Ухвала суду № 30833066, 11.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2013 року м. Київ К-17458/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Приходько І.В.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07.04.2009 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2010

у справі № 2-а-11022/08/1570

за позовом Приватного підприємства „Агентство „Наш Бізнес"

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство „Агентство „Наш Бізнес" звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси про скасування податкових повідомлень - рішень.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 07.04.2009 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2010 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07.04.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства та складено акт № 7351/23-3/32199660 від 18.07.2008.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення: №0008072330/0 від 30.07.2008, яким визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 549128 грн.: основний платіж 366085 грн., штрафні санкції 183043 грн.; №0008092330/0 від 30.07.2008, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 120146 грн.: основний платіж 80097 грн., штрафні санкції 40049 грн.

В порядку адміністративного оскарження скарги позивача залишені без задоволення, а податкові повідомлення - рішення без змін та прийняті відповідачем податкові повідомлення - рішення: №0008072310/1 від 09.10.2008, №0008072310/1 від 09.10.2008.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 5.1 пп. 5.2.1 п. 5.2 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", завищено валові витрати у перевіряємому періоді на загальну суму 1464339 грн., безпідставно віднесено до складу валових витрат, які не підтверджують зв'язок здійснених витрат безпосередньо з його господарською діяльністю.

Порушення пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", встановлено заниження податку на додану вартість у перевіряємий період у сумі 80097 грн.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", валовими витратами виробництва та обігу визнається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п. 5.3 - п. 5.7 цієї статті.

Нормами пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього ж Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати платника, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що виконання договорів позивачем належним чином підтверджується долученими до матеріалів справи актами здачі приймання послуг та податковими накладними.

Крім того, відповідачем не наведено жодних доказів, які б підтверджували його доводи відносно недійсності податкових накладних та фіктивності проведених позивачем господарських операцій.

Також, рекламні ролики на радіостанціях для позивача замовляло ТОВ „Конкорд тепло-сервіс", чим пояснюється відсутність договорів між цими радіостанціями та безпосередньо позивачем.

Стосовно маркетингових послуг, наданих позивачу.

Договір про надання послуг з ТОВ „Конкорд тепло-сервіс" від 21.12.2004 є виконаним, що підтверджується актом здачі-прийняття робіт, доповненням до акта, звітами, платіжними дорученнями, банківськими виписками, податковими накладними.

Фактичне виконання перевізником - ТОВ „Конкорд тепло-сервіс" транспортних послуг у 4-ому кварталі 2005 року та у 4-ому кварталі 2006 року, підтверджується довгостроковим договором перевезення вантажу від 21.12.2004 та актами здачі-прийняття робіт.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що Наказ Міністерства статистики України і Міністерства транспорту України №228/253 від 07 серпня 1996 року „Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи", стосуються саме перевізників, а позивач не виступав перевізником.

Колегія суддів касаційної інстанції, витрати на транспортні послуги правомірно віднесені позивачем до складу валових витрат.

Стосовно договору послуг по передплаті від 04.01.2005 з ПП „Ноюр".

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що визнання постановою Приморського районного суду м. Одеси від 19.01.2007 недійсними всіх первинних бухгалтерських та інших документів, складених та підписаних від імені ОСОБА_3 як засновника ПП „Антарес плюс", не вказує на те, що договір послуг по передплаті №07/06 від 04.01.2006, укладений між позивачем і ПП „Антарес плюс" не є недійсним.

Відносно донарахування підприємству податкових зобов'язань з податку на додану вартість слід зазначити наступне.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 зазначеного Закону, вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Зважаючи наведені законодавчі приписи, а також на те, що позивачем правомірно було віднесено до складу валових витрат вартість придбаних у контрагента послуг, формування ним податкового кредиту на підставі отриманих від постачальника податкових накладних обґрунтовано визнано судом першої інстанції правомірним та таким, що відповідає вимогам положень ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість".

Висновок про неправомірне формування позивачем податкового кредиту по податковим накладним, отриманим від ТОВ „Конкорд тепло-сервіс", ПП „Ноюр", ПП „Антарес плюс" не відповідає обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07.04.2009 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2010 у справі № 2-а-11022/08/1570 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07.04.2009 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2010 у справі № 2-а-11022/08/1570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді І.В. Приходько О.І. Степашко