Ухвала суду № 30833033, 10.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2013 року м. Київ К/9991/12155/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим (далі - ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 10.06.2010

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2011

у справі № 2а-1177/10/12/0170

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Південний берег" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 10.06.2010, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2011, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 11.06.2009 № 0007352301/0, від 02.09.2009 № 0007352301/1, від 16.11.2009 № 0007352301/2 та від 13.01.2010 № 0007352301/3.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ДПІ у поданій до Вищого адміністративного суду України касаційній скарзі просить скасувати прийняті у справі судові рішення попередніх інстанцій та відмовити у позові.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для її задоволення з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 по 31.03.2009. За наслідками цієї перевірки контролюючим органом було складено акт від 29.05.2009 № 4774/23-2/24695969 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.06.2009 № 0007352301/0, за яким позивача зобов'язано сплатити ПДВ у сумі 73009,50 грн. (у тому числі 48673 грн. за основним платежем та 24336,50 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для зазначеного донарахування стало невизнання ДПІ права позивача на податковий кредит за складеними приватним підприємством «БФ «Торгсервіс» податковими накладними від 03.11.2008 № 031108, № 031120 та № 031119, у зв'язку з недостовірністю відомостей щодо місцезнаходження названого постачальника у цих податкових накладних.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме - реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». При цьому наведені вимоги Закону передбачаються не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

Втім обов'язок зі складення податкової накладної, яка є підставою для формування покупцем податкового кредиту, та відображення у ній відомостей, визначених у підпункті 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», покладається на продавця. Відповідно, при дотриманні контрагентом вказаних вимог щодо оформлення необхідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством, зокрема, перевіряти наявність постачальника зі місцем реєстрації.

А відтак суди, встановивши, що реальність здійснення господарських операцій з поставки приватним підприємством «БФ «Торгсервіс» товарів на адресу позивача підтверджується належним чином оформленими первинними документами (видатковими накладними, платіжними дорученнями, податковими накладними) та, до речі, не заперечується ДПІ, дійшли цілком об'єктивного висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваної податкової вигоди необґрунтованою та правомірно задовольнили позов.

Доводи касаційної скарги були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводами було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим відхилити.

2. Постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 10.06.2010 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2011 у справі № 2а-1177/10/12/0170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько