КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.02.2009 № 17/358
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ропій Л.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - ЦвілюхН.А. - представник, дов. № 08 від 12.09.2008;
від відповідача - Земницький Д.П. - адвокат, дов. б/н від 10.10.2008; від третьої особи - не з’явився, про судове засідання повідомлений належним чином,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна"
на рішення Господарського суду м.Києва від 12.11.2008
у справі № 17/358
за позовом Приватного підприємства "Ірта"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна"
третя особа ЗАТ "Крафт Фудз Україна"
про стягнення 12003,93 грн.
Розпорядженням В.о. голови Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2009 № 01-23/1/2 змінено склад колегії суддів.
На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України 08.01.2009 розгляд апеляційної скарги відкладено на 10.02.2009.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.11.2008 у справі №17/358 позов задоволено повністю, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 10 605,00 грн. основного боргу, 1 398,93 грн. пені, 120,04 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення мотивовано тим, що факт надання позивачем послуг підтверджується складеним позивачем та відповідачем актом приймання-здачі виконаних робіт від 26.12.2007 на суму 10 605,00 грн., а також товарно-транспортною накладною № 255360 від 20.12.2007 з датою одержання вантажу 24.12.2007; суд вважає безпідставними твердження відповідача щодо порушення позивачем умов договору та здійснення без згоди відповідача перевезення вантажу в пошкодженій тарі.
Відповідач в апеляційній скарзі просить рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2008 у справі № 17/358 скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права і у задоволенні позову відмовити повністю.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
Заявник стверджує, що оскільки відповідно до п.п. 3.1.3, 3.1.5, 5.2, 5.3 договору від 01.09.2007 позивач не повідомив відповідача про виявлення при завантаженні невідповідності стану чи кількості вантажу, вказаному у товарно-транспортній накладній, не зробив відповідного застереження у товарно-транспортній накладній, приступив до перевезення без згоди відповідача, не вніс свої зауваження в усі примірники товарно-транспортної накладної, не прийняв участь у складанні акту вантажоодержувачем, торгово-промисловою палатою чи незалежним експертом страхової компанії та не підписав його, то це дає підстави стверджувати, що при завантаженні вантаж був у кількості та у стані, що зазначені у товарно-транспортних документах, а пошкодження вантажу відбулося під час перевезення. Отже, на думку заявника, твердження місцевого господарського суду про належне виконання позивачем умов договору є безпідставним.
Заявник посилається на те, що позивач не виконав належним чином взяті на себе зобов’язання, а саме: не перевірив вантаж (каву) у стані, який був наданий йому до перевезення.
Заявник стверджує, що оскільки позивач не виконав свої зобов’язання належним чином, змістом яких було перевезення вантажу в кількості і стані, що зазначені у товарно-транспортних документах, відповідач на підставі ч. 6 ст. 193 ГК України відмовився від виконання своїх зобов’язань з оплати вартості перевезення.
На думку заявника, судом порушені вимоги ч.ч. 1, 6 ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України, ст. 34 ГПК України.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів скарги, посилаючись, зокрема, на те, що вантажоодержувачем при вивантажені не була дотримана процедура, встановлена розд. 5 договору, та водію перевізника не було надано можливості внесення до товарно-транспортної накладної своїх зауважень щодо пошкодження тари вантажу при вивантаженні, також про ініціювання експертизи вантажу водія перевізника вантажоодержувач не повідомив, чим позбавив останнього можливості взяти участь у її проведенні, отже одноосібне внесення вантажоодержувачем зауважень до товарно-транспортної накладної з порушенням вимог п. 5.3 договору не є належним доказом пошкодження вантажу перевізником.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.
Позивачем пред’явлено позов про стягнення з відповідача 10 605,00 грн. основного боргу – заборгованості по оплаті автотранспортного перевезення згідно з договором № 2 від 01.09.2007, 1 398,93 грн. пені за прострочення платежу та судових витрат на підставі ст.ст. 173, 193, 229 ГК України, ст. 526 ЦК України, пп. "а" ч. 1, ч. 2 п. 134 Статуту автомобільного транспорту Української РСР, ст. 30 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.
01.09.2007 сторонами укладено договір-доручення № 2 про надання транспортно-експедиторських послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, за яким позивач є довірителем, відповідач – повіреним, а згідно з п. 1.3 договору № 2 у розділах 2-6 даного договору довіритель іменується перевізником, а повірений – експедитором.
Відповідно до п. 2.3 договору № 2 конкретні умови по кожному окремому замовленню обумовлюються в заявці, яка є невід’ємною частиною цього договору.
Згідно з п. 4.4 договору № 2 порядок і терміни оплати обумовлюються в разовій заявці, що направляється позивачу перед конкретним перевезенням.
Відповідачем передано, а позивачем прийнято до виконання заявку-доручення на перевезення вантажу від 11.12.2007 за маршрутом: Республіка Польща – Україна.
У зазначеній заявці від 11.12.2007 сторонами погоджено умови про оплату замовлення в розмірі 10 605,00 грн. протягом 15-ти банківських днів по оригіналу CMR.
Позивачем здійснено замовлене відповідачем міжнародне транспортне перевезення за CMR № 255360 та видано вантаж вантажоодержувачу, про що свідчить гр. 24 зазначеної товарно-транспортної накладної.
Згідно з актом приймання-здачі виконаних робіт від 26.12.2007 позивач здав, а відповідач прийняв зазначені автотранспортні послуги на загальну суму 10 605,00 грн.
Відповідно до п. 3.2.7 договору № 2 відповідач зобов’язався вчасно, у терміни, обумовлені в кожному окремому випадку, здійснювати розрахунки з позивачем.
Пунктом 6.6 договору № 2 встановлено, що у випадку протермінування платежу винна сторона оплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день протермінування.
Частиною 1 ст. 193 ГК України передбачено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Така ж норма закріплена і в ст. 526 ЦК України.
Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України порушення зобов’язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Таким чином, оскільки відповідно до матеріалів справи прострочення відповідачем виконання обов’язку оплатити надані позивачем автотранспортні послуги почалось з 19.01.2008, то позовні вимоги про стягнення основного боргу та пені є такими, що ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають нормам законодавства.
Однак, апеляційна інстанція не погоджується із незастосуванням судом першої інстанції норми ч. 6 ст. 232 ГК України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.
Як вбачається з розрахунку до позовної заяви, позивачем нараховано пеню за період прострочення платежу з 01.02.2008 по 03.09.2008, проте відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування санкцій підлягає припиненню 19.07.2008, у зв’язку з чим є правомірними позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 1 162,49 грн.
Із доводами апеляційної скарги немає підстав погодитись, зважаючи на викладене та наступні обставини.
Згідно з актом експертизи Сумської торгово-промислової палати № И-85 від 25.12.2007 при визначенні кількості товару, що передавався вантажоодержувачу за накладною CMR № 255360, було встановлено, що автомобіль прибув за непорушеною пломбою вантажовідправника; був завантажений по всій площині до повної місткості, всього в автофургоні 18 мішків з кавою розчинною, які встановлені на 18-ти паллетах, із них 2 мішки №№ 0223241, 9223247 мають пориви тканини у нижній частині мішка довжиною 5-10 см., у місцях поривів мішки забруднені кава, дірки заклеєні липкою стрічкою.
Таким чином, оскільки з матеріалів справи вбачається, що автомобіль до вантажоодержувача прибув у справному стані, за пломбами вантажовідправника, яким здійснено навантаження та при завантаженні пориви мішків з кавою заклеєні липкою стрічкою, то підтверджено причинно-наслідковий зв’язок між навантаженням вантажовідправника кави у неналежній тарі та не вжиття належних заходів по забезпеченні схоронності вантажу.
Із матеріалів справи не вбачається ознак впливу на вантаж якихось обставин під час перевезення, які спричинили б пошкодження вантажу, тому твердження заявника скарги про те, що позивач не перевіз вантаж (каву) у стані, який був наданий йому до перевезення, не ґрунтується на матеріалах справи.
Згідно з ч. 6 ст. 193 ГК України зобов’язана сторона має право відмовитися від виконання зобов’язання у разі неналежного виконання другою стороною обов’язків, що є необхідною умовою виконання.
Як стверджує заявник скарги, порушенням позивача своїх обов’язків полягає у тому, що ним не поінформовано відповідача про завантаження відправником вантажу у неналежну тару та не одержано відповідних інструкцій.
Із пояснення водія автомобіля (а.с. 13 – 14) вбачається, що про наявність незначних пошкоджень 2-х мішків ним було заявлено посадовим особам відправника, які запевнили, що при такому незначному пошкодженні верхнього мішка, а мішки були подвійні, кава не висиплеться.
Докази того, що про цю обставину безпосередньо під час завантаження був повідомлений відповідач, відсутні.
Слід зазначити, що законодавством не передбачено, що необхідною умовою виконання договору транспортного експедирування є перевірка кількості та стану вантажу, зокрема, в ст. 316 ГК України їх віднесено до додаткових послуг.
Також, матеріалами справи не підтверджено ту обставину, що неповідомлення відповідача про недоліки тари, в якій вантажовідправником завантажується вантаж, є необхідною умовою виконання позивачем заявки-доручення на перевезення вантажу від 11.12.2007, що є підставою для застосування норми ч. 6 ст. 193 ГУ України.
Ані в п. 4.5 договору № 2, ані в заявці–дорученні не передбачено підставою оплати перевезення вантажу здійснення контролю за належним навантаження відправником вантажу. В акті приймання-здачі виконаних робіт від 26.12.2007 відповідачем прийнято виконані позивачем роботи без будь-яких зауважень. Так само вантажоодержувачем, оскільки останнім одержано вантаж, доставлений позивачем із Республіки Польща, прийнято здійснення автотранспортних послуг від відповідача.
Таким чином у відповідача немає підстав для застосування норми ч. 6 ст. 193 ГК України, а судом першої інстанції не порушено ч. 1 ст.193 ГК України та 526 ЦК України.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції – зміні.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 – 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2008 у справі № 17/358 змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:
"Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" (04073, м. Київ, Московський проспект, 6, офіс 505; рахунок № 260050130 в Банк ВАТ «Міжнародний комерційний банк» м. Києва, МФО 300658; код ЄДРПОУ 35322154) на користь Приватного підприємства "Ірта" (43001, м. Луцьк, вул. Старицького, 9; рахунок № 26004010521601 в АБ «Брокбізнесбанк» м. Луцьк, МФО 303592; код ЄДРПОУ 32872238) 10 605,00 грн. основного боргу, 1 162,49 грн. пені, 117,67 грн. державного мита, 115,68 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В решті позову відмовити."
2. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.
3. Справу № 17/358 повернути до Господарського суду міста Києва
Головуючий суддя
Судді
Судове рішення № 3084673, Київський апеляційний господарський суд було прийнято 10.02.2009. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 17/358. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: