Ухвала суду № 30833801, 17.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" квітня 2013 р. м. Київ К/9991/38237/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Корженкової І.О.

та представників сторін:

позивача - Яковлева Є.В.,

відповідача - Чернової О.А.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби (далі - СДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2012

у справі № 2а-8020/11/2070

за позовом державного підприємства "Електроважмаш" (далі - Підприємство)

до СДПІ

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.03.2011 № 0000160840/0, згідно з яким Підприємству визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 7 975 350 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2012, позов задоволено з посиланням на те, що правильність формування позивачем від'ємного значення з ПДВ в оспорюваній сумі підтверджується документально.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», СДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у задоволенні позову.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про необхідність скасування прийнятих у справі рішень з направленням останньої на новий розгляд до суду першої інстанції з урахуванням такого.

Судами у розгляді справи встановлено, що оспорюване податкове повідомлення-рішення було прийнято СДПІ за наслідками проведення позапланової виїзної перевірки Підприємства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ за грудень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у червні, вересні, жовтні, листопаді 2010 року, оформленої актом від 18.03.2011 № 678140-028/00213121.

Правова позиція податкового органу, покладена в основу зазначеного акта індивідуальної дії, полягає у тому, що від'ємне значення в оспорюваній сумі виникло у податковому обліку Підприємства за наслідками здійснення фіктивних операцій, які створювали лише видимість товарообігу та руху грошових коштів без реальних економічних змін майнового стану у процесі здійснення фактичної господарської діяльності.

Наведений висновок СДПІ мотивований посиланням на фіктивний характер діяльності перелічених контрагентів позивача, недекларування та несплату ними кореспондуючих сум податкових зобов'язань, відсутність у цих контрагентів матеріально-технічної бази та трудових ресурсів для виконання спірних поставок в адресу Підприємства, провадження ними діяльності, спрямованої на проведення транзитних грошових потоків та створення умов для отримання іншими суб'єктами господарювання необґрунтованої податкової вигоди.

Згідно з визначенням, наведеним у пункті 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з господарською метою та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для податкової економії.

А відтак обставинами, що входять до предмету доказування у справі під час перевірки законності формування платником податкового кредиту, є реальність виконання операцій з поставки покупцеві (позивачу у справі) товарів у рамках господарських правовідносин зі спірними контрагентами.

Для цього судам слід було достеменно з'ясувати характер та зміст операцій, які вплинули на зменшення бази та об'єкта оподаткування ПДВ Підприємства у перевіреному періоді, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції (як-от при поставці товарів - документи на підтвердження їх транспортування, виконання вантажно-розвантажувальних робіт, прийняття за кількістю та якістю, зберігання тощо).

Судам також слід було перевірити доводи податкового органу щодо відсутності у організацій-контрагентів основних засобів та трудового персоналу, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст відповідних операцій з поставки, та з урахуванням цього з'ясувати за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) виконувалися поставки товарів в адресу позивача.

Лише за наслідками дослідження наведених обставин судам можна було б зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій, зміни у їх майновому стані як обов'язкова ознака господарської операції.

При цьому слід наголосити, що в умовах дії такого принципу адміністративного судочинства, як офіційне з'ясування усіх обставин справи, суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору та сприяючи сторонам у поданні та витребуванні необхідних для цього доказів.

Варто також зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків (зокрема, у вигляді позбавлення його права на податковий кредит) внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Однак у разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

В аспекті цього питання слід зазначити, що за умовами ділового звичаю при виборі контрагента суб'єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація контрагента, його платоспроможність, а також ризик невиконання зобов'язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду. А відтак додатковій перевірці підлягають і фактори, якими керувався платник при виборі постачальників на відповідному ринку товарів.

Однак відповідні обставини попередніми судовими інстанціями не досліджувалися взагалі.

Так, при дослідження характеру спірних господарських операцій суди обмежилися посиланням на їх реальний характер без ретельного дослідження обставин виконання цих операцій, а також на наявність у позивача належним чином складених податкових накладних.

Втім за відсутності факту придбання товарів чи послуг або придбання їх не у тієї особи, яка зазначена у первинних документах постачальником, суми ПДВ у складі вартості таких товарів та послуг не можуть включатися до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених документів або сплати грошових коштів.

Оскільки межі перегляду справи в касаційній інстанції, визначені у частині першій статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, не дають права касаційному суду встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у судовому рішенні, тоді як наведені процесуальні правопорушення, які полягають у неповному з'ясуванні обставин справи, що входять до предмета доказування у справі, позбавляють касаційний суд можливості перевірити правильність та законність оскаржуваних рішень, то останні підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичного виконання операцій з поставки товарів (послуг) з визначеними СДПІ ризиковими контрагентами, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цієї обставини, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби задовольнити частково.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2012 у справі № 2а-8020/11/2070 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько