Рішення № 30852835, 22.04.2013, Арцизький районний суд Одеської області

Справа № 1502/2474/2012

У К Р А Ї Н А

АРЦИЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

________________

РІШЕННЯ

Іменем України

22 квітня 2013 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області в складі: головуючого судді Борисової С.П., при секретарі Каширній О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства Комерційного Банк «ПРИВАТБАНК» ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором,

встановив:

ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (далі - Банк) звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути солідарно з відповідачів на користь Банку заборгованість за кредитним договором № OD30АЕ08701642 від 09.11.2006 р. на загальну суму 13 733,33 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ на 20.09.2012 р. (1 долар США дорівнює 7,99 грн.) складає 109 729,31 грн., а також судові витрати, посилаючись на те, що 09.11.2006 р. між Банком та відповідачем ОСОБА_2 був укладений зазначений кредитний договір № OD30АЕ08701642 (далі - Кредитний договір) про надання Банком кредиту в сумі 18 400 доларів США строком до 08.11.2011 року з погашенням кредиту та відсотків згідно умовам договору. Банк свої зобов'язання виконав повністю та надав обумовлену суму кредиту, а позичальник належним чином свої зобов'язання не виконує, внаслідок чого станом на 20.09.2012 р. за Кредитним договором у нього виникла заборгованість перед Банком на загальну суму 13 733,33 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ на 20.09.2012 р. (1 долар США дорівнює 7,99 грн.) складає 109 729,31 грн. Також позивач посилається на те, що в порядку забезпечення виконання зобов'язань між Банком та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_3 зобов'язався відповідати по зобов'язанням ОСОБА_2, які виникають з умов вищезазначеного Кредитного договору.

Представник позивача за довіреністю Рура Н.В. у судове засідання не з'явилася, заявою просила справу розглянути у відсутність представника позивача, від відповідача ОСОБА_3 також надійшло письмове клопотання про розгляд справи за його відсутності, що відповідає положенням ч. 2 ст. 158 ЦПК України. При цьому відповідно до письмових заяв представника позивача та відповідача, представник позивача позовні вимоги підтримала, просила задовольнити їх у повному обсязі, а відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав, просив відмовити в задоволенні позову з підстав, що викладені в його письмових запереченнях.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання також не з'явився, клопотання про розгляд справи у його відсутності не подавав, про причини неявки суд не повідомляв. Судові повістки про виклик до суду відповідача у відповідності до абз. 4 ч. 5 ст. 74 ЦПК України надсилалися на адресу місця проживання відповідача, зареєстрованого у встановленому законом порядку, але відповідно до повернених листів з відміткою «судова повістка», вони повернуті до суду у зв'язку зі спливом терміну зберігання, що дає суду підстави вважати, що адресат за адресою не проживає, у зв'язку з чим відповідач ОСОБА_2 у відповідності до абз.5 ч. 5 ст. 74 ЦПК України вважається належним чином повідомленим.

У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, в силу ч. 2 ст. 197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, перевіривши матеріали справи, оцінивши в сукупності надані сторонами письмові докази, вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Згідно з п. 1. Кредитного договору, укладеного між Банком (далі Кредитор), з однієї сторони, та ОСОБА_2 (далі Позичальник), з іншої сторони, Кредитор зобов'язується надати Позичальнику кредитні кошти через касу Банку на строк з 09 листопада 2006 року по 08 листопада 2011 року включно у вигляді не поновлюваної кредитної лінії в розмірі 27 702,00 доларів США на наступні цілі: споживчі цілі в розмірі 18 400,00 доларів США, а також в розмірі 6 302,00 доларів США на сплату страхових платежів у випадках і порядку, передбачених п.п.2.1.3., 2.2.7 Кредитного договору, зі сплатою за користування кредитом процентів в розмірі 0,59% щомісячно на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороду за надання фінансового інструменту в розмірі 0,30% від суми виданого кредиту щомісячно в Період сплати.

Відповідно до п.п.2.2. Кредитного договору Позичальник зобов'язується використовувати кредит на цілі, вказані в п. 1.1. Кредитного договору, сплачувати за користування кредитом відповідно до умов Кредитного договору, сплатити Кредитору винагороду відповідно до умов Кредитного договору, погашення кредиту здійснити в порядку, сумах та строки, що передбачені Кредитним договором.

Частина перша ст. 203 ЦК України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 524 ЦК України - зобов'язання має бути виражене в грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Правовідносини з надання кредиту регулюються параграфом 2 глави 71 Цивільного кодексу України, а також Законом України «Про банки та банківську діяльність». Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. №15-93 (далі - Декрет). Тому, на думку суду, в даному випадку до цих правовідносин не можуть застосовуватися норми права, які регулюють правовідносини щодо захисту прав споживачів. З цих підстав судом не можуть прийняті до уваги посилання відповідача ОСОБА_3 на положення Закону України «Про захист прав споживачів», що викладені ним в запереченнях на позов.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до кредитних відносяться операції зазначені у п. 3 ч. 1 та у пунктах 3 - 7 ч. 2 ст. 47 цього Закону, у тому числі розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Отже, розміщення залучених коштів шляхом надання кредитів є однією з основних банківських операцій.

В розумінні ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до коштів відносяться гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Надаючи кредит, банк розміщує залучені ним кошти, як у національній валюті (гривні) так й в іноземній валюті.

Статті 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначають операції банків із розміщення залучених коштів на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується.

Стаття 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлює ряд обмежень і заборон, що стосується умов здійснення окремих банківських операцій.

Приписи вказаної статті Закону не містять заборони на видачу кредитів у іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті).

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» на здійснення валютних операцій національним банком видаються відповідні ліцензії.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Тобто, виходячи з зазначених вище норм, чинне законодавство допускає можливість визначення зобов'язань у іноземній валюті, використання іноземної валюти в Україні, але визначає межі та конкретний порядок її використання.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» має банківську ліцензію та дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями.

До спірних правовідносин підлягає застосуванню п. «в» ч. 4 ст. 5 Декрету. Відповідно до вказаного пункту ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії потребує зокрема здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Тобто, індивідуальна ліцензія на проведення операцій по наданню і одержанню резидентами кредитів в іноземній валюті необхідна лише у випадку, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

На даний час законодавством не визначено межі термінів і сум надання (одержання) кредитів в іноземній валюті, тому операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

За викладених обставин, укладення кредитного договору у іноземній валюті не суперечить вимогам чинного законодавства, а тому підстави для визнання його недійсним або неукладеним (на що вказував відповідач ОСОБА_3.) відсутні.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Виходячи із змісту ст. ст. 1054, 1055 ЦК України, слід визнати, що сторонами по справі було узгоджено всі істотні умови, необхідні для договорів даного виду.

У зв'язку з вищенаведеним положення Кредитного договору не можуть бути визнані несправедливими та такими, що порушують вимоги законодавства, моральні засади суспільства, у зв'язку з чим з цих підстав вказаний Кредитний договір не може бути визнаний неукладеним.

Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Більш того, саме на прохання відповідача ОСОБА_2 і був наданий кредит саме в іноземній валюті. Так, ознайомившись з умовами Кредитного договору та підписуючи його ОСОБА_2 знав про те, що йому надається кредит саме в доларах США, а не в національній валюті України - гривні, а ОСОБА_3 підписуючи договір поруки на добровільних засадах взяв на себе зобов'язання перед Банком відповідати по борговим зобов'язанням в іноземній валюті боржника ОСОБА_2, які виникають з умов вищезазначеного Кредитного договору від 09.11.2006 р.

Відповідачі під час укладення Кредитного договору та договору поруки могли передбачити зростання курсу долара США до національної валюти - гривні, виходячи із динаміки зміни курсів валют та розглянути для себе можливість отримати кредит у національній валюті - гривні, однак цього не зробили, а само по собі зростання курсу долару США не є підставою для визнання договору кредиту неукладеним.

Встановлені судом обставини свідчать про справедливість укладеного Кредитного договору, а також про те, що Банк добросовісно діяв в інтересах відповідача ОСОБА_2 та надав йому кредит в іноземній валюті.

