Ухвала суду № 30864002, 10.04.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2013 року Справа № 25887/12/9104 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Пліша М.А., Коваля Р.Й.

за участі секретаря судового засідання: Шаблій Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Ковельської міжрайонної державної податкової інспекції на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 05 січня 2012 року в адміністративній справі за позовом Ковельської міжрайонної державної податкової інспекції до товариства з обмеженою відповідальністю «Технобудекспорт», виробничо-комерційної фірми «Едельвейс» про визнання недійсним договору купівлі-продажу товарів та стягнення одержаного за договором,

встановив:

У вересні 2007 року позивач Ковельська МДПІ звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідачів ТзОВ «Технобудекспорт», ВКФ «Едельвейс», в якому просив : 1) визнати недійсним договір купівлі-продажу товарів від 20.02.2006 р. укладений між ТзОВ «Технобудекспорт» та ВКФ «Едельвейс»; 2) застосувати наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним, передбачені ст. 208 ГКУ: стягнути в дохід держави з ВКФ «Едельвейс» все одержане за угодою - 546400 грн., стягнути в дохід держави з ТзОВ «Технобудекспорт» вартість отриманого за угодою товару в сумі 700222 грн..

Відповідачі позовних вимог не визнали, у суді першої інстанції подали заперечення, просили відмовити у задоволенні позовних вимог.

Постановою Господарського суду Волинської області від 15.10.2007 року позов задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу товарів від 20.02.2006 р. між ВКФ «Едельвейс» та ТзОВ «Технобудекспорт». В решті позову відмовлено (а.с.197 Т.1).

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2008 р. постанову суду першої інстанції від 15.10.2007 р. залишено без змін (а.с.237 Т.1).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.11.2011 року постанову Господарського суду Волинської області від 15.10.2007 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2008 р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Волинського окружного адміністративного суду (а.с. 261 Т. 1).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 28.12.2011 року закрито провадження в справі за вказаним адміністративним позовом в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20.02.2006 р., на підставі п.1 ч.1 ст. 157 КАС України, у зв'яку з тим, що справу в цій частині позовних вимог не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства (а.с. 32 Т.2).

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 05.01.2012 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову Ковельської МДПІ до ТзОВ «Технобудекспорт», ВКФ «Едельвейс» про стягнення одержаного за договором купівлі-продажу від 20.02.2006 р..

З цією постановою суду не погодився позивач і оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необгрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, із неповним з'ясуванням обставин справи, а тому постанова суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що працівниками МДПІ було проведено виїзну планову перевірку ТзОВ «Технобудекспорт» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 18.03.2005 р. по 31.12.2006 р., результати якої оформлені Актом від 16.06.2007 р. № 582/23-33451468. Вказує апелянт, що за результатами перевірки було встановлено факти господарських відносин між ТзОВ «Технобудекспорт» та ВКФ «Едельвейс», а саме укладення договору від 20.02.2006 р. купівлі-продажу товарів - пиломатеріалів. Однак, реальність укладення і виконання цього договору не підтверджується належними документами, що вказує на те, що такий договір був укладений всупереч інтересам держави і суспільства, з метою приховування доходів від сплати податків. Суд першої інстанції не врахував наданих позивачем обгрунтувань щодо нікчемності вказаного господарського договору і безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції від 05.01.2012 р. та прийняти нову постанову, якою задоволити позовні вимоги.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що в період із 16.05.2007 р. по 12.06.2007 р. працівниками Ковельської МДПІ проведено планову документальну перевірку ТзОВ «Технобудекспорт» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 18.03.2005 р. по 31.12.2006 р.. За результатами перевірки складено Акт № 582/23-3345/468 від 16.06.2007 р., у висновках якого, зокрема, вказано, що підприємством порушено вимоги п. 2.1 ст. 2, пп. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.4, п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (а.с. 33-69 Т.1).

Проведеною перевіркою встановлено факт взаємовідносин між ТзОВ «Технобудекспорт» (покупець) та ВКФ «Едельвейс» (продавець), які склалися на підставі укладеного даними контрагентами договору купівлі-продажу товарів від 20.02.2006 року. В акті перевірки зазначено, що на виконання умов даного договору представлено податкові накладні та накладні за період березень-жовтень 2006 р.. За вказаний період ТзОВ «Технобудекспорт» придбало пиломатеріали обрізні хвойних і листяних порід від ВКФ «Едельвейс» на загальну суму 700222 грн., в тому числі ПДВ 116703,80 грн..

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення із відповідачів ТзОВ «Технобудекспорт» та ВКФ «Едельвейс» у дохід держави усього одержаного за договором купівлі-продажу від 20.02.2006 р., виходячи з наступного.

Матеріалами адміністративної справи підтверджується, що 20.02.2006 року між відповідачами по справі ВКФ «Едельвейс» (продавець) і ТзОВ «Технобудекспорт» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу товарів пиломатеріали обрізні хвойних і листяних порід. Ціна товару, порядок розрахунків, специфікація та умови виконання договору визначались цим договором і додатковими угодами (а.с. 12 Т.1).

Судом першої інстанції вірно враховано, що реальність укладення, фактичне виконання та настання правових наслідків за розглядуваним господарським договором і об'єктивність інформації в первинних документах за цим договором підтверджується матеріалами справи.

Зокрема, сторони договору, тобто ВКФ «Едельвейс» і ТзОВ «Технобудекспорт», на час його укладення і виконання були діючими суб'єктами господарювання. Довідками ЄДР та витягами з ЄДР підтверджується, що згідно КВЕД : видами діяльності ВКФ «Едельвейс» були, зокрема : 02.01.1 - лісівництво і лісозаготівлі, 20.10.0 - лісопильне і стругальне виробництво, 51.53.1 - оптова торгівля деревиною; видами діяльності ТзОВ «Технобудекспорт», були, зокрема : 51.53.1 - оптова торгівля лісоматеріалами, 20.30.0 - виробництво теслярських та столярних виробів, 20.10.0 - лісопильне і стругальне виробництво (а.с. 10-32, 164-170, 20-25 Т.2, 42-45 Т.2).

Здійснення господарських операцій за вказаним вище договором підтверджується : податковими накладними за липень-вересень 2006 р., накладними на відпуск-прийняття товару за серпень-жовтень 2006 р., квитанціями до прибуткового касового ордера за квітень-жовтень 2006 р., податковими деклараціями ТзОВ «Технобудекспорт» за квітень-грудень 2006 р., довідками про підтвердження та розрахунками сум бюджетного відшкодування ПДВ, деклараціями з податку на прибуток підприємств ТзОВ «Технобудекспорт» за травень 2006 р. - лютий 2007 р. (а.с. 70-122 Т.1).

Щодо покликань позивача Ковельської МДПІ на нікчемність розглядуваного договору від 20.02.2006 р., то суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Відповідно до ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину і вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 ЦК України, де вказано, що в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Частиною 3 ст. 216 ЦК України передбачено, що правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Крім цього, відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Таким чином, вимоги щодо застосування наслідків нікчемності правочину і стягнення в доход держави із обох сторін договору всього одержаного ними, можуть вважатись обґрунтованими лише в разі фактичного виконання обома сторонами своїх договірних зобов'язань.

Наявність же умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У зв'язку із цим, висновки про нікчемність правочину можуть бути зроблені лише за наявності доказів і встановлення фактів порушення обов'язкових вимог для чинності правочину в момент укладення такого правочину.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що розглядуваний договір від 20.02.2006 р. між ВКФ «Едельвейс» і ТзОВ «Технобудекспорт» на момент його укладення відповідав усім вимогам необхідним для його чинності, не суперечив вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства, сторони договору володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення були вільними і відповідали внутрішній волі сторін договору, договір був спрямований на реальне настання правових наслідків і такі наслідки наступили.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу, що позивач Ковельська МДПІ заявляючи і обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення в дохід держави із ВКФ «Едельвейс» всього одержаного за договором на суму 546400 грн. та стягнення в дохід держави із ТзОВ «Технобудекспорт» вартості отриманого товару за договором на суму 700222 грн., фактично визнає реальність укладення і виконання розглядуваного договору купівлі-продажу товарів від 20.02.2006 р..

У зв'язку із цим, є безпідставними твердження податкового органу, тобто позивача по даній адміністративній справі, про те, що розглядуваний договір укладався без мети реального настання правових наслідків.

Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

З врахування наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, постанова суду винесена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для її скасування.

Керуючись ст.ст. 41 ч. 1, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу Ковельської міжрайонної державної податкової інспекції - залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 05 січня 2012 року в адміністративній справі за позовом Ковельської міжрайонної державної податкової інспекції до товариства з обмеженою відповідальністю «Технобудекспорт», виробничо-комерційної фірми «Едельвейс» про визнання недійсним договору купівлі-продажу товарів та стягнення одержаного за договором - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: М.А. Пліш

Р.Й. Коваль