Постанова № 30857282, 17.04.2013, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/853/13-а

17 квітня 2013 року 10год. 05хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Ткачук Н.С. за участю секретаря судового засідання Рибачок С.С. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Симонюк О.А.

відповідача: представник Комар С.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Дочірнього підприємства "Західно-Українське монтажне управління" Відкритого акціонерного товариства "Південтеплоенергомонтаж" до Кузнецовської об`єднаної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Західно-Українське монтажне управління Відкритого акціонерного товариства «Південтеплоенергомонтаж» (далі - ДП ЗУМУ ВАТ ПТЕМ) звернулося до суду з позовом до Кузнецовської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби (далі - Кузнецовська ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №3823582350 та №3823592350 від 30.11.2012 року.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві. В обґрунтування позову зазначив, що висновки податкового органу, які викладені в акті перевірки та покладені в основу оспорюваних податкових повідомлень-рішень, не відповідають фактичним обставинам справи. Пояснив суду, що між ДП ЗУМУ ВАТ ПТЕМ та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Вайліс» (далі - ТОВ «Компанія «Вайліс») було укладено договір поставки. Звертає увагу, що зміст даного договору не суперечить чинному законодавству України та даний договір не був визнаний недійсним в судовому порядку, а тому підстав стверджувати про його нікчемність у податкового органу немає. Зазначає, що податковий кредит та валові витрати сформовані позивачем у відповідності до вимог чинного на час такого формування податкового законодавства. Стверджує, що бухгалтерські документи, виписані ТОВ «Компанія «Вайліс» за результатом господарської операції з ДП ЗУМУ ВАТ ПТЕМ, в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999 року є первинними документами, оскільки мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Наполягає на тому, що господарські операції позивача з даним контрагентом є реальними і підстав вважати їх безтоварними немає. У зв'язку з чим, вважає висновки акта перевірки про порушення ДП ЗУМУ ВАТ ПТЕМ вимог Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» необґрунтованими і такими, що ґрунтуються на припущеннях осіб, що здійснювали перевірку, а податкові повідомлення-рішення №3823582350 та №3823592350 від 30.11.2012 року - протиправними і такими, що підлягають скасуванню. З таких підстав, просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача надав суду письмові заперечення на позовну заяву, позов не визнав (а.с.105-108). В обґрунтування заперечень пояснив суду, що за результатами позапланової виїзної документальної перевірки позивача встановлено порушення п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №283/97 від 22.05.1997 року та пп.7.4.1, пп. 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року, в результаті чого донараховано грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 55935 грн. та занижено податок на додану вартість за березень 2010 р. на загальну суму 44748 грн. Даний висновок податковим органом було зроблено на підставі аналізу господарських операцій між позивачем та ТОВ «Компанія «Вайліс». Вказує на те, що Кузнецовською ОДПІ було отримано акт перевірки від 12.02.2012 року, складений ДПІ у Вишгородському районі Київської області за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Компанія «Вайліс» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 22.05.2009 року по 31.12.2011 року (про визнання нікчемності правочину) для встановлення «вигодонабувача» по ланцюгу постачання. Стверджує, що господарські операції позивача з ТОВ «Компанія «Вайліс» не мають реального товарного характеру, так як у ТОВ «Компанія «Вайліс» відсутні адміністративно - господарські можливості на виконання господарських зобов'язань по укладеним угодам та відсутні фактичні дії, спрямовані на виконання взятих на себе зобов'язань. У зв'язку з чим, податковим органом було зроблено висновок, що операції з поставки, по ланцюгу, не містять у своїй суті розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного придбання та продажу товарів і не спричиняють реального настання правових наслідків. Тобто, укладений позивачем з ТОВ «Компанія «Вайліс» правочин суперечить моральним засадам суспільства та відповідно до ст.228 ЦК України порушує публічний порядок, оскільки спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже, є нікчемним. Вважає податкові повідомлення-рішення №3823582350 та №3823592350 від 30.11.2012 року обґрунтованими і такими, що не підлягають скасуванню. У зв'язку з наведеним, просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення повністю з наступних підстав.

Судом встановлено, що 12.05.1998 року державним реєстратором виконавчого комітету Кузнецовської міської ради ДП ЗУМУ ВАТ ПТЕМ було зареєстровано юридичною особою, що підтверджується копіями витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.10-11), свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи №235189 (а.с.12) та довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій №496303 (а.с.13). Позивач перебуває на обліку в Кузнецовській ОДПІ з 12.05.1998 року за №16, відповідно до довідки про взяття на облік платника податків №1066/29-14 від 24.02.2012 року (а.с.14), та є платником податку на додану вартість, яким зареєстрований відповідно до свідоцтва №25263478 від 17.07.2002 року (а.с.15).

Згідно з відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій, видами діяльності ДП ЗУМУ ВАТ ПТЕМ за КВЕД-2010 є виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій, виробництво металевих дверей і вікон, виробництво радіаторів і котлів центрального опалення, виробництво інших металевих баків, резервуарів і контейнерів, оброблення металів та нанесення покриття на метали, механічне оброблення металевих виробів.

З матеріалів справи вбачається, що з 09.11.2012 року по 15.11.2012 року на підставі наказу №304 від 07.11.2012 року (а.с.109) та направлення на перевірку №182 та №183 від 09.11.2012 року (а.с.110-111) Кузнецовською ОДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДП ЗУМУ ВАТ ПТЕМ з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на прибуток та податку на додану вартість за період 01.07.2009 року по 30.09.2012 року при проведенні господарських операцій з ТОВ «Компанія «Вайліс», за результатами якої складено акт №246/22-00121347 від 22.11.2012 року (а.с.18-47).

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 3823582350 від 30.11.2012 року, яким ДП ЗУМУ ВАТ ПТЕМ збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 69 919,00 грн., в т.ч. 55 935 грн. за основним платежем та 13 984,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями(а.с.16);

- №3823592350 від 30.11.2012 року, яким ДП ЗУМУ ВАТ ПТЕМ збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 55 935 грн., в т.ч. 44 748,00 грн. за основним платежем та 11 187,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.17).

Не погодившись з даними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся зі скаргою до ДПС в Рівненській області про скасування податкових повідомлень-рішень №3823582350 та №3823592350 від 30.11.2012 року. Рішенням ДПС в Рівненській області про результати розгляду скарги №53/10с/10-210/501 від 05.02.2013 року дані податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу ДП ЗУМУ ВАТ ПТЕМ - без задоволення (а.с.55-59).

Суд при розгляді справи застосовує законодавство, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин.

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню №3823582350 від 30.11.2012 року, суд виходить з наступного.

Дане податкове повідомлення-рішення базується на висновках податкового органу про заниження ДП ЗУМУ ВАТ ПТЕМ податку на прибуток за І квартал 2010 року на суму 55935 грн.

Вказані висновки зроблені податковим органом на підставі аналізу господарських операцій ДП ЗУМУ ВАТ ПТЕМ з ТОВ «Компанія «Вайліс» та ґрунтуються на порушеннях позивачем вимог п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28.12.1994 року.

Актом перевірки від 22.11.2012 року констатовано, що ДП ЗУМУ ВАТ ПТЕМ в порушення вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28.12.1994 року в І кварталі 2010 року віднесло до складу валових витрат 223740 грн., не підтверджені відповідними розрахунковими та іншими платіжними документами.

З вказаними висновками податкового органу суд не погоджується з огляду на наступне.

Судом встановлено, що згідно усної домовленості ТОВ «Компанія «Вайліс» поставила ДП ЗУМУ ВАТ ПТЕМ смолу Беведан та смолу Беведол WF.

