Рішення № 30876807, 23.04.2013, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" квітня 2013 р. Справа № 918/15/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Уні Кредит Лізинг"

до відповідача Публічного акціонерного товариства "Любомирський вапняно-силікатний завод"

про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу в сумі 1 359 899,63 грн.

Склад суду:

Головуючий суддя Андрійчук О.В.

суддя Павленко Є.В.

суддя Пашкевич І.О.

Представники:

від позивача : Ластовецький С.Г., дов. від 16.01.2013 року

від відповідача : Курись О.П., дов. № 25 від 15.01.2013 року

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 811 ГПК України.

СУТЬ СПОРУ:

У січні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Любомирський вапняно-силікатний завод» (далі - відповідач) про стягнення 1 359 899,63 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що:

27.06.2008 року між позивачем (лізингодавець) та відповідачем (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 664-LD (надалі - договір), за умовами якого лізингодавець зобов'язався придбати у власність предмет лізингу від продавця та передати предмет лізингу лізингоодержувачу у користування на строк та на умовах, визначених цим договором, з урахуванням того, що продавець був обраний лізингоодержувачем.

Згідно зі специфікацією, викладеній у додатку №1 до договору, позивач передає відповідачу у користування 4 вантажні автомобілі КрАЗ-65032-0000056-02.

Відповідно до додаткової угоди № 1 від 09.07.2008 року вартість предмету лізингу становить 360 200,56 доларів США, що складає 1 660 000,00 грн.

На виконання умов договору позивачем передано відповідачу 4 вантажні автомобілі КрАЗ-65032-0000056-02, що підтверджується актом приймання-передачі від 09.07.2008 року.

У той же час відповідач своїх зобов'язань щодо сплати лізингових платежів у повному обсязі не виконав, що призвело до виникнення заборгованості в розмірі 1 236 773,47 грн.

За несвоєчасне виконання зобов'язань щодо сплати лізингових платежів позивачем нараховано відповідачу 51 726,98 грн. інфляційних втрат та 71 399,18 грн. 3% річних.

В матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 526, 527, 610, 611, 624, 625, 806 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст.ст. 11, 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» тощо.

Ухвалою суду 04.01.2013 року порушено провадження, справу призначено до судового розгляду на 15.01.2013 року.

Ухвалою суду від 15.10.2013 року судовий розгляд відкладено на 22.01.2013 року.

Ухвалою суду від 22.01.2013 року розгляд справи відкладено на 05.02.2013 року.

01.02.2013 року через службу діловодства господарського суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній із сумою, що підлягає до стягнення, не погоджується, оскільки згідно з актами приймання-передачі до договору фінансового лізингу відповідачем передано позивачу два автомобіля - КРАЗ 6504, д.н. АА 6405 НМ, 2008 р.в., КРАЗ 6504, д.н. АА 1918 НМ, 2008 р.в., що призвело до зменшення заборгованості відповідача перед позивачем. За даними бухгалтерського обліку відповідача його заборгованість перед позивачем станом на 24.01.2013 року становить 945 675,50 грн.

Ухвалою суду від 05.02.2013 року розгляд справи відкладено на 12.02.2013 року.

12.02.2013 року та 26.02.2013 року через службу діловодства господарського суду відповідачем подано пояснення у справі, в яких останній з позовними вимогами позивача не погоджується, оскільки за п.п. 13.10., 13.8., 13.9., 13.10., 11.4. договору лізингоодержувач у випадку відмови від договору зобов'язаний сплатити лише комісію за організацію, а також збитки і витрати, пов'язані з розірванням договору.

Ухвалою суду від 12.02.2013 року розгляд справи відкладено на 19.02.2013 року.

У судовому засіданні 19.02.2013 року оголошено перерви до 26.02.2013 року, 12.03.2013 року.

Розпорядженням в.о. голови господарського суду від 11.03.2013 року доручено здійснювати розгляд справи № 918/15/13 колегіально у наступному складі суддів: Андрійчук О.В. (головуючий), Пашкевич І.О., Павленко Є.В.

Ухвалою суду від 12.03.2013 року справу прийнято до колегіального розгляду у складі суддів: Андрійчук О.В. (головуючий), Пашкевич І.О., Павленко Є.В., розгляд справи призначено на 26.03.2013 року.

Ухвалою суду від 26.03.2013 року розгляд справи відкладено на 09.04.2013 року.

У судовому засіданні 09.04.2013 року оголошено перерву до 23.04.2013 року.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

27.06.2008 року між позивачем (лізингодавець) та відповідачем (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 664-LD (надалі - договір), за умовами якого лізингодавець зобов'язався придбати у власність предмет лізингу від продавця та передати предмет лізингу лізингоодержувачу у користування на строк та на умовах, визначених цим договором, з урахуванням того, що продавець був обраний лізингоодержувачем (п. 1.1. договору).

Ціна предмета лізингу становить еквівалент 342 345,68 доларів США, у т.ч. ПДВ.

Згідно зі специфікацією, викладеній у додатку №1 до договору, позивач передає відповідачу у користування 4 вантажні автомобілі КрАЗ-65032-0000056-02.

Додатком № 2 до договору сторони погодили графік лізингових платежів.

27.06.2008 року між позивачем (покупець), Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Арго» (продавець) та відповідачем (лізингоодержувач) укладено договір купівлі-продажу № 664- LD/РС 4 вантажних автомобілів КрАЗ-65032-0000056-02.

Пунктом 3.6. договору передбачено, якщо на момент підписання акта приймання-передачі ціна предмета лізингу зміниться, сторони підпишуть додаткову угоду про зміну ціни предмета лізингу та новий графік.

Відповідно до додаткової угоди № 1 від 09.07.2008 року, у зв'язку зі зміною ціни предмета лізингу сторони вартість предмету лізингу визначили в 360 200,56 доларів США, що складає 1 660 000,00 грн., а також погодили новий графік сплати лізингових платежів.

09.07.2008 року між сторонами підписано акт приймання-передачі предмета лізингу.

Статтею 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У силу вимог ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 1 ст. 251 ЦК України).

Пунктом 1.3. договору передбачено, що строк лізингу починається з дати передачі та закінчується в останню дату платежу, зазначену у додатку № 2 до цього договору, якщо інше не передбачено умовами цього договору.

Згідно зі ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Розділом 7 договору визначено лізингові платежі та порядок їх сплати.

За п. 7.1. договору складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в графіку лізингових платежів у додатку № 2 до цього договору, який є його невід'ємною частиною.

Пунктом 7.2. договору визначено склад першого, другого та періодичних лізингових платежів.

Так, відповідно до п. 7.2.1. договору перший лізинговий платіж складається із:

а) комісії за організацію, яка розраховується як гривневий еквівалент суми, визначеної в Додатку № 2, помноженої на курс платежу,

b) авансу ціни предмета лізингу, який є гривневим еквівалентом суми, визначеної в Графіку, помноженої на курс платежу.

Згідно з п. 7.2.2. договору другий лізинговий платіж складається із:

а) комісії за користування предметом лізингу, яка розраховується з дати передачі до останнього числа лізингового періоду, в якому відбулася передача предмета лізингу. Комісія за користування предметом лізингу є гривневим еквівалентом суми, визначеної в графіку, помноженої на курс платежу;

та наступних змінних складових:

b) ПДВ на суму нарахованих до сплати комісій згідно з пунктами а) пункту 7.2.2., що перевищує подвійну облікову ставку НБУ, встановлену на день нарахування таких комісій за відповідний промок часу, розраховану від ціни предмета лізингу.

За п. 7.2.3. договору періодичні лізингові платежі є гривневим еквівалентом суми, визначеної в графіку, помноженої на курс платежу, та складаються з:

а) відшкодування, яке є гривневим еквівалентом суми, визначеної в графіку, помноженої на курс передачі;

b) комісійної винагороди лізингодавця, яка розраховується як різниця суми лізингового платежу та відшкодування, яка не може бути меншою за 1 (одну) гривню. В будь-якому випадку розмір лізингового платежу не може бути меншим ніж розмір відшкодування.

та наступних змінних складових:

с) ПДВ, на суму нарахованих до сплати відсотків згідно з підпунктом b) пункту 7.2.2, що перевищує подвійну облікову ставку НБУ, встановлену на день нарахування таких відсотків за відповідний проміжок часу, розраховану від ціни предмета лізингу.

