Постанова № 308798, 05.12.2006, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

___________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2006 р.

Справа № 11/292/05

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Разюк Г.П.

суддів: Колоколова С.І

Петрова М.С.

при секретарі судового засідання Бухтіяровій О.Г.

за участю представників сторін:

від позивача –Рижого В.Ф. за довіреністю б/н від 16.08.06р.,

від відповідача –Птичкіної В.В. за довіреністю № 2623/101-05-116 від 04.10.06р.,

експерта –економіста –Башари Г.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю „Миколаївський глиноземний завод” /далі –ТОВ „МГЗ”/

на рішення господарського суду Миколаївської області від 28 вересня 2006 року

по справі № 11/292/06

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю /далі –ТОВ/ „Алан-Техно”, м. Миколаїв

до скаржника

про стягнення 384 350,46 грн. збитків та 40 000 грн. моральної шкоди

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2005 року ТОВ „Алан-Техно” звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до ТОВ „МГЗ” про стягнення з останнього збитків у вигляді втраченої вигоди за період з 15 серпня по 31грудня 2005 року в сумі 384 350,46 грн., спричинених порушенням зобов’язань по договору №132-П від 18.04.2003р., та моральної шкоди у сумі 40 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що в результаті односторонньої відмови від виконання договору про організацію перевезень, укладеного між сторонами у справі, позивач не отримав прибутку через простій автотранспорту ТОВ „Алан-Техно”.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 28.09.2006 року (суддя Василяка К.Л.) позов задоволено частково. З відповідача стягнуто 350 199,0 грн. збитків, 20 000 грн. витрат на послуги адвоката, 3 501,99 грн. –держмита, 97,39 грн. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 3 109,40 грн. вартості експертизи. Рішення мотивоване доведеністю факту неможливості використання автотранспорту, який обслуговував ТОВ „МГЗ” та понесенням позивачем у зв’язку з цим збитків, розмір яких встановлено судовим експертом під час проведення експертного дослідження, з обґрунтуванням приписами ст.611, 623 ЦК України.

В задоволені решти позову відмовлено з підстав недоведеності позивачем належними засобами доказування факту приниження його гідності та ділової репутації, а відтак в цій частині позов не може бути задоволений з огляду на приписи ст. 1167 ЦК України.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду ТОВ „МГЗ” звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Миколаївської області скасувати з мотивів порушення судом першої інстанції процесуальних норм та помилкового застосування норм матеріального права та постановити нове, яким відмовити ТОВ „Алан-Техно” у задоволені позову

Скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на помилковість застосування місцевим господарським судом ст. 623 ЦК України без врахування приписів частини 4 цієї статті, згідно якої при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Крім того, на думку скаржника, місцевий господарський суд визнав встановленими та поклав в основу свого рішення факти, що мають суттєве значення для спору і не доведені належними засобами доказування, а саме, факт невикористання автотранспорту ТОВ „Алан-Техно”, який за спірним договором до його закінчення мав би здійснювати послуги з перевезення пасажирів відповідача, та факт наявності у відповідача інших зобов’язань за договором №132-П від 18.04.03р., крім встановленого п.2.2 договору. До того ж, в апеляційній скарзі ТОВ „МГЗ” вказує на безпідставність розрахунку суми спричинених збитків, який зроблений внаслідок проведення експертного дослідження, позаяк експерт помилково включив до складу неодержаного прибутку не майбутній дохід підприємства, і не виручку від надання послуг, а собівартість послуг без зменшення на витрати, яких фактично не було, посилаючись на положення Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” та вимоги Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 „Звіт про фінансові результати”, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №97 від 31.03.1999р. Суд невірно оцінив висновок експертів і не надав оцінки, встановленому експертом факту відсутності у позивача прибутку від реалізації договору за весь попередній період його належного виконання сторонами.

Скаржник також посилається на порушення судом норм процесуального права, а саме ст.ст.4-2,4-3, 22 ГПК України, яке полягає в позбавлені відповідача можливості ознайомитися з висновками експертизи та надати свої заперечення з приводу означеного доказу.

Позивач письмових заперечень на апеляційну скаргу не надав, його представник в судових засіданнях просив залишити рішення суду без змін, як законне та обґрунтоване.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, судова колегія прийшла до висновку про наявність підстав для часткового скасування рішення, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та не заперечується сторонами у справі, 18.04.2003р. між сторонами було укладено договір про організацію автобусних перевезень №132-П, за умовами якого позивач зобов’язався організувати перевезення робітників та службовців ТОВ „МГЗ” автобусами відповідно „графіків-завдань”, затверджених сторонами згідно додатку №1 до цього договору.

