування. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 23 липня 2012 року у справі №5020-1922/2011.

Судові витрати зі сплати судового збору судом покладаються на відповідача, в порядку статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 24.04.2013.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» (проспект Кірова/провулок Совнаркомовський, 52/1, м. Сімферополь, АР Крим, 95000, ЄДРПОУ 00153117) на користь Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» (вул. Кудрявська, 26/28, м. Київ, 04053, Україна, ЄДРПОУ 30019775) 6492050,28грн. заборгованості, 6662,27грн. інфляційних втрат, 58668,86грн. - 3% річних, 68820,00 грн. судового збору.

3. В частині стягнення 146 329,92 грн. штрафних санкцій та 6662,26грн. інфляційних втрат у позові відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя О.І. Башилашвілі