На виконання умов даного договору сторонами оформлено: податкову накладну №260301 від 26.03.2010 року на суму 268488 грн., в т.ч. ПДВ 44748 грн. (а.с.64), видаткову накладну №260301 від 26.03.2010 року на суму 268488 грн., в т.ч. ПДВ 44748 грн. (а.с.63). Передача товару від постачальника до покупця підтверджується товарно-транспортною накладною №31 від 31.03.2010 року (а.с.65), прихідною фактурою №03041 від 31.03.2010 року (а.с.66), копією витягу з журналу реєстрації довіреностей за 2007-2010 роки (а.с.151-152) та копією заявки про переміщення матеріальних цінностей від 01.04.2010 року (а.с.153). Оплата за поставлені товарно-матеріальні цінності здійснювалася в безготівковій формі, що підтверджується платіжним дорученням №293 від 30.03.2010 року (а.с.61) та випискою з банку (а.с.62). Актом перевірки встановлено відсутність у позивача кредиторської/дебіторської заборгованості по розрахунках з ТОВ «Компанія «Вайліс».

На підставі отриманої видаткової накладної №260301 від 26.03.2010 року, виписаної ТОВ «Компанія «Вайліс», сума поставки без ПДВ, тобто 223740 грн., включена позивачем до валових витрат І кварталу 2010 року.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28.12.1994 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №334/94-ВР) валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Згідно з пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 цього Закону, до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті. Поряд з цим, відповідно до пп.11.2.1 п. 11.2 ст.11 Закону №334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Пункт 5.3 ст.5 Закону №334/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачає вичерпний перелік витрат платника податку, що не включаються до складу валових. Серед таких обмежень витрати на оплату товарно-матеріальних цінностей, які були виключені відповідачем зі складу валових витрат позивача, відсутні. Крім того, відповідно до п.п.5.11 ст.5 Закону №334/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлення додаткових обмежень щодо включення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, які зазначені в цьому Законі, не дозволяється.

У відповідності до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону №334/94-ВР (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з ч. 1,2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Норми аналогічного змісту містить Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704 (далі - Положення №168/704).

Пунктом 2.4 Положення №168/704 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.16 Положення №168/704 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам.

Наявна в матеріалах справи видаткова накладна №260301 від 26.03.2010 року, податкова накладна №260301 від 26.03.2010 року, розрахункові (платіжні) документи, товарно-транспортна накладна в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999 року (в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) та Положення №168/704 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними відповідачем суду не надано. Крім того, судом встановлено, матеріалами справи підтверджується і представником відповідача не заперечується, що на момент існування господарських правовідносин позивача з ТОВ «Компанія «Вайліс», останнє мало цивільну правоздатність, чинну державну реєстрацію, належним чином було зареєстроване платником ПДВ і не було позбавлене права укладати угоди у відповідності до вимог діючого законодавства.

Рух активів у процесі здійснення позивачем господарських операцій з ТОВ «Компанія «Вайліс», підтверджується матеріалами справи.

Одночасно, з матеріалів справи вбачається, що 06.11.2008 року між позивачем (Виконавець) та ВУЕЗ, а.с. (Замовник) укладено договір №1116/2008/К1087 (а.с.95-102), відповідно до умов якого Виконавець надає персонал для виконання будівельно-монтажних робіт, здійснює поставку матеріалів, згідно з заявками Замовника, виконує контроль якості зварювальних з'єднань згідно з заявками Замовника, надає інші послуги і технічну допомогу щодо реалізації проектів Замовника, а замовник здійснює оплату вказаних послуг, відповідно до договору.

На виконання вимог умов даного договору ДП ЗУМУ ВАТ ПТЕМ надало ВУЕЗ а.с. придбану у ТОВ "Компанія "Вайліс" смолу Беведан та смолу Беведол WF, що підтверджується специфікаціями до даного договору (а.с.67-68).

Здійснення розрахунків ДП ЗУМУ ВАТ ПТЕМ з ВУЕЗ, а.с. підтверджується долученими до матеріалів справи копіями виписками банку по рахунках (а.с.158-166).

Таким чином, надані до матеріалів справи позивачем документи, а саме: договір №1116/2008/К1087 від 06.11.2008 року та специфікація використаних матеріалів при виконанні робіт згідно договору №1116/2008/К1087 ДС №1 від 16.03.2009 року за березень 2010 року, ДС №2 від 15.02.2010 року (а.с.67-68), свідчать про подальше використання ДП ЗУМУ ВАТ ПТЕМ придбаного у ТОВ «Компанія «Вайліс» товару у власній господарській діяльності.

За результатами даних операцій позивачем сформовано податкові зобов'язання з ціни продажу у відповідному податковому періоді.

Отже, встановлені судом обставини в їх сукупності свідчать про реальність здійснення господарських операцій між ДП ЗУМУ ВАТ ПТЕМ та ТОВ «Компанія «Вайліс», підтверджують використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей і відображають рух активів у процесі здійснення цих операцій. Докази того, що товарно-матеріальні цінності, придбані ДП ЗУМУ ВАТ ПТЕМ в ТОВ «Компанія «Вайліс», з метою іншою, ніж використання їх у власній господарській діяльності податковим органом суду не надано.

Відтак, віднесення позивачем до складу валових витрат сум, сплачених на оплату товарно-матеріальних цінностей відповідає вимогам п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а виключення відповідачем витрат на оплату товарно-матеріальних цінностей зі складу валових витрат ДП ЗУМУ ВАТ ПТЕМ І кварталу 2010 року, суд вважає, протиправним.

З системного аналізу норм податкового законодавства, чинного на час існування спірних правовідносин вбачається, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Однак, податковий орган безпідставно не взяв до уваги наявні розрахункові, платіжні та інші документи, оформлені за результатами господарських відносин з ТОВ «Компанія «Вайліс» (зокрема, податкову накладну, податкові декларації, документи, що свідчать про реалізацію придбаного товару іншим покупцям), які підтверджують понесені позивачем витрати за наслідками господарської операції з вказаним контрагентом і свідчать про рух активів в ході її здійснення.

Суд критично оцінює висновки податкового органу про те, що договір, укладений між ДП ЗУМУ ВАТ ПТЕМ та ТОВ «Вайліс» є нікчемним, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Згідно з ч. 2 цієї ж статті правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Верховним судом України в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» констатовано, що правочинами, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Крім того, постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на те, що «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Аналогічну позицію викладено Вищим адміністративним судом України в постанові від 14.11.2012 року (http://reyestr.court.gov.ua/Review/27477204).

Жодних доказів того, що ДП ЗУМУ ВАТ ПТЕМ та ТОВ «Компанія «Вайліс» під час укладання договору завідомо (з прямим або непрямим умислом) діяли всупереч інтересам держави і суспільства суду податковим органом не надано, як і не надано суду відповідного вироку суду щодо посадових осіб позивача чи ТОВ «Компанія «Вайліс» постановленого у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Судом також не беруться до уваги покликання відповідача на постанову від 19.01.2012 року щодо порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва невстановленими особами шляхом створення суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), в т.ч. ТОВ «Компанія «Вайліс» з метою прикриття незаконної діяльності, що вчинено повторно та заподіяло велику матеріальну шкоду державі, за ознаками складу злочину, передбаченого ч.2 ст. 205 КК України, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 205 Кримінального кодексу України фіктивне підприємництво, це створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона. Отже, факт фіктивного підприємництва встановлюється в порядку кримінального судочинства.

Статтею 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Згідно з ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Враховуючи те, що на момент проведення перевірки та під час розгляду даної судової справи по суті, вирок по кримінальній справі, що набрав законної сили, відсутній, а податковий орган в акті перевірки покликається лише на наявність кримінальної справи №80-0263, що перебуває на стадії досудового слідства, суд приходить до висновку, що твердження податкового органу про нікчемність правочину ДП ЗУМУ ВАТ ПТЕМ з ТОВ «Компанія «Вайліс» є передчасними, а посилання на матеріали досудового слідства по кримінальній справі №80-0263 в обґрунтування висновків викладених в акті перевірки - безпідставними.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення №3823582350 від 30.11.2012 року не відповідає вказаним критеріям правомірності.

З урахуванням встановлених в ході судового розгляду справи обставин в їх сукупності, не знайшли свого підтвердження висновки податкового органу про порушення п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28.12.1994 року, а відтак податкове повідомлення-рішення №3823582350 від 30.11.2012 року є протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню №3823592350 від 30.11.2012 року, суд виходить з наступного.