Відповідно до розділу IV цього договору, строк дії договору встановлено сторонами до 01.03.2004р. Додатковою угодою №1 від 08.09.2003р. до договору №132-П від 18.04.2003р. сторони продовжили строк його дії до 31.12.2005р.

Крім цього, пунктом 1.2 означеного договору встановлено, що ТОВ „Алан-Техно” та ТОВ „МГЗ” зобов’язуються спільно розробляти нові розклади руху та у випадку їх зміни –узгоджувати їх.

Відповідно до п.3 договору про організацію автобусних перевезень, ТОВ „МГЗ” не несе відповідальність за не оплату робітниками та службовцями заводу вартості перевезення. Крім того, оплата за перевезення проводиться кожним робітником чи службовцем окремо за кожен рейс /п.5.1/.

Згідно до п. 5.4 виконання взаємних зобов’язань і відсутність претензій сторін за цим договором підтверджується підписанням акту виконаних робіт до 10 числа місяця, наступного за звітним періодом.

З огляду на умови укладеного між сторонами у справі вищевказаного договору, судова колегія приходить до висновку, що за своєю правовою природою цей договір є договором про надання послуг, що вбачається з його назви –„про організацію автобусних перевезень”, а відтак до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення глави 63 Цивільного кодексу України, що регламентують правовідносини між виконавцем та замовником.

05.08.2005р. позивачем було направлено відповідачу лист № 716, в якому останнього було поінформовано про підвищення тарифу на перевезення працівників заводу з 10.08.2005р. при визначенні на договірних умовах з пропозицією ТОВ „Алан-Техно” тарифу 2,97 грн. за 1 км. пробігу.

Повідомленням від 09.08.2005р. відповідач проінформував позивача про те, що 15.08.2005р. позивачу буде направлена офіційна відповідь щодо доцільності збільшення тарифів.

12.08.2005р. відповідачем було направлено на адресу позивача пропозицію по розірванню договору №132-П від 18.04.2003р., в якій ТОВ „МГЗ” повідомило позивача про дострокове розірвання договору з 15.08.2005р. з посиланням на односторонню зміну суттєвих умов договору та приписи ст.652 ЦК України.

Листом № 719 від 15.08.2005р. ТОВ „Алан-Техно” відхилило зазначену пропозицію, вказавши в цьому листі, що вважає цей договір таким, що діє на попередніх умовах.

Оскільки жодна зі сторін не звернулася до суду у встановленому законом порядку з вимогою розірвання договору, колегія суддів виходить з того, що спірний договір не був розірваний та вважає його діючим у відповідності до умов додатковою угоди №1 від 08.09.2003р. до договору №132-П від 18.04.2003р., тобто до 31.12.2005р.

Як вбачається з докладних записок водіїв, позивач намагався продовжити виконання своїх обов’язків по договору організації здійснення перевезень, однак неправомірні дії, на його думку, з боку адміністрації заводу, що полягали в не допущенні працівників підприємства до посадки у автобуси ТОВ „Алан-Техно” призвели до неможливості здійснювати перевезення. Крім того, в цих доповідних записках водії вказали, що робітники та службовці ТОВ „МГЗ” використали послуги та здійснили посадку в автотранспорт іншого перевізника. Таким чином, на думку позивача, зазначені обставини спричинили йому збитки у вигляді неодержаних доходів від експлуатації свого автобусного транспорту, що стало підставою для звернення до суду за захистом порушеного права.

Приймаючи рішення та задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що ТОВ „МГЗ” в односторонньому порядку відмовився від виконання договору про організацію перевезень, чим завдав позивачу збитків у вигляді неотриманого прибутку (втраченої вигоди), які ним понесені в результаті простою автотранспорту ТОВ „Алан-Техно”.

Однак, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду не може погодитись з таким висновком з огляду на таке.

Загальним принципом цивільного права встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, що передбачено ч.1 ст. 22 ЦК України.

Відповідно до вимог ст. 611, ч.1 ст. 623 ЦК України, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: порушення зобов’язання; збитків; причинного зв’язку між порушенням зобов’язання та збитками; вини порушника зобов’язання.

Згідно з ч. 2 ст. 623 ЦК України, розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором.

Відповідно до вимог ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з умовами спірного договору, плата за цим договором здійснюється відповідно до приписів п.п.3.2, 5.1 договору кожним робітником чи службовцем окремо за кожен рейс, а також ТОВ „МГЗ” не несе відповідальність за не оплату робітниками та службовцями заводу вартості перевезення.

Судова колегія зазначає, що правовідносини, які склалися в процесі здійснення перевезень по оплаті за проїзд між пасажирами (робітниками та службовцями ТОВ „МГЗ”) та перевізником (ТОВ „Алан-Техно”), що обумовлено пунктом 5.1 спірного договору, мають ознаки договору перевезення, що є віддільними від відносин по організації перевезень (надання послуг) та врегульовані окремою 64 главою ЦК України.

На підставі вищевикладеного, непереконливим є висновок місцевого господарського суду щодо порушення договірних зобов’язань з боку ТОВ „МГЗ” внаслідок односторонньої відмови від виконання договору, що позбавило ТОВ „Алан-Техно” можливості отримувати оплату за послуги перевезення, оскільки з боку відповідача відсутні обов’язки по оплаті означених послуг. Предметом договору у відповідності з п.1.1,1.2 є організація перевезення робітників та службовців ТОВ „МГЗ” автобусами відповідно графіків-завдань, а не оплата за такі перевезення, а свої зобов’язання з надання маршруту та графіку-завдання ТОВ „МГЗ” виконало належним чином.

Більше того, за обставин намагань ТОВ „Алан-Техно” підвищити ціни на такі послуги, відповідач правомірно скористався своїм правом укласти договір з іншим перевізником, що не заборонено ЦК України та договором сторін, а навпаки, відповідно до засад цивільного законодавства віднесено на розсуд сторони, як то свобода договору, вибір контрагента та визначення умов договору (627 ЦК України). Відтак, укладання договору з іншим суб’єктом господарювання та створення для працівників підприємства умов для вибору послуг з перевезення, що надаються різними господарюючими суб’єктами, не можуть вважатися порушенням зобов’язань за договором № 132-П, тобто неправомірною поведінкою з боку відповідача.

Твердження позивача про недопущення відповідачем працівників та службовців ТОВ „МГЗ” до автотранспорту ТОВ „Алан-Техно” не приймаються до уваги з підстав недоведеності, оскільки відсутні докази, що ці дії здійснені саме адміністрацією ТОВ „МГЗ”, а не профспілковим комітетом чи окремими робітниками з власної ініціативи, а також докази того, що вибір робітниками підприємства іншого перевізника є наслідком означених дії, а не обумовлений іншими причинами, як то, вартістю перевезення, стану поданих для перевезення транспортних засобів та такого іншого. Відтак колегія вважає, що у відповідності до вимог ч. 2 ст. 623 ЦК України, позивач не довів у встановленому законом порядку наявність порушення відповідачем договірного зобов’язання, що призвело до понесення збитків, що є достатньою підставою для відмови в позові.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Частиною 1 ст. 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

З наведених приписів цивільного законодавства витікає, що неодержаний прибуток являє собою розрахункову величину очікуваного приросту в майні, що ґрунтується на даних бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілою стороною певних грошових сум, якщо учасник господарських відносин не допустив би правопорушення.

Отже, якщо позивач не одержав запланований ним доход з вини відповідача, який не виконав свого зобов’язання, то між фактом неодержання цього доходу та невиконанням контрагентом зобов’язання має бути прямий причинний зв’язок.

Визначаючи розмір збитків, господарський суд Миколаївської області виходив з наданого експертом висновку №116-118 від 18.08.2006р., з якого вбачається, що у відповідності до методичних рекомендацій „Визначення рівня тарифів на послуги пасажирського транспорту загального користування”, затверджені наказом Міністерства транспорту України 25.06.2003р. №461, по встановленим нормативним даним, без врахування економічних показників ТОВ „Алан-Техно”, які приведені для загальної характеристики товариства, експерт в умовній формі визначив розмір неодержаних доходів, який міг скласти за період з 15.08.2005р. по 31.12.2005р. 350 199,0 грн.

Однак, судова колегія, оцінивши означений експертний висновок, який місцевий господарський суд поклав в основу свого рішення, у відповідності з вимогами ст.ст.34,42,43 ГПК України, вважає його неналежним доказом виходячи з такого.

Приписами Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” прибуток визначається як скоригований валовий доход відповідного звітного періоду, зменшений на суму валових витрат виробництва та обігу і суму амортизаційних відрахувань, і включає зокрема загальні доходи від реалізації товарів (робіт, послуг).

Визначаючи розмір неотриманого прибутку експерт, по-перше, визначив розмір неодержаних доходів, який міг би скласти за період з 15.08.2005р. по 31.12.2005р. у сумі 350 199 грн. При цьому до складу доходів включено суму можливих валових витрат і суму можливих амортизаційних відрахувань, що суперечить вимогам вказаного вище закону, а по-друге, з дослідної частини висновку експерта вбачається відсутність у позивача за весь період добросовісного виконання сторонами договору будь-якого прибутку від його реалізації, оскільки за цей період сума виручки склала 461 274,31 грн., а витрати за аналогічний період – 812 797,77 грн., тобто виручка ніколи фактично не покривала витрати і позивач не має права розраховувати на отримання прибутку у разі належного виконання зобов’язання другою стороною.

Колегія зазначає, що інші зауваження скаржника до висновку експерта також слушні і не спростовані експертом в судовому засіданні, отже розрахунки шкоди, виконані позивачем і фактично підтверджені експертом носять суто віртуальний характер і не базуються ні на умовах договору та додатках до нього, ні на фактичних обставинах правовідносин сторін.

Крім того, доводи позивача щодо простою його автотранспорту внаслідок односторонньої відмови від виконання спірного договору з посиланням на його довідку від 16.11.2005р., спростовуються наявними в матеріалах справи укладеними договорами між ТОВ „Алан-Техно”, як переможцем конкурсу, та Миколаївською обласною державною адміністрацією про перевезення пасажирів на 17 внутрішньо обласних приміських автобусних маршрутах на період з 01.08.2005р. по 01.08.2008р. та довідкою адміністрації про заявлення на конкурс ТОВ „Алан-Техно” тих же автобусів, що були задіяні для перевезення працівників відповідача. Враховуючи, що у відповідності до довідки позивача він має на балансі всього 13 транспортних засобів, які повинні забезпечити 17 внутрішньообласних приміських автобусних маршрутів, вивільнені від перевезень працівників ТОВ „МГЗ” автобуси не могли простоювати, як це стверджує ТОВ „Алан-Техно”.

Частиною 3 ст. 226 Господарського кодексу України передбачено, що сторона господарського зобов’язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов’язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше.

Враховуючи означену норму, судова колегія зазначає, що позивач позбавлений права на відшкодування збитків ще й з тих підстав, що ТОВ „Алан-Техно”, по-перше, був своєчасно попереджений листом ТОВ „МГЗ” про дострокове розірвання договору з 15.08.2005р., тобто про можливе невиконання ним зобов’язання, а по-друге, позивач запобіг виникненню збитків, уклавши договори з 01.08.2005р. з Миколаївською обласною державною адміністрацією про перевезення пасажирів на внутрішньо обласних приміських автобусних маршрутах.

Відтак, колегія суддів вважає, що для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків в означених спірних правовідносинах між сторонами у справі відсутні правові підстави, а тому позов не підлягає задоволенню.

Підтверджені також матеріалами справи і інші твердження скаржника, як то, наявність процесуальних порушень, що обмежили його права в процесі судочинства.

З огляду на викладене, колегія суддів прийшла до висновку про те, що господарський суд Миколаївської області ретельно не з’ясував всіх обставин справи, давши помилкову оцінку наявним в ній доказам, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення.

Тому, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду Миколаївської області 28 вересня 2006 року частковому скасуванню.

Керуючись ст. ст. 99,101-105 ГПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Миколаївський глиноземний завод” задовольнити частково.

2.Рішення господарського суду Миколаївської області від 28 вересня 2006 року по справі № 11/292/06 скасувати частково.

У позові відмовити.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Алан-Техно”, 54051, м. Миколаїв, вул. Самойловича, 31-А (р/р 260077205 в МОД АППБ „Аваль”, МФО 326182, код ЄДРПОУ 13849530) на користь ТОВ „Миколаївський глиноземний завод”, 54051, м. Миколаїв, вул. Артема, 62-А (відомості про банківські реквізити відсутні, код ЄДРПОУ 33133003) 1 751, 00 грн. державного мита, сплаченого за розгляд апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Миколаївської області видати відповідний наказ.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Г.П.Разюк

Суддя С.І.Колоколов

Суддя М.С. Петров