Відповідно до вступної частини Загальних Умов еквівалент означає:

- щодо ціни предмета лізингу - суму в гривнях, перераховану з суми в доларах США за курсом передачі;

- щодо першого лізингового платежу - суму в гривнях, перераховану по курсу на день підписання договору;

- по відношенню до лізингових платежів та будь-яких інших сум, які підлягають сплаті або залишаються несплаченими, згідно з цим договором - суму в гривнях, перераховану з суми в доларах США за курсом платежу.

Курс платежу означає офіційний курс гривні до долара США, встановлений Національним Банком України, який діє на дату платежу.

Дата платежу означає дату сплати лізингоодержувачем будь-якого лізингового платежу, визначену в додатку № 2 до цього договору.

За умовами графіку лізингових платежів датою сплати першого лізингового платежу є 05.07.2008 року, другого - 31.07.2008 року, а періодичних лізингових платежів - починаючи з 31.08.2008 року та закінчуючи 31.07.2011 року.

Отже, кінцевою датою платежу та строку дії договору є 31.07.2011 року.

Згідно з п. 7.6. договору лізингодавець письмово повідомлятиме лізингоодержувача про суму лізингового платежу, що належить до сплати згідно з цим договором, за 3 робочих дні до кожної чергової дати платежу. Сума лізингового платежу, що зазначається в повідомленні про лізинговий платіж, визначається по офіційному курсу обміну гривні до долару США, НБУ на дату повідомлення.

Якщо лізингоодержувач не отримав з будь-яких причин зазначене повідомлення, він не звільняється від зобов'язання та відповідальності щодо повноти та своєчасності сплати лізингових платежів.

Відповідно до п. 7.7. договору лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця лізингові платежі у гривнях на дату платежів, вказаних у додатку № 2 до цього договору, на рахунок, зазначений в розділі 16 цього договору, в сумі, яка визначена у повідомленні про лізинговий платіж.

За п.п. 9.2., 9.3. договору якщо будь-який лізинговий платіж припадає відповідно до умов цього договору на день, який не є робочим днем, то такий платіж повинен бути здійснений в останній робочий день, що передує такій даті платежу. Датою оплати вважається дата надходження коштів, перерахованих лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця.

Таким чином, згідно з вимогами чинного законодавства за користування предметом лізингу лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати плату - лізингові платежі. Порядок сплати та структура лізингових платежів визначається сторонами в договорі. При цьому, незважаючи на те, що лізинговий платіж може включати в себе декілька складових, в тому числі й суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, лізинговий платіж є єдиним платежем, який сплачується відповідно до умов договору, а тому його не можна розцінювати як декілька самостійних платежів.

Судом з наявних матеріалів справи встановлено, що позивач виставляв відповідачу рахунки-фактури.

При цьому суми, зазначені у рахунках-фактурах, відрізняються від сум, які фактично підлягали до сплати та які відображені в розрахунку заборгованості, наданому позивачем, та акті звірки взаємних розрахунків. Вказана різниця зумовлена тим, що курс дати платежу та дати повідомлення (дата виставлення рахунку-фактури) не співпадали.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Усупереч наведеному відповідач своїх зобов'язань щодо сплати лізингових платежів у повному обсязі та у встановлений строк не виконав, що призвело до виникнення заборгованості в розмірі 1 236 773,47 грн.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором 13.07.2012 року, тобто після закінчення строку дії договору, позивач направив повідомлення про відмову від договору, в якому останній повідомив відповідача про існування заборгованості в розмірі 1 808 637,18 грн., а також про припинення договору з 20.07.2012 року. Факт направлення вказаного повідомлення та отримання його відповідачем стверджується декларацією альтернативної служби доставки.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізиноодержувач зобов'язаний у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

З наведеної норми вбачається, що повернення предмета лізингу пов'язується з настанням таких умов (кожна з яких є самостійною): 1) закінчення строку лізингу; 2) дострокове розірвання договору та інші випадки дострокового повернення предмета лізингу.

Виходячи з фактичних обставин справи, вбачається, що правовою підставою для повернення предмета лізингу було закінчення строку дії договору, а не дострокове розірвання (припинення) договору.

