Рішення № 30860969, 15.04.2013, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 1521/2334/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2013 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Бичковського Є.Л.

при секретарі Ауловій О.Г.

за участю представника позивача ОСОБА_1

представника відповідачів ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи приватний нотаріус ОСОБА_6, прокуратура Овідіопольського району, про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, стягнення збитків та витрат на оплату правової допомоги представника,-

ВСТАНОВИВ:

10 травня 2012 року позивачка звернулась до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що вона була власником житлового будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, пгт Великодолинське, вулиця Леніна, 189.

01 лютого 2011 року між нею та відповідачем ОСОБА_4 був укладений та нотаріально посвідчений договір позики. Цього ж дня вона передала відповідачу ОСОБА_4 правовстановлювальні документи на належні їй вищезазначені житловий будинок та земельну ділянку, а також видала та нотаріально посвідчила довіреність про надання відповідачу ОСОБА_4 повноважень щодо продажу належного їй нерухомого майна.

Але відповідач ОСОБА_4 без її згоди, створюючи видимість відчуження, без отримання коштів та передачі майна, 16 лютого 2012 року уклав із відповідачем ОСОБА_5 договір купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, пгт Великодолинське, вулиця Леніна, 189.

Зазначені договори купівлі-продажу від 16 лютого 2012 року позивачка просила суд визнати недійсними.

28 листопада 2012 року позивачка звернулась до суду із заявою, відповідно до якої збільшила позовні вимоги та просила суд визнати договори купівлі-продажу від 10 лютого 2011 року недійсними, застосувати наслідки недійсності договорів шляхом скасування права власності на земельну ділянку та домоволодіння, стягнути з відповідачів на її користь шкоду у 815000 гривень в рахунок подвійного відшкодування та 47500 гривень в рахунок відшкодування витрат на оплату послуг представника, а усього 862500 гривень. Підставами для визнання договорів купівлі-продажу від 16 лютого 2012 року позивачка вважала укладення цих договорів шляхом омани продавця, при зловмисній домовленості відповідачів. У житловому будинку на час укладення оспорених договорів проживав малолітній ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, але житловий будинок було відчужено на користь ОСОБА_8 без необхідного дозволу органу опіки та піклування (а.с.90-94)

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити.

Представник відповідачів у судовому засіданні позов не визнав та проти його задоволення заперечував.

Представник прокуратури Овідіопольського району вирішення позову по суті залиши в на розсуд суду.

Третя особа приватний нотаріус ОСОБА_6 про час розгляду справи була повідомлена належним чином, у судове засідання не зявилася, про причини неявки суд не повідомила.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що даний позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ст. 317 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину встановлені ст.203 ЦК України, відповідно до положень якої:

1.Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2.Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3.Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4.Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5.Правочин має бути спрямований на реальне настання правових

наслідків, що обумовлені ним.

6.Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу в момент вчинення правочину.

У судовому засіданні встановлено, що позивачка була власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, а також земельної ділянки площею 0,1198 га, що розташовані за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, пгт Великодолинське, вулиця Леніна, 189 (а.с.9, 10, 11).

01 лютого 2011 року між позивачкою та відповідачем ОСОБА_4 був укладений та нотаріально посвідчений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_4 передав, а позивачка отримала 278950,00 гривень, які зобовязалася повернути позикодавцю до 01 квітня 2011 року. Відповідно до п.1.2. договору своїм підписом під цим договором позивачка підтвердила факт отримання коштів (а.с.12).

Цього ж 01 лютого 2011 року позивачка видала та нотаріально посвідчила довіреність про надання відповідачу ОСОБА_4 повноважень щодо розпорядження на умовах за його розсудом всім її майном, що знаходиться на території України, з чого б воно не складалось та де б воно не знаходилось, укладання та розірвання всіх дозволених законом договорів цивільно-правового характеру, продажу та купівлі за ціну та на умовах за його розсудом тощо (а.с.48).

16 лютого 2012 року відповідач ОСОБА_4, діючи як представник позивачки, уклав із відповідачем ОСОБА_5 нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, відповідно до якого позивачка продала, а відповідач ОСОБА_5 купила житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, пгт Великодолинське, вулиця Леніна, 189. Відповідно до зазначеного договору продаж вчинено за 727000 гривень, які ОСОБА_4 отримав за позивача від ОСОБА_5 повністю до підписання цього договору. ОСОБА_4 заявив, а ОСОБА_5 прийняла до відому, що малолітні та неповнолітні діти за цією адресою не проживають та не зареєстровані (а.с.13).