Як було вище наведено Банком був наданий кредит в розмірі та на умовах, передбачених Кредитним договором, однак, відповідач ОСОБА_2 всупереч вимогам чинного законодавства та умов Кредитного договору належним чином свої зобов'язання по поверненню чергової частки кредиту та сплаті відсотків за користування кредитом не виконав та не здійснив повернення кредиту та сплати відсотків у повному обсязі у встановлені Кредитним договором строки. Про ці обставини зазначив представник Банку в позовній заяві та вони не спростовані відповідачами, у зв'язку з чим ними не виконані вимоги ст.ст. 10, 60 ЦПК України.

Відповідно до Договору поруки від 09.11.2006 р., що укладений між Банком, з однієї сторони, та ОСОБА_3 (далі - Поручитель), з іншої, сторони договору встановили, що Поручитель на добровільних засадах взяв на себе зобов'язання перед Банком відповідати по борговим зобов'язанням боржника ОСОБА_2, які виникають з умов вищезазначеного Кредитного договору від 09.11.2006 р., а саме: повернути кредит, сплатити проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штрафи), в розмірі, строки та у випадках, передбачених Кредитним договором, а також відшкодувати можливі збитки та виконати інші умови Кредитного договору в повному обсязі.

Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановленого додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Таким чином, відповідач ОСОБА_3 має солідарно нести відповідальність разом з ОСОБА_2 за порушення останнім своїх обов'язків по поверненню кредиту, по сплаті відсотків за користування кредитом, а також по сплаті інших штрафних санкцій, передбачених вищезазначеним Кредитним договором.

Згідно розрахункам, наданим позивачем, які перевірені судом, загальна сума заборгованості перед Банком за Кредитним договором станом на 20.09.2012 р. становить 13 733,33 доларів США, у тому числі, заборгованість за кредитом у розмірі 8 505,72 доларів США; заборгованість за відсотками за користування кредитом в розмірі 2 604,00 доларів США; заборгованість по комісії за користування кредитом в розмірі 828,00 доларів США, пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором в розмірі 1 795,61 доларів США.

Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 550 ЦК України передбачено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Судом не встановлено, що боржник ОСОБА_2 не виконав зобов'язання в повному обсязі по поверненню кредиту та сплаті відсотків за користування кредитом внаслідок випадку або непереборної сили, тому відповідач має сплатити пеню по кредиту. Крім того, з цих підстав відповідачі мають солідарно відповідати перед позивачем по поверненню кредиту, відсотків та пені.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на наявність підстав для задоволення позову Банку про солідарне стягнення з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованості за кредитом на загальну суму 13 733,33 доларів США.

У абз. 2 п. 14 постанови від 18.12.2009 р. №14 «Про судове рішення у цивільній справі» Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземні валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Відповідно до повідомлення Національного банку України від 22.04.2013 р. на день ухвалення рішення Національний банк України встановив такий офіційний курс гривні до долара США: 100 доларів США дорівнюють 799,30 гривням.

Отже, приймаючи до уваги заявлені Банком позовні вимоги в іноземній валюті (в доларах США), а також офіційний курс долара США до української гривні на день ухвалення рішення, з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підлягає солідарному стягненню заборгованість за кредитом на загальну суму 109 770,51 гривень.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Отже, виходячи з цієї норми, нею не передбачений солідарний порядок стягнення судових витрат стороні, на користь якої ухвалено рішення, тому в цій частині позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

У відповідності до ч.1 ст.88 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, понесені позивачем при звернені з цим позовом до суду в рівних частинах з кожного.

Керуючись ст. 99 Конституції, ст. ст. 192, 203, 215, 524, 525, 533, 549, 550, 553, 554, 638, 1046, 1048 - 1050, 1054, 1055 ЦК України, ст. ст. 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. №2121-III, ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993р. №15-93, ст. ст. 10, 11, 88, 209, 212, 214 - 215 ЦПК України, суд -

вирішив:

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Одеської області через Арцизький районний суд Одеської області шляхом подання апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи судом апеляційної інстанції.

СУДДЯ

Арцизького районного суду