Дане податкове повідомлення-рішення базується на висновках податкового органу про заниження ДП ЗУМУ ВАТ ПТЕМ податку на додану вартість за березень 2010 року на суму 44748 грн. (а.с.46).

Вказані висновки зроблені податковим органом на підставі аналізу господарської операції ДП ЗУМУ ВАТ ПТЕМ та ТОВ «Компанія «Вайліс» та ґрунтуються на порушеннях позивачем вимог п.п.7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року, що полягають у безпідставному віднесенню до складу податкового кредиту сум ПДВ в розмірі 44748 грн., сплачених в ціні товару отриманого від ТОВ "Компанія "Вайліс".

З вказаними висновками податкового органу суд не погоджується з огляду на наступне.

Згідно з пп. 7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року (далі - Закон №168/97-ВР) (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Вичерпний перелік операцій, що не є об'єктом оподаткування, визначений п.3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Серед даного переліку, господарські операції по придбанню смоли, відсутні.

Відповідно до п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), датою виникнення права платника податку па податковий кредит вважається дата здійснення першої з наступних подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Податковий кредит по отриманих позивачем від ТОВ «Компанія Вайліс» товарно-матеріальних цінностях повністю підтверджено відповідною податковою накладною, що не заперечується відповідачем.

Зауважень до форми та змісту податкової накладної, виписаної ТОВ «Компанія «Вайліс» для ДП ЗУМУ ВАТ ПТЕМ, в акті перевірки податковим органом не зазначено.

Судом встановлено, що податкова накладна, виписана ТОВ «Компанія «Вайліс» для ДП ЗУМУ ВАТ ПТЕМ містить всі необхідні обов'язкові реквізити встановлені законодавством. Крім того, зобов'язання за договором поставки були виконані сторонами в повному обсязі, розрахунок проведений у відповідності до умов договору, заборгованість ДП ЗУМУ ВАТ ПТЕМ перед ТОВ «Компанія «Вайліс» відсутня.

Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

З огляду на реальний характер операцій, можливі порушення ТОВ «Компанія «Вайліс» податкової дисципліни та правил здійснення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення добросовісного платника податків ДП ЗУМУ ВАТ ПТЕМ права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Судом встановлено достовірність підтвердження фактичності здійснення позивачем господарських операцій, сплати податку на додану вартість та його сум, а отже і правомірність віднесення сум податку, сплаченого у зв'язку з придбанням товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «Компанія «Вайліс» до складу податкового кредиту у березні 2010 року в розмірі 44748 грн.

За таких обставин, суд вважає, висновок відповідача про порушення позивачем вимог п.п.7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року безпідставним, а податкове повідомлення-рішення №3823592350 від 30.11.2012 року - протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що відповідач при прийнятті податкових повідомлень-рішень №3823582350 та №3823592350 від 30.11.2012 року, діяв не на підставі, не в межах повноважень та не в спосіб визначений чинним законодавством, а тому вказані податкові повідомлення-рішення є протиправними, такими, що прийняті без урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішень і підлягають скасуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу. У відповідності до п. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень №3823582350 та №3823592350 від 30.11.2012 року.

При зазначених обставинах, вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають до задоволення в повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

Згідно з ч. 3 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Кузнецовської об`єднаної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби за №3823582350 від 30.11.2012 року, згідно з яким Дочірньому підприємству "Західно-Українське монтажне управління" Відкритого акціонерного товариства Південтеплоенергомонтаж" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 69919 грн., з яких 55935 грн. основного платежу і 13984 грн. - штрафних (фінансових) санкцій та за №3823592350 від 30.11.2012 року, яким Дочірньому підприємству "Західно-Українське монтажне управління" Відкритого акціонерного товариства "Південтеплоенергомонтаж" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 55935 грн., в тому числі 44748 грн. - основного платежу та 11187 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Присудити на користь позивача Дочірнього підприємства "Західно-Українське монтажне управління" Відкритого акціонерного товариства "Південтеплоенергомонтаж" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1258,54 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі проголошення судом вступної та резолютивної частин постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Ткачук Н.С.