Отже, направлення відмови від договору для погашення заборгованості та повернення предмета лізингу було не обов'язковим, оскільки така відмова, виходячи з вимог чинного законодавства, пов'язується із достроковим припиненням зобов'язань, тобто до закінчення строку, протягом якого сторони повинні були здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Частиною 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Згідно з п. 11.4. договору лізингодавець має право розірвати цей договір та вимагати повернення предмета лізингу лізингоодержувачем в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж згідно з додатком № 2 до цього договору повністю або частково і якщо прострочення платежу становить більше 30 календарних днів.

Як встановлено судом із наявних матеріалів справи, 09.08.2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу вчинено виконавчий напис № 3158 про повернення відповідачем позивачу 4 об'єктів лізингу, що є предметом договору.

07.09.2012 року постановою Відділу ДВС Рівненського районного управління юстиції відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису № 3158 від 09.08.2012 року.

23.11.2012 року та 25.01.2013 року відповідач у добровільному порядку передав позивачеві 2 об'єкти лізингу - КРАЗ 6504, д.н. АА 6405 НМ, 2008 р.в., КРАЗ 6504, д.н. АА 1918 НМ, 2008 р.в., що стверджується актами приймання-передачі.

Враховуючи відмову позивача від договору лізингу та його вимогу щодо повернення предметів лізингу, відповідач, посилаючись на п.п. 11.3., 13.9, 13.10. договору, стверджує про відсутність підстав для стягнення заборгованості, а відтак - для задоволення позову.

Так, за п. 11.3. договору якщо лізингодавець проголошує всі несплачені суми належними до сплати і у разі невиконання лізингоодержувачем зобов'язання по сплаті вищезазначених сум у строк, зазначений у письмовому повідомленні лізингодавця, останній має право відмовити від цього договору та вимагати повернення предмета лізингу лізингоодержувачем, а також утримати всі суми, що вже були сплачені лізингоодержувачем за цим договором, як одноразову оплату за користування предметом лізингу лізингоодержувачем.

Пунктом 13.9. сторонами погоджено, що відмови будь-якої сторони не є підставою для звільнення лізингоодержувача від сплати комісії за організацію. За будь-яких умов лізингоодержувач зобов'язаний сплатити комісію за організацію, після чого вона не підлягає поверненню. Лізингоодержувач зобов'язаний відшкодувати лізингодавцю всі витрати, у тому числі передбачені розділом 8 цього договору, а також витрати, пов'язані з відмовою, а також документально підтверджені прямі та непрямі збитки, розмір яких не обмежується лише сумами, отриманими лізингодавцем за цим договором.

Згідно з п. 13.10. договору у випадку відмови лізингодавець за рахунок отриманих від лізингоодержувача сум (зокрема. Лізингових платежів), окрім комісії за організацію, має утримати, зарахувати та залишити суми у розмірі документально підтверджених збитків, як визначено лізингождавцем умовами цього договору, і повернути різницю лізингоодержувачу.

Враховуючи викладене, відповідач вважає, що оскільки позивач відмовився від договору, відтак має право на повернення предметів лізингу, утримання всіх сум, що вже були сплачені лізингоодержувачем за цим договором, сплати комісії за організацію, відшкодування витрати та збитків.

Враховуючи, що комісія за організацію була сплачена відповідачем у першому лізинговому платежі, вимоги про відшкодування витрат та збитків позивач не ставить, а заборгованість з лізингових платежів після відмови від договору сплаті не підлягає, отже підстави для задоволення позову, на думку відповідача, відсутні.

Частиною 1 ст. 637 ЦК України передбачено, що тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 3-4 ст. 213 ЦК України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Суд, здійснивши тлумачення п. 11.3., 13.9., 13.10. договору, встановив таке.

Так, у п. 11.3. договору йдеться про дострокову відмову від договору, тобто таку, яка вчинена до закінчення строку його дії та сплати лізингових платежів.

Вказаний висновок дає можливість зробити аналіз змісту даного пункту та його взаємозв'язок з іншими пунктами договору (з підп. «а» п. 11.1., підп. «с» п. 11.2. договору).

Зокрема, невиконання платіжних зобов'язань вважається випадком невиконанням, незалежно від того, чи сталася воно внаслідок будь-якої причини поза контролем лізингоодержувача або будь-якої іншої особи.

Під невиконанням платіжних зобов'язань слід розуміти своєчасну несплату будь-якої суми, яка підлягає до сплати за будь-яким фінансовим документом у визначених для сплати місці та валюті.

Лізингодавець при настанні випадку невиконання в будь-який час дії або після настання невиконання на власний розсуд може (разом чи окрема та неодноразово) заявити, що всі ще не сплачені за договором лізингові платежі та інші платежі належать до сплати, і в такому випадку такі суми є належними до сплати та повинні бути сплачені разом з іншими платежами, передбаченими договором, після чого право власності переходить від лізингодавця до лізингоодержувача.

Пункт 11.3. договору є наслідком невиконання підп. «с» п. 11.2. договору, оскільки в ньому йдеться про те, що якщо лізингодавець проголошує всі несплачені суми належними до сплати і у разі невиконання лізингоодержувачем зобов'язання по сплаті вищезазначених сум у строк, зазначений у письмовому повідомленні лізингодавця, останній має право відмовити від цього договору та вимагати повернення предмета лізингу лізингоодержувачем, а також утримати всі суми, що вже були сплачені лізингоодержувачем за цим договором, як одноразову оплату за користування предметом лізингу лізингоодержувачем.

Зміст зазначених пунктів дає можливість стверджувати, що проголосити належними до сплати та визначити лізингодавцем інший строк для платежу, ніж той, що вже погоджений сторонами, можна тільки щодо тих сум, строк платежу по яким не настав, оскільки за наявності графіку лізингових платежів, останні повинні сплачуватися у встановлений ним строк.

Отже, правові наслідки відмови від договору, про які йдеться у п. 11.3. договору, можуть бути застосовані виключно при порушенні платіжних зобов'язань, що мають місце до закінчення строку дії договору та наявності лізингових платежів, строк сплати яких не настав, тобто при достроковій відмові.

Разом з тим, виходячи з фактичних правовідносин сторін, умов договору та чинного законодавства, вбачається, що строк дії договору та дата внесення останнього платежу настали 31.07.2011 року.

У той же час, повідомлення про відмову від договору направлене позивачем відповідачу 13.07.2012 року, тобто майже через рік після того, як зобов'язання відповідача щодо сплати усіх лізингових платежів згідно з графіком мали бути виконані.

Таким чином, п. 11.3. договору не може бути застосованим до спірних правовідносин.

Так само до застосування не підлягають п.п. 13.9., 13.10. договору, оскільки зазначені пункти повинні розглядатися у взаємозв'язку з п. 13.8. договору, який містить спеціальні підстави для відмови від договору як лізингодавцем, так і лізингоодержувачем, а наступні за ним пункти - наслідки такої відмови.

Відповідно до вказаного пункту одностороння відмова від цього договору повністю або частково будь-якою стороною можлива лише на умовах та в порядку, визначеними цим договором.

Зокрема, лізингодавець має право відмовитися від цього договору шляхом направлення письмового повідомлення лізингоодержувачу з наступних обставин: у випадку невиконання лізингоодержувачем положень розділу 2 цього договору протягом періоду, визначеного в п. 2.1. договору; у випадках, передбачених п.п. 5.4.-5.5. цього договору.

Відтак, наслідки відмови позивача від договору, визначені п.п. 13.9., 13.10. договору, настають у випадку порушення відповідачем розділу 2 та п.п. 5.4.-5.5. цього договору, та жодного відношення до відмови від договору, пов'язаної із несвоєчасною сплатою лізингових платежів, не мають.

За таких обставин, суд відхиляє доводи відповідача в цій частині як необґрунтовані та безпідставні.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відсутні також підстав для відмови у задоволенні позову в частині відшкодування вартості предмета лізингу, оскільки, як зазначалося, незважаючи на те, що лізинговий платіж включає в себе декілька складових, в тому числі й суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, він є єдиним платежем, який сплачується відповідно до умов договору та не може розцінюватися як декілька самостійних платежів.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Спеціальним законом, що регулює лізингові відносини в Україні, є Закон України "Про фінансовий лізинг".