Для нотаріального посвідчення договору купіві-продажу житлового будинку нотаріусу було надано довідку Великодолинської селищної ради №546 від 11 лютого 2011 року про те, що малолітні діти за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, пгт Великодолинське, вулиця Леніна, 189, не зареєстровані та не проживають (а.с.46).

Також 16 лютого 2012 року відповідач ОСОБА_4, діючи як представник позивачки, уклав із відповідачем ОСОБА_5 нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, відповідно до якого позивачка продала, а відповідач ОСОБА_5 купила земельну ділянку площею 0,1198 га за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, пгт Великодолинське, вулиця Леніна, 189. Відповідно до зазначеного договору продаж вчинено за 88000 гривень, які ОСОБА_4 отримав за позивача від ОСОБА_5 повністю до підписання цього договору (а.с.14).

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 14 листопада 2012 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 стягнуто борг за договором позики у сумі 279639,50 гривень, 3% річних у сумі 7010,14 гривень, пеню у розмірі 30000,00 гривень, судові витрати у розмірі 3219,00 гривень, а усього 319868,64 гривень.

Відповідно до мотивувальної частини цього рішення суд апеляційної інстанції врахував, що ОСОБА_4, скориставшись довіреністю, виданою йому ОСОБА_3 одночасно з укладенням договору позики, 16 лютого 2011 року продав належне ОСОБА_3 нерухоме майно (будинок і земельну ділянку), за що отримав значні грошові кошти у розмірі 815000 гривень. Отримані грошові кошти від продажу вищезгаданого майна ОСОБА_4 ОСОБА_3 не передав. Письмові докази про це ОСОБА_4 не надані. Доводи ОСОБА_3 в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції при задоволенні позову не враховано відсутність боргу, перевищення боргу ОСОБА_4 як повіреного перед ОСОБА_3 за продане ним нерухоме майно, не можуть братися до уваги, оскільки ОСОБА_3 зустрічного позову про стягнення грошових коштів з ОСОБА_4 як з повіреного не заявляла, а відтак і заяву про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, за правилами ст.601 ЦК України, суду не подала. Ухвалювати рішення на стадії апеляційного провадження стосовно вимог про визнання договору позики достроково погашеним, про стягнення з ОСОБА_4 суми боргу, як з повіреного, з урахуванням 3% річних, пені, упущеної вигоди, прибутку у розмірі 2078189 гривень, про що просить ОСОБА_3 в апеляційній скарзі, неможливо, оскільки такі зустрічні позовні вимоги у суді першої інстанції не заявлялись.

З врахуванням вищенаведених, встановлених у судовому засіданні обставин, оцінивши їх у сукупності, суд вважає, що стороною позивача по цій справі не доведені фактичні обставини щодо укладання оспорених договорів внаслідок омани та зловмисної домовленості відповідачів.

Згідно з ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша

ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

По результатах розгляду справи судом не тільки не встановлено, що на час укладення оспорених договорів купівлі-продажу будь-хто з їх сторін заперечував або замовчував наявність обставин, які перешкоджали вчиненню цих правочинів, але перед судом не доведено навіть наявність таких обставин у дійсності.

Під час укладання оспорених договорів відповідач ОСОБА_4 діяв як представник ОСОБА_3

Згідно з ст.1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений)

зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Відповідно до ст.1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Згідно з ст.1004 ЦК України повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. Повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим.

Відповідно до ст.1006 ЦК України повірений зобов'язаний: 1) повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; 2) після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами

договору та характером доручення; 3) негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.

Таким чином, відносини представництва характеризуються тим, що представник в силу та в межах наданих йому повноважень своїми діями створює, змінює чи припиняє права та обов'язки свого довірителя. При укладенні правочину представник повинен керуватися інтересами свого довірителя і створювати для нього ті права та обов'язки, яких він бажав. У таких довірчих відносинах представник має виявляти не свою волю, а волю довірителя.

Але в разі самовільної зміни повіреним порядку виконання доручення може відбутися спотворення волі довірителя, а правочин буде відображати волю повіреного, що є відмінною від волі довірителя.

Відповідно до ст.232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Критерій "зловмисності" не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.22 своєї Постанови Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06 листопада 2009 року N9 для визнання правочину недійсним на підставі ст.232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Таким чином, необхідними підставами для визнання угоди, укладеної внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, недійсною є: наявність у представника повноважень на укладення правочину, наявність протиправного умислу у представника однієї сторони та у іншої сторони, наявність змови цього представника з іншою стороною та те, що умови такого правочину не відповідають волевиявленню довірителя.

Але обсяг повноважень, наданих згідно з довіреністю від 01 лютого 2011 року позивачем по цій справі ОСОБА_3 відповідачу ОСОБА_4 щодо розпорядження ним на його власний розсуд всім належним їй на праві власності майном, безперечно свідчить про відсутність розходження волі довірителя ОСОБА_3 та волевиявленням повіреного ОСОБА_4 при укладенні оспорених договорів.

Подальше невиконання відповідачем ОСОБА_4 обовязків представника, передбачених ст.1006 ЦК України, жодним чином не впливає на дійсність та не обумовлює недійсність раніше укладених ним договорів.

Поряд з цим, з позовних матеріалів та пояснень представника позивача у судовому засіданні вбачається, що наявність зловмисної домовленості відповідачів під час укладення оспорених договорів стороною позивача повязується з тим, що покупець ОСОБА_5 була знайома з позивачем ОСОБА_3 та їй було відомо, що у житловому будинку проживає та зареєстрований малолітній ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Але вона не повідомила про це нотаріуса, від якої цей факт приховала (а.с.92).

Ст.17 Закону України Про охорону дитинства передбачено, що батьки та особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовитися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», який набрав чинності з 1 січня 2006 року, вимагає попередньої згоди органу опіки і піклування для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, права користування яким мають діти.

Згідно з ст.224 ЦК України правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71 цього Кодексу), є нікчемним.

Системний аналіз ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» та ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» дає підстави для висновку про те, що попередній дозвіл органу опіки та піклування при відчуженні нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким, в разі використання його як житла, має дитина, надається лише в разі, коли власником відчужуваного майна є батьки або особи, які їх замінюють, а також коли останні укладають угоди від імені неповнолітніх.

Оскільки позивачка не є матір'ю малолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, або особою, яка її замінює, то вона могла розпоряджатися належним їй на праві власності нерухомим майном без попереднього дозволу органу опіки та піклування на його відчуження. Тобто фактична обставина щодо проживання/непроживання та реєстрації /відсутності реєстрації малолітнього ОСОБА_7 за адресою: за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, пгт Великодолинське, вулиця Леніна, 189, взагалі не має правового значення для вирішення даного спору.

Згідно з ч.3 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.16 ЦК України звертаючись до суду позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Способом захисту прав є відповідні заходи, які дають обєктивні підстави позивачеві відновити становище, яке існувало до порушення і отримати тим самих втрачені блага майнового або немайнового характеру.

Згідно з ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. ОСОБА_7 сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обравши способом захисту права подання позову про визнання договорів купівлі-продажу від 16 лютого 2011 року недійсними позивач в силу ст. 10 ЦПК України зобовязаний був довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Але виходячи з вищенаведеного суд вважає, що позовні вимоги про визнання договорів купівлі-продажу від 16 лютого 2011 року є необґрунтованими та вони не засновані на законі, тому у їх задоволенні має бути відмовлено.

Оскільки решта позовних вимог є похідними від вимог про визнання договорів недійсними, у задоволенні яких вже відмовлено, то в іншій частині про стягнення збитків та витрат на оплату правової допомоги представника даний позов задоволенню також не підлягає.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 212, 213 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 203, 215, 224, 230, 232, 317, 1000, 1003, 1004, 1006 ЦК України, ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», ст.17 Закону України "Про охорону дитинства", суд,-

ВИРІШИВ:

ОСОБА_3 у задоволенні її позову до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи приватний нотаріус ОСОБА_6, прокуратура Овідіопольського району, про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, стягнення збитків та витрат на оплату правової допомоги представника відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Одеської області через Овідіопольський районний суд Одеської області протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які беруть участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, протягом 10 днів з дня отримання його копії.

СуддяЄ.Л.Бичковський