Ухвала суду № 30830587, 09.04.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1054/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Санін Б.В. Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Бужак Н. П.

Суддів Костюк Л.О., Троян Н.М.

при секретарі: Савін І.В.

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу громадянина Пакистану ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.02.2013 року в справі за адміністративним позовом громадянина Пакистану ОСОБА_1 до Головного управління державної міграційної служби України в м. Києві, Державної міграційної служби України про визнання недійсним рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Громадянин Пакистану ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління державної міграційної служби України в м. Києві, Державної міграційної служби України про визнання недійсним рішення Державної міграційної служби від 06.12.2012 року про відмову по у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.02.2013 року адміністративний позов залишено без задоволення.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва та ухвалити нову постанову про задоволення позову.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що громадянин Пакистану ОСОБА_1 прибув легально до України повітряним шляхом 13.06.2011 року.

04.07.2012 року позивач звернувся до Головного управління ДМС України в м. Києві із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №198 в якій вказав, що він змушений був залишити Україну свого походження по соціальним причинам.

Зокрема, позивач зазначив, що працював професійним журналістом в 2009 році в газеті «Експрес новини» і висвітлював діяльність бандитських угрупувань «Балда» і «Чота», які займаються викраденням людей. Після повідомлення ним Міністра Пакистану про злочини, почав зазнавати переслідувань, а 05.05.2011 року в нього стріляли.

Наказом Головного управління ДМС України в м. Києві №437 від 23.07.2012 року прийнято рішення про оформлення документів гр. Пакистану ОСОБА_1 для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За результатами розгляду справи позивача Головним Управлінням ДМС України в м. Києві 26.10.2012 року прийнято висновок відповідно до якого міграційним органам рекомендовано відмовити у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, та стосовно якої встановлено, що загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку або смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність.

06.12.2012 року ДМС України видано рішення № 713-12 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до абз.4.4 ч.1 ст. 6 Закону №3671, як особі, стосовно якої встановлено, що умови передбачені п.1 та п.13 ч.1 ст.1 Закону відсутні.

Відповідно до підпункту 1 частини 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту» Закон №3671 у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з частинами 1,2 статті 5 Закону особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції послався на розбіжності, які мали місце під час надання позивачем пояснень та які свідчать про правомірність і законність прийнятого відповідачами рішення про відмову в наданні статусу біженця.

Колегія суддів повністю погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає, що вказані у судовому рішенні розбіжності в поясненнях позивача є суттєвими та спростовують пояснення позивача.

Так, під час співбесіди 17.07.2012 року позивача зазначав, що він перебував після нападу в інших містах Пакистану, які були безпечними для його проживання.

Мають місце протиріччя і в показах позивача щодо звернення його до правоохоронних органів після нападу на нього, а тому суд першої інстанції вірно вказав у постанові, що пояснення позивача є непослідовними та суперечливими.

Крім того, суд враховує, що за захистом позивач звернувся лише через 1 рік після прибуття до України, тобто тоді, коли у нього закінчився строк візи, а до звернення до міграційного органу намагався самостійно вирішити питання подовження візи, що є свідченням того, що позивач є економічним емігрантом та прибув до України як шукач кращого життя.

Відповідно до пункту 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООК у справах біженців дає визначення відмінності економічного мігранта від біженця. Так, якщо особа залишає країну, щоб поселитися в іншому місці, така особа може керуватися в своїх діях бажанням змін або пригод, сімейними або іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїжджає виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відсутні підстави для визнання позивачем біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а тому рішення Державної міграційної служби України від 06.12.2012 року №713-12 є законною і підстав для визнання його недійсним та скасування не має.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду є законною і обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не має.

Викладені в апеляційній скарзі апелянтом доводи, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ст. 198,200 КАС України, суд апеляційної інстанції має право за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 41,160,197,198,200,205,206,212,254 КАС України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу громадянина Пакистану ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2013 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України у порядку та в строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Бужак Н.П

судді: Костюк Л.О.

Троян Н.М.

Головуючий суддя Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Троян Н.М.