Ухвала суду № 30862475, 22.04.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

22 квітня 2013 року Справа № 5015/3089/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКота О.В.суддівКролевець О.А. Саранюка В.І. - доповідача у справірозглянувши матеріали касаційної скарги на рішення від фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 господарського суду Львівської області 26.09.2012та на постанову відЛьвівського апеляційного господарського суду 22.11.2012у справі господарського суду№ 5015/3089/12 Львівської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Укрсиббанк"до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаТовариства з обмеженою відповідальністю "Вілма Плюс" Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "ВМВ Компані"прозвернення стягнення на предмет іпотеки

ВСТАНОВИВ:

Подана фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 касаційна скарга на рішення господарського суду Львівської області від 26.09.2012 та на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.11.2012 у справі № 5015/3089/12 не може бути прийнята до провадження з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону.

Відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Зазначена конституційна норма кореспондується зі ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Звернення до суду здійснюється у формі, порядку, випадках та особами, передбаченими процесуальним законом. Звернення у справах інших осіб у всіх випадках, а учасників процесу - поза випадками, передбаченими процесуальним законом, розгляду судами не підлягають. Оскарження судових рішень допускається у випадках, порядку та з підстав, визначених законом. Вказана правова позиція викладена у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" від 13.06.2007 № 8.

Відповідно до п. 1 ст. 107 Господарського процесуального кодексу України сторони, прокурор, треті особи, особи, які не брали участі у справі, але щодо яких суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду.

Тобто, відповідно до вимог вказаної статті особи, яких не було залучено до участі у справі, звертаючись до касаційної інстанції, повинні довести, що оскаржуване судове рішення стосується їх прав і обов'язків та яких саме.

При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не береться до уваги. Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд України у своїй постанові від 02.09.2008 у справі № 23/294.

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 посилається на те, що при вирішенні справи № 5015/3089/12 суд вирішив питання про її права та обов'язки як орендаря (за договорами оренди від 02.01.2007 та від 31.12.2010) частини приміщень, на які оскаржуваними рішеннями звернено стягнення. Також заявник касаційної скарги зазначає про наявність у нього передбаченого ч. 2 ст. 777 Цивільного кодексу України переважного права на придбання речі, переданої йому у найм.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваними судовими рішеннями не вирішувався спір про право фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

У резолютивних частинах рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів не зроблено висновків щодо прав та охоронюваних законом інтересів фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, жодних обов'язків на неї не покладено. Також рішення судів не містять фактів преюдиційного значення щодо прав та обов'язків вказаного скаржника.

З матеріалів справи вбачається, що учасниками судового процесу у даному спорі, що виник із кредитних правовідносин були кредитор, позичальник та іпотекодавець. При цьому скаржник не є учасником вказаних відносин.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 770 Цивільного кодексу України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що перехід права власності на річ, передану у найм, не є підставою для зміни або припинення договору найму. Новий власник речі автоматично набуває прав та обов'язків наймодавця за договором найму та повинен їх виконувати до закінчення строку дії договору або до моменту його припинення з будь-яких інших підстав.

Враховуючи наведене, твердження скаржника про те, що суд вирішив питання про його права та обов'язки як орендаря майна, на яке звернено стягнення, є безпідставним. Також не свідчить про обов'язкову участь у даному спорі наявність у скаржника переважного права на придбання взятої ним у найм речі в разі її продажу наймодавцем.

Відтак, з огляду на відсутність правового зв'язку між скаржником і сторонами у даній справі, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 не є належним суб'єктом касаційного оскарження рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції.

При цьому якщо касаційну скаргу подано особою, яка не має права на її подання, то відповідні обставини виключають перегляд судових рішень у касаційному порядку. У таких випадках Вищий господарський суд України відмовляє у прийнятті касаційної скарги і виносить з цього приводу відповідну ухвалу з посиланням на ст. 107 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, зважаючи на вищенаведене, у прийнятті касаційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення господарського суду Львівської області від 26.09.2012 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.11.2012 у справі № 5015/3089/12 слід відмовити.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 86, 107 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

УХВАЛИВ:

1. Відмовити фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 у прийнятті касаційної скарги на рішення господарського суду Львівської області від 26.09.2012 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.11.2012 у справі № 5015/3089/12.

2. Повернути фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 (80100, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 34 410 (тридцять чотири тисячі чотириста десять) грн. 00 коп. судового збору, сплачений за платіжним дорученням № 288 від 14.03.2013.

Головуючий суддя Кот О.В.

Судді Кролевець О.А.

Саранюк В.І.