Рішення № 30871907, 22.04.2013, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32 ______

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 квітня 2013 року Справа № 913/562/13-г

Провадження №8пд/913/562/13-г

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганськвода", м. Луганськ,

до Державного підприємства "Донбасантрацит", м. Красний Луч Луганської області, -

про врегулювання розбіжностей, які виникли при укладанні договору.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Качановській О.А.,

в присутності представників сторін:

від позивача - Гуртова К.В. - провідний юрисконсульт, - довіреність №1300 від 12.12.12 року;

від відповідача - Богуш Р.В. - провідний юрисконсульт, - довіреність №1-1/34 від 03.01.13 року, -

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в:

суть спору: позивачем заявлено вимогу про врегулювання розбіжностей, які виникли між ним та відповідачем при укладенні договору на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення №141/2 від 01.01.13 року, - шляхом викладення спірних пунктів договору у редакції, запропонованій позивачем, а саме:

1)пункт 5.9. договору прийняти в редакції позивача:

"5.9.При відсутності приладів обліку стічних вод на системі каналізації, "Споживач" також сплачує "Постачальнику" за об'єми стічних вод, які утворюються внаслідок випадання атмосферних опадів, сніготанення та при здійсненні поливально - мийних робіт під час прибирання територій (далі - поверхневі стічні води), які неорганізовано потрапляють в мережі водовідведення "Споживача" або, через розташовані на території "Споживача" дощозбірники і колодязі, у мережі водовідведення "Постачальника". Розрахунок об'ємів поверхневих стічних вод, як при загальносплавній, так і при розподільній системі водовідведення, виконується згідно п. 4.10.-4.13 Правил користування (зі змінами, внесеними Наказом Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України від 27.03.2012р. №131). Дані для розрахунку надає "Споживач".".

2)абзац 1 пункту 6.2 договору прийняти в редакції позивача:

""Споживач" сплачує за надані послуги у наступному порядку: передоплата до 07 числа поточного розрахункового місяця у розмірі 100% від суми нарахувань за попередній місяць. Остаточний розрахунок "Споживач" здійснює на підставі наданих "Постачальником" рахунків чи інших платіжних документів у триденний строк після їх отримання.

3)пункт 6.3 договору прийняти в редакції позивача:

"6.3.Оплата здійснюється "Споживачем" у безготівковому порядку на розрахунковий рахунок "Постачальника". У разі зміни тарифів оплата послуг "Споживачем" здійснюється за цим тарифом, згідно п.6.1. договору, з часу його введення в дію, без внесення змін до даного договору. Про всі зміни тарифів на водопостачання та водовідведення "Постачальник", згідно діючого законодавства, інформує "Споживача" через місцеві засоби інформації (або письмово).".

Позов мотивовано незгодою відповідача з редакцією спірних пунктів, запропонованою позивачем.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено: з 11.03.13 року до 28.03.13 року та з 28.03.13 року до 22.04.13 року - з метою надання сторонам можливості подати додаткові докази.

До початку судового засідання 22.04.13 року від сторін надійшло клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, яке судом задоволено.

У судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, пославшись на його незаконність та необгрунтованість, оскільки, на його думку, спірні пункти договору, викладені у редакції позивача, будуть порушувати договірні засади, які засновані на юридичній рівності та взаємному господарському інтересі, а також законні права відповідача, тим самим завдавши необґрунтованих грошових втрат державному підприємству (відзив за вих. №1-7/506 від 11.03.13 року) (а.с.44-48).

Він також стверджує, що на території відокремлених підрозділів, які входять до складу Державного підприємства "Донбасантрацит" (далі - ДП "Донбасантрацит"), відсутні зливові каналізаційні колодязі та дощозбірники, які є негерметично закритими, - на підтвердження чого надав до справи відповідні довідки, складені цими підрозділами (а.с.140-148). На думку відповідача, за таких обставин виключається можливість потрапляння стічних вод до каналізаційних мереж позивача та збільшення їх об'єму, з огляду на що позивач не може надавати послугу, про яку йдеться у п.5.9 договору (доповнення до відзиву від 28.03.13 року за вих. №б/н) (а.с.138).

І.Заслухавши сторони, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

З обставин справи та пояснень, наданих позивачем в ході розгляду цього спору, вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Луганськвода" (далі - ТОВ "Луганськвода") є природним монополістом у сфері водопостачання та водовідведення на території Луганської області.

08.01.13 року воно спрямувало на адресу відповідача - ДП "Донбасантрацит" пропозицію про укладення договору №141/2 на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення (а.с.21), яку підприємство отримало того ж дня (а.с.21).

За результатами розгляду цієї пропозиції ДП "Донбасантрацит" між ним (споживач) та позивачем (постачальник), у простій письмовій формі, з протоколом розбіжностей, був укладений договір №141/2 на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення від 01.01.13 року, відповідно до якого постачальник зобов'язується постачати споживачу питну воду та приймати стічні води, а споживач - своєчасно оплачувати надані йому послуги з водопостачання і водовідведення на умовах, визначених цим договором, та виконувати інші умови даного договору (п.1.1).

У пункті 1.2 договору зазначено, що в ході виконання договірних зобов'язань сторони керуються умовами даного договору, а також законами України "Про питну воду та питне водопо стачання", "Про житлово-комунальні послуги", Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання і водовідведення в містах і селищах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.08 року №190 (надалі - Правила користування), Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затвердженими наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.02 року №37 (надалі - Правила приймання), місцевими Правилами приймання стічних вод підприємств у систему каналізації (надалі - місцеві Правила приймання), Інструкцією про встановлення та стягнення плати за скид промислових та інших стічних вод у системи каналізації населених пунктів, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.02 року №37 (надалі - Інструкція) та іншими діючими нормативно-правовими актами, які регулюють правовідносини сторін за даним договором.

До розділу 5 договору ("Облік водопостачання та водовідведення") постачальник (позивач) включив пункт 5.9 наступного змісту:

"5.9. При відсутності приладів обліку стічних вод на системі каналізації, "Споживач" також сплачує "Постачальнику" за об'єми стічних вод, які утворюються внаслідок випадання атмосферних опадів, сніготанення та при здійсненні поливально-мийних робіт під час прибирання територій (далі - поверхневі стічні води), які неорганізовано потрапляють в мережі водовідведення "Споживача" або через розташовані на території "Споживача" дощозбірники і колодязі, у мережі водовідведення "Постачальника". Розрахунок об'ємів поверхневих стічних вод як при загально сплавній, так і при роздільній системі водовідведення, виконується згідно п. 4.10. - 4.13 Правил користування (зі змінами, внесеними наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 27.03.2012 №131). Данні для розрахунку надає "Споживач"".

До розділу 6 "Розмір та порядок оплати послуг" позивач, між іншим, включив пункти 6.2 та 6.3.

Абзац перший пункту 6.2 він виклав у наступній редакції:

""Споживач" сплачує за надані послуги у наступному порядку: передоплата до 07 числа поточного розрахункового місяця у розмірі 100% від суми нарахувань за попередній місяць. Остаточний розрахунок "Споживач" здійснює на підставі наданих "Постачальником" рахунків чи інших платіжних документів у триденний строк після їх отримання.

Пункт 6.3 договору позивач виклав у наступній редакції:

"6.3.Оплата здійснюється "Споживачем" у безготівковому порядку на розрахунковий рахунок "Постачальника". У разі зміни тарифів оплата послуг "Споживачем" здійснюється за цим тарифом, згідно п.6.1. договору, з часу його введення в дію, без внесення змін до даного договору. Про всі зміни тарифів на водопостачання та водовідведення "Постачальник", згідно діючого законодавства, інформує "Споживача" через місцеві засоби інформації (або письмово).".

Дослідження судом змісту договору показало, що сторони досягли домовленості щодо інших його умов, у т.ч. щодо якості продукції; порядку надання послуг з водопостачання, порядку надання послуг з водовідведення, обліку водопостачання та водовідведення, розміру та порядку оплати послуг, прав та обов'язків сторін, їх відповідальності та порядку розгляду спорів, терміну дії договору та порядку його зміни і розірвання; та ін.

