Ухвала суду № 30833898, 23.04.2013, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4949/13 Головуючий в 1 інстанції - Бойко О.М.

Справа 2/410/5617/12

Категорія - 27 Доповідач - Кочкова Н.О.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2013 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Кочкової Н.О.,

суддів - Слоквенка Г.П., Максюти Ж.І.,

при секретарі - Сичевській А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ПАТ «Платинум Банк», ОСОБА_3, Приватного нотаріуса Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_4, треті особи: прокурор Дніпропетровського району Дніпропетровської області, Відділ ДВС Дніпропетровського районного управління юстиції у Дніпропетровській області, Служба у справах дітей Дніпропетровської районної державної адміністрації про визнання іпотечного договору недійсним за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2013 року, -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання іпотечного договору недійсним - відмовлено в повному обсязі (а.с.137-139).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду з ухваленням нового про задоволення позову (а.с.142-144).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 14 вересня 2007 року між ЗАТ «ХОУМ КРЕДІТ БАНК», правонаступником прав та обов'язків якого є ПАТ «ХОУМ КРЕДІТ БАНК», правонаступником якого, в свою чергу, являється ПАТ «Банк Восток» та ОСОБА_3 було укладено Кредитний договір №89.978.07.10, відповідно до умов якого ОСОБА_3 було надано грошові кошти в сумі 110 000,00 євро строком з 14 вересня 2007 року по 13 вересня 2010 року зі сплатою 13,5% річних.

В рахунок забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором № 89.978.07.10, між ОСОБА_1 та ЗАТ «ХОУМ КРЕДІТ БАНК» 14 вересня 2007 року було укладено Іпотечний договір №89.978.07.10.1, відповідно до умов якого позивачка передала в іпотеку будинок та земельну ділянку площею 0,176 га, що знаходяться за адресою Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, АДРЕСА_1

28 березня 2011 року між ПАТ «ХОУМ КРЕДІТ БАНК» та ПАТ «Платинум Банк» було укладено Договір відступлення права вимоги за іпотечними договорами, згідно переліку, наведеному у Додатку №1 до договору, зокрема і за Іпотечним договором №89.978.07.10.1 від 14 вересня 2007 року , відповідно до п.1.1. якого всі свої права вимоги первісний кредитор передає новому кредитору. Також 28 березня 2011 року між цими ж сторонами укладено договір відступлення права вимоги №-20110328-Г, відповідно до п.1.1. якого Первісний кредитор відступив Новому кредитору всі свої права вимоги за кредитними договорами згідно переліку, наведеному у Додатку №1, зокрема право вимоги за Кредитним договором № 89.978.07.10 від 14 вересня 2007 року.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції послався на те, що при укладенні договору іпотеки між сторонами було дотримані всі умови, встановлені ст. 18 Закону України «Про іпотеку», порушень норм діючого законодавства з боку банку судом не встановлено.

Вказані висновки зроблені судом без порушення норм матеріального та процесуального права, оскільки згідно із ч. ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочинну стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ч. 1-3, 5, ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки, батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання; за ст. 18 зазначеного вище закону держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.

Посилання позивачки на те, що договір іпотеки протирічить інтересам дитини - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, - спростовуються довідкою Підгородненської міської ради від 03 вересня 2007 року, яку, добровільно підписуючи договір іпотеки, позивачка надала Банку та нотаріусу, про те, що у будинку №115 по вул. Геологів в м. Підгороднє зареєстрована тільки одна ОСОБА_1, у будинку, крім неї, ніхто не зареєстрований і не проживає (а.с.57). Також ОСОБА_1 надала заяву про те, що будинок не являється спільною сумісною власністю і що осіб, які могли б поставити питання про визнання за ними права власності на вищевказане майно - не має (а.с.58).

Належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 фактично проживала та мала право на користування вказаним будинком у 2007 році, у матеріалах справи не має, а довідка від 28 грудня 2012 року (а.с.131) про те, що донька проживає із мамою з 29.08.1998 року протирічать іншим довідкам, наданим позивачкою, та домовій книзі (а.с..17-18), у яких докази реєстрації дитини - відсутні. Тому посилання позивачки на те, що вказаний договір протирічить закону, - правильно не взято судом до уваги, оскільки на порушення ч.3 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України доказів на підтвердження вказаних обставин позивачкою не надано, а доводи апеляційної скарги зводяться до викладення норм законодавства і не спростовують вищезазначених висновків суду.

Посилання позивачки на те, що договір іпотеки порушує права її дитини та позбавляє її права на житло, оскільки на підставі виконавчого напису нотаріуса звернуто стягнення на будинок, у якому вони проживають, - не мають правового значення для вирішення спору, оскільки не свідчать про порушення закону в момент укладення договору. Крім того, до 2012 року позивачка не вважала іпотечний договір таким, що порушує інтереси дитини, а звернулась до суду лише після вчинення виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, що також свідчить про те, що в момент вчинення правочину права дітей не були порушені.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, хоча відповідно до ст.. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду 1 інстанції.

Судом 1 інстанції у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, справа розглянута у рамках позовних вимог та на підставі наданих доказів, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст.. 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 ВІДХИЛИТИ.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: