Рішення № 30841416, 22.04.2013, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 742/441/13-ц Провадження № 22-ц/795/1063/2013 Головуючий у I інстанції -Зарічна Л. А. Доповідач - Смаглюк Р. І.Категорія -цивільна

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2013 року АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіСмаглюк Р.І., суддів:Висоцької Н.В., Шитченко Н.В., при секретарі:Зіньковець О.О.,за участю:позивачки ОСОБА_5, її представника ОСОБА_6, представника відповідача ОСОБА_7,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Чернігівської області в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Прилуцького міськрайонного суду від 15 березня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_8 про розірвання договору найму житла та виселення і за зустрічним позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім"єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, про визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на його половину,

в с т а н о в и в:

В січні 2013 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_8 про розірвання договору найму житла та його виселення, мотивуючи такими обставинами.

З 1992 року вона проживала з відповідачем однією сім"єю без укладення шлюбу в АДРЕСА_2, в будинку, отриманому в спадщину після смерті батька. З 2003 року їх відносини погіршилися і вони припинили сімейні відносини, але продовжували проживати в будинку без шлюбних відносин, без ведення спільного господарства, спільного побуту, спільних прав та обов'язків.

27 березня 2007 року вона продала отриманий від батька у спадщину вказаний будинок і за ці кошти купила квартиру АДРЕСА_1, вселила до неї, як наймача житла, ОСОБА_8, уклавши таким чином усний договір найму житла. Відповідач не несе витрат по утриманню квартири, відмовляється з неї виселитися добровільно, вчиняє сварки, вимагає від неї кошти на придбання іншої квартири, із-за чого вона неодноразово зверталася до органів міліції, в зв'язку з цим відповідач був 22 грудня 2012 року офіційно попереджений про припинення такої поведінки.

22 жовтня 2012 року вона надіслала йому письмове попередження про необхідність звільнити квартиру, але відповідач відмовився.

За станом здоров"я вона потребує сторонньої допомоги, яку їй буде надавати племінник ОСОБА_9, але вселити його до своєї квартири вона не може через протиправну поведінку відповідача. Тому просила розірвати договір найму житлового приміщення між нею та відповідачем, виселити його з квартири АДРЕСА_1, без надання іншого житла.

Відповідач ОСОБА_8 в лютому 2013 року звернувся до суду з зустрічним позовом про встановлення факту проживання однією сім"єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, про визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на його половину, мотивуючи такими обставинами.

З 1992 року вони з позивачкою проживають однією сім"єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний бюджет. В 2004 році під час перебування ОСОБА_5 на лікуванні в психіатричній лікарні її брат вигнав його з будинку, в який він повернувся за бажанням позивачки після її повернення з лікарні. Вони вирішили купити іншу квартиру і за спільні кошти придбали спірну квартиру. Незважаючи на те, що 20 березня 2007 року ОСОБА_5 продала будинок батька, але гроші за нього від покупця отримала уже після того, як вони купили 27 березня 2007 року квартиру АДРЕСА_1, що підтверджено розпискою покупця ОСОБА_10, спірна квартира є їх спільною сумісною власністю.

На час її купівлі він не перебував в іншому шлюбі, оскільки його шлюб був розірваний 3 серпня 1990 року Чарджевським народним судом Туркменистану.

Відповідно до ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім"єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об"єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, що не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Тому відповідач просив визнати факт проживання його та ОСОБА_5 однією сім"єю без реєстрації шлюбу з 1994 року, визнати їх спільною сумісною власністю квартиру АДРЕСА_1 та визнати за ним право власності на 1/2 частину цієї квартири, відмовити позивачці в її позові про його виселення.

Рішенням суду в задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено частково. Встановлено факт проживання ОСОБА_8 та ОСОБА_5 на час придбання квартири АДРЕСА_1 однією сім"єю без реєстрації шлюбу, визнано вказану квартиру їх спільною сумісною власністю і визнано за ОСОБА_8 право власності на 1/2 частину цієї квартири.

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_5 просить вказане рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення її позову та про відмову в задоволенні зустрічного позову, мотивуючи неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що вона підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову та задовольняючи частково зустрічний позов, суд прийшов до висновку про те, що сторони на час придбання спірної квартири проживали однією сім"єю без реєстрації шлюбу, 27 березня 2007 року придбали квартиру АДРЕСА_1, яка є їх спільною сумісною власністю. Незважаючи на те, що на час звернення позивачки до суду, вони припинили подружні відносини, не мають спільного бюджету, ведуть окремо своє господарство, відповідач не втратив право користування цією квартирою, оскільки вселився в неї як член сім"ї власника, підстав для його виселення, як квартиронаймача, нема, відсутні підстави і для його виселення за систематичне порушення правил співжиття. Тому первісний позов є необґрунтованим.

Зустрічний позов відповідно до ст.ст. 70, 71, 74 СК України є обґрунтованим. Суд частково задовольнив зустрічний позов, виходячи з того, що факт проживання однією сім"єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є доведеним не за весь період, про який заявив ОСОБА_8, а на час придбання спірної квартири 27 березня 2007 року.

Такий висновок суду відповідає фактичним обставинам справи та нормам закону в частині відмови в задоволенні первісного позову, а в частині задоволення зустрічного позову не відповідає, тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову та залишенню без змін - в частині вирішення первісного позову з таких підстав.

Сторони не заперечували факт проживання однією сім"єю без реєстрації шлюбу з 1992 року. Однак, на думку позивачки, такі відносини між ними припинилися в 2003 році, на думку відповідача - продовжуються на день виникнення спору між ними.

Факт їх спільного проживання з 1992 року підтверджений реєстрацією позивачки в АДРЕСА_2, з 7 квітня 1976 року, відповідача - з 31 липня 1992 року, показаннями свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_9 / л.с. 25,41/.

27 березня 2007 року ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу придбала квартиру АДРЕСА_1 за 12 985 грн., які продавець ОСОБА_13 отримала повністю до підписання цього договору / л.с. 7/.

На час її придбання сторони не припинили фактичні шлюбні відносини, доказів про те, що вони були припинені в 2003 році, позивачка не надала, її твердження про те, що вони були припинені і з ОСОБА_8 був укладений усний договір найму житла, спростовуються їх спільною реєстрацією в спірній квартирі з 26 червня 2007 року / л.с.9-10, 25, 41/, її заявами до органів міліції від 3 жовтня 2008 року, 17 серпня 2011 року, в яких вона скаржиться на негаразди в її сімейному житті з співмешканцем ОСОБА_8, постановою про відмову в порушенні кримінальної справи від 5 червня 2008 року, висновком від 22 грудня 2012 року про результати розгляду її заяви відносно ОСОБА_8, як члена сім"ї власника житла, а не як квартиронаймача / л.с. 11-14, 18/.

Тому суд першої інстанції обгрунтовано визнав недоведеними вимоги позивачки щодо укладення з відповідачем усного договору найму житла і про наявність підстав для його виселення зі спірної квартири.

Посилання ОСОБА_5 на неможливість їх спільного проживання, про порушення ОСОБА_8 правил співжиття, про необхідність вселення до неї племінника для догляду за нею, попередження відповідача за 3 місяці про розірвання договору найму житла, не можуть бути підставою для його виселення відповідно до ст.ст. 168, 169 ЖК України, оскільки судом не встановлено укладення сторонами договору найму житла.

Для його виселення відповідно до ст.ст. 157 ЖК України відсутні підстави, передбачені ст. 116 ЖК України.

Отже, висновок суду про відмову в задоволенні первісного позову є законним та обґрунтованим.

Тому в цій частині апеляційна скарга ОСОБА_5 не підлягає задоволенню.

Висновок суду про те, що на час придбання спірної квартири 27 березня 2007 року сторони проживали однією сім"єю без реєстрації шлюбу і на їх спільні кошти була придбана ця квартира, яка є їх спільною сумісною власністю і частка в ній ОСОБА_8 становить 1 /2 частину, не можна визнати законним та обґрунтованим.

Відповідно до ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім"єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об"єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, що не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Обов'язковою умовою для виникнення права на майно для чоловіка та жінки, що проживають однією сім"єю, але не перебувають у шлюбі між собою, крім такого проживання, є їх неперебування в будь-якому іншому шлюбі.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 в шлюбі не перебуває / л.с.24-25/, відповідач ОСОБА_8 з 19 жовтня 1976 року перебував в шлюбі з ОСОБА_14, який розірвано рішенням Чарджевського народного суду від 3 серпня 1990 року, що набрало законної сили / л.с. 41-43/.

Відповідно до ст. 38 КпШС України ( 1970 року) шлюб може бути розірваний шляхом розлучення за заявою одного з подружжя або їх обох.

Стаття 39 цього Кодексу передбачала розірвання шлюбу з судовому порядку, також органами запису актів громадянського стану у передбачених законом випадках.

Отже, шлюб відповідача був розірваний в судовому порядку. Згідно зі ст. 44 КпШС України моментом припинення шлюбу є реєстрація розлучення в органах запису актів громадянського стану (на даний час - органах реєстрації актів цивільного стану).

Верховний Суд України в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 7 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" звернув увагу судів на те, що хоча розірвання шлюбу, здійснене на підставі рішення суду, потребує подальшої реєстрації у державному органі РАЦС, моментом припинення шлюбу є день набрання чинності рішенням суду про його розірвання (ч.2 ст. 114 СК).

Це правило не поширюється на випадки, коли шлюб було розірвано у судовому порядку до 1 січня 2004 року, тобто до дня набрання чинності СК.

Таким чином, про припинення шлюбу ОСОБА_8 може свідчити тільки реєстрація розлучення в органах запису актів громадянського стану (на даний час - органах РАЦСу). Таких доказів він суду не надав.

За таких обставин спільне проживання сторін однією сім"єю без реєстрації шлюбу з липня 1992 року не породжує юридичних наслідків щодо їх майна, оскільки відповідачем не доведений факт припинення його шлюбу з ОСОБА_14

Наявність рішення суду від 3 серпня 1990 року про розірвання шлюбу між ОСОБА_8 та ОСОБА_14, яке набрало законної сили, відповідно до викладеної вище позиції Верховного Суду України не є доказом припинення цього шлюбу. Тому це рішення суду, ухвалене до 1 січня 2004 року, не дає підстав вважати припиненим шлюб ОСОБА_8 відповідно до ч. 2 ст. 114 СК України.

Тому суд, встановивши відповідно до ст. 74 СК України факт спільного проживання сторін однією сім"єю без реєстрації шлюбу станом на 27 березня 2007 року та застосувавши до майна, набутого за час такого проживання, норми ст.ст. 70, 71 СК України, ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 щодо на неправильного застосування судом ст.ст. 168, 169 ЖК України, щодо виселення ОСОБА_8 відповідно до вимог ст.ст. 157, 116 ЖК України є необгрунтованими з наведених вище підстав.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування закону при задоволенні зустрічного позову є обґрунтованими.

Тому апеляційна скарга позивачки підлягає задоволенню частково, рішення суду відносно первісного позову необхідно залишити без змін, в частині задоволення зустрічного позову необхідно скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в його задоволенні.

Допущена судом першої інстанції описка в написанні прізвища відповідача "ОСОБА_8" замість "ОСОБА_8" підлягає виправленню судом відповідно до ст. 219 ЦПК України.

Питання про скасування ухвали про забезпечення позову вирішується судом першої інстанції відповідно до ст. 154 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 38, 44 КпШС України ( 1970 року), ст. 74, 114 СК України, ст.ст. 303, 307, п.4 ст. 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду від 15 березня 2013 року в частині задоволення зустрічного позову скасувати.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_8 до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім"єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, про визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на його половину відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає чинності негайно і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:Судді: