Постанова № 30852233, 11.04.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" квітня 2013 р. Справа№ 5011-6/18305-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Жук Г.А.

Руденко М.А.

при секретарі судового засідання: Ликові В.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: Литвиненко В.О. - довіреність № 857-ЮР від 01.10.2012 року,

від відповідача: Якимчук М.М. - довіреність б/н від 20.12.2012 року,

розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства Київської обласної ради „Фармацевтична фабрика" на рішення господарського суду м. Києва від 11.02.2013 року

у справі № 5011-6/18305-2012 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Сумифітофармація"

до Комунального підприємства Київської обласної ради

„Фармацевтична фабрика"

про стягнення 188 799,31 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2012 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва із позовом про стягнення на свою користь з відповідача 188 799,31 грн. заборгованості за належне виконання зобов'язань за договором № 23/11/10 від 23.11.2010 року, з яких 127 446,01 грн. основного боргу, 61 353,30 грн. пені.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.02.2013 року позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 109 446,00 грн. основного боргу, 12 580,96 грн. пені. Припинено провадження в частині вимог про стягнення 18 000,01 грн. основного боргу. В частині стягнення 48 772, 34 грн. пені відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, КП КОР „Фармацевтична фабрика" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 11.02.2013 року в частині стягнення з відповідача на користь позивача 109 446,00 грн. основного боргу, 12 580,96 грн. пені та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову в цій частині, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

ТОВ „Сумифітофармація" у своєму відзиві на апеляційну скаргу просить суд апеляційну скаргу КП КОР „Фармацевтична фабрика" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 11.02.2013 року - без змін.

Згідно розпорядження Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2013 року для розгляду справи № 5011-6/18305-2012 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді - Скрипка І.М., Руденко М.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2013 року вищезазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

В судовому засіданні 28.03.2013 року було оголошено перерву до 11.04.2013 року.

Відповідно до розпорядження Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2013 року у зв'язку з перебуванням судді Скрипки І.М. на лікарняному здійснено заміну складу колегії суду. Розгляд апеляційної скарги здійснюється у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді Жук Г.А., Руденко М.А.

В судовому засіданні 11.04.2013 року представником позивача були подані письмові пояснення та додаткові документи, які колегією суддів долучено до матеріалів справи.

Представник відповідача в судовому засіданні 11.04.2013 року вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу КП КОР „Фармацевтична фабрика" задовольнити з підстав викладених вище.

Представник позивача проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі заперечував, просив суд апеляційну скаргу КП КОР „Фармацевтична фабрика" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 11.02.2013 року - без змін.

У судовому засіданні, яке відбулось 11.04.2013 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу КП КОР „Фармацевтична фабрика" слід задовольнити частково, а рішення господарського суду міста Києва від 11.02.2013 року - скасувати частково та прийняти нове, яким позов задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно із частиною 2 статті 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається із матеріалів справи, 23.11.2010 року між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) укладено договір № 23/11/10 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язався постачати покупцю лікарсько-рослинну сировину (далі - товар), а покупець - прийняти та оплатити її на умовах даного Договору.

У п. 1.2. Договору сторони погодили, що найменування, ціна, кількість товару зазначаються у специфікаціях до даного договору та є його невід'ємною частиною.

Відповідно до п. 2.3. Договору датою поставки товару є дата оформлення сторонами видаткової накладної.

Згідно з п. 4.2 Договору покупець оплачує поставлений товар на підставі виставленого постачальником рахунку, за погодженою в даному Договорі ціною в наступному порядку: платіж в розмірі 100% вартості погодженої партії товару протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, постачальник на виконання умов Договору передав покупцю товар на загальну суму 137 829,80 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи рахунками на оплату № 13 від 11.01.2012 року, № 291 від 27.03.2012 року, видатковими накладними № 22 від 16.01.2012 року на суму 27 801,00 грн. та № 292 від 27.03.2012 року на суму 110 028,80 грн., а відповідач прийняв товар, що підтверджується підписом представника відповідача на відповідних накладних та довіреностями на отримання товару від позивача № 4 від 12.01.2012 року та № 87 від 27.03.2012 року.

В свою чергу відповідач, в порушення умов Договору щодо порядку оплати здійснив розрахунок за отриманий товар лише частково в сумі 10 383,79 грн., внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за Договором в розмірі 127 446,01 грн.

У зв'язку із несплатою відповідачем заборгованості за Договором, позивач направив на адресу відповідача претензію № 934-ЮР від 02.11.2012 року про сплату боргу.

Проте, дана претензія залишена відповідачем без відповіді та виконання.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції, відповідачем погашено 18 000,01 грн. заборгованості за Договором, що підтверджується підписаним представниками позивача та відповідача і скріпленим печатками юридичних осіб актом звірки взаємних розрахунків від 31.01.2013 року, а відтак заявлена позивачем до стягнення сума основного боргу становить 109 446,00 грн.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що провадження у справі в частині стягнення 18 000,01 грн. основного боргу підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Умови договору № 23/11/10 від 23.11.2010 року свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 Цивільного кодексу України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно п. 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що зібраними у справі доказами підтверджується, що покупець не виконав свої зобов'язання за Договором в частині повної та своєчасної сплати грошових коштів за поставлений товар, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 109 446,00 грн.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду, що враховуючи відсутність в матеріалах справи контррозрахунку відповідача, а також те, що відповідач будь-яких доказів щодо повної оплати поставленого позивачем товару не надав, то позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 109 446,00 грн. є законними, обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за поставлений товар за Договором, позивач просить стягнути з відповідача 61 353,30 грн. пені по накладній № 22 від 16.01.2012 року на суму боргу 17 417,21 грн. за період з 16.02.2012 року по 13.12.2012 року та по накладній № 292 від 27.03.2012 року на суму боргу 110 028,80 грн. за період з 27.04.2012 року по 13.12.2012 року.

Судом першої інстанції зроблено власний розрахунок пені та позовні вимоги в частині стягнення 61 353,30 грн. пені задоволено частково в сумі 12 580,96 грн., у стягненні 48 772,34 грн. пені відмовлено.

При цьому, місцевим господарським судом вірно обмежено розмір пені подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, згідно ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Водночас, частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення пені, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки п. 5.1. Договору встановлено інший період нарахування пені, а саме: за кожен день прострочення, тобто весь період прострочення, то відсутні підстави для обмеження періоду нарахування пені шестимісячним строком згідно ч. 6 ст. 232 ГК України.

Однак, з таким рішенням місцевого господарського суду погодитись не можна, з огляду на наступне.

Пунктом 5.1. Договору сторони погодили, що за порушення строків оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,2 % від суми Договору за кожен день прострочення.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У сфері господарювання згідно ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З вищенаведеної статті випливає, що пеня має бути розрахована лише за шість місяців з дня виникнення прострочення, якщо інше сторонами не встановлено договором.

Проте аналізуючи приписи п. 5.1. Договору судова колегія приходить до висновку, що сторонами не узгоджено можливість нараховувати пеню за порушення строків оплати товару за період більше ніж шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, тобто в договорі немає спеціальної вказівки, за який період стягуються штрафні санкції.

Відтак в силу ч. 6 ст. 232 ГК України належить до стягнення пеня тільки за півроку з моменту коли відбулося фактичне порушення відповідачем виконання зобов'язання.

З огляду на вищевказані норми чинного законодавства, провівши відповідні розрахунки, судова колегія приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в розмірі 9 554,26 грн. (по накладній № 22 від 16.01.2012 року на суму боргу 17 417,21 грн. за період з 16.02.2012 року по 15.08.2012 року в розмірі 1 298,80 грн. та по накладній № 292 від 27.03.2012 року на суму боргу 110 028,80 грн. за період з 27.04.2012 року по 26.10.2012 року в розмірі 8 255,46 грн.) в межах шести місяців, враховуючи розмір подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення пені, судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права та не обмежено період нарахування пені шістьома місяцями у відповідності до ч. 6 ст. 232 ГК України, не що призвело до прийняття невірного рішення в цій частині.

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 11.02.2013 року слід скасувати частково, а резолютивну частину рішення викласти в редакції постанови Київського апеляційного господарського суду.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з частковим задоволенням позову з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 380,00 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви пропорційно задоволеній частині позовних вимог, а у зв'язку із частковим задоволенням апеляційної скарги відповідача, судовий збір за її подання в розмірі 30,28 грн. покладається на позивача.

Керуючись статтями 49, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства Київської обласної ради „Фармацевтична фабрика" на рішення господарського суду м. Києва від 11.02.2013 року у справі № 5011-6/18305-2012 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 11.02.2013 року у справі № 5011-6/18305-2012 скасувати частково.

3. Резолютивну частину рішення господарського суду міста Києва від 11.02.2013 року у справі № 5011-6/18305-2012 викласти в такій редакції:

„1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства Київської обласної ради „Фармацевтична фабрика" (01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16, код 05485166) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Сумифітофармація" (40035, м. Суми, вул. Заливна, 11, 16 поверх, код 31397624) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення 109 446,00 грн. основного боргу, 9 554,26 грн. пені та 2 380,00 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

3. Припинити провадження у справі в частині стягнення 18 000,01 грн. основного боргу.

4. В іншій частині позову відмовити."

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Сумифітофармація" (40035, м. Суми, вул. Заливна, 11, 16 поверх, код 31397624) на користь Комунального підприємства Київської обласної ради „Фармацевтична фабрика" (01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16, код 05485166) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення 30,28 грн. грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити місцевому господарському суду видати накази.

6. Копію постанови суду надіслати учасникам апеляційного провадження.

7. Справу № 5011-6/18305-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Повний текст постанови підписано 16.04.2013 року.

Головуючий суддя Остапенко О.М.

Судді Жук Г.А.

Руденко М.А.