Договір набирає чинності з 01.01.13 року і діє до 31.12.13 року (п.10.1), з можливістю пролонгації його дії за умов, визначених у п.10.4 договору.

Сторони домовилися, що умови даного договору можуть бути змінені тільки за взаємною згодою сторін, з обов'язковим укладенням додаткової письмової угоди, яка є його невід'ємною частиною (п.10.2).

У договорі зазначено, що додатком №1 до нього є паспорт водного господарства споживача, узгоджений сторонами (а.с.9-12).

Цей спір виник у зв'язку з наступним.

Відповідач (споживач), отримавши вищезгадану пропозицію про укладення договору №141/2 від 01.01.13 року, не погодився з:

наявністю у його тексті вищецитованого пункту 5.9;

редакцією абзацу першого пункту 6.2 договору, запропонованою позивачем, зміст якого наведено вище у цьому рішенні, та вніс пропозицію про викладення його у наступній редакції:

""Споживач" здійснює оплату за фактично надані послуги на підставі виставленого рахунку; строк оплати - не пізніше 7 числа місяця, наступного за звітним";

редакцією пункту 6.3, запропонованою позивачем, зміст якого наведено вище у цьому рішенні, та вніс пропозицію про викладення його у наступній редакції:

"6.3.Оплата здійснюється "Споживачем" у безготівковому порядку на розрахунковий рахунок "Постачальника". Про всі зміни тарифів "Постачальник" інформує "Споживача" письмово протягом 5 календарних днів з моменту прийняття рішення".

Свою позицію відповідач виклав у протоколі розбіжностей, який 28.01.13 року за вих. №1-5-5/173 спрямував на адресу ТОВ "Луганськвода" (а.с.22), яке його отримало того ж дня (а.с.22).

Вищезгадані дії сторін у справі відповідають приписам статті 181 Господарського кодексу України щодо порядку укладення господарських договорів.

Сторони не змогли досягти домовленостей з зазначених вище спірних питань, що стало підставою для звернення ТОВ "Луганськвода" з цим позовом до суду.

Наполягаючи на задоволенні своїх вимог, позивач пояснив, що він є виробником та постачальником згаданих у договорі послуг, але не їх виконавцем, пославшись при цьому на постанову Ленінського районного суду міста Луганська від 24.12.09 року у справі №2а-958/09 за адміністративним позовом ТОВ "Луганськвода" до Краснолуцької міської ради Луганської області - про визнання рішення неправомірним.

Згідно цій постанові Ленінський районний суд м.Луганська визнав недійсним рішення Краснолуцької міської ради від 17.12.08 року №9 "Про внесення змін до переліку виробників та виконавців житлово-комунальних послуг" у м. Красний Луч у частині визнання Краснолуцького департаменту ТОВ "Луганськвода" виконавцем послуг з холодного водопостачання та водовідведення у м. Красний Луч (а.с.67-70).

Оскільки ст. 35 ГПК України не містить посилання на преюдиційність значення фактів, встановлених постановою суду адміністративної юрисдикції, господарський суд при вирішенні цього спору керується частиною 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляду інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Отже, при вирішенні даного спору господарський суд вважає встановленим факт визнання недійсним вищезгаданого рішення Краснолуцької міської ради.

З огляду на викладене позивач у судовому засіданні заявив, що він за вищезгаданим договором не є виконавцем послуг з водопостачання та водовідведення, оскільки є їх виробником та постачальником, а тому, укладаючи спірний договір, не повинен був дотримуватися приписів постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.05 року №630, якою затверджено Типовий договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - Типовий договір) та Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - Правила №630), - оскільки, на його думку, був зобов'язаний дотримуватися приписів Правил №190.

Відповідач позов не визнав.

В ході розгляду спору на вимогу суду сторони здійснили комісійний огляд територій водного господарства наступних структурних підрозділів: шахт "Краснолуцька", "Краснокутська", ім. "Ізвєстій", "Міусінська", "Хрустальная", "Княгининська" та ремонтно-механічного заводу, - за результатами якого склали акти, згідно яким попадання атмосферних опадів до системи каналізації повністю або частково можливе, крім шахти "Краснолуцька".

