Постанова № 30848615, 04.03.2013, Чернігівський окружний адміністративний суд

Справа № 825/494/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2013 року м. Чернігів

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лобана Д.В.,

при секретарі Романенко Л.Л.,

за участю представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом приватного підприємства «Автоком - Сервіс» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення , -

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «Автоком - Сервіс» (далі - ПП «Автоком-Сервіс») звернулось до суду з адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби (далі - ДПІ у м. Чернігові) № 0000682200 від 29.01.2013.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем, на думку позивача, були порушені вимоги Податкового кодексу України, у зв'язку з чим податковий орган під час перевірки дійшов необґрунтованих висновків, які покладені в основу податкових повідомлень-рішень. Зокрема, висновки про порушення позивачем цивільного та податкового законодавства не обґрунтовані посиланням на конкретні обставини фінансово - господарської діяльності, на первинні документи, зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку. Так, відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП «Автоком - Сервіс» з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість за липень 2011 року у складі податкового кредиту операцій з ПП «Крузо». За результатами перевірки складено акт № 76/22/35956320 від 14.01.2013 про встановлення порушень, на підставі якого винесене податкове повідомлення № 0000682200 від 29.01.2013, яким підприємству було визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 31667,00 грн та застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 15834,00 грн. ПП «Автоком - Сервіс» у липні 2011 року мало господарські відносини з ПП «Крузо», про що між підприємствами було укладено договір купівлі - продажу товару за замовленням. В результаті господарських взаємовідносин з ПП «Крузо» позивачем задекларовано податкового кредит на загальну суму 79559,00 грн. При цьому, висновки податкового органу про відсутність факту реального виконання вказаного договору, на думку позивача, здійснені без належного аналізу характеру договору, його товарності та реальності. За основу для прийняття висновків про відсутність факту реального виконання договору позивача з його контрагентом відповідач бере лише наявність акту № 5859/372/23-206/31846034 від 21.12.2011, отриманого від ДПІ у м. Дніпродзержинську, про результати проведення позапланової документальної перевірки ПП «Крузо», відповідно до якого встановлено, що в силу відсутності у ПП «Крузо» виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів тощо, згідно п. 1, 5 ст. 203, п. 1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, угоди з контрагентами вбачаються як такі, що мають ознаки нікчемності. Також, позивач звертає у вагу на те, що в акті перевірки висновки про нікчемність укладеного позивачем із ПП «Крузо» правочину ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені посиланнями на будь-які первинні документи, а отже, ставить під сумнів факт реального здійснення господарських операцій. Такі висновки ДПІ у м. Чернігові позивач вважає протиправними. Таким чином, ПП «Автоком - Сервіс» правомірно сформувало податковий кредит за липень 2011 року по взаємовідносинах з ПП «Крузо», а тому вважає, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив його задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, в його задоволенні просив відмовити в повному обсязі, оскільки ДПІ у м. Чернігові була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП «Автоком - Сервіс» з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість за липень 2011 року у складі податкового кредиту операцій з ПП «Крузо». За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт № 76/22/35956320 від 14.01.2013, на підставі якого винесене податкове повідомлення № 0000682200 від 29.01.2013, яким ПП «Автоком - Сервіс» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 47501,00 грн, в тому числі 31667,00 грн за основним платежем та 15834,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями. Висновки акту перевірки позивача були зроблені ДПІ у м. Чернігові на підставі акту ДПІ у м. Дніпродзержинську № 5859/372/23-206/31846034 від 21.12.2011 про результати позапланової документальної виїзної перевірки ПП «Крузо» з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податкового кредиту та податкових зобов'язань по деклараціях з податку на додану вартість за період червень-жовтень 2011 року, якими встановлено, що ПП «Крузо» має ознаки «фіктивності», оскільки за місцем реєстрації не знаходиться, згідно податкової звітності у нього відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення операцій з купівлі - продажу. Також, представник відповідача в своїх запереченнях наголошує на тому, що з акту перевірки ПП «Крузо» вбачається, що відповідно до проведеної експертизи Науково-дослідного експертно - криміналістичного центру при управлінні ГУМВС України в Дніпропетровській області від 10.10.2011 № 12/41271 спеціалістом зроблено висновок, що підпис від імені директора ПП «Крузо» гр. ОСОБА_1 в податковій звітності можливо виконані другою особою.

Виходячи з наведеного, відповідач вважає, що ПП «Автоком - Сервіс» безпідставно сформовано витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у вказаному періоді по взаємовідносинам з ПП «Крузо», так як документи, отримані від ПП «Крузо» не можуть розглядатись в якості належного підтвердження витрат, та, в свою чергу, вважає, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийняте на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства, а тому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви та заперечень на неї, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

ПП «Автоком - Сервіс» (ідентифікаційний код 35956320) зареєстровано виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 11.06.2008 та взято на податковий облік до ДПІ у м. Чернігові за № 9669, також, 23.06.2008 зареєстровано платником податку на додану вартість, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 581471 (а.с. 7), копією довідки про взяття на облік платника податків від 12.05.2010 № 326/10-29-017 (а.с. 10), копією свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 23.06.2008 (а.с. 9).

Судом встановлено, що на підставі направлення № 114 від 09.01.2012, вимог п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 82 Податкового кодексу України та відповідно до наказу № 80 від 09.01.2013 співробітниками ДПІ у м. Чернігові проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП «Автоком - Сервіс» з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість за липень 2011 року у складі податкового кредиту операцій з ПП «Крузо».

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт № 76/22/35956320 від 14.01.2013 (а.с. 53-61), в якому зафіксовано порушення позивачем:

- п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755- VI, в результаті чого ПП «Автоком - Сервіс» занижено податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, за період, що перевірявся, на загальну суму 31667,00 грн, в тому числі за липень - 31667,00 грн.

На підставі зазначеного акту та викладеного у ньому порушення, ДПІ у м. Чернігові прийнято податкове повідомлення - № 0000682200 від 29.01.2013, яким ПП «Автоком - Сервіс» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 47501,00 грн, в тому числі 31667,00 грн за основним платежем та 15834,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 63).

Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Основними видами діяльності ПП «Автоком - Сервіс» є технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, торгівля автомобілями та ремонт легкових автотранспортних засобів, роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів, технічні випробування та дослідження, що підтверджується копією довідкою Головного управління статистики у Чернігівській області серії АА № 604816 від 25.01.2012 (а.с. 8).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємому періоді ПП «Автоком - Сервіс» здійснювало господарську діяльність із контрагентом ПП «Крузо».

Так, 01.07.2011 між ПП «Автоком - Сервіс» (Покупець) та ПП «Крузо» (Постачальник) було укладено договір № 0107 (а.с. 15-16), у відповідності до вимог якого Постачальник зобов'язується постачати Покупцю за його замовленням товар, а Покупець зобов'язується своєчасно прийняти та оплатити товар на умовах, передбачених договором. Покупець надає замовлення постачальнику, в якому зазначає номенклатуру, асортимент, комплектність та кількість товару, постачання якого здійснюється Постачальником. Постачальник повинен відвантажити товар Покупцю згідно накладних. Доставка товару здійснюється за допомогою кур'єрських служб, або іншим зручним засобом. Послуги по доставці товару оплачуються Покупцем.

Загальна сума договору складає 190000,00 грн, в тому числі ПДВ - 31666,67 грн.

Договір підписано директорами підприємств та скріплено печатками.

Договір набирає чинності з дня його підписання і діє включно до 31.12.2011, а в частині взаємних розрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов'язань..

Реальність виконання вказаного договору підтверджують наступні первинні документи:

- податкові накладні № 11 від 08.07.2011 на загальну суму з ПДВ 60161,74 грн, № 25 від 18.07.2011 на загальну суму з ПДВ 56668,18 грн, № 52 від 29.07.2011 на загальну суму з ПДВ 73170,08 грн (а.с 22, 41, 47);

- видаткові накладні № 11 від 08.07.2011 на загальну суму з ПДВ 60161,74 грн, № 25 від 18.07.2011 на загальну суму з ПДВ 56668,18 грн, № 52 від 29.07.2011 на загальну суму з ПДВ 73170,08 грн (а.с 17, 23, 42);

- товарно - транспортні накладні № 11 від 08.07.2011 на загальну суму з ПДВ 60161,74 грн, № 25 від 18.07.2011 на загальну суму з ПДВ 56668,18 грн, № 52 від 29.07.2011 на загальну суму з ПДВ 73170,08 грн (а.с 21, 40, 46);

- акти приймання - передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (а.с. 18-20, 24- 39, 43-45);

- довіреність № 186 від 08.07.2011 на отримання від ПП «Крузо» згідно договору купівлі - продажу № 0107 від 01.07.2011 цінностей на загальну суму 190000,00 грн (а.с. 48).

Розрахунок за надані послуги здійснено безготівковим шляхом, що підтверджується копіями платіжних доручень № 2579 від 25.07.2011, № 2698 від 11.08.2011, № 2737 від 16.08.2011, № 2949 від 12.09.2011 (а.с. 49, 50, 51, 52).

Отже, правовідносини за спірним правочином в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Тобто, позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договір мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки товар (роботи/послуги) був переданий, оплата проведена, договори виконано сторонами в повному обсязі.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент вчинення правочинів підприємство - контрагент позивача ПП «Крузо» було зареєстровано в якості юридичної особи та платника податків, що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 11.02.2013 (а.с. 97-103) та відомостями податкового органу про платника податків (а.с. 104).

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що на момент укладення договору з контрагентом позивач проявив належну обачність, перевіривши необхідні документи контрагента та чи здійснює він господарську діяльність.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є постачання товарів (послуг), місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно до п. 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно із п. 188.1 ст.188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Згідно із п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із п. 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суд звертає увагу на те, що податкові накладні, видані ПП «Автоком - Сервіс», містять всі реквізити передбачені п. 201.1 ст. 201 ПК України, а тому згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України вони є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому, з урахуванням норм статей 44 та 61 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх поставок товарів, робіт, послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Як на підставу нікчемності правочинів позивача з контрагентом ПП «Крузо» відповідач посилається на акт ДПІ у м. Дніпродзержинську № 5859/372/23-206/31846034 від 21.12.2011 про результати позапланової документальної виїзної перевірки ПП «Крузо» з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податкового кредиту та податкових зобов'язань по деклараціях з податку на додану вартість за період червень-жовтень 2011 року, якими встановлено, що ПП «Крузо» має ознаки «фіктивності», оскільки за місцем реєстрації не знаходиться, згідно податкової звітності у нього відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення операцій з купівлі - продажу.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач виходячи з даних акту перевірки ДПІ у м. Дніпродзержинську № 5859/372/23-206/31846034 від 21.12.2011 про результати позапланової документальної виїзної перевірки ПП «Крузо» посилається на висновок експертизи Науково-дослідного експертно - криміналістичного центру при управлінні ГУМВС України в Дніпропетровській області від 10.10.2011 № 12/41271, в якому зроблено висновок, що підпис від імені директора ПП «Крузо» гр. ОСОБА_1 в податковій звітності можливо виконані другою особою.

Однак, такі посилання судом не приймаються до уваги, зважаючи на наступне.

Відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з ч. 2 згаданої статті, є нікчемним.

Частино 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб - сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Суд вважає за необхідне зазначити, що сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певних договорів, не є безумовною підставою для висновку про укладення таких договорів з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Доводи відповідача щодо неможливості здійснення контрагентом позивача фінансово - господарської діяльності у зв'язку з відсутністю його за своїм місцезнаходженням, відсутністю у нього основних засобів та трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення такої діяльності суд вважає необґрунтованими, оскільки чинним цивільним та господарським законодавством дійсність і реальність договорів та правомірність виданих за ними, зокрема, податкових накладних не обумовлені наявністю у постачальника (продавця) матеріальних та трудових ресурсів для здійснення такої діяльності.

Стосовно відповідальності позивача за можливі протиправні дії його контрагента суд зазначає, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства у діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Поряд з цим, будь-яких доказів щодо обізнаності позивача про фіктивне підприємництво юридичних осіб, що є контрагентами ПП «Крузо» та здійснення ним незаконної фінансово - господарської діяльності представником відповідача суду не надано.

Таким чином, за переконанням суду, відповідач неправомірно поклав на позивача відповідальність за можливі протиправні дії його контрагента.

Отже, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентом позивача від уплати податків та зборів, визначення йому податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

В свою чергу, судом встановлено, що вищезазначений договір купівлі - продажу був виконаний сторонами в повному обсязі, товар (роботи/послуги) отриманий, сторони претензій один до одного не мають.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаного правочину з отримання позивачем товарів (робіт/послуг), невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

Всі суми податку на додану вартість, сплаченого і віднесеного позивачем до податкового кредиту, підтверджуються податковими накладними, які відповідають вимогам Податкового кодексу України та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Частиною 2 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Верховний суд України у справах з аналогічним предметом спору дотримується позиції, що судом обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам.

Вказаний факт не був спростований в судовому засіданні представником відповідача.

Враховуючи вищевикладене, висновок податкового органу про заниження позивачем податку на додану вартість є безпідставним, а тому і нарахування штрафних (фінансових) санкцій, з огляду на ст. 123 Податкового кодексу України, також є протиправним.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність свого рішення.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 122, 158 - 163Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов приватного підприємства «Автоком - Сервіс», - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби № 0000682200 від 29.01.2013.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «Автоком - Сервіс» судові витрати в сумі 476 (чотириста сімдесят шість) грн.

Постанова набирає законної сили та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.В. Лобан