Статтями 1 та 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу, за яким лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов та передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Законом України "Про фінансовий лізинг", який є спеціальним законом, що регулює лізингові відносини в Україні, не встановлено, що правовими наслідками повернення майна у разі відмови (розірвання) договору лізингу є несплата лізингових платежів, які включають суму, що відшкодовує частину вартості предмета лізингу, і лізингоодержувач звільняється за невиконання зобов'язання, що виникло до розірвання договору, навпаки, згідно з нормами цього Закону лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі, а лізингодавець має право стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість, в тому числі у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса (п. 5 ст. 10, п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону), а тому підстави для відмови у стягненні лізингових платежів в частині відшкодування вартості предмету лізингу, що підлягали сплаті до розірвання договору та повернення майна, не можна визнати законними і обґрунтованими.

Крім того, на думку суду, положення про найм щодо договору фінансового лізингу трансформуються у положення про договір купівлі-продажу виключно на стадії сплати усіх лізингових платежів згідно з умовами, визначеними договором, тобто на стадії переходу права власності від лізингодавця до лізингоодержувача. До зазначеного моменту застосовуються положення про найм. Зважаючи, що відповідач не виконав своїх зобов'язань щодо внесення лізингових платежів у строки та в розмірі, обумовлені договором, відтак останній не може бути звільнений від обов'язку щодо їх сплати.

За загальним правилом, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Ні умови договору, ні чинного законодавства не містять підстав звільнення відповідача від сплати лізингових платежів, кінцевий строк виконання яких настав 31.07.2011 року.

Відмова лізингодавця від договору не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання (припинення) договору, у тому числі застосування заходів майнової відповідальності з урахуванням умов договору та структури лізингових платежів (постанова Верховного Суду України у справі № 7/114/10 від 19.12.2011 року).

Суд, також не приймає до уваги заперечення відповідача, наведені у відзиві, щодо наявності підстав для зменшення розміру основного боргу до 954 675,50 грн. у зв'язку повернення двох предметів лізингу та необхідністю користування заборгованості на вартість відшкодування по 136 499,03 грн. за кожне повернення, оскільки відповідне зменшення не передбачено ні умовами договору, ні вимогами чинного законодавства.

Щодо суми основного боргу в розмірі 1 236 773,47 грн., то суд вважає за необхідне зазначити таке.

Статтею 806 ЦК України встановлено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

За ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд, проаналізувавши первинні документи, надані позивачем, зокрема графік лізингових платежів, рахунки-фактури (з урахуванням зміни курсу долара США на дату повідомлення та дату платежу) та банківські виписки (з урахуванням часткового погашення заборгованості за договором фінансового лізингу № 681-LDвід 09.07.2008 року), встановив, що розмір основного боргу відповідача перед позивачем становить 1 236 773,47 грн.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості з лізингових платежів в розмірі 1 236 773,47 грн.

Крім того, позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України нараховано 3% річних в розмірі 71 399,18 грн. та інфляційних в розмірі 51 726,98 грн.

За ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України у справі № 3-14гс12 від 27.03.2012 року, за договором фінансового лізингу сума лізингового платежу, еквівалент якої визначено в іноземній валюті, на день виникнення зобов'язання зі сплати перераховується у гривню і якщо в подальшому на день фактичної оплати відповідно до цієї іноземної валюти не змінюється, то з цього моменту відповідне грошове зобов'язання є гривневим, у зв'язку з чим у разі прострочення сплати лізингового платежу виникає заборгованість у гривні, яку боржник відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

На виконання вимог ухвал суду щодо надання контрозрахунку 3% річних та інфляційних на суму заборгованості, відповідачем надано довідку, згідно з якої за даними бухгалтерського обліку підготувати власний розрахунок заборгованості, 3% річних та інфляційних не вбачається можливим.

Згідно з п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч. 1 ст. 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Здійснивши перерахунок інфляційних та 3% річних, суд встановив, що розмір перших становить 54 095,34 грн. (заявлений - 51 726,98 грн.), а других - 71 306,14 грн. (заявлений - 71 399,18 грн.).

Щодо інфляційних, то останні, виходячи із права особи самостійно визначити розмір позовних вимог, а також враховуючи те, що заявлені позивачем інфляційні не перевищують дійсного розмір, що підлягає до стягнення, суд дійшов висновку про наявність підстав для їх стягнення у повному обсязі.

Стосовно вимог в частині 3% річних, то останні підлягають частковому задоволенню в сумі 71 306,14 грн.

Зважаючи на викладене, враховуючи, що позивач належними та достатніми доказами, як того вимагають приписи ст.ст. 33, 34 ГПК України, довів факт заборгованості, а відповідач вказаних обставин не спростував, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимоги позивача.

Стосовно витрат, понесених позивачем за послуги адвоката, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Як вбачається з п. 2 договору про надання юридичних послуг від 27.09.2012 року, укладеного між позивачем (клієнт) та фізичною особою-підприємцем Кирилюк О.В. (виконавець), обсяг послуг, розмір винагороди та строки кожного доручення з окремих питань викладатимуться в окремому документі (заявка на надання послуг), що підписується сторонами.

Відповідно до заявки на надання послуг № 3 виконавець зобов'язується надати клієнту наступні послуги: підготувати позовні заяви про стягнення заборгованості з відповідача, забезпечити належне представництво інтересів клієнта у відповідних господарських судах, у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях у справах про стягнення заборгованості тощо.

За п. 3 заявки виконавець надасть клієнту проекти позовних заяв та рішення господарського суду про стягнення заборгованості.

Пунктом 4 заявки визначений розмір винагороди, зокрема за підготовку позовних заяв - 2 000,00 грн., за представництво інтересів клієнта в суді - 1 500,00 грн.

Згідно з рахунками № 3 від 05.12.2012 року, № 6 від 05.12.2012 року, долученими позивачем до позовної заяви, останнім оплачено 2 000,00 грн. (за підготовку позовної заяви) та 1 500,00 грн. (представництво інтересів в господарському суді), що стверджується випискою по рахунку.

Щодо суми в 2000,00 грн., сплаченої позивачем адвокату за підготовку позовної заяви, то слід зазначити таке.

За п. 6.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", вирішуючи питання про розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Відповідно до ст. 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 01.10.1999 року, гонорар є єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту. Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром.

Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе: 1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення; 2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі; 3) необхідність виїзду у відрядження; 4) важливість доручення для клієнта; 5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; 6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; 7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; 8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом; 9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

Жодний з названих факторів, не має самодостатнього значення; вони підлягають врахуванню в їх взаємозв'язку стосовно до обставин кожного конкретного випадку.

Зважаючи на відсутність в матеріалах справи вартості економних транспортних послуг, вартості оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; відомостей органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; а також враховуючи здатність кожної юридичної особи бути позивачем та відповідачем у суді відповідно до ч. 2 ст. 80 ЦК України, отримання позивачем юридичних послуг, пов'язаних з представленням інтересів останнього, не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір конкретного адвоката, який представлятиме його інтереси, є його особистим правом; беручи до те, що така категорія справ для позивача є типовою, суд дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 2 000 грн. є неспіврозмірними та завищеними.

Дослідивши матеріали справи, а також враховуючи вищезазначені приписи законодавства України, суд дійшов висновку про зменшення зазначеної суми до 1 000,00 грн.

Стосовно суми в 1 500,00 грн., то враховуючи, що фізична особа-підприємець - адвокат Кирилюк О.В. не забезпечила представництва інтересів клієнта в суді, оскільки жодного разу не з'явилися в судові засідання, отже підстави для її задоволення - відсутні.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За п. 6.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами ч. 5 ст. 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Любомирський вапняно-силікатний завод» (вул. Промислова,1, с. Нова Любомирка, Рівненський район, Рівненська область, 35321, код ЄДРПОУ 05467240) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» (вул. Сагайдачного,22/1, м. Київ, 04070, код ЄДРПОУ 33942232) 1 236 773,47 грн. основного боргу, 51 726,98 грн. інфляційних, 71 306,14 грн. 3% річних, 27 195,27 грн. судового збору, 999,90 грн. витрат на послуги адвоката.

3. В решті позову відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України.

Повне рішення складено 23.04.2013 року.

Судді Андрійчук О.В. (головуюча)

Павленко Є.В.

Пашкевич І.О.