Судом звернуто увагу на те, що жодним з цих актів не встановлено наявність на території водних господарств структурних підрозділів відповідача загальносплавної та/або розподільної систем водовідведення.

Сторони не склали та не надали до справи аналогічні вищезгаданим акти обстеження водного господарства наступних відокремлених підрозділів: навчально-курсовий комбінат та адміністративна будівля ДП "Донбасантрацит".

Вказуючи на причини такого становища, позивач послався на недопущення відповідачем працівників позивача до здійснення огляду зазначених підрозділів. Спростовуючи це твердження, відповідач пояснив, що представники позивача з невідомих причин просто не з'явилися для здійснення зазначеного огляду.

Враховуючи обставини справи та наявні у ній докази (у т.ч. вищезгадані 7 актів комісійного обстеження, надані до справи), суд критично оцінює доводи позивача у цій частині.

В ході розгляду цього спору суд встановив, що сторони надали до справи засвідчені ними копії паспортів водного господарства (далі - ПВГ) кожного з відокремлених підрозділів ДП "Донбасантрацит" (а.с.24-30;31-37;71-82;83-90;91-97;98-103;104-110;111-118;119-124), з яких вбачається, що кожен з них затверджений відповідачем, але жоден з них не узгоджено з ТОВ "Луганськвода", оскільки наявні на лицевих аркушах кожного з паспортів резолюції "Узгоджено" не містять будь-яких даних з цього приводу (підпису уповноваженої особи, дати узгодження, печатки).

У судовому засіданні представник позивача на вимогу суду не зміг надати пояснень з цього приводу.

Наявне становище з ПВГ суперечить приписам підпунктів 2.6.1 та 2.6.2 пункту 2.6 Правил технічної експлуатації систем водопостачання та каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 05.07.95 року №30 (далі - Правила №30), відповідно до яких для експлуатації і оперативного технічного управління роботою системи водопостачання і каналізації необхідно забезпечити постійне зберігання в комплектному вигляді технічної, експлуатаційної і виконавчої документації, а також матеріалів інвентаризації та паспортизації. Оригінали документів повинні зберігатися в архіві виробника або підвідомчих підрозділів.

Підпунктом 12.6.1 пункту 12.6.1 цих Правил до числа такої документації віднесено паспорт водного господарства споживача.

Вищевикладене надає суду підстави для висновку, що належним чином оформлені паспорти водного господарства споживача на день вирішення цього спору - відсутні, а отже - відсутній і додаток №1 до договору.

Дослідження судом змісту наданих позивачем до справи копій названих паспортів показало, що у пункті 7 розділу 5 ("Розрахунковий баланс об'єму водоспоживання і водовідведення"), який має назву "Попадання в каналізацію дощових, талих та грунтових вод", - відсутні будь-які показники.

ІІ.Заслухавши учасників розгляду спору, оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

1.Згідно частинам 1 та 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частини 1 та 2 ст. 202 ЦКУ).

За загальним правилом договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України); він є обов'язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦКУ).

В силу частини 1 ст. 638 Цивільного кодексу (ст.180 ГК України) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При вирішенні цього спору суд врахував приписи статті 648 Цивільного кодексу, яка містить наступну імперативну норму: зміст договору, укладеного на підставі правового акту органу державної влади, органу влади Автономною Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту. Особливості укладення договору на підставі правового акута органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування встановлюється актами цивільного законодавства.

Як сказано вище у цьому рішенні, під час розгляду даного спору позивач заперечив, що він є виконавцем послуги з питного водопостачання та водовідведення, стверджуючи, що він є виробником та постачальником цих послуг, - оскільки у пункті 1.1 спірного договору сказано, що постачальник зобов'язується постачати споживачу питну воду та приймати від нього стічні води.

Доводи позивача у цій частині суперечать фактичним обставинам справи та чинному законодавству.

Так, у абзаці 12 частини 1 ст. 1 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" надано визначення поняття "питне водопостачання", - відповідно до якого нею є діяльність, пов'язана з виробництвом, транспортуванням та постачанням питної води споживачам питної води, охороною джерел та систем питного водопостачання.

У абзаці 18 цієї статті надано поняття "централізоване питне водопостачання", - відповідно до якого ним є господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів. споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води, - а у абзаці 19 надано також поняття "централізоване водовідведення", - згідно якому це господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів. споруд, колекторів, трубопроводі, пов'язаних єдиним технологічним процесом.

Зі змісту вищезгаданого договору вбачається, що саме такі види діяльності зобов'язався здійснювати позивач в рамках договору №141/2 від 01.01.13 року.

Відповідно до абз.2 ч.1 ст.15 Закону "Про питну воду та питне водопостачання" господарська діяльність у сфері питного водопостачання, між іншим, включає централізоване питне водопостачання міст, інших населених пунктів.

В ході розгляду спору судом встановлено, що позивач постачає питну воду та здійснює водовідведення безпосередньо споживачу, тобто позивачу (п.1.1 договору).

Наявними у справі доказами підтверджено, що між позивачем та іншою юридичною особою, яка була б визнана у встановленому порядку виконавцем послуг з водопостачання та водовідведення у м.Красний Луч, на час розгляду цього спору не укладено (не існує) договір про надання таких послуг з метою наступного їх надання іншим споживачам.

В свою чергу, між виконавцем - юридичною особою, яка була б визнана у встановленому порядку виконавцем послуг з водопостачання та водовідведення у м.Красний Луч, та відповідачем у даній справі (тобто споживачем) також не укладено (не існує) договір про надання послуг з питного водопостачання та водовідведення.

Таким чином, позивач у даному випадку є не тільки виробником та постачальником згадуваних у цьому рішенні послуг, але і їх виконавцем, що не суперечить чинному законодавству України та цілком узгоджується з частиною 3 ст.19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", згідно якій виробник послуг може бути їх виконавцем.

2. Згідно частині 1 ст. 19 Закону України від 10.01.02 року №2918-ІІІ "Про питну воду та питне водопостачання" (далі - ЗУ №2918-ІІІ) послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням.

Відповідно до абз.2 ч.1 ст.15 названого Закону господарська діяльність у сфері питного водопостачання, між іншим, включає централізоване питне водопостачання міст, інших населених пунктів.

В силу пункту 1 частини 1 ст. 13 Закону України від 24.06.04 року №1875-УІ "Про житлово-комунальні послуги" останні за своїм функціональним призначенням розподіляються на 4 категорії, - до 1-ї з яких віднесено комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів), - при цьому, як визначено у частині 1 ст. 19 цього Закону, відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

З цитованими статтями названих законів кореспондуються пункти 2.1 та 2.2 вищезгаданих Правил №190, згідно яким договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду та питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги"; істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення визначаються відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Статтею 20 Закону "Про питну воду та питне водопостачання" та ст. 26 Закону "Про житлово-комунальні послуги" визначено перелік істотних умов такого договору.

Як зазначено у пункті 1 частини 1 ст. 12 Закону України від 24.06.04 року №1875-ІУ "Про житлово-комунальні послуги", централізоване постачання холодної води та водовідведення є різновидністю комунальних послуг, які, відповідно до приписів частини 1 ст.19 цього Закону, надаються виключно на договірних засадах.

Наказом Держбуду України від 19.02.02 року №37, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.04.02 року за №403/6691 затверджено Правила приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України (далі - Правила №37), дія яких поширюється на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та на інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації, та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають стічні води в системи каналізації населених пунктів (п.1.2).

У абзаці 12 пункту 1.4 цих Правил надано визначення поняття стічних вод, відповідно до якого стічними водами є усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території підприємства (з урахуванням субабонентів).

Пунктом 8 частини 1 ст. 26 Закону "Про житлово-комунальні послуги" до числа істотних умов договору про надання житлово-комунальних послуг віднесено порядок вимірювання та визначення якості наданих послуг, - при цьому з обставин справи вбачається, що вимога позивача щодо редакції п.5.9 договору спрямована на чітке визначення саме договірно-правового механізму визначення об'єму стічних вод, що утворюється внаслідок випадання атмосферних опадів, сніготанення та здійснення поливально-мийних робіт під час прибирання територій.

З цією статтею Закону кореспондується пункт 6.3 Правил №37, згідно якому до числа істотних умов договору на скид (приймання) стічних вод підприємств у систему каналізації, між іншим, віднесено обсяги та режим скиду стічних вод, розмір та порядок оплати послуг водовідведення.

В силу ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язковим для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Укладення спірного договору прямо передбачено вищецитованим чинним законодавством.

Отже, правовідносини між позивачем та відповідачем з приводу надання послуг з водопостачання та водовідведення можуть мати місце лише на підставі договору.

3.Вирішуючи цей спір, суд щодо форми спірного договору керувався наступним.

З обставин цієї справи вбачається, що в силу фактичних обставин здійснення своєї господарської діяльності, відповідач станом на 01.01.13 року (дату укладення договору №141/2) був позбавлений можливості укласти договір на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення з особою, визнаною у встановленому порядку виконавцем таких послуг.

Згідно договору №141/2 відповідач є споживачем визначених у ньому послуг.

Пункт 1) частини 3 статті 20 Закону "Про житлово-комунальні послуги" містить імперативну норму: споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Оскільки позивач у справі фактично є також і виконавцем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення за договором №141/2 від 01.01.13 року, - то останній був укладений саме між ним та позивачем, - що ще раз підтверджує, що ТОВ "Луганськвода" повинно було укласти цей договір на основі типового договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10.10.12 року №6-110цс12, згідно якій у разі, якщо актом цивільного законодавства передбачена обов'язковість положень цього акту для сторін договору, сторони не вправі відступити від їх положень (ч.3 ст. 6 ЦК України). Зокрема, ст.ст.19,20 Закону України від 24 червня 2004 року №1875-ІУ "Про житлово-комунальні послуги" передбачають обов'язок споживача житлово-комунальних послуг укласти письмовий договір з виконавцем послуг на основі типового договору.

Згідно приписам ст.11128 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Дослідивши зміст та форму укладеного між сторонами договору №141/2 від 01.01.13 року, з протоколом розбіжностей, суд дійшов висновку, що він не відповідає вимогам чинного законодавства з наступних підстав.

Частинами 1 та 2 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГКУ) встановлено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Кабінет Міністрів України, уповноважені Президентом України міністерства, інші центральні органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

На підставі цієї правової норми постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.05 року №630 затверджено Типовий договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - Типовий договір) та Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення(далі - Правила №630), - у пункті 1 яких зазначено, що ці Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець) і фізичною та юридичною особою (далі - споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - послуги).

Як сказано вище у цьому рішенні, позивач є одночасно і виконавцем згадуваних у спірному договорі послуг.

Абзацом четвертим частини 4 ст. 179 ГК України встановлено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Оскільки позивач у даному конкретному випадку є не тільки виробником та постачальником згадуваних у цьому рішенні послуг, але і їх виконавцем, - він, укладаючи договір №141/2 від 01.01.13 року, повинен був дотримуватися приписів також і вищезгаданої постанови КМ України від 21.07.05 року №630 щодо форми та змісту Типового договору, - але не зробив цього.

Порівняння судом змісту договору №141/2 від 01.01.13 року, з протоколом розбіжностей, зі змістом Типового договору показало, що укладений договір не відповідає його приписам, оскільки:

1)за формою викладу не відповідає Типовому договору;

2)не містить чітко визначених даних щодо:

- предмету договору;

- суб'єкта водокористування та водовідведення (у договорі не вказано, кому саме та за якою адресою надаються послуги з водопостачання та водовідведення);

- характеристики засобів обліку води;

- тарифів на послуги та їх загальну вартість;

- про точки розподілу, в яких здійснюється передача послуг з водовідведення;

- про порядок встановлення факту неналежного надання або ненадання послуг;

- не визначено перелік форс-мажорних обставин;

3)до договору не надано належним чином узгоджені з позивачем паспорти водного господарства споживача згідно переліку його відокремлених підрозділів;

4)договір містить розділ 7, яким врегульовано права та обов'язки сторін за договором, що не відповідає приписам Типового договору, оскільки безпідставно звужує перелік прав споживача та обов'язків постачальника, - що суперечить ст.18 Закону України від 12.05.91 року №1023-ХІІ "Про захист прав споживачів", у т.ч. її частинам 1 та 2, якими визначено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Перелік несправедливих умов договору наведено у частині третій цієї статті, який відповідно до частини 4 не є вичерпним. За таких обставин відповідно до частини шостої цієї статті договір може бути визначено недійсним у цілому.

Умови розділу 7 договору №141/2 від 01.01.13 року ("Права та обов'язки сторін") надає підстави для застосування судом вищецитованих приписів Закону "Про захист прав споживачів".

З урахуванням вищевикладеного суд при вирішенні спору також керується наступним.

За приписами частини 7 статті 179 Господарського кодексу господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

До числа загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу віднесено те, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Чинним законодавством (ст.215 ЦК України) визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Договір №141/2 від 01.01.13 року не відповідає приписам: частини 1 вищецитованої ст. 203, статей 638 та 648 Цивільного кодексу України, а також частинам 1-2, 4 ст. 179 та частині 2 ст. 180 Господарського кодексу України, - а тому підлягає визнанню недійсним в цілому.

Як зазначено у частині статті 216 названого Кодексу, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що при вирішенні цього спору у нього маються достатні правові підстави для застосування пункту 1 ст.83 ГПК України, згідно якому господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Отже, договір №141/2 від 01.01.13 року підлягає визнанню повністю недійсним з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивач у порядку та у спосіб, встановлені чинним законодавством, не довів законність та обгрунтованість своїх позовних вимог, - у т.ч. - що він дійсно має можливість надавати відповідачеві послугу з водовідведення стічних вод, які утворюються внаслідок випадання атмосферних опадів, сніготанення та при здійсненні поливально-мийних робіт під час прибирання територій (далі - поверхневі стічні води), які неорганізовано потрапляють в мережі водовідведення споживача або через розташовані на території споживача дощозбірники і колодязі, у його (постачальника) мережі водовідведення.

Згідно статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

За таких обставин вимоги позивача щодо врегулювання спору в частині викладення пункту 5.9, абзацу першого пункту 6.2 та пункту 6.3 договору №141/2 від 01.01.13 року у запропонованій ним редакції, - є не доведеними та не обгрунтованими.

Спосіб захисту права, обраний позивачем, відповідає приписам ст.16 Цивільного та ст. 20 Господарського кодексів України.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного позов не підлягає задоволенню з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

Керуючись ст.ст.44 та 49 ГПК України, суд сплату судового збору покладає на позивача.

На підставі викладеного, ст.ст.11,16,202,203,626,629,638,651,652,654 Цивільного кодексу України; ст.ст.20,179,180,181 Господарського кодексу України; ст.ст.1,16,19, 20 Закону України від 10.01.02 року №2918-ІІІ "Про питну воду та питне водопостачання"; ст.13,16,19,24,29 Закону України від 24.06.04 року №1875-ІУ "Про житлово-комунальні послуги"; постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.05 року №630 "Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення", керуючись ст.ст.43,22,32-34,36,43,44,49,82, п.1 ст.83, ст.ст.84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Луганської області

в и р і ш и в:

1.У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганськвода" до Державного підприємства "Донбасантрацит" - про врегулювання розбіжностей, які виникли при укладанні договору, - відмовити.

2.Визнати недійсним договір №141/2 на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, укладений 01.01.2013 року, з протоколом розбіжностей, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Луганськвода" (постачальник) та Державним підприємством "Донбасантрацит" (споживач).

3.Судові витрати покласти на позивача.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні 22.04.13 року оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набуває законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

Рішення складено у повному обсязі та підписано - 24 квітня 2013 року.

Суддя А.П.Середа